Очікує на перевірку

Оренбурзька губернія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оренбурзька губернія
Герб
Дата створення / заснування 15 (26) березня 1744[1]
Зображення
Країна  Російська імперія,  Російська республіка,  Російська СФРР і  Російська СФРР
Столиця Оренбург
Адміністративна одиниця Російська імперія
Російська республіка
Російська СФРР
РСФРР
Оренбурзький край
Російська держава
Російська СФРР
Q4336215?
Російська імперія
Кількість населення 1 600 145 осіб
Спільний кордон із Пермська губернія
Замінений на Середньо-Волзька областьd, Уфимська губернія і Оренбурзький край
На заміну Уфімське намісництво
Час/дата припинення існування 14 травня 1928
Мапа розташування
Детальна карта
Категорія мап на Вікісховищі d
Мапа
CMNS: Оренбурзька губернія у Вікісховищі

Координати: 51°46′00″ пн. ш. 55°06′00″ сх. д. / 51.7667000000277752747° пн. ш. 55.100000000027776536626334° сх. д. / 51.7667000000277752747; 55.100000000027776536626334

Оренбу́рзька губе́рнія — адміністративна одиниця Російської імперії та Російської РФСР, що існувала у 1744—1782 та 1796—1928. Центр — місто Оренбург.

Географія

[ред. | ред. код]

Оренбурзька губернія розташовувалася на Південному Сході європейської частини Росії та мала площу 372 989 км² (на 1847 рік), 189 717 км² (на 1905 рік)[2], 67 989 км² (на 1926 рік)[3].

Південний Урал перетинав губернію, при цьому окремі його вершини (Великий Ямантау) сягають 1640 м. Схили гір укриті лісами (до 2 тис. кв. км). Східна азійська частина губернії та південь мають степовий характер. Ґрунти в гірських місцевостях — кам'янисті, у степових — чорнозем.

Клімат

[ред. | ред. код]

Клімат континентальний: сухий і суворий, незважаючи на літню спеку. Середня температура для Оренбурга (51° 45´ пн. ш.) 1-3,6.

Корисні копалини

[ред. | ред. код]

Мінеральні багатства були значними. 1903 року видобуто: золота 278 пл., мідних руд — 7 млн тонн, марганцю — 1 млн тонн, заліза (в чавуні, залізі й сталі) — 118 млн тонн, кам'яної солі 36 млн тонн.

Річки: Урал із Сакмарою, Бєлая (система Волги), Тобол (притока Іртиша) та їхні притоки. Озер до 1500 у східній степовій частині губернії, з них до 100 гірко-солоних, решта — багаті на рибу.

Сільське господарство

[ред. | ред. код]

72 % усіх земель належали козакам і селянам (в тому числі й башкирам), 14 % — приватним власникам, 4 % — казні й уділу та 10 % — заводам, компаніям тощо. Пашні займають 30 % усієї площі губернії, ліси — 20 %.,

Вирощували: ярову пшеницю, овес, жито, ячмінь тощо.

Скотарство займало значне місце, особливо серед башкирів. 1906 року худоби було: коней 1019 тисяч, великої рогатої худоби 1095 тисяч, вівців 1459 тисяч, свиней 143 тисячі й верблюдів до однієї тисячі.

Промисловість

[ред. | ред. код]

Були розвинуті кустарні промисли: переважно обробка продуктів скотарства (вовняні тканини, хустки з козиного пуху тощо). Фабрик і заводів (за винятком гірничих) 189 з виробництвом на 14 млн рублів, з них в Оренбурзі на 6 млн рублів. Найбільш значущі: виробництво круп (на 6 млн руб.), скотобійна (1700 тис. руб.), шкіряна промисловість (900 тис. руб.), мийка вовни (526 тис. руб.) тощо.

Історія

[ред. | ред. код]

Одними з перших жителів краю були тюркські й, імовірно, фінські племена. У XIII столітті Історична Башкирія та землі, що лежать між Волгою та Уралом, були підкорені монголами та залежали від Казанського й Астраханського ханств, а також від Ногайської орди.

У другій половині XVII століття Московське царство почало посилювати вплив на Уралі й поступово захоплювати сучасну територію краю. Між Уралом та Волгою кочували народи Великої татарської орди; з них ногайці вважались сильнішими й багатшими за інших, володіючи усією нижньою течією Яїка (Уралу). Більша частина Оренбурзького повіту, весь Орський, Верхнеуральський, Троїцький повіти й частина Челябінського, а також Шадринський, Єкатеринбурзький, Красноуфимський повіти Пермської губернії й більша частина Уфимської губернії складали країну, відому під назвою Башкирія та заселену башкирами. За ними на південний схід кочували у степах орди киргиз-кайсаків (казахів), які у ті часи були досить сильними й володіли містами Ташкент, Самарканд тощо. Татарські орди й ногайці були послаблені через розбрат, що відбувався між ними, киргизы — через їхню віддаленість від тих земель.

З росіян першими колоністами на берегах Уралу були люди, що тікали від страт Грозного та взагалі невдоволені порядком речей у Московії. Петро I передбачав, що з затвердженням влади Московії на південному сході мала розвиватись торгівля із Середньою Азією; Оренбурзький край він вважав широкою брамою до Азії. Реалізація його планів почалась, однак, лише за правління Анни Іванівни. Коли у краї було облаштовано лінію фортець, кістяк російського населення губернії склали козаки.

15 березня 1744 року було започатковано Оренбурзьку губернію (до її складу включили Ісетську й Уфимську провінції Казанської губернії) та Оренбурзьку комісію Астраханської губернії. 1752 року до губернії було приєднано від Астраханської губернії Гур'їв, 1773 — від Казанської губернії місто Самару. Станом на жовтень 1775 року губернія складалась із таких провінцій[2]:

Наприкінці 1781 року Оренбурзьку губернію було переформовано на Уфимське намісництво з додаванням до нього Челябінського повіту Пермського намісництва. Нове намісництво (з центром в Уфі) було розділено на 2 області — Уфимську й Оренбурзьку.

До Уфимської області було приписано 8 повітів:

До Оренбурзької області було приписано 4 повіти:

При цьому міста Гур'їв та Уральськ було відписано до Астраханської губернії.

1796 року Уфимське намісництво було перейменовано на Оренбурзьку губернію; центр було переведено з Уфи до Оренбурга. 1802 року місто Уфу знову було призначено губернським містом замість Оренбурга. 1850 року під час утворення Самарської губернії до останньої відійшли Бугульминський, Бугурусланський та Бузулукський повіти.

1865 року Оренбурзька губернія була розділена на дві: Уфимську й Оренбурзьку. При цьому Оренбурзьке козацьке військо, що до того часу не підпорядковувалось загальному губернському управлінню, було включено до складу губернії, губернатор якої також став наказним отаманом. Того ж року башкири, які мали особливе начальство, кантонне та юртове, були підпорядковані, поряд із селянами усіх відомств, загальному губернському управлінню.

27 серпня 1919 року з Оренбурзької губернії до складу знову створеної Челябінської губернії було передано Троїцький та Челябінський повіти, Верхньоуральський повіт було розділено між Башкирською АРСР та Челябінською губернією. У серпні 1920 року Оренбурзька губернія увійшла до складу знову утвореної автономії у складі Російської РФСР — Киргизької АСРР зі столицею в Оренбурзі. У червні 1922 року було створено Ісаєво-Дедовський повіт (1923 року перейменований на Каширинський повіт).

У квітні 1925 року Оренбурзька губернія була виведена зі складу Киргизької АСРР, столицю якої перенесли до Кзил-Орди. 1927 року в губернії було створено райони.

14 травня 1928 року Оренбурзьку губернію було ліквідовано, її територію включено до складу Середньо-Волзької області.

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]
Файл:Orenburgskaya gubernia.png
Карта адміністративного поділу Оренбурзької губернії у 1865—1919 роках

З 1865 року до 1919 року до складу губернії входило п'ять повітів:

Повіт Повітове місто Площа,
верст²
Населення[4]
(1897), чол.
1 Верхньоуральський Верхньоуральськ (11 095 чол.) 43 768,5 223 245
2 Оренбурзький Оренбург (72 425 чол.) 32 691,1 555 653
3 Орський Орськ (14 016 чол.) 40 806,5 206 944
4 Троїцький Троїцьк (23 299 чол.) 20 551,1 201 231
5 Челябінський Челябінськ (19 998 чол.) 28 893,7 413 072

Керівники губернії

[ред. | ред. код]

Військові губернатори

[ред. | ред. код]
Ім'я Титул, чин Термін на посаді
Осип Ігельстрем барон, генерал від інфантерії
1784—1792 та 1795—1798
Микола Бахметєв генерал-майор
1798—1803
Григорій Волконський князь, генерал від кавалерії
1803—1817
Петро Ессен генерал від інфантерії
19.01.1817—07.02.1830
Євген Головін генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант
07.02.1830—21.04.1830
Павло Сухтелен генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант
21.04.1830—15.04.1833
Василь Перовський генерал-ад'ютант, генерал-майор
15.04.1833—07.05.1842 та 1851—1857
Володимир Обручев генерал-лейтенант
10.05.1842—20.03.1851

Губернатори

[ред. | ред. код]
Ім'я Титул, чин, звання Термін на посаді
Іван Неплюєв таємний радник
1744—1758
Афанасій Давидов дійсний статський радник
1758—1762
Дмитро Волков дійсний статський радник
1763—1764
Авраам Путятін князь, генерал-поручик
1764—1768
Іван Рейнсдорп генерал-поручик
1768—1781
У складі Уфимського намісництва
1781—1796
Іван Баратаєв таємний радник
1797—28.09.1799
Іван Куріс дійсний статський радник
1799—27.06.1800
Карл Глазенап дійсний статський радник (таємний радник)
27.06.1800—1802
Олексій Враський дійсний статський радник
1802—1806
Іван Фрізель таємний радник
1806—1809
Михайло Верігін дійсний статський радник
1809—1811
Матвій Наврозов дійсний статський радник
1811—1822
Григорій Нелідов дійсний статський радник
1822—1827
Йосип Дебу дійсний статський радник
07.06.1827—02.12.1832
Микола Жуковський дійсний статський радник
02.12.1832—13.04.1835
Авксентій Гевлич дійсний статський радник
13.04.1835—29.05.1840
Вакант
1840—29.05.1841
Іван Тализін дійсний статський радник
29.05.1841—14.05.1844
Вакант
14.05.1844—30.03.1846
Микола Балкашин статський радник (дійсний статський радник)
30.03.1846—07.12.1851
Яків Хаников статський радник (дійсний статський радник)
07.12.1851—03.03.1856
Іполит Потулов дійсний статський радник і. д.
03.03.1856—14.02.1858
Єгор Барановський дійсний статський радник, і. д. (затверджений 06.02.1859)
14.02.1858—23.06.1861
Григорій Аксаков статський радник, і. д. (затверджений 17.04.1862), дійсний статський радник
23.06.1861—11.06.1865
Костянтин Боборикін полковник, і. д. (затверджений із присвоєнням чину генерал-майора)
11.06.1865—11.03.1875
Єгор Зенгбуш генерал-майор
11.03.1875—03.01.1878
Михайло Астаф'єв генерал-майор (генерал-лейтенант)
16.02.1878—01.07.1884
Микола Маслаковець генерал-майор
12.08.1884—21.01.1892
Володимир Єршов генерал-майор
21.01.1892—04.08.1899
Яків Барабаш генерал-лейтенант
03.10.1899—02.1906
Федір Таубе генерал-майор, і. д.
02.1906—14.11.1906
Володимир Ожаровський генерал-лейтенант
14.11.1906—04.09.1911
Микола Сухомлинов генерал-лейтенант
04.09.1911—1915
Михайло Тюлін генерал-лейтенант
1915—1917

Губернські предводителі дворянства

[ред. | ред. код]
Ім'я Титул, чин, звання Термін на посаді
Микола Булгаков статський радник
1797—1803
Олексій Моїсеєв надвірний радник
1803—1806
Степан Мертваго колезький радник
1806—1808
Сава Осоргін колезький асесор
1808—1812
Петро Пекарський майор
1812—1823
Степан Мертваго колезький радник
1823—1825
Олександр Мордвинов поручик
1825—1828
Гермоген Пальчиков підполковник
1828—1830
Сергій Пальчиков поручик
1830—1833
Єгор Тімашев полковник (генерал-майор)
03.02.1833—17.12.1844
Микола Дурасов у званні камергера, дійсний статський радник
27.01.1845—02.08.1862
Віктор Стобеус штабс-ротмістр
02.08.1862—05.05.1865
Іполит Шотт дійсний статський радник
05.05.1865—16.02.1884
Іван Чернов генерал-майор у відставці
16.02.1884—18.02.1893
Лев Шотт титулярний радник (статський радник)
18.02.1893—03.05.1902
Олександр Тімашев гвардії полковник у відставці, шталмейстер
03.05.1902—01.01.1905
Лев Шотт дійсний статський радник
26.02.1905—1917

Населення

[ред. | ред. код]

Жителів — 1836 тисяч; щільність населення — 10 жителів на 1 кв. км; у 6 містах — 174 тис. жителів. Підсумок перепису за рідною мовою 1897 року[5]:

Повіт російська башкирська татарська українська мордовська мещеряцька и
тептярська
чуваська казахська
Губернія в цілому 70,4 % 15,9 % 5,8 % 2,6 % 2,4 % 1,4 %
Верхньоуральський 65,5 % 19,7 % 5,4 % 1,3 %
Оренбурзький 68,4 % 10,2 % 8,6 % 5,4 % 4,7 % 7,1 %
Орський 40,1 % 42,8 % 6,8 % 4,3 % 3,7 % 1,0 %
Троїцький 82,2 % 7,4 % 7,4 % 1,1 %
Челябінський 85,1 % 12,3 %
Герб губернії з офіційним описом, затверджений Олександром II (1856 рік)

Торгівля

[ред. | ред. код]

Збут хлібу й предметів скотарства, значна обмінна торгівля з Середньою Азією (оборот до 10 млн руб.); обмінні двори у містах Оренбург, Троїцьк та Орськ. Залізниця перетинала Оренбурзьку губернію, простягнувшись на 495 верст.

Освіта

[ред. | ред. код]

Станом на 1905 рік у губернії було 1690 навчальних закладів (з них 12 середніх) із 97212 учнів; писемного населення — 20 %.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Большая российская энциклопедияМосква: Большая российская энциклопедия, 2004.
  2. а б С.А.ТАРХОВ Изменение административно-территориального деления России за последние 300 лет. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 29 квітня 2014.(рос.)
  3. Всесоюзний перепис населення 1926 р. РРФСР та її регіони. Населені місця. Наявне міське та сільське населення (рос.). Архів оригіналу за 28 серпня 2012. Процитовано 28 квітня 2014.
  4. Демоскоп Weekly. Перший загальний перепис населення Російської імперії 1897 року. Наявне населення у губерніях, повітах, містах (без Фінляндії). Архів оригіналу за 25 лютого 2012. Процитовано 29 квітня 2014.
  5. Демоскоп Weekly — Додаток. Довідник статистичних показників

Посилання

[ред. | ред. код]

Література та джерела

[ред. | ред. код]