Підосавул

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Підосаву́л (тюрк. yasaul, ясаул, «начальник») — Козацька посада з XVI століття. Також обер-офіцерський козацький чин Російської імперії у 1798-1917 роках.

Гетьманщина та Слобідщина[ред. | ред. код]

В XVII XVIII століттях підосавули, козацькі старшини, підлеглі осавулів.

Полковий підосавул заступав полкового осавула, але за полкову старшину не вважався.

Військовий чин козацьких частин Російської імперії (1798-1917)[ред. | ред. код]

Обер-офіцерський військовий чин в козацьких військах Російської імперії. Згідно Табелі про ранги, спершу відносився до X класу і був аналогом кавалерійського чину «штабс-ротмістра». З 1884 року чин пiдосавула було піднято до IX класу, як і чин штабс-ротмістра якому він дорівнював. Підосавул був помічником або заступником осавула, командував козацькою сотнею.

Підосавул був вище за рангом ніж сотник, але нижче за осавула.

16 грудня 1917 року після Жовтневого перевороту декретом радянського керівництва було відмінено чини, звання та титули часів Російської імперії. Але цей чин, ще деякий час використовувався у Білій армії (1917-1921).

Знаками розрізнення підосавула були погони з одним просвітом. На кожному погоні було по чотири п’ятипроменеві зірочки.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • У радянського співака Ігоря Талькова є пісня «Колишній підосавул», яку він написав у 1990 році. Сюжетом пісні є історія колишнього донського підосавула, який під час Громадянської війни перейшов на сторону «червоних» і згодом ставши командармом РСЧА, був розстріляний більшовиками. Пісня була написана Тальковим після ознайомлення з біографією Миронова Пилипа Кузьмича (1872-1921). Насправді останнім чином Миронова у козацьких військах був військовий старшина. Як учасник Революції 1905 року, підосавул Миронов був звільнений з війська, та позбавлений чина (чин повернули у 1914 році).
Молодше звання
сотник
сотник
Російська імперія
Козацькі війська
Підосавул
Старше звання
Осавул
Осавул

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Радянська військова енциклопедія. «ОБЪЕКТЫ — РАДИОКОМПАС» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1978. — Т. 6. — С. 390. — ISBN 00101-223. (рос.)
  • Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001.
  • Крип’якевич І.П., Гнатевич Б.П., Стефанів З. та інші Історія Українського війська. /Упорядник Якимович Б.З.—4-те вид., змін. І доп. —Львів: Світ, 1992. — 712 с. — ISBN 5-7773-0148-7 (Львів; 1936; Вінніпег, 1953; Львів, 1992)
  • Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — тип. Харків «Дельта» , 1993.— 256 с. — ISBN 5-7707-4256-9 (перевидання книги вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів-1918)
  • Альбовський Євген. Харківські козаки. Друга половина XVII ст. — Історія Харківського полку. — С-Птб., тип. тов. А. С. Суворина «Новий Час».1914. — Т. 1. — 431 с. (з VII додатками) (рос.)
  • Ілляшевич Л. В. Короткий нарис історії харківської шляхти — Харків. тип. М. Зільберберга, Рибна № 25.1885. — 166 с., 32 с. прикладок (До друку дозволено. Київ. 28 березня 1885 року)

Література[ред. | ред. код]