Конституційна Асамблея Італії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
{{{name}}}
Тип
Зала засідань {{{meeting_place}}}

Commons-logo.svg Конституційна Асамблея Італії у Вікісховищі

Конституційна Асамблея Італійської республіки (італ. Assemblea Costituente della Repubblica Italiana) — виборний законодавчий орган, що мав на меті розробку нової конституції для нової італійської держави — Італійської Республіки.

Історія[ред. | ред. код]

Членів Асамблеї було обрано на загальних виборах, що відбулись 2 червня 1946 року. Одночасно відбувався конституційний референдум, на якому більшість виборців підтримали республіканську форму правління. Асамблея працювала від 25 червня 1946 до 31 січня 1948 року. Засідання відбувались у палаццо Монтечиторіо в Римі.

22 грудня 1947 року Асамблея ухвалила остаточний текст Конституції Італії, що набрала чинності 1 січня 1948.

Окрім розробки та ухвалення тексту конституції, Асамблея також виконувала такі функції: видавала мандат довіри уряду, приймала державний бюджет і ратифікувала міжнародні угоди. Серед іншого Асамблея ратифікувала Паризький мирний договір, що встановлював умови миру з Антигітлерівською коаліцією.

28 червня Асамблея обрала тимчасовим главою держави Енріко де Ніколу.

Склад[ред. | ред. код]

Разом до складу Асамблеї було обрано 556 депутатів. Найбільші фракції утворили Християнсько-демократична (207 депутатів), Соціалістична (115) і Комуністична (104) партії.

Голови Конституційної Асамблеї[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]