Клавдій
.jpg)
Тибе́рій Кла́вдій Це́зар А́вгуст Герма́нік (лат. Tiberius Claudius Caesar Augustus Germanicus), ім'я при народженні — Тибе́рій Кла́вдій Дру́з (лат. Tiberius Claudius Drusus), ім'я між 4 та 41 роками — Тибе́рій Кла́вдій Неро́н Герма́нік (лат. Tiberius Claudius Nero Germanicus; 1 серпня 10 до н. е., Лугдунум — 13 жовтня 54, Рим) — давньоримський державний та політичний діяч, четвертий римський імператор (41–54), консул-суффект (37) та чотириразовий консул (42, 43, 47, 51), представник династії Юліїв-Клавдіїв.
Клавдій народився в Лугдунумі, адміністративному центрі Галлії, в родині Децима Клавдія Друза та Антонії Молодшої. Таким чином, він став першим римським імператором, народженим поза межами Італії.
Через перенесену в молодості хворобу Клавдій мав фізичні вади — кульгав, заїкався та страждав від тремору. У зв'язку з цим, батьки відсторонили його від публічного життя. До свого консульства у 37 році він не обіймав жодних державних посад. Ймовірно, саме ці недуги врятували Клавдія під час численних політичних репресій, організованих Тиберієм та Калігулою, оскільки його не сприймали як серйозного політичного суперника.
Після вбивства Калігули преторіанська гвардія проголосила Клавдія імператором. На той момент він залишався останнім дорослим чоловіком у родині.
Попри відсутність політичного досвіду, Клавдій проявив себе як здібний правитель і ефективний адміністратор. Він розширив державний апарат, активно залучаючи вільновідпущеників, і сприяв фінансовому відновленню Риму. Імператор також розгорнув масштабну будівельну діяльність, у такий спосіб продовживши політику Калігули, споруджуючи дороги, акведуки та канали по всій країні. Саме за його правління розпочалося успішне завоювання Британії.
Крім того, Клавдій виявляв особистий інтерес до права. Він головував на судових засіданнях і щоденно видавав едикти.
Водночас протягом усього правління його вважали вразливим, особливо представники знаті. Це змушувало імператора постійно зміцнювати свої позиції, що супроводжувалося масовими стратами сенаторів. Такі події негативно вплинули на його репутацію в античній історіографії, хоча сучасні дослідники часто переглядають ці оцінки.
Закінчив свій життєвий шлях Клавдій у 54 році. Чимало авторів вважають, що він був отруєний власною дружиною, Агріппіною Молодшою. Після цього владу успадкував його внучатий племінник і всиновлений пасинок Нерон.
Тиберій Клавдій Друз з'явився на світ 1 серпня 10 року до н. е. в місті Лугдунум, адміністративному центрі Лугдунської Галлії, у родині Децима Клавдія Друза та Антонії Молодшої. За переказами, його народження припало на річницю освячення місцевого вівтаря Августа.
Клавдій мав двох старших братів і сестер. Серед них були Германік, майбутній видатний римський полководець, якого всиновить та зробить своїм спадкоємцем Тиберій, та Лівілла, майбутня дружина Друза Молодшого. Крім них, Антонія народила ще двох дітей, які померли зовсім маленькими. За материнською лінією дідом і бабусею Клавдія були Марк Антоній та Октавія Молодша, сестра самого Октавіана, а за батьківською — Лівія Друзілла та Тиберій Клавдій Нерон. Крім того, він також був правнучатим небожем Гая Юлія Цезаря.
У 9 році до н. е. батько Клавдія несподівано загинув під час походу до Германії, упавши з коня. Хлопчика надалі виховувала мати, яка більше ніколи не виходила заміж. Проте майбутній імператор був слабкою та хворобливою дитиною, страждав на параліч (імовірно, внаслідок родової травми), виражені порушення координації рухів, тремор і заїкання.
Светоній детально описує фізичні вади Клавдія: коліна були слабкими й підгиналися під ним, голова тремтіла. Він заїкався, а його мовлення було плутаним. Коли хлопчик хвилювався, у нього з’являлися виділення з носа і він слинявів.
Коли недуга стала очевидною, стосунки майбутнього імператора з сім'єю погіршилися. Антонія називала його виродком, якого природа почала створювати як повноцінну людину, проте так і не завершила. Вона не приховувала свого презирства до сина, насміхалася та глузувала з нього. Коли ж хотіла підкреслити чиюсь недалекоглядність, то промовляла фразу: «Дурніший за мого Клавдія!».
За декілька років Антонія передала сина на виховання своїй свекрусі Лівії. Остання ж ставилася до нього не набагато тепліше, рідко говорила з ним і висловлювала критику лише в письмовій формі. Оскільки вважалося, що стан Клавдія зумовлений лінощами й браком сили волі, хлопчика віддали під опіку колишнього наглядача за в'ючними тваринами, щоб виховати в ньому дисципліну.
Після такого дитинства симптоми, схоже, проявлялися менше, і сім'я звернула увагу на його зацікавлення історією. У 7 році до імператорського двору було запрошено Тита Лівія та Сульпіція Флава, щоб навчати Клавдія історії. Він також проводив багато часу з філософом Атенодором Кананітом. Окрім історії, майбутньому імператорові вдалося опанувати мистецтво риторики та красномовства, що здивувало самого Октавіана, який писав у кількох листах до Лівії Друзілли: «Хоч убий, я сам здивований, люба Лівіє, що декламація твого онука Тиберія [Клавдія] мені сподобалася. Не можу зрозуміти, як він міг, декламуючи, казати все, що треба, і так зв'язно, якщо зазвичай говорить настільки невиразно».
Водночас, як зауважує Вінсент Скрамуцці, саме надмірне захоплення юнака історією й завадило його ранній політичній кар’єрі. Він розпочав працю над історією громадянських воєн Риму після смерті Цезаря, однак покинув її після написання двох книг через надмірну політичну гостроту, адже цей твір нагадував би Октавіану, що Клавдій є прямим нащадком Марка Антонія. Тоді юнак перевів увагу на інші теми, віддаленіші за часом і менш небезпечні, зокрема працював над книгами з історії Карфагена. Проте за роки він усе ж повернувся до першої праці, описавши в ній роки протистояння і правління другого тріумвірату, критично відгукуючись про Октавіана та звеличуючи республіканців.
У зв'язку з цим, репутація майбутнього імператора залишалася неоднозначною, і сім'я тримала його осторонь. Коли у 8 році в Павії було споруджено тріумфальну арку на честь правлячої династії, ім'я Клавдія виявилося вписаним на самісінькому краю, позаду покійних Гая і Луція Віпсаніанів та дітей Германіка. Дослідники навіть висловлювали здогад, що напис міг бути доданий самим Клавдієм через десятиліття, а спочатку він узагалі не був згаданий.
Коли Октавіан помер у 14 році, 23-річний Клавдій звернувся до свого дядька Тиберія з проханням надати йому доступ до cursus honorum, традиційної політичної кар'єри. Новий імператор хоч і нагородив небожа консульськими почестями, все ж заблокував ухвалу сенату, яка наділила б юнака реальною владою. Водночас Клавдій користувався повагою серед вершників, які неодноразово обирали його своїм представником. Після смерті Друза Молодшого він навіть став одним із можливих спадкоємців, здобувши підтримку деяких сенаторів.
Оскільки ні Октавіан, ні Тиберій не давали йому жодної публічної посади, Клавдій залишив сподівання на державну діяльність і провів решту правління дядька у своїх маєтках під Римом та у Кампанії, займаючись переважно вивченням історії. Саме відсутність реального політичного впливу та фізичні вади вберегли майбутнього імператора від терору префекта преторіанців Сеяна, який знищував усіх потенційних претендентів на престол, воліючи самому очолити державу. Тоді ж загинула дружина Германіка Агріппіна з двома синами — Нероном та Друзом, а юний Калігула, небіж Клавдія, врятувався лише завдяки юному віку та допомозі Лівії Друзілли.
У 31 році терор Сеяна вдалося зупинити, а його самого було страчено. Проте це не принесло докорінних змін у життя римлян. Розпочалася нова хвиля репресій, ініційована вже самим імператором, який намагався віднайти та покарати усіх причетних до змови префекта преторіанців. Чимало сенаторів і вершників стратили, а ще більше — довели до самогубства.
_01.jpg)
Після смерті Тиберія у 37 році владу успадкував Калігула. Попри юний вік, він одразу розпізнав у Клавдієві певний політичний потенціал та призначив його своїм співконсулом, щоб таким чином вшанувати пам'ять покійного Германіка. Того ж року Калігула одружив дядька з Мессаліною, донькою Марка Валерія Мессали Барбата, який походив із патриціанської родини Валеріїв, і Доміції Лепіди Молодшої, доньки Луція Доміція Агенобарба.
Водночас ці кроки не означали ставлення як до рівного. Калігула глузував із дядька, вимагав величезних грошових сум і виставляв на посміховисько перед сенаторами. Як повідомляє Кассій Діон, до 41 року Клавдій від стресу сильно схуд і захворів. Крім того, його життя неодноразово висіло на волосині, особливо після викриття змови Лепіда.
Клавдій супроводжував Калігулу в його германському поході. Після повернення ж до столиці імператор запропонував дядькові купити посаду жерця при своєму культі чи то за 8, чи то за 10 мільйонів сестерціїв під заставу майна. Зрозуміло, що заставлене майно викупити назад не вдалося. З того часу в Клавдія залишився лише невеликий будинок у Римі.
24 січня 41 року Калігулу вбили внаслідок змови, організованої префектом преторіанців Кассієм Хереєю. І донині не знайдено доказів, що Клавдій безпосередньо був до цього причетний, хоча, найімовірніше, знав про заколот. Про це опосередковано свідчить і той факт, що незадовго до вбивства він покинув театр, у якому перебував Калігула. Проте після смерті Мілонії Цезонії та її доньки стало очевидно, що умисел змовників спрямований не на зміну влади, а на знищення всієї імператорської родини.
Усвідомлюючи небезпеку, Клавдій утік до палацу, рятуючи життя. За переказами, преторіанець Грат знайшов його, коли той ховався за завісою, і проголосив імператором. Клавдія перевезли до преторіанського табору і взяли під захист. Він надавав великого значення цій події і пізніше відзначив її на монетах.
Невдовзі після смерті Калігули зібрався сенат і розпочалася нарада з приводу передачі влади новому правителю, яка переросла в суперечку. Лунали навіть пропозиції знищити решту членів імператорської родини та відновити республіку. Дізнавшись, що Клавдій є останнім повнолітнім чоловіком з усієї династій Юліїв-Клавдіїв, сенатори зажадали, щоб він негайно прибув на засідання. Усвідомлюючи небезпеку такого кроку, той відмовився (як повідомляє Флавій Йосип, його переконав не залишати табір преторіанців Ірод Агріппа, який брав участь у змові проти Калігули). Зрештою, сенат 25 січня схвалив перехід влади до Клавдія.
Правління своє він розпочав зі страти заколотників, які безпосередньо брали участь у вбивстві Калігули — Хереї, Лупа та Сабіна, і наказав забути все, що було сказано і зроблено в дні перевороту. Також Клавдій віддав божу шану Лівії Друзіллі, рівну тій, яку віддавали Октавіану. Всіх інших незаслужено забутих і оббреханих своїм попередником родичів він реабілітував і виказав їм різноманітні почесті. Ті, хто відбував покарання, були визволені з в'язниць і повернені з вигнань.
Хоча після дій преторіанців сенат спершу оголосив Клавдія ворогом держави, той після становлення імператором вдав, ніби нічого не сталося.
.jpg)
Він намагався побудувати взаємодію шляхом співпраці, а не підкорення. Клавдій демонстративно залучав сенаторів до прийняття важливих рішень, скасував процеси про образу величності й свідомо ставився до них як до рівних. Під час перебування в курії він сидів між консулів (а не на височині за правом імператора) та брав слово лише в належну чергу. Чимало сенаторів були відзначені символами тріумфу. Призначення великої кількості консулів-суффектів також сприяло пом'якшенню відносин. Провінції Македонія та Ахея були повернуті під пряме сенатське управління. Крім того, сенат уперше від часів Октавіана отримав дозвіл карбувати власні бронзові монети.
У 47 році імператор разом із Луцієм Вітеллієм обійняв посаду цензора, яка не заміщувалася з 14 року. Позбавляючи сенаторів, які вже не відповідали майновому цензу, посад, Клавдій, як і Октавіан, намагався відразу замінювати їх гідними людьми з провінцій. Бронзова таблиця, знайдена 1528 року в Ліоні, зберегла промову, у якій він просив допустити галльських аристократів до сенату. У цій промові, переданій Тацитом у переробленому вигляді, імператор шанобливо, але критично відгукується про зневагу сенаторів до провінціалів. Клавдій також збільшив кількість патриціїв, надавши аристократичні привілеї новим родинам.
Водночас, попри всі ці заходи, чимало сенаторів залишалися вороже налаштованими до Клавдія. Неприязнь була настільки глибокою, що він ніколи не входив до сенату без охорони й мусив скорочувати його склад задля ефективнішої роботи. Ненависть багатьох сенаторів яскраво відобразилася в «Апоколокінтосисі» Сенеки. Усвідомлюючи безвихідність ситуації, Клавдій почав централізувати владу, концентрувати повноваження у своїх руках та розвивати добре організований апарат управління державою. Адміністрацію Остії передали від юрисдикції сенату прокуратору після завершення будівництва порту. Фінансову політику переважно доручали представникам вершників. Своєму вільновідпущенику Палласу Клавдій надав символ тріумфу, що до того було прерогативою винятково сенаторів. Це викликало подальше невдоволення у вищому суспільстві, яке підозрювало, що вчорашні раби керують імператором.
Упродовж правління Клавдія відбулося кілька спроб переворотів, унаслідок яких загинуло чимало сенаторів.
Сенатора Сілана стратили за нез'ясованих обставин ще на початку правління Клавдія. Незабаром спалахнув масштабний заколот під проводом Вініціана і Скрибоніана. Повстання, втім, завершилося за кілька днів. Бунтівників покинули власні вояки, і вони загинули під час втечі. Інших сенаторів страчували з різних причин, іноді у зв'язку з реальними змовами, іноді через придворні інтриги.
Зятя Клавдія Гнея Помпея Магна стратили за участь у змові разом із його батьком Крассом Фругі. В іншому заколоті був замішаний консуляр Корнелій Луп.
Консула Валерія Азіатіка у 47 році звинуватили у зносинах із галльськими вельможами з метою повстання проти Клавдія. Його засудили до страти. Імператор дозволив Азіатіку самому обрати вид смерті, і той перерізав собі вени. Звинувачення поширювала Мессаліна, дружина Клавдія, бо загиблий консул відмовився стати її коханцем. Цілком можливо, що він був причетний і до вбивства Калігули й сам плекав претензії на трон.
Як повідомляє Светоній, загалом упродовж правління Клавдія було страчено 35 сенаторів і понад 300 вершників. Численні змови гальмували зміни та реформи у державі й ще більше погіршували відносини між сенатом та імператором.
Клавдій зробив реформу судової системи одним із головних завдань свого правління. Він особисто здійснював судочинство у великій кількості справ. Як повідомляють античні історики, імператор виносив непередбачувані й довільні, а часом абсурдні вироки, що суперечили закону, легко піддаючись чужому впливу. Водночас сучасні дослідники критично ставляться до таких свідчень, вважаючи, що думки про свавільність рішень виникли у зв'язку з тим, що вони часто не задовольняли впливових представників еліт.
Водночас Клавдій скоротив літні судові канікули, перенісши їх на зиму та забезпечивши доступність до правосуддя у найбільш сприятливі пори року. Він видав закон, що зобов'язував позивачів перебувати в Римі впродовж усього строку розгляду їхніх позовів (хоча раніше такий обов'язок покладався лише на відповідачів), що сприяло кращому з'ясуванню обставин справ. Віковий ценз для присяжних підвищили до 25 років, щоб забезпечити їхній більший життєвий досвід та кращу компетентність.
У 53 році в сенатських провінціях цивільну юрисдикцію у фіскальних справах передали від проконсулів до імператорських прокураторів.
Клавдій звільнив острів Родос від римського панування за добросовісність та відданість тамтешніх мешканців, а Іліон (Трою) — від податків.
На початку правління греки та євреї Александрії після міжобщинних заворушень надіслали до імператора посольства з проханням вирішити конфлікт, який полягав у визначенні обсягу особистих і громадських прав останніх. Результатом став знаменитий «Лист до александрійців», який підтвердив права євреїв, які проживали в місті, але забороняв переселення нових родин. Як повідомляє Флавій Йосип, невдовзі було підтверджено особисті права та свободи всього єврейського населення держави.
Клавдій видавав численні едикти, які стосувалися широкого спектру питань — від медичних порад і аж до моральних суджень. Найвідомішим серед них є едикт про долю хворих рабів. Раніше рабовласники залишали хворих рабів умирати при храмі Ескулапа, бажаючи водночас отримати їх назад, якщо ті одужають. Проте імператор постановив, що раби, які одужали після такого покидання, стають вільними. Крім того, рабовласників, які вважали за краще вбити раба, ніж піклуватися про нього, засуджували як убивць.
Невдовзі після смерті Калігули слідчий Клавдія виявив, що чимало мешканців сучасного Тренто, яких віддавна вважали римськими громадянами, насправді не мали громадянства. У відповідь імператор оголосив, що відтепер вони вважатимуться громадянами, адже скасування їхнього статусу спричинило б більші проблеми. Ця ухвала була закріплена в Tabula Clesiana. Проте в окремих випадках Клавдій суворо карав за незаконне привласнення громадянства, присуджуючи смертну кару.
У 48 році Клавдій провів перепис, який нарахував 5 984 072 римських громадян, що на мільйон більше, ніж під час останнього перепису, здійсненого Октавіаном. Це зростання пояснюється заснуванням нових колоній і активним поширенням громадянства на провінціалів. Зокрема його отримували галли, іспанці, греки та брити. Крім того, саме тоді офіційно закріплено надання громадянства за службу в допоміжних військах протягом 25 років, чого раніше не було.
Клавдій розгорнув активну будівельну діяльність у столиці та провінціях. Зокрема він закінчив будівництво двох акведуків, розпочате Калігулою (Аква Клавдія та Аніо Новус). Обидва було завершено у 52 році та введено до Риму через Порта Маджоре. Крім того, відновлено третій акведук — Аква Вірго.
Особливу увагу Клавдій приділяв дорогам і шляхам сполучення. По всій Італії та в провінціях будувалися дороги й канали. Ближче до Риму він спорудив судноплавний канал на Тибрі, що вів до Порта — нового міста-порту на північ від Остії. Воно було споруджено у формі півкола з двома молами і маяком при вході до гавані. Ці кроки мали зменшити повені в Римі, а також поліпшити постачання зерна й дозволити купцям плавати до Єгипту навіть поза навігаційним сезоном. Водночас імператор скасував непопулярну політику жорстоких покарань будівельників за недостатню якість роботи, введену Калігулою.
Щоб забезпечити надійне зернопостачання, Клавдій також страхував кораблі торговців, які погоджувалися на ризиковані плавання до Єгипту в міжсезоння, надавав їхнім морякам особливі привілеї, зокрема громадянство, й звільнення від дії закону Папія-Поппея. Він також скасував введений Калігулою продовольчий податок і зменшив податки для громад, що потерпали від посухи чи голоду.
Намагаючись збільшити площу орних земель в Італії, Клавдій вирішив осушити Фуцинське озеро, що планував зробити ще сам Гай Юлій Цезар. На реалізацію цього задуму було організовано 30 000 робітників, які протягом одинадцяти років рили дренажний канал, що пронизував гору Сальвіано тунелем. Оскільки ж останній виявився недостатньо великим для відведення усієї води, перетворення найбільшого внутрішнього озера Італії на орні угіддя вдалося здійснити лише частково.
Клавдій також відновлював і прикрашав численні громадські споруди в Римі. На Circus Maximus поворотні стовпи й стартові ворота замінили на мармурові та надбудували насип, щоб запобігти затопленню доріжки. Було остаточно відреставровано театр Помпея після пожежі та влаштовано спеціальні бої на перевідкритті.
.jpg)
У релігійній політиці Клавдій цілком та повністю орієнтувався на Октавіана. На відміну від самозвеличення Калігули, він був стриманим і відмовлявся від будь-якого надмірного улесливого поклоніння. Імператор відхилив прохання александрійських греків присвятити йому храм як богові, заявивши, що лише боги можуть обирати нових богів. Тим самим Клавдій дистанціювався від самообоження Калігули у 40 році, яке спровокувало масштабні конфлікти між євреями та греками.
Були відновлені деякі давні свята, а ті, що запровадив Калігула — скасовані. Клавдій відродив старі обряди й архаїчні мовні форми. У 47 році він влаштував Секулярні ігри на честь 800-річчя столиці — лише через 64 роки після того, як вони відбувалися останнього разу, мотивуючи це тим, що Октавіан провів свої Секулярні ігри передчасно.
Клавдія турбувало поширення в Римі східних містичних культів, і він намагався замінити їх римськими. Так, імператор сприяв Елевсінським містеріям, що практикувалися ще за часів Республіки. Його консервативну релігійну позицію можна прослідкувати і через вигнання іноземних астрологів, а також реабілітація давньоримських провісників-гаруспіків. Особливо рішуче Клавдій виступив із забороною друїдизму через його несумісність із римською державною релігією та прозелітичну діяльність. Проте істинні причини переслідування друїдів і досі залишаються предметом дискусій.
Щодо ставлення Клавдія до євреїв, то воно змінювалося з плином часу. Як повідомляє Кассій Діон, на початку його правління євреїв у Римі побільшало настільки, що вигнати їх без заворушень було б неможливо. Тому Клавдій не вислав їх, а дозволив залишитися, але заборонив масово збиратися. Проте з часом, як наполягає Светоній, імператор вигнав євреїв зі столиці за те, що вони постійно чинили заворушення на підбурювання якогось Хреста. Ця подія, яку Оросій відносить до дев'ятого року правління Клавдія, зазвичай датується 49 роком. Ім'я «Хрест» було поширеним рабським іменем, проте Светоній, очевидно, несвідомо мав на увазі конфлікт між юдеями у Римі через віру в Ісуса Христа. Оскільки тодішні правителі ще не розрізняли євреїв і християн, Клавдій вигнав усіх. Висилання підтверджується і в «Діяннях апостолів» (18:2), і в текстах Кассія Діона.
.jpg)
Клавдій був першим імператором, який організував власний адміністративний апарат. Хоча він не запроваджував законодавчих чи формальних новацій, саме за нього монарший двір уперше перетворився на реальний виконавчий центр управління. Особисті справи доручалися не сенаторам чи вершникам, а вільновідпущеникам, що стали державними чиновниками. Завдяки цьому Клавдій міг зберігати незалежність від обох угруповань і посилювати свою владу в провінціях.
Секретаріат було поділено на колегії, кожну з яких очолював вільновідпущеник: Нарцис відповідав за листування та кореспонденцію, Паллас — за фінанси, Калліст — за освіту та юстицію. Четверту колегію, призначену для спеціальних доручень, очолював Полібій аж до своєї страти за зраду. Той факт, що Нарцис звертався до військ від імені Клавдія перед завоюванням Британії, свідчить, що вільновідпущеники могли офіційно представляти імператора.
Сенатори були обурені тим, що важливі посади, раніше обіймані ними, тепер перебувають у руках колишніх рабів. Через свій контроль над фінансами, листуванням і законодавством їм, здавалося б, нескладно було маніпулювати імператором — саме таке звинувачення й висувала антична традиція. Тим не менш, ті ж джерела визнають, що вільновідпущеники зберігали вірність Клавдієві. Якщо ж вони виявляли зрадницькі нахили, він їх карав. Немає жодних доказів, що зміна тих чи інших функціонерів державного апарату впливала на характер видаваних едиктів і рішень, що свідчить про те, що імператор міцно тримав кермо влади. Незалежно від обсягу їхньої політичної сили, вільновідпущеники нагромадили величезні статки. Пліній Старший зазначав, що дехто з них був багатшим за Красса — найзаможнішого мужа Республіки.
Створення секретаріату дозволило Клавдію за короткий час укріпити свою владу попри протидію сенаторів. В руках відданих імператору людей опинився контроль над ключовими сферами життєдіяльності держави. Саме вони й радили Клавдію тих чи інших людей на посади легатів легіонів, саме їм Клавдій зобов'язаний ідеєю переможного Британського походу, який значно збільшив його популярність і зміцнив владу.
Вже на початку правління Клавдія Римська імперія вперше з часів Октавіана (якщо не брати до уваги анексію Мавретанії у 40 році) почала розширюватися. Фракія, Норик, Памфілія, Лікія увійшли до складу імперії та потрапили під централізоване управління. Було придушено повстання у Мавретанії та поділено її на дві провінції. Відновилася незалежність Юдеї на чолі з царем Іродом Агріппою, однак після його смерті 44 року країну знову перетворилася на римську провінцію.
У 44 році боспорський принц Котіс повідомив Клавдію про намагання царя Мітрідата здобути повну незалежність від Риму. У відповідь імператор оголосив новим правителем держави Котіса, а також відправив легіони Авла Дідія Галла на придушення повстання. Кампанія видалася доволі складною та тривала понад рік. Лише в 45 році війська Мітрідата зазнали остаточної поразки.
Найзначнішою експансією Клавдія стало вторгнення до Британії, яке готувалося ще за правління Калігули. Безпосереднім приводом до нього стали заворушення на півдні острова, де катувеллауни нападали на сусідні племена й змусили вождя атребатів Веріку шукати захисту в римлян. Серед інших причин слід виділити прагнення Клавдія зміцнити свій авторитет у війську через проведення успішної кампанії, а також, можливо, хибні уявлення про топографію, надра та господарські можливості острова, який приваблював Рим своїми копальнями і потенціалом рабської праці. Крім того, Британія слугувала надійним притулком для галльських повстанців.
У 43 році полководець Авл Плавцій відправився з чотирма легіонами до Британії. По завершенню першого етапу кампанії Клавдій особисто прибув на острів із підкріпленням. Деякі джерела стверджують, що він привіз із собою бойових слонів. Після 16 днів перебування на острові й захоплення Камулодуна імператор полишив завойовані землі. У зв'язку з військовими успіхами, сенат надав йому тріумф. Почесне ім'я Британік Клавдій відхилив і передав синові. На підкорених територіях було створено окрему провінцію зі столицею в новоствореній колонії Colonia Claudia Victricensis. Водночас брити продовжували спротив загарбникам.
Коли бритський вождь Каратак після тривалого опору був захоплений у 51 році, Клавдій проявив милосердя. Бранець провів решту днів на землях, наданих йому Римом.
За воєнні успіхи під час свого правління несхильний до солдатчини Клавдій прийняв загалом 27 акламацій як імператор.
Едвард Гіббон писав, що романтичне життя Клавдія було незвичним для римлянина його стану. Він не мав потягу до педерастії і не був схильний до гомосексуальності. Це спостереження Гіббон ґрунтував на свідченні Светонія про пристрасть Клавдія до жінок і цілковиту байдужість до чоловіків. Натомість античні автори обертали гетеросексуальність правителя проти нього самого, наполягаючи, що дружини мали на імператора визначальний вплив.
У юності Клавдій двічі був заручений, але жоден шлюб так і не відбувся. Перші заручини — з 12-річною кузиною Емілією Лепідою — були розірвані, коли її мати 8 року потрапила в немилість до Октавіана. Другі — з Лівією Медулліною — обірвала раптова смерть нареченої незадовго до весілля.
Клавдій одружувався чотири рази.
Першою дружиною стала Плавція Ургуланілла, онука Ургуланії. Вона народила Клавдія Друза, який задихнувся в підлітковому віці незабаром після заручин із Юніллою, донькою Сеяна. Згодом Клавдій розлучився з дружиною через перелюбство й підозру у вбивстві її зовиці Апронії. Доньку, яку та народила вже після розлучення, він не визнав, адже, за чутками, її батьком був один із вільновідпущеників.
Другою дружиною Клавдія стала Елія Петина. Вона народила доньку Клавдію Антонію. У 31 році подружжя розлучилося (найімовірніше, у зв'язку з падінням Сеяна, чиєю родичкою була Елія). За однією з версій, істинна причина полягала в психологічній жорстокості Петини.
Третьою дружиною стала Валерія Мессаліна. Вона народила доньку Клавдію Октавію і сина Тиберія Клавдія Германіка, відомого як Британік. Античні джерела змальовують Мессаліну німфоманкою, яка постійно зраджувала Клавдію. Тацит оповідає, що вона навіть змагалася з повією щодо того, хто матиме більше партнерів за ніч. Мессаліна маніпулювала чоловіком, щоб накопичити статки. У 48 році, поки Клавдій перебував в Остії, вона публічно вийшла заміж за свого коханця Гая Сілія. Джерела суперечать одне одному щодо того, чи розлучився з нею імператор перед цим і чи мала вона наміри захопити трон. Клавдій наказав стратити Сілія, Мессаліну й більшість їхніх прибічників у 48 році. Гвардійцям він пообіцяв, що вони зможуть убити його, якщо він знову одружиться.
Четвертою дружиною стала Агріппіна Молодша. Вона отримала почесні права й реальну владу, яких не мала ще жодна дружина імператора: одержала почесне ім'я Августа, а її портрет з'явився на монетах. З самого початку Агріппіна цілеспрямовано готувала сходження на трон свого сина. Філософ Сенека з цієї нагоди був відкликаний із заслання на Корсиці й призначений вихователем хлопчика.
Він усе своє життя провадив письменницьку діяльність. Арнальдо Моміліано пояснює, що за правління Тиберія, яке збіглося з розквітом літературної діяльності Клавдія, про республіканський Рим було несвоєчасно говорити. Молоді автори або писали про новий лад, або зверталися до маловідомих старожитніх тем.
Головними працями Клавдія були 43-томна «Історія правління Августа» (яку нерідко виставляли у невигідному світлі його мати й бабуся), 20 книг з історії етрусків, 8 книг з історії Карфагена, а також трактат про гру в кості, якою він пристрасно захоплювався. Крім того, імператор склав і опублікував етруський словник. Попри загальне уникнення республіканської тематики, він написав захист Цицерона проти звинувачень Азінія Галла.
Крім письменництва, Клавдій запланував реформу латинського алфавіту, додавши три нові букви. Першою — Ɔ (antisigma) — мало позначатися, ймовірно, значення грецької букви Псі. Другою — Ⅎ (digamma inversum) — звук [v] на відміну від [u] і [w]. Третьою — Ⱶ (напівН) — звук між [u] та [i], аналогічний грецькому Іпсилону. Реформу він запровадив під час цензорства, але вона так і не прижилася. Також імператор намагався відновити давній звичай ставити крапки між словами (у класичній латині писали без пробілів і розділових знаків).
Нарешті, він склав вісім томів автобіографії, яку Светоній схарактеризував як позбавлену смаку, але написану гарно. Жоден із цих творів, на жаль, не зберігся. Втрата пізнань, що містилися у працях Клавдія, вважається однією з найтяжчих в античній історіографії. Автобіографію один раз цитує Светоній, який, очевидно, нерідко звертався до неї як до джерела. Пліній Старший, що посилався на праці імператора значно частіше, зараховував їх до найвидатніших учень свого часу.
.jpg)
За свідченням Светонія, Клавдій надзвичайно любив ігри. Кажуть, він підводився разом із натовпом після гладіаторських боїв і з нестриманим захопленням вихваляв бійців.
Незабаром після приходу до влади він заснував ігри на честь батька в день його народження. Щорічними змаганнями відзначав також день свого сходження на престол, проводячи їх у преторіанському таборі, де й був уперше проголошений імператором.
У 52 році на Фуцинському озері Клавдій влаштував нову навмахію — постановочну морську битву, яка вважається найбільшим такого роду видовищем в усій античній історії.
В Остії, на очах у натовпу глядачів, Клавдій особисто вступив у двобій із косаткою, що застрягла в гавані. Пліній Старший став очевидцем цієї події та детально описав її у «Природній історії».
Клавдій помер 13 жовтня 54 року. За винятком праць Йосипа Флавія (найближчого за часом джерела), всі історики впевнено вказують на вбивство через отруєння стравою з грибів. Тацит, втім, не бере на себе відповідальність за цю версію і посилається на «тодішніх письменників». Описи самого процесу дуже різняться: говорять, що або охоронець-євнух Галот домішав отруту до їжі, або відповідальність лежить на придворному лікарі Гаї Стертинії Ксенофонті, який убив пацієнта, запхавши йому в горло отруєне павиче перо. Можливо, до отруєння імператора була причетна і сумнозвісна Локуста. Одні кажуть, що він помер після однієї дози за вечерею, інші — що, вирвавши, отримав нову дозу. За переказами, Клавдій страждав і від розладу шлунку.
Майже всі версії сходяться в тому, що організаторкою отруєння була Клавдія Агріппіна. За переказами, вона та Клавдій таємно ворогували в останні місяці його життя. Імператор нібито вже публічно жалкував про шлюб і дедалі більше уваги приділяв Британіку. Останній заповіт Клавдія нібито змінився перед самою смертю: він або залишив трон спільно Нерону і Британіку, або — лише Британіку.
Однак чимало сучасних істориків скептично сприймають звинувачення тогочасних письменників. Вони ставлять під сумнів наявність мотиву й змови та схиляються до версії про природну смерть або нещасний випадок (випадкове потрапляння отруйного гриба в їжу). Клавдій нібито до кінця не думав відмовлятися від Нерона як спадкоємця: на відміну від нього, Британіку так і не були надані ті почесті, що свідчили б про сприйняття як повноцінного наступника, хоча він уже досяг потрібного віку. Та й поведінка Агріппіни натякає, що смерть чоловіка застала її зненацька. Поширення чуток про вбивство, на думку скептиків, стало лише наслідком поганої репутації Нерона. За іншою версією, Клавдій міг померти від серцевого нападу під час суперечки з дружиною про наступництво.
Нерон часто критикував попередника і, посилаючись на те, що він був навіжений, не брав до уваги безліч його законів і едиктів. Думка про психічну неповноцінність Клавдія лишалася панівною аж до сходження на престол Гальби. Зрештою Нерон відмовився від посилань на свого прийомного батька. Храм, що зводився на честь обоженого Клавдія, він спершу свідомо не добудував, а після смерті матері — фактично зруйнував. Будівельний майданчик було перетворено на розподільну станцію акведука. Це негативно позначилося й на культі Клавдія в провінціях.
Веспасіан, що зробив перші вагомі кроки в кар'єрі саме за Клавдія, відродив цей культ і відновив храм на Целії. Для молодої династії Флавіїв важливим було підкреслити спадкоємність через державну релігію. Проте, закріпившись при владі, Веспасіан дедалі більше наголошував на власних заслугах і відходив від будь-яких згадок про попередників. Пізніше Тит, Доміціан і Траян через карбовані монети освіжили пам'ять народу, але не стільки про самого Клавдія, скільки про його правління.
Античні письменники Тацит, Кассій Діон і Светоній писали свої твори вже після загибелі останнього з Флавіїв. Усі троє були сенаторами або вершниками й у конфліктах між сенатом та імператором незмінно ставали на бік першого. Відтак, Светоній змальовував Клавдія як посміховисько, применшував його успіхи й добрі вчинки його почту. Тацит писав для своїх колег-сенаторів і вписував кожного імператора в певну схему. Клавдій у нього виглядає наскрізь безвольним телям, абсолютно підкореним своїм жінкам і легко маніпульованим. Навіть його версія промови імператора до сенаторів відредагована до невпізнанності. Кассій Діон, пізніший автор, був менш упередженим, але здається, послуговувався Светонієм і Тацитом як джерелами. Так і збереглася традиційна версія про Клавдія-нікчему, яким командували ті, ким він мав би правити.
Французький проповідник Жак Бенінь Боссюе в «Загальній історії» вдало підсумував: «Клавдій править, попри свою дурість». Другий президент США Джон Адамс у «Погляді на загальну історію» 1795 року схарактеризував Клавдія як людину, повністю підкорену волі своїх дружин і вільновідпущеників.
Найвідомішими художніми творами, що змальовують життя Клавдія, є книги «Я, Клавдій» та «Клавдій-бог» Роберта Ґрейвса, опубліковані у 1934 та 1935 роках відповідно. Обидві написані від першої особи, щоб створити в читача враження, ніби оповідь ведеться самим імператором. Крім того, автор застосовує художній прийом, натякаючи, що самі романи є нібито перекладами нещодавно знайдених оригінальних творів Клавдія.
У 1937 році режисер Джозеф фон Штернберг розпочав роботу над екранізацією роману «Я, Клавдій», запросивши Чарльза Лотона на головну роль. Проте виробництво було припинене після автокатастрофи, у яку потрапила Мерль Оберон. Відзняті матеріали згодом використали в документальній стрічці BBC «Епос, якого ніколи не було» (1965).
Найвідомішою екранізацією творів Ґрейвса стала телевізійна адаптація BBC «Я, Клавдій» (1976), у якій роль імператора виконав Дерек Джейкобі. Серіал здобув популярність та був відзначений кількома преміями BAFTA.
У 2011 році було оголошено про плани HBO та BBC Two зі створення нової екранізації. До проєкту залучили продюсерок Енн Томопулос і Джейн Трантер, проте станом на 2018 рік проєкт залишається нереалізованим.
Образ імператора використаний також у низці інших кінопроєктів:
- у фільмі «Деметрій і гладіатори» (1954) Клавдія зіграв Баррі Джонс;
- у стрічці «Мессаліна» (1960) роль Клавдія виконав Міно Доро;
- у британському серіалі «Цезарі» (1968) в образі Клавдія постав Фредді Джонс;
- у кінокартині «Калігула» (1979), де імператора зіграв Джанкарло Бадессі, Клавдія зображено як слабкого та недолугого правителя, що контрастує з інтерпретацією Ґрейвса, у якій він постає як розсудливий і далекоглядний діяч;
- у франко-італійському фільмі «Калігула і Мессаліна» (1981) роль Клавдія виконав Джино Туріні;
- у фільмі «Гладіатор» (2000) міститься згадка про придушення Клавдієм змови, організованої його дружиною, однак цей епізод є художньою вигадкою.
Клавдій також зображений у третьому сезоні документального серіалу Netflix «Римська імперія», присвяченому правлінню Калігули, де його зіграв Келсон Гендерсон. Сюжетна лінія завершується сходженням імператора на престол.
- Діон Кассій. «Римська історія»
- Тацит. «Аннали»
- Светоній. «Життя дванадцяти цезарів»
- Aveline, John (2004). "The Death of Claudius". Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte. 53 (4): 453–475. ISSN 0018-2311. JSTOR 4436743
- Humphrey, John H. (1986). Roman Circuses: Arenas for Chariot Racing. University of California Press. ISBN 978-0-520-04921-5
- Levick, Barbara (2015) [1990]. Claudius (2nd ed.). London: Routledge. ISBN 978-0-415-70357-4
- Michael Grant: Roms Caesaren. Von Julius Caesar bis Domitian. Beck, München 1978, ISBN 3-406-04501-4
- Edmund Groag, Alexander Gaheis: Claudius 256. In: Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band III,2, Stuttgart 1899, Sp. 2778–2839
- Josiah Osgood: Claudius Caesar. Image and power in the early Roman Empire. Cambridge University Press, Cambridge u. a. 2011, ISBN 978-0-521-70825-8 (Rezension im Bryn Mawr Classical Review; Rezension in sehepunkte).
- Wolfgang Strobl: Claudius. In: Peter von Möllendorff, Annette Simonis, Linda Simonis (Hrsg.): Historische Gestalten der Antike. Rezeption in Literatur, Kunst und Musik (= Der Neue Pauly. Supplemente. Band 8). Metzler, Stuttgart/Weimar 2013, ISBN 978-3-476-02468-8, Sp. 297–310
- Volker Michael Strocka (Hrsg.): Die Regierungszeit des Kaisers Claudius (41–54 n. Chr.): Umbruch oder Episode? Internationales interdisziplinäres Symposion aus Anlass des hundertjährigen Jubiläums des Archäologischen Instituts der Universität Freiburg i. Br., 16.–18. Februar 1991. Zabern, Mainz 1994, ISBN 3-8053-1503-1
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Клавдій
15: Друз Юлій Цезар і Гай Норбан Флакк, суффект — Марк Юній Сілан — 16: Сізенна Статілій Тавр і Луцій Скрибоній Лібон, суффекти — Публій Помпоній Грецин і Гай Вібій Руф — 17: Луцій Помпоній Флакк і Гай Целій Руф, суффекти — Гай Вібій Марс і Луцій Волузей Прокул — 18: Тиберій Цезар Август (3-й раз) і Германік Юлій Цезар (2-й раз), суффекти — Луцій Сей Туберон і Марк Лівіней Регул, Марк Віпстан Галл і Гай Рубелій Бланд — 19: Марк Юній Сілан Торкват і Луцій Норбан Бальб, суффект — Публій Петроній — 20: Марк Валерій Мессала Мессалін Барбат і Марк Аврелій Котта Максим Мессалін — 21: Тиберій Цезар Август (4-й раз) і Друз Юлій Цезар (2-й раз) — 22: Децим Гатерій Агріппа і Гай Сульпіцій Гальба — 23: Гай Азіній Полліон і Гай Антістій Вет, суффект — Гай Стертіній Максим — 24: Сервій Корнелій Цетег і Луцій Віселій Варрон, суффекти — Гай Кальпурній Авіола і Публій Корнелій Лентул Сципіон — 25: Косс Корнелій Лентул і Марк Азіній Агріппа, суффект — Гай Петроній — 26: Гней Корнелій Лентул Гетулік і Гай Кальвізій Сабін, суффекти — Луцій Юній Сілан і Гай Веллей Тутор — 27: Луцій Кальпурній Пізон і Марк Ліциній Красс Фругі, суффекти — Публій Корнелій Лентул і Гай Саллюстій Крисп Пассієн — 28: Гай Аппій Юній Сілан і Публій Сілій Нерва, суффекти — Луцій Антістій Вет і Квінт Юній Блез — 29: Квінт Фуфій Гемін і Луцій Рубеллій Гемін, суффекти — Авл Плавцій і Луцій Ноній Аспренат — 30: Марк Вініцій і Луцій Кассій Лонгін, суффекти — Луцій Невій Сурдін і Гай Кассій Лонгін — 31: Тиберій Цезар Август (5-й раз) і Луцій Елій Сеян, суффекти — Фавст Корнелій Сулла Лукулл і Секст Тедій Валерій Катулл, Публій Меммій Регул і Луцій Фульциній Тріон — 32: Гней Доміцій Агенобарб і Луцій Аррунцій Камілл Скрибоніан, суффект — Авл Вітеллій — 33: Луцій Лівій Оцелла Сульпіцій Гальба і Луцій Корнелій Сулла Фелікс, суффекти — Луцій Сальвій Отон і Гай Октавій Ленат — 34: Павло Фабій Персік і Луцій Вітеллій, суффекти — Квінт Марцій Барея Соран і Тит Рустій Нуммій Галл — 35: Гай Цестій Галл і Марк Сервілій Ноніан, суффекти — Децим Валерій Азіатік і Авл Габіній Секунд — 36: Секст Папіній Алленій і Квінт Плавцій, суффекти — Гай Веттій Руф і Марк Порцій Катон — 37: Гней Ацерроній Прокул і Гай Петроній Понтій Нігрін, суффекти — Гай Цезар Август Германік і Тиберій Клавдій Цезар Август Германік, Авл Цецина Пет і Гай Каніній Ребіл |  | |
38: Марк Аквіла Юліан і Публій Ноній Аспренат, суффекти — Сервій Азіній Целер і Секст Ноній Квінтіліан — 39: Гай Цезар Август Германік (вдруге) і Луцій Апроній Цезіан, суффекти — Квінт Санквіній Максим (вдруге), Гней Доміцій Корбулон, Гней Доміцій Афр і Авл Дідій Галл — 40: Гай Цезар Август Германік (втретє), без колеги, суффекти — Гай Леканій Басс і Квінт Теренцій Куллеон — 41: Гай Цезар Август Германік (вчетверте) і Гней Сентій Сатурнін, суффекти — Квінт Помпоній Секунд, Квінт Фуцій Лузій Сатурнін і Марк Сейя Варан — 42: Тиберій Клавдій Цезар Август Германік (вдруге) і Гай Цецина Ларг, суффекти — Гай Цестій Галл і Корнелій Луп — 43: Тиберій Клавдій Цезар Август Германік (втретє) і Луцій Вітеллій (вдруге), суффекти — Секст Палпеллій Гістр і Луцій Педаній Секунд, Авл Габіній Секунд, Квінт Курцій Руф і Спурій Оппій — 44: Тит Статілій Тавр і Гай Саллюстій Крисп Пассієн (вдруге), суффект — Публій Помпоній Секунд — 45: Марк Вініцій (вдруге) і Тит Статілій Тавр Корвін, суффекти — Тиберій Плавцій Сільван Еліан, Марк Антоній Руф і Марк Помпей Сільван Стаберій Флавіан — 46: Децим Валерій Азіатік і Марк Юній Сілан, суффекти — Камерін Антістій Вет, Квінт Сульпіцій Камерін Петік, Децим Лелій Бальб і Гай Теренцій Туллій Гемін — 47: Тиберій Клавдій Цезар Август Германік (вчетверте) і Луцій Вітеллій (втретє), суффекти — Гай Калпетан Ранцій Седат і Марк Гордеоній Флак, Гней Гозідій Гета і Тит Флавій Сабін, Луцій Вагеллій, Гай Воласенна Север — 48: Авл Вітеллій і Луцій Віпстан Публікола, суффекти — Луцій Вітеллій і Мессала Віпстан Галл — 49: Квінт Вераній і Гай Помпей Лонг Галл, суффекти — Луцій Маммій Полліон і Квінт Аллій Максим — 50: Гай Антістій Вет і Марк Суіллій Неруллін — 51: Тиберій Клавдій Цезар Август Германік (вп'яте) і Сервій Корнелій Сципіон Сальвідієн Орфіт, суффекти — Луцій Кальвенцій Вет Гай Карміній і Тит Флавій Веспасіан — 52: Фавст Корнелій Сулла Фелікс і Луцій Сальвій Отон Тіціан, суффекти — Квінт Марцій Барея Соран і Луцій Сальвідієн Руф Сальвіан — 53: Децим Юній Сілан Торкват і Квінт Гатерій Антонін, суффекти — Квінт Цецина Прім і Публій Требоній, Публій Кальвізій Рузон — 54: Маній Ацилій Авіола і Марк Азіній Марцелл, суффекти — Публій Воласенна — 55: Нерон Клавдій Цезар Август Германік і Луцій Антістій Вет, суффекти — Нумерій Цестій, Луцій Анней Сенека і Публій Корнелій Долабелла, Марк Требеллій Максим, Публій Палфурій, Гней Корнелій Лентул Гетулік і Тит Курцілій Манція — 56: Квінт Волузій Сатурнін і Публій Корнелій Сципіон, суффекти — Луцій Юній Галліон Аннеан і Тит Куцій Кілт, Луцій Дувій Авіт і Публій Клодій Фразея Пет — 57: Нерон Клавдій Цезар Август Германік (вдруге) і Луцій Кальпурній Пізон, суффект — Луцій Цезій Марціал — 58: Нерон Клавдій Цезар Август Германік (втретє) і Марк Валерій Мессала Корвін, суффекти — Гай Фонтей Агріппа, Авл Петроній Луркон і Авл Паконій Сабін — 59: Гай Віпстан Апроніан і Гай Фонтей Капітон, суффекти — Тіт Секстій Африкан і Марк Осторій Скапула — 60: Нерон Клавдій Цезар Август Германік (вчетверте) і Косс Корнелій Лентул, суффекти — Гай Веллей Патеркул і Марк Манілій Вопіск — 61: Публій Петроній Турпіліан і Луцій Юній Цезенній Пет, суффекти — Гней Педаній Фуск Салінатор і Луцій Веллей Патеркул — 62: Публій Марій і Луцій Азіній Галл, суффекти — Публій Петроній Нігер і Квінт Манлій Анхарій Тарквітій Сатурнін, Квінт Юній Марулл, Тит Клодій Епрій Марцелл — 63: Гай Меммій Регул і Луцій Вергіній Руф — 64: Гай Леканій Басс і Марк Ліциній Красс Фругі, суффекти — Гай Ліциній Муціан і Квінт Фабій Барбар Антоній Макр — 65: Авл Ліціній Нерва Сіліан і Марк Юлій Вестін Аттік, суффекти — Публій Пасідієн Фірм, Гай Помпоній Пій і Гай Аніцій Церіал — 66: Гай Лукцій Телезін і Гай Светоній Паулін, суффекти — Марк Анній Афрін і Гай Пакцій Африкан, Марк Аррунцій Аквіла і Марк Веттій Болан — 67: Луцій Юлій Руф і Гай Фонтей Капітон, суффекти — Луцій Аврелій Пріск і Аппій Анній Галл — 68: Тиберій Катій Асконій Сілій Італік і Публій Галерій Трахал, суффекти — Нерон Клавдій Цезар Август Германік (вп'яте), без коллеги, Гай Белліцій Наталіс і Публій Корнелій Сципіон Азіатік, Цингоній Варрон (назначений) | | |
 | |
|---|---|
| Генеалогія та некрополістика | |
| Література та бібліографія | |
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Історичний словник Швейцарії · Універсальна литовська енциклопедія · Оксфордський словник національних біографій · Православная энциклопедия · Хорватська енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · Энциклопедия Кругосвет · Britannica (11-th) · Brockhaus Enzyklopädie · De Agostini · Encyclopedia Treccani · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Grove Art Online · Internetowa encyklopedia PWN · Lur Hiztegi Entziklopedikoan · Proleksis Encyclopedia · Treccanis Dizionario di Storia · Treccanis Enciclopedia Italiana · World History Encyclopedia |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | Autoritats UB: a1001260 · BanQ: 0000042203 · BAV: ADV11489148 · BIBSYS: 90609419 · BLBNB: 000431264 · BNE: XX1413331 · BNF: 120494712 · CANTIC: 981058511806506706 · CiNii: DA19710023 · ERRR: a11456139 · FAST: 14083 · Freebase: /m/01v34 · GND: 118521063 · ICCU: VEAV545653 · ISNI: 0000000107923260 · ItRSI: 11455 · J9U: 987007259591605171 · KANTO: 000104007 · LCCN: n50041157 · LIBRIS: b8nqt0nv0v0b06w · LIH: LNB:V*301834;=BF · LNB: 000275715 · MAK: 9810597376905606 · N6I: vtls001132350 · NCF: ncf11219510 · NKC: jn20000700310 · NLG: 50496 · NLI: 000032378 · NLP: a0000001183413 · NTA: 070849765 · NUKAT: n97080886 · SEARCH: 22892 · SELIBR: 247346 · SUDOC: 028715063 · SVKKL: 0234917-Claudius-Tiberius-Nero-Germanicus-10-pr-Kr54-po-Kr · UIY: 000054949 · ULAN: 500115695 · UPSA: 476267 · URBS: 1198, 7473 · VcBA: 495/44229 · VIAF: 87172361, 603144647700707715569, 315536855, 578159474209927661728, 863145858099923022220 · РНБ: 7750562, 7750561 |