Князівське право
_39.jpg)
Князівське право (лат. jus ducale) — неписане право поширене на Волині в 14-17 століттях, за яким князі, після складення присяги на вірність великому князеві і взявши на себе зобов'язання допомагати йому збройно під час війни, у решті питань не підлягали місцевій адміністрації.
Суверенність князівського землеволодіння відносилася до засадничих елементів княжого права. На території отчини князь міг (за Наталею Яковенко):
|
а) оголошувати устави, тобто власні розпорядження, надавати жалувані грамоти своїм підданим на землеволодіння під окресленими умовами служби, встановлювати незалежні від держави податки, повинності, пільги тощо;
б) чинити суд над підданими, аж до смертної кари. |
|
Зокрема в першій половині 16 століття повним княжим правом користувалися такі князівщини Волині:
- Острозьке князівство
- Заславське князівство
- Вишневецьке князівство,
- Колоденська волость
- Збаразьке князівство
- Ратненське князівство
- Ковельське князівство
- Каширське князівство
- Чорторийське князівство
- Корецьке князівство
- Четвертинське князівство
- Сокольщина
- Вишківщина
Також князівським правом передбачалося право князів виводили власні збройні загони (почти) під родовим гербом, а не скажімо під стягом землі (в даному випадку Волині).
До почесних привілеїв «головних княжат» також належали права на персональні листи-повідомлення від імені великого князя про початок воєнних дій, на персональні листи-повідомлення про скликання сеймів, на використання для печаток на листах червоного, тобто королівського, воску.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- В. Д. Гончаренко. Княжата [Архівовано 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 366. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Наталя Яковенко, Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна, Київ 2008, ISBN 966-8978-14-5