Катерина Медічі (1593—1629)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Катерина Медічі
італ. Caterina de’ Medici
1621 full portrait of Caterina de' Medici as Duchess of Mantua by Justus Sustermans.jpg
Stemma dei Medici.png
 
Народження: 2 травня 1593(1593-05-02)[1]
Флоренція, Італія
Смерть: 17 квітня 1629(1629-04-17) (35 років)
Сієна, Тоскана, Італія
Віросповідання: католицтво
Батько: Фердинандо I Медічі
Мати: Крістіна Лотаринзька
У шлюбі з: Ferdinando Gonzaga, Duke of Mantua[d]

Медіафайли у Вікісховищі?

Катерина Медічі (італ. Caterina de’ Medici ), або Катерина, дочка Фердинандо Медічі (італ. Caterina di Ferdinando de’ Medici ; 2 травня 1593 [2], Флоренція , Велике герцогство Тосканське — 17 квітень 1629 [2], Сієна, Велике герцогство Тосканське) — італійська принцеса з дому Медічі, дочка Фердінандо I, великого герцога Тоскани; в заміжжі — герцогиня Мантуї і Монферрато. Правителька Сієни в 1627—1629 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Катерина Медічі народилася у Флоренції 2 травня 1593 року. Вона була третьою дитиною і другою дочкою в сім'ї Фердинандо I, великого герцога Тоскани і Христини Лотарінгської, принцеси з Лотарингского дому. По батьківській лінії доводилась онукою Козімо I, великому герцогу Тоскани та Елеонорі Альварес де Толедо, аристократкою з дому Альварес де Толедо, була в родинних відносинах з королями Іспанії. По материнській лінії була онукою Карла III, герцога Лотарингії та Клавдії Французької, принцеси дому Валуа. Прабабусею Катерини по материнській лінії була французька королева Катерина Медічі [3].

Принцеса отримала хорошу освіту [4], але не мала ні особливих талантів, ні видатних інтелектуальних здібностей, ні вольових якостей характеру. У ній рано з'явилася схильність до чернечого способу життя, однак з династичних міркувань вона була видана заміж [2]. У Катерини були довірчі відносини з матір'ю. Збереглось їх листування, яке включає шістсот листів, в яких велика герцогиня вдова підтримувала доньку після шлюбу [5].

Маючи в своєму розпорядженні значні кошти, великі герцоги Тосканські могли розраховувати на гідні партії для принцес з дому Медічі. Першим, хто попросив руки Катерини був принц Віктор Амадей, майбутній герцог Савойї. Однак двір у Флоренції зацікавився проектом династичного союзу Катерини з Генріхом Стюартом, принцом Уельський. Переговори з королем Яковом I про можливе весілля спадкоємця престолів Англії і Шотландії і тосканської принцеси почав брат Катерини, великий герцог Козімо II. З цією метою в 1612 році він направив до двору в Лондоні свого таємного посланника. Яків I, король Англії і Шотландії, вважав пропозицію великого герцога привабливою. Монарха, який потребував грошей, вразив розмір приданого&nbsp — шістсот тисяч крон, які двір у Флоренції давав за нареченою. З боку великого герцога єдиною умовою було надання Катерині, як і двору майбутньої королеви, свободи віросповідання. Таким чином, Козімо II сподівався отримати дозвіл від Папи римського Павла V на шлюб принцеси-католички з принцом-протестантом. Святим Престолом була створена комісія з п'яти кардиналів, яким були доручені організаційні питання. Через деякий час придане нареченої було збільшено до одного мільйона крон [6], і двір в Лондоні висловив згоду надати свободу віросповідання Катерині та членам її двору, але цього виявилося недостатньо для Святого Престолу. Тривалі переговори ускладнило втручання французької королеви Марії Медічі, яка також планувала видати за принца Уельського одну зі своїх дочок. Питання вирішилось саме, коли в листопаді 1612 принц Уельський помер [2] [4] від черевного тифу [7].

У 1616 році великому герцогу Тосканському надійшла пропозиція видати Катерину за Фердінандо I, герцога Мантуї і Монферрато. До того, як стати герцогом, наречений з 1607 року був кардиналом, але після смерті старшого брата, який не залишив нащадків, 6 листопада 1616 року він відмовився від сану. Козімо II було відомо про таємний шлюб Фердінандо I з аристократкою Каміллою Фаа, і не дивлячись на те, що цей шлюб був визнаний недійсним, великий герцог побажав переконатися в достовірності цієї інформації. Він дав згоду на шлюб сестри і герцога тільки після того, як отримав на нього дозвіл Святого Престолу. Церемонія одруження відбулася 12 лютого 1607 року [2].

Катерина, не бажаючи миритися з присутністю Камілли Фаа в житті чоловіка, спочатку домоглася видалення дворянки в монастир кармелітів в Мантуї, потім в монастир кларисок у Феррарі, де 1622 року та прийняла чернечий постриг з ім'ям Катерини Камілли. Бастард від визнаного недійсним шлюбу жив при герцогському дворі. Катерина ставилася до хлопчика з любов'ю, але не дозволила чоловікові узаконити його. У самої герцогині сталося два викидні. Їх шлюб з герцогом виявився бездітним і нещасливим, хоча відносини між подружжям носили спокійний характер [4] [8].

Герцогиня вільно розпоряжалася особистими коштами, які витрачала на благодійність. Вона жертвувала гроші монастирям і організаціям, які надавали допомогу жінкам, які потрапили в скрутну ситуацію. Їй також подобалося забезпечувати приданим дівчат з бідних сімей [4].

Вдівство[ред. | ред. код]

29 жовтня 1626 помер Фердінандо I. Овдовівши, Катерина вирішила покинути двір в Мантуї. Причин було кілька. Їй, схильній до самотнього і спокійного життя, не подобалася придворна метушня. Крім того, перша дружина покійного герцога, Камілла Фаа, все ще мала право користуватися підписом і печаткою будинку Гонзага, чим дратувала його законну вдову. Тому незабаром після смерті чоловіка Катерина переїхала з герцогського палацу в монастир Святої Урсули. Вона зробила це за порадою свого духівника Фульгенціо Джемма [2].

Переїзд Катерини в монастир не сподобався її братові, великому герцогу, за наполяганням якого вона повернулась до двору у Флоренції. Її повернення на батьківщину затягнулось на деякий час через вирішення питання, пов'язаного з її утримання, належним їй, як овдовівшій герцогині. У червні 1627 року Катерина оселилася в палаццо Пітті. Бачачи, як сестру обтяжує придворне життя, великий герцог призначив її правителькою Сієни. У липні 1627 року вона переїхала в Сієну. Радником Катерини був призначений Агостіно Чігі. Єдиною проблемою, яка піднімалася під час її правління в місті було питання про заборону вогнепальної зброї. Але і тут остаточне рішення було залишено за великим герцогом. Сама Катерина більшу частину свого часу приділяла відвідинам місцевих жіночих монастирів в товаристві дам з шляхетних родин. Вона з великою увагою стежила за моральністю і порядком як при своєму дворі, так і в самій Сієні. Герцогиня-вдова не відмовилась від думки прийняти чернечий постриг. На замовлення Катерини архітектор П'єтро Петруччі повинен був перебудувати під монастир приватний будинок в місті, але цезамовлення залишивлось невиконаним. У 1629 році, незадовго до смерті, вона приклалася до реліквії — голови своєї покровительки — святої Катерини [2] [4].

Катерина Медічі померла від віспи в Сієні 12 квітня 1629 року [4]. Урочиста панахида по овдовівшій герцогині відбулась в соборі, де Герардо сарацині прочитав над труною покійної заупокійну молитву. Згідно з її заповітом, вона була похована в церкві Святого Лаврентія у Флоренції [2].

В культурі[ред. | ред. код]

Збереглося кілька прижиттєвих портретів Катерини Медічі в різному віці написаних різними художниками[9]. Самим раннім зображенням герцогині є портрет 1595 року пензля Тіберіо Тіті [it], який зберігається в приватній колекції. На ньому вона зображена у віці вісімнадцяти місяців[10]. Портрет приблизно 1598 року пензля Крістофано Аллорі, дна якому Катерина зображена з молодшим братом Франческо, портрет входить до зібрання галереї Палатіно[it] у палаці Пітті у Флоренції[11]. Портрет 1618 року, який приписують пензлю Тіберіо Тіті, входить до зібрання Історичного музею полювання і території на віллі Медічі в Черрето-Гвіді [it][12]. В зібранні галереї Палатіно також знаходиться портрет герцогині пензля Юстуса Сустерманса, написаний в кінці 1621 року, під час перебування художника при дворі в Мантуї [13].

Генеалогія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]


Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]