Комітет Оборони Робітників

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Комітет Оборони Робітників (пол. Komitet Obrony Robotników) — польська опозиційна організація, що діяла з вересня 1976 по вересень 1977 рр., протистояла політиці влади ПНР, допомагала особам репресованим в результаті подій червня 1976 р, в першу чергу, в Радомі і Урсусі (сьогодні частина Варшави), а також в Плоцьку. Після часткового задоволення своїх вимог владою ПНР комітет перетворився в Комітет Суспільної Самооборони (КСС) «КОР» (пол. Komitet Samoobrony Społecznej «KOR»).

Передумови створення[ред. | ред. код]

Появі Комітету передувала акція допомоги людям репресованим в Урсусі, організованої середовищем, так званої Громади Волоцюг, діючої при Першій Варшавській Команді Скаутів ім. Ромуальда Траугутта Чорна Одиниця. Громаду очолив Антоній Мацеревич, до ініціативи допомоги потерпілим приєдналися молоді активісти Клубу Католицької Інтелігенції у Варшаві, яких підтримали інші громадські активісти, передусім, Ян Юзеф Ліпський. Допомога ця полягала у зборі грошей для осіб, позбавлених роботи і членів їх сімей, координації адвокатської і лікарської допомоги для репресованих. Символічним початком створення комітету була участь у так званому першому урсуському процесі (16-17 липня 1976 року у Варшаві), під час якого були налагоджені контакти з сім'ями засуджених робітників. З вересня 1976 р. учасники акції допомоги діяли також у Радомі.

Виникнення Комітету[ред. | ред. код]

Організатори акції вирішили, що для підвищення ефективності їх діяльності необхідне створення формальної організації, до складу якої мають увійти також відомі авторитетні особи. Це мало б допомогти координувати діяльність, а також певним чином захищати учасників акції. У вересні 1976 р. Антоній Мацеревич і Пйотр Наїмський, за підтримки Яна Юзефа Ліпського та Яцека Куроня, остаточно переконали в цій ідеї більшість активістів.

Ідею назви скоріш за все запропонував А. Мацеревич. 11 вересня 1976 року Антоній Мацеревич, Пйотр Наїмський і Войцех Онишкевич розробили попередню версію документу, який оголошував створення  Комітету Оборони Робітників[1]. Після зустрічі 22 вересня 1976 року 14 підписантів оголосили так званий Заклик до громадськості і влади ПНР, в якому констатували, що у зв'язку з  репресіями проти учасників протестів у Радомі, Урсусі та інших містах потрібна «солідарність і взаємна допомога» суспільства. Тому був створений Комітет Оборони Робітників, метою якого стало надання юридичної, фінансової та медичної допомоги потерпілим робітникам, а також інформування громадськості про переслідування. Комітет вимагав амністії для засуджених та заарештованих і їх повернення до праці. Текст звернення написав Мацеревич, свої поправки внесли Ян Ольшевський і Ян Юзеф Ліпський, а останні фрази належали Єжи Анджеєвському.

Члени та співробітники[ред. | ред. код]

Перші 14 авторів звернення стали одночасно членами-засновниками КОР. Серед них були: Єжи Анджеевский, Станіслав Бараньчак, Людовик Кох, Яцек Куронь, Едвард Липинський, Ян Юзеф Ліпський, Антоній Мацєревич та ін.

29 вересня 1976 року до них приєдналася Галина Миколайська. Черговими членами стали Мирослав Хоєцький, Еміль Mоргевич, Вацлав Завадський (всі з жовтня 1976 р.), Богдан Борусевич і Юзеф Среньовський (з листопада 1976 р.), Войцех Онишкевич (активний з початку акції допомоги)[2], Анка Ковальська і Стефан Качоровський (від 3 січня 1977 р.)[2], Адам Міхнік (від 29 квітня 1977 р.)[2], о. Збіґнєв Камінський і Ян Кєлановський (з липня 1977 р.)[2].

Серед членів КОР характерною групою були так звані старші панове (пол. starsi Państwo) (Кох, Липинський, Пайдак, Рибіцький, Зея), які своїм авторитетом і порадами підтримували поточні дії з надання допомоги репресованим, а також брали участь у складанні програмних заяв.

КОР зібрав людей з різним політичним минулим, у тому числі членів довоєнної Польської Соціалістичної Партії (Липинський, Кох), активних учасників підпілля ІІ Світової війни (Пайдак, Рибіцький), так званих Командос (Куронь, Міхнік), розвідників із Громади Бродяг (Мацеревич, Онишкевич, Наїмський). Куронь, Ліпський, Моргевич і Зембінський були активними в різних опозиційних заходах ще в 60-х роках.


Цілі та форми діяльності[ред. | ред. код]

КОР сформулював свої цілі вже в Зверненні з 23 вересня 1976 р., а в розширеній формі представив їх у березні 1977 р.. Серед них були: амністія для засуджених за участь в демонстраціях в червні 1976 р.; прийняття репресованих на попередні місця праці; повне розкриття розмірів репресій; покарання винних у порушеннях закону щодо демонстрантів і призначення комісії депутатів з питань вивчення та публічного розкриття випадків порушення закону з боку органів влади у зв'язку з подіями.

Діяльність КОР включає три основні площини: фінансову допомогу, юридичну і лікарську допомогу, а також інформування громадськості про репресії. Зокрема, члени та співробітники KOР створили дві так звані команди — урсуську (керовану А. Мацеревичем, потім Онишкевичем) і радомську (керовану М. Хоєцьким, а потім Збігнєвом і Софією Ромашкевських), в рамках яких вони намагалися дістатися до сімей репресованих робітників, передати їм матеріальну допомогу, зв'язатися з адвокатами, які готові були надати їм захист у кримінальних процесах і представляти в трудових процесах. Також учасники комітету взяли участь в судових слуханнях у якості глядачів і боролися за їх відкритість. Загалом була надана допомога, принаймні, кільком сотням сімей в Радомі, Урсусі, Плоцьку, Гданську і Лодзі. Приплив інформації про порушення закону в Польщі схилив Софію і Збігнєва Ромашкевських до створення у травні 1977 р. так званого Офісу Інтервенції (пол. Biurо Interwencyjne), який ставив за мету координування допомоги постраждалим від дій влади ПНР. Неформальним скарбником Комітету був Я. Ю. Ліпський, а в травні 1977 року створено Фонд Громадянської Самооборони (пол. Fundusz Samoobrony Społecznej), що уможливив постійну фінансову допомогу жертвам переслідувань.

Інформаційна діяльність була пов'язана в першу чергу з видачею нецензурованого Повідомлення КОР (пол. Komunikatu KOR), який виходив з 29 вересня 1976 р. — перший редактор — А. Mацеревич, а потім з травня 1977 р. — редактор А. Ковальська), а також Інформаційний Бюлетень KСС «КОР» (пол. Biuletyn Informacyjny KSS «KOR»). До грудня тексти виходили в машинописній формі, а згодом множилися на копіювальному пристрої. Неофіційним, але широко застосовуваним місцем для прийому інформації про репресії, був телефон Гражини та Яцека Куронів (№ 39-39-64) в їхньому варшавському помешканні.

Репресії[ред. | ред. код]

Спочатку комуністична влада прийняла до членів і співробітників КОР тактику залякування. Були випадки побиття (Дорна, Хоєцького), перешкоджали в приїзді на судові засідання, звільняли з роботи (у тому числі Мацеревича, Хоєцького, Березіна, Літинського та ін.). Ліпському не затвердили докторську роботу, призначувано також штрафи за «незаконний збір грошей» і збори членів у приватній квартирі. Застосовували затримання на 48 годин, а також «анонімні» погрози (зокрема, щодо Миколайської). У травні 1977 року були заарештовані Хоєцький, Куронь, Ліпський, Мацеревич, Mіхнік, Наїмський, Островськи та ін., а кілька десятків співробітників КОР були затримані на термін до 48 годин. В знак протесту проти арештів і подальшого  утримання в тюрмах робітників, засуджених у радомському і урсуському процесах, 24 травня 1977 року в церкві св. Мартіна у Варшаві розпочалося голодування, що продовжувалося до 30 травня 1977 р.. На ньому були присутні Богуслава Блайхер, Данута Хоміцька, Луцина Хоміцька, Богдан Цивінський, Єжи Гереш, Зенон Палка та ін. Як в Польщі, так і за кордоном, арешти членів і співробітників КОР зустрілися з численними протестами, які підписали, зокрема, американські, німецькі, французькі, італійські, та швейцарські інтелектуали, а також британські і американські політики. У червні 1977 р. Ліпський, а в липні 1977 р. Островська були звільнені з-під варти за станом здоров'я.

Реорганізація КОР[ред. | ред. код]

Влада ПНР не відважилася на проведення судового процесу проти заарештованих і у зв'язку зі святом 22 липня оголосила амністію, яка охоплювала окрім членів КОР, також останніх ув'язнених робітників, засуджених після червня 1976 року. Всі вони вийшли на свободу 23 липня 1977. Отже, первинна мета Комітету була досягнута. В ході його роботи було викрито багато випадків незаконних дій влади ПНР, що спонукало більшість членів КОР, до перетворення його 29 вересня 1977 року в Комітет Суспільної Самооборони «КОР»

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Jan Józef Lipski KOR, wyd. IPN, Warszawa 2006
  • Andrzej Friszke, Andrzej Paczkowski Niepokorni. Rozmowy o Komitecie Obrony Robotników, wyd. Znak, Kraków 2008
  • Jan Skórzyński Siła bezsilnych. Historia Komitetu Obrony Robotników, wyd. Świat Książki, Warszawa 2012
  • Dokumenty Komitetu Obrony Robotników i Komitetu Samoobrony Społecznej «KOR», wstęp i opracowanie Andrzej Jastrzębski, wyd. PWN i «Aneks», Warszawa-Londyn 1994
  • Kryptonim «Gracze». Służba Bezpieczeństwa wobec Komitetu Obrony Robotników i Komitetu Samoobrony Społecznej «KOR» 1976—1981, wybór, wstęp i opracowanie Łukasz Kamiński i Grzegorz Waligóra, wyd IPN, Warszawa 2010

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Grzegorz Waligóra, KOR-geneza, w: Biuletyn IPN 5–6, (76–77), 2007, s. 23.
  2. а б в г Friszke, 2011

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]