XIV століття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
2 тисячоліття
12 століття13 століття14 століття15 століття16 століття
1290-ті 1291 1292 1293 1294 1295 1296 1297 1298 1299 1300
1300-ті 1301 1302 1303 1304 1305 1306 1307 1308 1309 1310
1310-ті 1311 1312 1313 1314 1315 1316 1317 1318 1319 1320
1320-ті 1321 1322 1323 1324 1325 1326 1327 1328 1329 1330
1330-ті 1331 1332 1333 1334 1335 1336 1337 1338 1339 1340
1340-ві 1341 1342 1343 1344 1345 1346 1347 1348 1349 1350
1350-ті 1351 1352 1353 1354 1355 1356 1357 1358 1359 1360
1360-ті 1361 1362 1363 1364 1365 1366 1367 1368 1369 1370
1370-ті 1371 1372 1373 1374 1375 1376 1377 1378 1379 1380
1380-ті 1381 1382 1383 1384 1385 1386 1387 1388 1389 1390
1390-ті 1391 1392 1393 1394 1395 1396 1397 1398 1399 1400
1400-ті 1401 1402 1403 1404 1405 1406 1407 1408 1409 1410

XIV століття історики називають першим століттям Пізнього Середньовіччя. Європа пережила два великі нещастя: Великий голод 1317-1319 років та Чорну смерть — пандемію чуми, що почалася в 1340-х. Як наслідок населення Європи значно скоротилося, що призвело до зміни виробничих стосунків між селянами та феодалами. У другій половині століття Англію, Францію, Фландрію охопили повстання селян та міських робітників, зокрема Жакерія та повстання Вота Тайлера.

Монгольська імперія досягла найвищої могутності й почала занепадати. Внаслідок повстання червоних пов'язок у Китаї монгольську династію Юань змінила династія Мін, якою правили корінні ханці. Почала втрачати контроль над завойованими землями Золота Орда. Наприкінці століття, проте, почала зростати імперія самаркандського еміра Тамерлана. До кінця століття зросла могутність турків-османів, які утвердилися в Європі, завоювали значну частину колишніх візантійських земель й підкорили собі великі території балканських народів.

У долині Мехіко постало місто Теночтітлан, почалося становлення цивілізації ацтеків. Виникли перші державні утворення в Африці на південь від Сахари.

Державні утворення на території сучасної України втратили свою незалежність. Угорщина, Польща та Литва поступово стали витісняти ординців, одночасно ведучи боротьбу між собою.

Значними віхами в релігійному житті Європи були ліквідація Ордену тамплієрів, Авіньйонський полон пап, за яким послідувала Велика схизма. Продовжувалося поширення ісламу на території, окуповані Золотою Ордою, та в Індокитай. Культура Європи ступила в проторенесанс — епоху, що передувала Відродженню.

Події[ред.ред. код]

Азія в 1335

Католицька церква[ред.ред. код]

Століття розпочалося з конфлітку між папою римським Боніфацієм VIII та європейськими монархами, зокрема з королем Франції Філіпом Красивим. 1302 року папа видав буллу «Unam sanctam», що проголошувала абсолютний пріоритет церковної влади над світською. Французький король у відповідь послав військовий загін на чолі з Гійомом Ногаре, який заарештував папу, і, за народними переказами, начистив йому пику. Боніфацій VIII помер того ж року, новим папою було обрано Бенедикта XI, а після його короткого понтифікату папську тіару отримав профранцузький кандидат Климент V. 1308 року він переніс папську резиденцію до Авіньйона, який належав тоді королю Неаполя. Розпочався період, який Петрарка назвав Авіньйонським полоном пап. Він затягнувся до 1377 року.

1312 року папа Климент V під тиском французького короля розпустив Орден тамплієрів. Звинувачення храмових лицарів у єресі не знайшли підтвердження, однак було вирішено, що Орден втратив репутацію. Ще раніше багатьох тамплієрів було страчено.

Після повернення папи Григорія XI з Авіньйона до Рима та його смерті в Католицькій церкві виникла нова криза, яка отримала назву Великої західної схизми. Під тиском римлян конклав обрав новим папою Урбана VI. Незабаром в Франції вибори ці було оголошено незаконними, й альтернативний конклав обрав іншого папу Климента VII. Європейські держави розділилися на два табори, одні підтримували пап із Рима, інші — пап із Авіньйона.

Україна-Русь[ред.ред. код]

Golden Horde 1389 sr.svg

Близько 1301 року помер Лев Данилович. Його нащадки з роду Романовичів правили в Галицько-Волинському князівстві до 1323 року. В 1321-1323 роках на князівство нападав литовський князь Гедимін. З 1325 у Галицько-Волинській землі правив Юрій-Болеслав ІІ з польської династії П'ястів. Він загинув від руки вбивці 1340 року, заповівши перед тим князівство польському королю Казимиру III. Упродовж 1340-х війська Казимира окупували Галичину. 1349-го поляки захопили Львів.

Водночас на землі майбутньої України претендували литовські князі. 1324 року Гедимін посадив у Києві Міндовга Гольшанського, але литовці міцно заволоділи Києвом тільки з 1362, коли князь Ольгерд здобув перемогу над ординцями в битві на Синіх Водах. Литовці заволоділи також Черніговим.

Упродовж другої половини століття між поляками й литовцями точилася боротьба за галицькі та волинські землі, в якій періоди війни змінювалися нетривким миром. Кревська унія 1385 року об'єдналися Литву та Польщу в єдину державу під правлінням подружжя Ягайла та Ядвіги Анжуйської. Однак, боротьба не припинилася й після цього. Свої права на Литву став відстоювати Вітовт. Між 1389 та 1392 тривала Литовсько-руська громадянська війна. Врешті Вітовт добився визнання самостійності Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського як васала Польщі.

Оскільки митрополити Київські перебралися до Володимира-на-Клязьмі, правителі Волині та Галичини неодноразово робили спроби добитися від константинопольських патріархів встановлення окремої православної митрополії на своїх землях. Галицьку митрополію було утворено в 1302-1303 роках. Вона існувала з перервами впродовж усього століття, чинячи опір зусиллям митрополитів Київських з осідком у Заліській Русі об'єдинати всі русьські землі під своїм впливом.