Каширін Микола Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каширін Микола Дмитрович
Народження 16 лютого 1888(1888-02-16)
Верхньоуральськ, Verkhneuralsky Uyezdd, Оренбурзька губернія, Російська імперія
Смерть 14 червня 1938(1938-06-14) (50 років)
Москва, СРСР
Освіта Orenburg Cossack Schoold
Партія КПРС
Звання командарм другого рангу
Війни / битви Перша світова війна
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Святого Володимира III ступеня орден Святої Анни III ступеня
CMNS: Каширін Микола Дмитрович у Вікісховищі

Каширін Микола Дмитрович (нар. 4 (16) лютого 1888, станиця Верхньоуральська, Оренбурзька губернія, Російська імперія – пом. 14 червня 1938, Москва, СРСР) – радянський військовий діяч, командарм 2-го рангу (1935). Репресований.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у козацькій родині. Батько був учителем, а пізніше був обраний станичним отаманом. Майбутній воєначальник у 1902 році став учителем. Із 1906 року Каширін служив у Російській імператорській армії. Закінчив Оренбурзьке козацьке юнкерське училище (1909), служив у 5-му Оренбурзькому козацькому полку Оренбурзького козацького війська. Виключений із полку за революційну діяльність у 1912 році.

Учасник Першої світової війни, командував кінною сотнею і був начальником полкової розвідки. Дослужився до під'єсаула. Був нагороджений шістьма бойовими нагородами. Після важкого поранення у 1916 році був начальником навчальної команди 2-го запасного полку в Оренбурзі.

Активний учасник революції 1917 року, підтримував більшовиків. Восени 1917 року очолював Червону гвардію в Оренбурзі. Загони Каширіна і Блюхера 31 березня 1918 року захопили Оренбург.

Після повстання Чехословацького корпусу та наступу оренбурзьких козаків отамана Дутова загони Каширіна і Блюхера опинилися в оточенні. Було сформовано Уральську партизанську армію, яку очолив Каширін. Після важкого поранення армію очолив Блюхер, який і вивів її до основних сил Червоної Армії.

Із вересня 1918 року – помічник командира 4-ї Уральської (згодом 30-ї Іркутської) стрілецької дивізії, якою командував Блюхер. Із серпня 1919 року – комендант Оренбурзького укріпленого району, із жовтня 1919 року – начальник 49-ї фортечної дивізії Туркестанського фронту, на початку 1920 року – на партійній роботі у Казахстані. Із жовтня 1920 року – командир 3-го кавалерійського корпусу на Південному фронті, учасник розгрому Врангеля.

У 1922-1923 роках – командир 7-ї кавалерійської дивізії, у 1923-1924 роках – 14-го стрілецького корпусу, у 1924-1925 роках – 1-го кінного корпусу Червоного козацтва, у 1925-1928 роках – заступник командувача військами Українського військового округу, у 1928 році – заступник командувача військами Білоруського військового округу, у 1928-1930 роках – заступник командувача військами Московського військового округу.

У 1931-1937 роках – командувач військами Північно-Кавказького військового округу. Учасник суду над маршалом Тухачевским у червні 1937 року.

19 серпня 1937 року заарештований органами НКВС, 14 червня 1938 року розстріляний.

Реабілітований посмертно 1 вересня 1956 року.

Брати Іван (1890-1937, працівник ВЧК-ОГПУ) та Петро (1892-1938, партійний працівник, член ЦВК СРСР) також були репресовані.

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Леонид Млечин. Полководцы-революционеры. – М.: Амфора,2016. – 287 с. –ISBN 978-5-367-03512-4.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]