Кенгуровий щур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кенгуровий щур
Bettongia gaimardi
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Сумчасті (Metatheria)
Ряд: Кускусоподібні (Diprotodontia)
Підряд: Кенгуровиді (Macropodiformes)
Надродина: Кенгуруваті (Macropodoidea)
Родина: Поторові (Potoroidae)
Рід: Кенгуровий щур (Bettongia)
Gray, 1837
Типовий вид
Bettongia setosa]]
Gray, 1837
Види
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Bettongia
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Bettongia
EOL logo.svg EOL: 15073
ITIS logo.svg ITIS: 552438
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 65620
Fossilworks: 40142

Кенгуровий щур (Bettongia) — рід сумчастих ссавців родини Поторові (Potoroidae) ряду Кускусоподібні (Diprotodontia). Кенгурові щури мешкають в Австралії. У наші дні їм загрожує зникнення, оскільки знищуються місця проживання цих тварин. Крім того, на кенгурових щурів полюють лисиці. Кенгурові щури — це невеликі тварини, які харчуються в основному рослинною їжею; вони їдять також і комах.

Живлення[ред. | ред. код]

Кенгурові щури активні в темний час доби. Влітку і восени вони харчуються грибами. У грибах міститься багато протеїну, проте більш важливим і необхідним джерелом енергії цих тварин є коріння, бульби, цибулини та насіння рослин. За допомогою міцних, загнутих кігтів передніх лап кенгуровий щур викопує із землі коренеплоди. Він поїдає також і комах. Взимку щур харчується смолою деяких чагарників. У кенгурових щурів двокамерний шлунок. Спочатку їжа потрапляє в перший відділ шлунку, а потім надходить у другий — тут живуть бактерії, за допомогою яких з їжі засвоюється найбільша кількість поживних речовин.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Кенгурові щури тримаються поодинці. Величина індивідуальної ділянки кожної особини залежить від кількості корму на ній. Чим більше є корму, тим менша ділянка необхідна для тварини.

Вдень кенгурові щури ховаються у своїх гніздах. Ці тварини дуже агресивно захищають свої території від вторгнення харчових конкурентів. Проте кенгурові щури не завжди агресивні, до деяких тварин вони ставляться терпимо і навіть розділяють з ними територію. Вони влаштовують гнізда на землі серед рослин. Кенгурові щури викопують у землі ямку і вистилають її травою, шматочками деревини та хворостом. Необхідний будівельний матеріал кенгурові щури переносять за допомогою хвоста. Вони охоплюють купу хмизу хвостом і тягнуть її за собою по землі. Деякі види переносять його, притримуючи передніми лапками. У пошуках їжі кенгуровий щур повільно перестрибує з місця на місце, при цьому він нагинає голову до землі й принюхується.

Розмноження[ред. | ред. код]

Самиці кенгурового щура стають статевозрілими у віці шести місяців. Кенгурові щури можуть розмножуватися впродовж усього року. Вагітність триває всього три тижні. Самиця щоразу народжує одне дитинча. Бувають випадки народження двійнят, проте завжди виживає тільки один з малюків. Незабаром після його появи на світ самка знову злучається. Новонароджені крихітні за розмірами, але у них уже розвинені передні кінцівки, за допомогою яких вони вповзають у сумку. Тут малюк проводить 4-5 місяців. Щойно він залишає сумку, в неї забирається наступне дитинча. У цей час доросліший малюк супроводжує самку і спить у її гнізді. Він залишає матір тоді, коли з сумки вибирається його молодший братик.

Класифікація[ред. | ред. код]

У складі роду виділяють 5 видів:

  • Кенгуру короткомордий (Bettongia gaimardi). Має два підвиди:
    • Bettongia gaimardi gaimardi. Вимерлий підвид. Раніше був широкорозповсюдженний в південно-східній частині австралійського материка аж до південно-східної частини Квінсленду. Вимер приблизно в 1920-х роках.
    • Bettongia gaimardi cuniculus. Широкорозповсюдженний у східній частині Тасманії на висоті від 1000 м[1].
  • Кенгуру китицехвостий (Bettongia lesueur). Вид раніше був розповсюдженний в центральній, південній та південно-західній частинах Австралії. В даний час в природній природі вимер на континентальній частині Австралії, зустрічаючись на прибережних островах (Берніер і Дорр в затоці Шарк-Бей, а також острів Барроу у Західної Австралії). Інтродукований на інші острови Західної Австралії, а також у деякі заповідники материкової Австралії[2].
  • Щур кенгуровий Bettongia penicillata. Виділяються два підвиди:
    • Bettongia penicillata penicillata. Підвид раніше був поширений в південно-східній частині Австралії; в даний час вважається вимерлим.
    • Bettongia penicillata ogilbyi. Зустрічається в обмеженій кількості в Західній Австралії[3].
  • Bettongia tropica. Зустрічається в північно-східній частині штату Квінсленд[4].
  • Bettongia pusilla. Вимерлий вид. Відомий за кістковим останкам в Південній і Західній Австралії.

Доісторичний вид Bettongia moyesi описаний з середнього міоцену формації Ріверслайт[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bettongia gaimardi (en). International Union for Conservation of Nature and Natural Resources. Архів оригіналу за 2011-05-08. Процитовано 2011-05-08. 
  2. Bettongia lesueur (en). International Union for Conservation of Nature and Natural Resources. Архів оригіналу за 2011-09-21. Процитовано 2011-05-08. 
  3. Bettongia penicillata (en). International Union for Conservation of Nature and Natural Resources. Архів оригіналу за 2011-04-23. Процитовано 2011-05-08. 
  4. Bettongia tropica (en). International Union for Conservation of Nature and Natural Resources. Архів оригіналу за 2011-05-08. Процитовано 2011-05-08. 
  5. Flannery, T.F. and Archer, M, 1987. Bettongia moyesi, a new and plesiomorphic kangaroo (Marsupialia: Potoridae) from Miocene sediments of northwestern Queensland. ‘Possums and Opossums: Studies in Evolution’, Pp.759-67. ed. M. Archer. Surrey Beatty & Sons and the Royal Zoological Society of New South Wales, Sydney pdf