Коммагена (царство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Βασίλειον τῆς Kομμαγηνῆς
Царство Коммагена
Держава Селевкідів Flag
163 до н. е. – 72 рік Римська імперія

Прапор Коммагена

Прапор

Коммагена: історичні кордони на карті
Коммагена: історичні кордони на карті
Карта із зображенням Коммагени (зліва в світло-рожевому кольорі) у 50 році н.е. неподалік - Вірменія, Софена, Осроена, та Римська і Парфянська імперії
Столиця Самосата
Мови давньогрецька (офіційна)[1]
вірменська (офіційна) (правляча династія)[2]
Релігії греко-іранський релігійний синкретизм[3]
Форма правління монархія
цар
 - 201 до н. е.-130 до н. е. Птолемей I
Історичний період Елліністичний період
 - Засноване 163 до н. е.
 - Припинило існування 72 рік
Сьогодні є частиною Сирія Сирія
Туреччина Туреччина
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Коммагена (царство)

Коммагена (дав.-гр. Βασίλειον τῆς Kομμαγηνῆς) — давньовірменське царство на території сучасної Туреччини, що утворилося на початку 163 до н. е.. Тривалий час маневрувала між сусідами. Зрештою підпала під уплив Римської імперії, окрім періоду у 17—38 роках. 72 року н. е. припинила своє існування.

Історія[ред. | ред. код]

Коммагенське царство утворилося після завоювання Перської держави Александром Македонським. У 260 році до н. е. було утворено самостійну державу на чолі із династією Єрвандідів. Втім воно існувало у поєднані з царством Софена. Потім на рубежі III і II ст. до н. е. царство потрапило під владу Селевкідів.

У 163 році до н. е., скориставшись послабленням Держави Селевкідів, остаточно виокремилася від останньої, було утворено самостійну державу, де відновлено на троні Єрвандидів. Перший цар Птолемей орієнтувався на Парфію, оскільки та була суперницею Держави Селевкідів. Разом з тим він не проводив активної зовнішньої політики, намагаючись лише зберегти незалежність Коммагени. Цю ж політику продовжив його наступник Самес II

З кінця II ст. до н. е. намітився перехід до союзу Коммагени з Селевкідами. Це було викликано остаточним послабленням останніх й надмірним посиленням Парфії. У 90 році до н. е. коммагенське військо завдало поразки парфянам, зберігши незалежність. Родинні зв'язки забезпечили також союз з Великою Вірменією. Внаслідок цього Коммагена не стала об'єктом агресії з боку Понтійсього царства, союзника Великої Вірменії.

При Антіохові I Теосі Коммагена вступила в офіційний союз з Римською республікою. У 64 році до н. е. Коммагена допомагала римлянам у війнах проти Понту і Великої Вірменії. Разом з тим цар Коммагени паралельно вирішив підтримувати таємні зв'язки з сусідньою Парфією. У 40 році до н. е. його було повалено Марком Антонієм.

Після смерті Антіоха III у 17 році Коммагенське царство було приєднано до римської провінції Сирія. Однак незабаром після цього римський імператор Калігула в 38 році відновив на коммагенскому троні Антіоха IV, якого сам же незабаром і відсторонив від влади. У 46 році імператор Клавдій знову посадив Антіоха IV на царство.

Лише в 72 році імператор Веспасіан остаточно приєднав землі Коммагини до Римської імперії. Її колишня столиця Самосата була перейменована римлянами і стала називатися Флавією. Того ж року Луцій Юній Цезеній Пет придушив повстання синів Антіоха IV — Епіфана і Каллініка.

Територія[ред. | ред. код]

Розташовувалося між Великою Вірменією, стародавньою Сирією та Кілікією. Коммагена охоплювало території сучасних областей Туреччини: Елязиг, Кахраманмараш, Газіантеп, Адиямен і Малатья. Столицею було місто Самосата на західному березі річки Євфрат.

Державний устрій[ред. | ред. код]

Докладніше: Царі Коммагени

Панувала еллінізована гілка династії Єрвандідів, що мала вірменське походження[4]. Її за ім'ям першого повноцінного царя також іноді називають Птолемаїди. Була класичною східною елліністичною державою на кшталт Сирії, Понту чи Каппадокії. Основна війська та політична влада належала царю. Він спирався на рідню та найбілижчих сановників.

Економіка[ред. | ред. код]

Монети Антіоха I

Основу становило сільське господарство і скотарство. В значних обсягах експортувало продукти садівництва, оливкову олію. Також була розвинено торгівлю, оскільки міста Коммагени розташовувалися на торговельних шляхах між Сирією, Парфією, Галатією, Понтом і римською провінцією Азія.

Культура[ред. | ред. код]

Релігія[ред. | ред. код]

Характерним був синкретизм між перськими і еллінськими божествами. Ключовим був культ Артагна–Геракла–Ареса, божества–покровителя царської влади, війний перемоги, який започаткував Мітрідат I Каллінік. Іншими членами пантеону були божества Зевс–Оромазд, Аполлон-Мітра–Геліос–Гермес, богиня Коммагена.

Скульптура[ред. | ред. код]

Скульптури на Немруд-Даг

Відома найбільш величними скульптурами, що несуть на собі характерні риси перського мистецтва з елементами грецького, елліністичного впливу. Пам'ятники Коммагени (у більше ніж 8 місцях святилища-усипальні — гієротесіони) передають своєрідність художнього вигляду цього регіону елліністичної культури, а також зберігають традиції перської і хеттської культур.

На схилах гори Німруд-Даг (Немрут) в Таврських горах зберігся комплекс святилищ-гіеротесійонів, призначених для проведення ритуальних церемоній в пам'ять про предків, і гробниць, де, крім іншого, знайдений і унікальний кам'яний гороскоп. Другим за значущістю є комплекс на місці колишнього міста Арсамея-на Німфеї (Німфей — старовинна назварічки Кіахта-чай в Туреччині). Тут південнісхили гори Ескі-кале вкрито численними барельєфами та іншими скульптурними виробами. Іншими святилищам і пам'ятками коммагенської скульптурної традиції є Сезенк, Кара-Киш, Арсамея-на-Євфраті,

Декілька насипних терас були прикрашені величезними статуями божеств, що сидять на тронах, стелами і вівтарями. Розбиті наразі рельєфи зображували предків царської династії, церемонію передачі влади від божества до правителя (від Геракла до царя Мітрідата). Ймовірно, комплекс було зруйновано землетрусом і голови скульптур зі схилів гори спрямовано на занедбані землі. В надрах 5-=метрового кургану знаходяться похоронні камери і таємні святилища.

У 1990 року під час спорудження греблі Ататюрка було затовлено античну частину Самосати.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Shayegan, 2016, с. 13.
  2. Ball, 2002, с. 436.
  3. (Shayegan, 2016, с. 13); (Ball, 2002, с. 436)
  4. (Canepa, 2010, с. 13); (Garsoian, 2005); (Erskine, Llewellyn-Jones та Wallace, 2017, с. 75); (Babaie та Grigor, 2015, с. 80); (Sartre, 2005, с. 23); (Widengren, 1986, с. 135–136); (Merz та Tieleman, 2012, с. 68); (Marciak, 2017, с. 157); (Ball, 2002, с. 436); (Shayegan, 2016, с. 8, 13)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Hoepfner, W. 1975: Architektur in Kommagene. Antike Welt. Kommagene. Zeitschrift für Archaologie und Urgeschichte 6, 43–50, 60–74 abb
  • Dörner, F.K. 1978: Mithras in Kommagene. In: H. Brill (eds), Etudes Mithriaques: Actes du 2e Congress International. Teheran- Liege, 123—133, abb. I—V
  • Wolfgang, Haase. Aufstieg und Niedergang der römischen Welt: Geschichte und Kultur Roms im spiegel der neueren Forschung. — Walter de Gruyter, 1986. — P. 736. — ISBN 3-11-007337-4.
  • Blömer, Michael; Winter, Engelbert (2011). Commagene: The Land of the Gods between the Taurus and the Euphrates. Homer Kitabevi. ISBN 978-9944-483-35-3.
  • Canepa, Matthew (2010). Achaemenid and Seleukid Royal Funerary Practices and Middle Iranian Kingship: 1—21. Архів оригіналу за 19 Квітня 2020. Процитовано 2 Червня 2020.
  • Widengren, G. (1986). Antiochus of Commagene. Encyclopaedia Iranica, Vol. II, Fasc. 2. с. 135—136. Архів оригіналу за 26 Травня 2020. Процитовано 2 Червня 2020.
  • Merz, Annette; Tieleman, Teun L (2012). The Letter of Mara bar Sarapion in Context: Proceedings of the Symposium Held at Utrecht University, 10-12 December 2009. Leiden: Brill. ISBN 9789004233010. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  • Babaie, Sussan; Grigor, Talinn (2015). Persian Kingship and Architecture: Strategies of Power in Iran from the Achaemenids to the Pahlavis. I.B.Tauris. с. 1—288. ISBN 9780857734778. Архів оригіналу за 4 Квітня 2018. Процитовано 2 Червня 2020.
  • Erskine, Andrew; Llewellyn-Jones, Lloyd; Wallace, Shane (2017). The Hellenistic Court: Monarchic Power and Elite Society from Alexander to Cleopatra. The Classical Press of Wales. ISBN 978-1910589625.
  • Garsoian, Nina (2005). Tigran II. Encyclopaedia Iranica. Архів оригіналу за 2 Вересня 2020. Процитовано 2 Червня 2020.
  • Marciak, Michał (2017). Sophene, Gordyene, and Adiabene: Three Regna Minora of Northern Mesopotamia Between East and West. BRILL. ISBN 9789004350724. Архів оригіналу за 23 Травня 2020. Процитовано 2 Червня 2020.
  • Sartre, Maurice (2005). The Middle East Under Rome. Harvard University Press. ISBN 9780674016835. Архів оригіналу за 4 Березня 2020. Процитовано 2 Червня 2020.
  • Ball, Warwick (2002). Rome in the East: The Transformation of an Empire. Routledge. ISBN 9781134823871.
  • Shayegan, M. Rahim (2016). The Arsacids and Commagene. У Curtis, Vesta Sarkhosh; Pendleton, Elizabeth J.; Alram, Michael; Daryaee, Touraj (ред.). The Parthian and Early Sasanian Empires: Adaptation and Expansion. Oxbow Books. ISBN 9781785702082.