Тухачевський Михайло Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тухачевський Михайло Миколайович
рос. Михаѝл Никола̀евич Тухачѐвский
Tukhachevsky-mikhail-2.jpg
Народження 4 (16) лютого 1893(1893-02-16)
с. Олександрівське, Смоленська губернія, Російська імперія
Смерть 12 червня 1937(1937-06-12) (44 роки)
Москва, СРСР
Країна Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперіяСРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ піхота
Освіта Олександрівське військове училище
Роки служби 19141937
Партія КПРС
Звання RA A F10-Marshal 1943.png Маршал Радянського Союзу
Командування Начальник Генерального штабу РСЧА, Командувач військовими округами,
Командувач фронтами,
командувач 7 Армії
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Польсько-радянська війна (1920)
Нагороди
Орден Леніна Орден Червоного Прапора

Нагороди Російської імперії

Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
CMNS: Тухачевський Михайло Миколайович у Вікісховищі

Миха́йло Микола́йович Тухаче́вський (4 (16) лютого 1893(18930216), село Олександрівське, нині село Следнєво Сафоновського району Смоленської області, Російська Федерація — розстріляний 12 червня 1937, Москва) — радянський військовий діяч, Маршал Радянського Союзу (20.11.1935). Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1934—1937 роках. Репресований.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в маєтку Олександрівське (Смоленська губернія, Російська імперія), нині с. Следнєво Сафоновського району Смоленської області, Російська Федерація в родині поміщика, дворянин. У 1909 році закінчив 5 класів 11-ї Пензенської гімназії.

У 1912 році закінчив 1-й Московський імператриці Катерини ІІ кадетський корпус, підпоручник (12.07.1912). У вересні 1912 — липні 1914 року — юнкер Олександрівського військового училища в Москві.

Брав участь у Першій світовій війні. Під час Першої світової війни з липня 1914 року служив підпоручиком Лейб-гвардії Семеновського полку, командував ротою. У січні 1915 року потрапив у німецький полон у боях в Польщі. У полоні утримувався в одному концтаборі разом з майбутнім французьким президентом Шарлем де Голлем. У серпні 1917 року втік з полону і добрався до Росії через нейтральні країни.

У лютому — квітні 1918 року — співробітник Військового відділу ВЦВК у Москві. У квітні — червні 1918 року — комісар оборони Московського району.

Член РКП(б) з квітня 1918 року.

Воював з білогвардійцями та з поляками. З 26 червня 1918 по 4 січня 1919 року командував 1-ю армією Східного фронту РСЧА під Самарою. У січні — лютому 1918 року — помічник командувача Південного фронту РСЧА. 24 січня — 15 березня 1919 року — командувач 8-ї армії Південного фронту в боях із Красновим. 5 квітня — 25 листопада 1919 року — командувач 5-ї армії Східного фронту РСЧА в боях із Колчаком. У листопаді 1919 — січні 1920 року — командувач 13-ї армії Південного фронту, але до виконання обов'язків не приступив.

31 січня — 24 квітня 1920 року — командувач військ Кавказького фронту РСЧА. На Північному Кавказі Тухачевський не зміг розгромити Денікіна і перешкодити евакуації його військ у Крим.

29 квітня 1920 — 25 серпня 1921 року — командувач військ Західного фронту. Під час Польсько-радянської війни 1920 року війська Тухачевського були розбиті в битві на Німані.

З 5 по 19 березня 1921 року — командувач 7-ї армії Західного фронту під час ліквідації Кронштадтського повстання.

З 27 квітня по червень 1921 року командував військами РСЧА Тамбовського району та придушенням Тамбовського повстання. За наказом Голови Ради праці та оборони В. Ульянова 12 червня 1921 року підписав наказ № 0116 про застосування проти повстанців хімічної зброї.

У серпні 1921 — січні 1922 року — начальник Військової академії Штабу РСЧА.

24 січня 1922 — 8 квітня 1924 року — командувач військ Західного фронту в Смоленську.

У травні 1924 — лютому 1925 року — помічник начальника Штабу РСЧА.

7 лютого — 13 листопада 1925 року — командувач військ Білоруського військового округу в Смоленську.

7 лютого 1925 — 20 червня 1934 року — член Революційної військової ради (РВР) СРСР.

У листопаді 1925 — 5 травня 1928 року — начальник Штабу РСЧА.

5 травня 1928 — червень 1931 року — командувач військ Ленінградського військового округу.

11 червня 1931 — 20 червня 1934 року — заступник народного комісара з військових і морських справ СРСР, заступник голови РВР СРСР, начальник озброєнь РСЧА.

20 червня 1934 — 1936 року — 2-й заступник народного комісара, в 1936 — 9 травня 1937 року — 1-й заступник народного комісара оборони СРСР. Одночасно в 1936—1937 роках — начальник Управління бойової підготовки РСЧА.

У 1935 р. Тухачевському присвоєно звання Маршал Радянського Союзу, таким чином, він став наймолодшим із п'яти перших радянських маршалів. Та, якщо дивитися безпристрасно, жоден з тієї п'ятірки за рівнем інтелекту не «тягнув» на маршала, й своєю смертю померли лише двоє з них — Будьонний та Ворошилов. Решту знищили фізично ще до початку Другої світової війни. Для прикладу можна навести справжній інтелектуальний рівень одного з тих маршалів — Михайла Тухачевського. Авантюрні, абсолютно нереальні з економічної точки зору плани Тухачевського щодо негайного забезпечення «червоної армії» танками в кількості 50 — 100 тисяч штук протягом буквально кількох років, а також інші нісенітниці у військовій теорії й практиці вкупі зі спробами похизуватися у великій політиці обумовили його подальшу долю — Тухачевського, як і багатьох інших подібних до нього «полководців», які більше займалися політиканством, а не справжніми військовими справами, та, що гірше — ще й були креатурою Троцького, суперника Сталіна в боротьбі за верховну владу, розстріляли протягом 1937—1938 років, причому Тухачевський, Якір, Примаков були одні з перших.

У травні 1937 року звільнений з посади заступника народного комісара оборони СРСР та призначений 13 травня 1937 року командувачем військ Приволзького військового округу. Заарештований 22 травня 1937 року в Куйбишеві і доставлений до Москви. Разом з Якіром, Уборевичем, Путною, Корком, Примаковим, Ейдеманом та Фельдманом 11 червня 1937 року засуджений до розстрілу за «організацію військово-фашистської змови в РСЧА», розстріляний в підвалі Лефортовської в'язниці Москви наступного дня. Похований на Донському цвинтарі Москви.

Реабілітований Тухачевський 31 січня 1957 року, поновлений в партії 27 лютого 1957 року — в цьому був особисто зацікавлений Микита Хрущов, який намагався з Тухачевського та інших «світочів думки» створити образ «безневинно потерпілих» за роки культу особи Сталіна й навіть створити новий культ цих «мучеників» — бо наприкінці правління Хрущова розробляли проєкт величного пам'ятника Тухачевському в центрі Москви, та раптове усунення Хрущова від влади наприкінці 1964 року назавжди поховало ці сподівання, бо новий керівник, Леонід Брежнєв, мав дещо інші пріоритети. Та все одно за роки так званого «застою» й пізнішої «перебудови» міф про «безневинно потерпілих військових геніїв за часів культу особи Сталіна» залишився в СРСР як офіційна догма й навіть перейшов у деякі «пострадянські» країни так званого СНД — ім'ям маршала Тухачевського й зараз названо чимало вулиць в Росії, в Білорусі, а до 2016 року — й в Україні (щоправда, на окупованих Росією територіях Донеччини, Луганщини й Криму ця топоніміка збереглася).

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Гуль Р. Б. Красные маршалы. — М. : Молодая гвардия, 1990.
  • Соколов Б. В. Михаил Тухачевский: жизнь и смерть «Красного маршала». — Смоленск : Русич, 1999. — 512 с. — (Мир в войнах).
  • Тодорский А. И. Маршал Тухачевский. — М. : Издательство политической литературы, 1963. — 96 с. — (Герои и подвиги) — 150 000 прим. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]