Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Респу́бліка (від лат. res publica — справа громади) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноваженнями; існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Республіка відмінна від монархії — форми державного правління, при якій верховна державна влада належить одній особі — монарху, передається у спадок.

На 2016 рік, в назві 134 країн світу зі 199 міститься слово "Республіка".

Історія терміна «республіка»[ред.ред. код]

Сам термін «respublica», означає «спільна справа»[1]. Походить з латинської мови.

Термін «республіка» зустрічається в працях Арістотеля. У його розумінні, цей термін використовувався для позначення держави. Він виокремив республіку двох видів: аристократія та демократія, і поряд з ним виникає ще один самостійний термін олігархія. Олігархія – породжена від аристократії.

У демократичних республіках суверенітет належав народу, тобто всім вільним громадянам чоловічої статі. В аристократичних та олігархічних республіках влада належала тільки привілейованим громадянам.

У Північній Італії в середньовіччі міста або держави за формою правління були або комунами, або синьйоріями. У пізньому середньовіччі вчені-гуманісти, письменники-історики та літописці, наприклад, Джованні Віллані, почали аналізувати й замислюватися, звідки пішли ці держави, чим вони відрізняються від інших форм державного правління. Середньовічні автори для опису вільних громадян використовували термін лат. LibertasPopuli — вільні люди (лат. res publica)[2].

У XV столітті починається відновлення інтересу до праць стародавніх римлян, і, як наслідок, змінюється термінологія: тепер використовують класичну термінологію. Для опису держави з вільними людьми автори, в тому числі і Леонардо Бруні, вводять у вжиток латинську фразу «республіка» (лат. Respublica).[3]

Уперше вжив слово «республіка» в його сучасному значенні форми держави видатний політичний діяч Нікколо Макіавеллі[4].

У філософії Канта термін «республіка» не слугує для позначення певної форми державного правління, а скоріше виступає в ролі ідеалу розвитку державного устрою.[5]

У роботі Руссо «Про суспільний договір, або Принципи політичного права», йдеться мова про те, що держава може виникнути тільки в результаті договору вільних людей. Він називає «республікою» будь-яку державу, керування якою здійснюється за допомогою законів, але не має значення тип керування в цій державі.[6]

Ознаки республіки[ред.ред. код]

Республіці властиві такі риси:

  • Існування одноосібного і колегіального глави держави — президента і парламенту.
  • Парламент представляє законодавчу владу.
  • Завдання президента — очолювати виконавчу владу, але це характерно не для всіх типів республік.
  • Виборність на певний термін голови держави і інших верховних органів державної влади. Так, президент і парламент повинні обиратися народом на певний термін.
  • Юридична відповідальність голів держави. Наприклад, згідно із більшістю конституцій, у парламенту є право звільнення від посади президента за тяжкі злочини проти держави (імпічмент).
  • У випадках, передбачених конституцією, право представляти і виступати від імені держави має президент.
  • Відповідальність вищих органів держави за виконання своїх повноважень перед народом або вищим представницьким органом.
  • Верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.
  • Державна влада розподілена на законодавчу, виконавчу і судову

Класифікація республік[ред.ред. код]

Існують три основних різновиди республіканської форми правління:

У президентській республіці президент обирається непарламентським шляхом — прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Швейцарія, Іран, Ірак). Класичною президентською республікою вважають США. Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом.

У парламентській республіці глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Тут здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом або ширшою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина)

Однією з сучасних форм державного правління є так звана змішана (парламентсько-президентська, або президентсько-парламентська) форма республіканського правління. Типовою ознакою такої форми правління є поєднання елементів президентської і парламентської республік, сильної президентської влади та ефективного контролю парламенту за діяльністю уряду. Уряд формується спільно президентом і парламентом, а та чи інша назва змішаної республіки визначається тим, у кого з них більше повноважень щодо формування та функціонування уряду. Президент має право головувати на засіданнях уряду. Президент обирається позапарламентським шляхом. Класичним зразком змішаної республіканської форми правління є Франція за конституцією 1958 року. В Європі — Австрія, Румунія, Польща, Фінляндія, Україна та ін..

Роль президента в президентській і парламентській республіках[ред.ред. код]

Для президентської республіки роль глави держави є досить значною. Вибір президента здійснюється незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням). Президент поєднує повноваження глави держави і глави уряду. Парламент не може оголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження. Пост прем'єр-міністра або відсутній, або відіграє допоміжно-координаційну роль (так званий «адміністративний» прем'єр у деяких країнах «третього світу»). Президент, використовувати право на видання виконавчих актів, ініціювати створення законів, використовувати право вето на прийняття законів, здатний відстоювати інтереси виконавчої влади.

Президент у парламентських республіках, зазвичай не має у своєму розпорядженні реальної виконавчої влади. Його повноваження, за винятком суто церемоніальних (представницьких), як правило узгоджуються з ініціативами уряду, створеного на парламентській основі.

У президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у парламенті, а в парламентських республіках глава держави як-правило призначає уряд, підтриманий парламентською більшістю. Пост прем'єр-міністра, як правило, автоматично займає лідер партії (блоку партій), яка отримала перемогу на виборах, члени уряду можуть бути одночасно і членами парламенту. Недовіра парламентом одному члену кабінету спричиняє відставку всього уряду. Уряд замість відставки має право на розпуск парламенту і призначення нових виборів. Функція глави держави відокремлена від функції глави уряду.

Президент у змішаній республіці є верховним головнокомандувачем, як у президентській республіці. Інші повноваження президента специфічні для кожної такої країни. Так президент не завжди може мати права законодавчої ініціативи, розпуску парламенту. Він може формувати уряд, який затверджується парламентом або погоджуватися з пропозиціями парламенту щодо уряду.

Історія[ред.ред. код]

Попри те, що раніше суспільства не використовували термін «республіка», устрій окремих суспільств з позицій теперішньої науки характеризується як республіканський. У минулому форми республіки були дуже різноманітні, так що обійняти їх одним визначенням дуже важко. Треба обмежити республіканський лад від первісного анархічного стану при родовому побуті, де немає ніякої організованої влади, а отже, немає і держави. Країни, які виникають на ранніх етапах культури, поєднували елементи монархії та республіки (наприклад, Рим у першому столітті свого існування).

Сучасна республіка відмінна від республіки минулого.

Республіка минулих часів відмінна від поняття «республіка» нашого часу, тим що:

  • всі республіки були побудовані на рабстві;
  • тільки вільні громадяни мали політичні і навіть цивільні права;
  • іноземці займали місце між рабами і вільними, вони перебували в досить приниженому становищі;
  • особистість цілком поглиналася державою;
  • навіть у найбільш вільних і демократичних республіках особиста свобода була надзвичайно обмежена, держави впливала на людську особистість і впливали надмірно;
  • як член народних зборів окрема людина була володарем, але сама по собі вона не користувався жодними невід'ємними правами.[7]

В історії держав світу виникали різні види республік:

  • антична;
  • середньовічна (феодальна);
  • буржуазна;
  • соціалістична.

Історично виокремлюють аристократичну республіку, де право брати участь у виборах належить лише вищим верствам населення, і демократичну республіку, у якій право обирати вищі органи влади належить усьому населенню країни, що досягло певного віку і не обмежене законом або судом у можливості реалізувати виборче право.

Сьогодні більшість країн світу є республіками. Хоча республіка вважається багатьма сучасною формою влади і синонімом демократії, це помилкова думка, заснована на тому, що історично було більше державних утворень з монархічною формою правління, де влада передається у спадок.

У більшості сучасних республік голова держави (в основному, президент) обирається загальним голосуванням громадян країни або всенародно обраним парламентом. Влада голови держави також обмежена залежно від Конституції — від досить солідних повноважень (США, Росія, Франція) до чисто церемоніально-представницьких функцій (Австрія, Німеччина, Італія).

На відміну від середньовічних республік, в багатьох сучасних демократичних державах обмежені не тільки термін повноважень президента, але й кількість термінів. Також обмежена, хоч і в різній мірі, влада голови держави. Право голосу в республіках мають всі громадяни країни. Для порівняння, у Венеціанській республіці дож обирався довічно і не всіма громадянами, а також мав практично необмежені повноваження. Проте, і в наш час[Коли?] в деяких країнах вибори не є загальними. У ПАР до 1990-х не мали права голосу темношкірі і мулати. У Естонії і Латвії права голосу не мають до третини постійних жителів.

У республіках відмінений інститут дворянства. Всі громадяни мають рівні права, проте, не всі постійні жителі, навіть народжені на території країн мають громадянство.

У деяких республіках є довічні сенатори (Італія, Франція), але їхні місця не передаються у спадок.

Проте республіка не є синонімом демократії. У багатьох країнах, офіційно республіках, скасовуються вибори Президента або відбуваються на безальтернативній основі. В той же час в багатьох державах-монархіях демократичні інститути широко поширені.

В даний час термін республіка як і раніше найчастіше означає систему правління, яка отримує свою владу від народу, а не на іншій основі, наприклад, престолонаслідування або божественного права. У більшості контекстів це поняття залишається основним визначенням республіки.

Республіка — найпоширеніша сьогодні форма державного правління. Монархія в деяких країнах — лише данина традиції.

Альтернативний термін та поняття[ред.ред. код]

На початку ХХ століття також досліджували цей термін, наприклад, за визначенням авторів оксфордського словнику, поліархія – управління державою чи містом багатьма на противагу монархії. Цей термін у науку ввів американський політолог Р. Дал, але значення було набагато ширше: поліархія є типом громадянського суспільства.

Поліархія – це устрій держави, у якій саме суспільство формує систему органів влади (як законодавчих, так і виконавчих), а управління здійснюється за принципом розподілу влади та відповідної системи стримувань та противаг.

Ознаки поліархії:

  • Керування державою здійснюється колективно діями певних керівних органів;
  • керівництво державою здійснюється з трьох боків: законодавчого, виконавчого й судового;
  • діє принцип змінюваності, тобто вищі органи державної влади обираються на певний строк, що дає змогу щось змінити;
  • посадові особи мають юридичну відповідальність, такий розподіл компетенції дозволяє визначити, де саме відбувся збій у роботі державного механізму, отже, можна виявити, хто винен.[8]

Цікаво[ред.ред. код]

Назва держави Річ Посполита (пол. Rzeczpospolita) походить з латині від Res Publica, що перекладається, як Річ Всенародна (Посполита[9]), а при написанні одним словом Respublicа — Республіка.[Джерело?]

У польській мові слово Rzeczpospolita в значенні Республіка вживається до всіх польських держав з республіканською формою правління, та деяких історичних республік, як то Венеціанська республіка — Rzeczpospolita Wenecka, у всіх інших випадках використовується слово Republika.

В українській мові у переважній більшості назва Річ Посполита вживається виключно до Речі Посполитої (1569—1795).[10][11][12] Іноді назва Друга Річ Посполита вживається стосовно Польської Республіки (1918—1939), всі інші польські держави, що мають у своїй назві (пол. Rzeczpospolita) в українській мові звичайно звуться Республіками.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сергій Дацюк. Республіка та нація // Українська Правда. Блоги. - 2013. 
  2. Rubinstein, Nicolai. «Machiavelli and Florentine Republican Experience» in Machiavelli and Republicanism Cambridge University Press, 1993.
  3. Николай Рубинштейн. Макиавелли и республиканский опыт Флоренции // Журнал: «Неприкосновенный запас» 2007, №5(55). 
  4. Костицький М.В., Чміль Б.Ф. "Філософія права"// Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2000. - 46-47 с. 4. 
  5. Кант И. К Вечному миру // Кант И. Критика чистого разума. - М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2007. - с. 859 – 898. 4. 
  6. Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. Политико-правовое учение Руссо. История политических и правовых учений. // М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М, 1998. – 736 с. 
  7. Ф.А. Брокгауз, И.А.Ефрон. «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона». –Семеновская Типолитография, 1890-1907 рік. 
  8. Бостан Сергій. Поняття форми державного правління та її історичні типи. // Влада. Людина. Закон, - №1, 2011. 2011. Процитовано 2015. 
  9. (всеобщий) всенародный, посполитый // Українсько-російський словник, під загальною редакцією В'ячеслава Бусела. © ВТФ «Перун», 2008
  10. РІЧ ПОСПОЛИТА // Українська Радянська Енциклопедія
  11. ПОСПОЛИ́ТИЙ // Словник української мови, Академічний тлумачний словник (1970—1980)
  12. Польща й Україна // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2236—2258

Посилання[ред.ред. код]

  1. Сергій Дацюк. Республіка та нація // Українська Правда. Блоги. — 2013.
  2. Николай Рубинштейн. Макиавелли и республиканский опыт Флоренции // Журнал: «Неприкосновенный запас» 2007, № 5(55)
  3. Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. Политико-правовое учение Руссо. История политических и правовых учений. // М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М, 1998. – 736 с
  4. Бостан Сергій. Поняття форми державного правління та її історичні типи. // Влада. Людина. Закон, — № 1, 2011

Джерела[ред.ред. код]

  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. – Х . :Право, 2015
  • РЕСПУБЛІКА //Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К. : «Українська енциклопедія», 1998. ISBN 9667492001
  • РЕСПУБЛІКА //Енциклопедія історії України
  • Політологічний енциклопедичний словник. — К.:Генеза, 1996
  • Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
  • Кант И. К Вечному миру // Кант И. Критика чистого разума. — М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2007. — с. 872.
  • Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона». –Семеновская Типолитография, 1890—1907 рік.
  • Костицький М. В., Чміль Б. Ф. «Філософія права»// Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 46-47 с.
  • Процюк І.В. Особливості поділу державної влади в президентській республіці / І.В. Процюк // Державне будівництво та місцеве самоврядування. - Х. : Право, 2008. - Вип. 16. - С. 16-26.
  • Протасова, В. Парламентсько-президентська республіка в контексті конституційного реформування в Україні / В. Протасова // Вісник Академії правових наук України. 2009 р.
  • Процюк І. В. Модель поділу державної влади за умов парламентської республіки / І. В. Процюк // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Вип. 19. - Х. : Право, 2010. - С. 3-11.
  • Процюк І.В. Глава держави в парламентських монархіях і республіках [Електронний ресурс] / I.В. Процюк // Форум права : електрон. наук. фах. вид. — 2012. — № 3. — С. 579—584. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-3/12pivmir.pdf
  • Петришин О. Форма державного правління в Україні: до пошуку конституційної моделі / О. Петришин // Право України. – 2014. – № 8. – С. 105–116.
  • Рум'янцев В. Директорія Української Народної Республіки та пошуки стратегії державотворення / В. Рум'янцев // Вісник Академії правових наук України. - Х. : Право, 2008. - № 3(54). - С. 143-151.
  • Серьогіна С. Г. Кластерний аналіз як основа типологізації сучасних форм правління / С. Г. Серьогіна // Проблеми законності. Вип. 100. - Х. : Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2009. - С. 101-113.
  • Барабаш Ю. Президентська влада у змішаних республіках: окремі питання теорії та практики / Ю. Барабаш // Право України. – 2014. – № 8. – С. 67–76.
  • Хоменко О. В. Виконавча влада за умов парламентської республіки та монархії (парламентської демократії) аспект [Електронний ресурс] / О. В. Хоменко // Форум права : електрон. наук. фах. вид. — 2012. — № 1. — С. 1037—1045. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-1/12xovmpd.pdf