Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Респу́бліка (від лат. res publica — справа громади) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноваженнями; існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Республіка відмінна від монархії — форми державного правління, при якій верховна державна влада належить одній особі — монарху, передається у спадок.

На 2016 рік, в назві 134 країн світу зі 199 міститься слово "Республіка".

Історія терміна «республіка»[ред.ред. код]

Сам термін «respublica», означає «спільна справа»[1]. Походить з латинської мови.

Термін «республіка» зустрічається в працях Арістотеля. У його розумінні, цей термін використовувався для позначення держави. Він виокремив республіку двох видів: аристократія та демократія, і поряд з ним виникає ще один самостійний термін олігархія. Олігархія – породжена від аристократії.

У демократичних республіках суверенітет належав народу, тобто всім вільним громадянам чоловічої статі. В аристократичних та олігархічних республіках влада належала тільки привілейованим громадянам.

У Північній Італії в середньовіччі міста або держави за формою правління були або комунами, або синьйоріями. У пізньому середньовіччі вчені-гуманісти, письменники-історики та літописці, наприклад, Джованні Віллані, почали аналізувати й замислюватися, звідки пішли ці держави, чим вони відрізняються від інших форм державного правління. Середньовічні автори для опису вільних громадян використовували термін лат. LibertasPopuli — вільні люди (лат. res publica)[2].

У XV столітті починається відновлення інтересу до праць стародавніх римлян, і, як наслідок, змінюється термінологія: тепер використовують класичну термінологію. Для опису держави з вільними людьми автори, в тому числі і Леонардо Бруні, вводять у вжиток латинську фразу «республіка» (лат. Respublica).[3]

Уперше вжив слово «республіка» в його сучасному значенні форми держави видатний політичний діяч Нікколо Макіавеллі[4].

У філософії Канта термін «республіка» не слугує для позначення певної форми державного правління, а скоріше виступає в ролі ідеалу розвитку державного устрою.[5]

У роботі Руссо «Про суспільний договір, або Принципи політичного права», йдеться мова про те, що держава може виникнути тільки в результаті договору вільних людей. Він називає «республікою» будь-яку державу, керування якою здійснюється за допомогою законів, але не має значення тип керування в цій державі.[6]

Ознаки республіки[ред.ред. код]

Республіці властиві такі риси:

  • Існування одноосібного і колегіального глави держави — президента і парламенту.
  • Парламент представляє законодавчу владу.
  • Завдання президента — очолювати виконавчу владу, але це характерно не для всіх типів республік.
  • Виборність на певний термін голови держави і інших верховних органів державної влади. Так, президент і парламент повинні обиратися народом на певний термін.
  • Юридична відповідальність голів держави. Наприклад, згідно із більшістю конституцій, у парламенту є право звільнення від посади президента за тяжкі злочини проти держави (імпічмент).
  • У випадках, передбачених конституцією, право представляти і виступати від імені держави має президент.
  • Відповідальність вищих органів держави за виконання своїх повноважень перед народом або вищим представницьким органом.
  • Верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.
  • Державна влада розподілена на законодавчу, виконавчу і судову

Класифікація республік[ред.ред. код]

Існують три основних різновиди республіканської форми правління:

У президентській республіці президент обирається непарламентським шляхом — прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Швейцарія, Іран, Ірак). Класичною президентською республікою вважають США. Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом.

У парламентській республіці глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Тут здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом або ширшою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина)

Однією з сучасних форм державного правління є так звана змішана (парламентсько-президентська, або президентсько-парламентська) форма республіканського правління. Типовою ознакою такої форми правління є поєднання елементів президентської і парламентської республік, сильної президентської влади та ефективного контролю парламенту за діяльністю уряду. Уряд формується спільно президентом і парламентом, а та чи інша назва змішаної республіки визначається тим, у кого з них більше повноважень щодо формування та функціонування уряду. Президент має право головувати на засіданнях уряду. Президент обирається позапарламентським шляхом. Класичним зразком змішаної республіканської форми правління є Франція за конституцією 1958 року. В Європі — Австрія, Румунія, Польща, Фінляндія, Україна та ін..

Роль президента в президентській і парламентській республіках[ред.ред. код]

Для президентської республіки роль глави держави є досить значною. Вибір президента здійснюється незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням). Президент поєднує повноваження глави держави і глави уряду. Парламент не може оголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження. Пост прем'єр-міністра або відсутній, або відіграє допоміжно-координаційну роль (так званий «адміністративний» прем'єр у деяких країнах «третього світу»). Президент, використовувати право на видання виконавчих актів, ініціювати створення законів, використовувати право вето на прийняття законів, здатний відстоювати інтереси виконавчої влади.

Президент у парламентських республіках, зазвичай не має у своєму розпорядженні реальної виконавчої влади. Його повноваження, за винятком суто церемоніальних (представницьких), як правило узгоджуються з ініціативами уряду, створеного на парламентській основі.

У президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у парламенті, а в парламентських республіках глава держави як-правило призначає уряд, підтриманий парламентською більшістю. Пост прем'єр-міністра, як правило, автоматично займає лідер партії (блоку партій), яка отримала перемогу на виборах, члени уряду можуть бути одночасно і членами парламенту. Недовіра парламентом одному члену кабінету спричиняє відставку всього уряду. Уряд замість відставки має право на розпуск парламенту і призначення нових виборів. Функція глави держави відокремлена від функції глави уряду.

Президент у змішаній республіці є верховним головнокомандувачем, як у президентській республіці. Інші повноваження президента специфічні для кожної такої країни. Так президент не завжди може мати права законодавчої ініціативи, розпуску парламенту. Він може формувати уряд, який затверджується парламентом або погоджуватися з пропозиціями парламенту щодо уряду.

Історія[ред.ред. код]

У минулому форми республіки були дуже різноманітні, так що обійняти їх одним визначенням дуже важко. Тому, говорячи про республіки середньовіччя і більш ранніх епох, можна виділити кілька типів:

Класична республіка[ред.ред. код]

Мапа Римської республіки

Сучасні типи республік відрізняються від будь яких, що існували в стародавньому світі. [7][8] Тим не менш, устрій окремих суспільств з позицій теперішньої науки характеризується як республіканський. Це, перш за все, Афіни, Спарта і Римська республіка. Сучасні дослідники все ще ведуть суперечки щодо того, наскільки державний устрій цих країн відповідає республіканському [9][10] [11], але, в будь-якому разі, політична філософія республік класичної ери вплинула на уявлення про республіканство пізніших часів. Філософи і політичні діячі, такі як Ніколо Макіавеллі, Монтеск'є, Адамс і Джеймс Медісон, багато в чому спиралися на класичні римські і грецькі джерела, що описували різноманітні типи державного устрію. Найбільш важливими з них є "Політика" Арістотеля , "De re publica" Цицерона, труди Полібія.

З часом, класичні республіки були завойовані імперіями, або самі стали ними. Більшість грецьких республік були приєднані до Македонської Імперії Александром. Римська Республіка, багатократно розширилась, завойовуючи інші країни, що також можна було вважати республіками, наприклад, Карфаген. З часом, Римська Республіка перетворилася на Римську Імперію.

Інші стародавні республіки[ред.ред. код]

Термін "республіка" рідко використовується для більш давніх державоутворень, особливо за межами греко-римської зони впливу. Тим не менш, деякі з них мають форми управління, подібні до республіканських.

На Близькому Сході, низка міст мала колективне управління. Арвад вважається найбільш раннім прикладом держави, в якій скоріше народ ніж монарх, вважався верховною владою. [12] Державний устрій, що існував в Ізраїлі часів описаної в Біблії Епохи Суддів, також, ймовірно, мав ознаки конфедерації і республіки. [9] У Африці Аксумське царство було організоване як конфедерація, і мало республіканські ознаки. [13] В Індостані існувало багато прото-республік, відомих як Магаджанапада. Так називалися 16 держав, ймовірно, олігархічних респубік, що існували з VI століття до н.е. і до IV століття нашої ери. [14] [15] Хоча деякі дослідники мають суперечки щодо державного устрію цих країн [16], тому що немає ні зберігшихся сводів законів, ні робіт з політичної філософії того часу, проте релігійні тексти згадують про велику кількість країн, що мали органи влади подібні до парламентів (Gana-Sangha).

Ісландська Вільна держава[ред.ред. код]

Ісландська Вільна держава була заснована в 930-му році виходцями з Норвегії, що втекли звідти після того, як королем став Гаральд I. Держава складалася з численних кланів, а найвищим органом влади був альтінг, куди кожен клан делегував преставників. Навідміну від більшості країн, у Ісландії не було офіційної посади голови країни. Варто відзначати, що альтінг і зараз є парламентом Ісландії.

Торгові республіки[ред.ред. код]

В Європі нові республіки виникли в піздньому середньовіччі, коли велика кількість малих держав обрали республіканську форму правління. Це, в основному, були невеликі, але заможні, торгові республіки, такі як Італійські міста-держави, або Ганзейська Унія, в яких клас торговців став правлячим. Кнуд Хааконсен відмічав, що Європа в ті часи була поділена між великими державами, які контролювали монархи, яких, в свою чергу, контролювали комерсанти з республік.

По всій Європі у важливих центрах торгівлі з'являвся новий прошарок заможних людей. Незважаючи на те, що їх багатство не мало такого впливу у феодальній системі, в якій домінували великі латифундисти, вони почали активно лобіювати власні інтереси.

У більш централізованих країнах, таких як Франція чи Англія, торгові міста отримали лише деякі привілеї, тоді як в децентралізованій Священній Римській Імперії, 51 найбільше місто отримало статус вільних імперських міст. Ці міста, хоч і лишалися формально під протекторатом імперії, зосередили більшу частину влади на локальному рівні, і багато з них обрали республіканську форму правління.[17] Такі ж права вибороли собі великі торгові міста Швейцарії. Розташовані в Альпах швейцарські містечка і села були, з географічних причин, відрізані від центральної влади. На відміну від Італії і Німеччини, більшість земель контролювалася великими феодальними землевласниками, а незалежними фермерами, що запровадили комунальні форми правління. Коли Габсбурги спробували повернути собі контроль над Швейцарією, жителі і міст, і сел повстали. Повстання було успішним, і невдовзі була проголошена Швейцарська конфедерація, яка досі існує і зберігає республіканську форму правління.[18]

Італія була однією з найбільш густонаселених країн Європи, і при цьому мала дуже слабку центральну владу. Через це багато міст також отримали фактичну незалежність, і впровадили общинні форми правління. Вільні від феодального контролю, італійські міста-держави розросталися, і брали під контроль сільські райони. [17]. Найбільш могутніми з них були Венеціанська і Генуезьська республіки. Обидві вони були великими портами, що мали достатньо військових сил, щоб контролювати великі території с ередземномор'я. Деякі письменники того часу вважали італійські республіки наслідувальницями Римської республіки і республік стародавньої Греції.

Два руських торговельних міста – Новгород і Псков – також мали республіканську форму правління у 12 і 13 столітті, аж допоки не були завойовані Московією в кінці 15 століття .[19]

Влада в усіх цих суспільствах в основному була зосереджена в руках обмеженної кількості сімей. Можливість брати участь у виборчому процесі (як право обирати, так і право бути обраним) обмежувалася майновим цензом, або членством у гільдії. Через це більшість людей не мали ніяких політичних важелів, тому регулярно виникали повстання серед нижчих класів. Наприклад, впродовж пізднього середньовіччя, в містах Священної Римської Імперії було зафіксовано понад 200 таких повстань.

Сучасна республіка[ред.ред. код]

Сучасна республіка відмінна від республіки минулого.

Республіка минулих часів відмінна від поняття «республіка» нашого часу, тим що:

  • всі республіки були побудовані на рабстві;
  • тільки вільні громадяни мали політичні і навіть цивільні права;
  • іноземці займали місце між рабами і вільними, вони перебували в досить приниженому становищі;
  • особистість цілком поглиналася державою;
  • навіть у найбільш вільних і демократичних республіках особиста свобода була надзвичайно обмежена, держави впливала на людську особистість і впливали надмірно;
  • як член народних зборів окрема людина була володарем, але сама по собі вона не користувався жодними невід'ємними правами.[20]

Сьогодні більшість країн світу є республіками. Хоча республіка вважається багатьма сучасною формою влади і синонімом демократії, це помилкова думка, заснована на тому, що історично було більше державних утворень з монархічною формою правління, де влада передається у спадок.

У більшості сучасних республік голова держави (в основному, президент) обирається загальним голосуванням громадян країни або всенародно обраним парламентом. Влада голови держави також обмежена залежно від Конституції — від досить солідних повноважень (США, Росія, Франція) до чисто церемоніально-представницьких функцій (Австрія, Німеччина, Італія).

На відміну від середньовічних республік, в багатьох сучасних демократичних державах обмежені не тільки термін повноважень президента, але й кількість термінів. Також обмежена, хоч і в різній мірі, влада голови держави. Право голосу в республіках мають всі громадяни країни. Для порівняння, у Венеціанській республіці дож обирався довічно і не всіма громадянами, а також мав практично необмежені повноваження. Проте, і в наш час[Коли?] в деяких країнах вибори не є загальними. У ПАР до 1990-х не мали права голосу темношкірі і мулати. У Естонії і Латвії права голосу не мають до третини постійних жителів.

У республіках відмінений інститут дворянства. Всі громадяни мають рівні права, проте, не всі постійні жителі, навіть народжені на території країн мають громадянство.

У деяких республіках є довічні сенатори (Італія, Франція), але їхні місця не передаються у спадок.

Проте республіка не є синонімом демократії. У багатьох країнах, офіційно республіках, скасовуються вибори Президента або відбуваються на безальтернативній основі. В той же час в багатьох державах-монархіях демократичні інститути широко поширені.

В даний час термін республіка як і раніше найчастіше означає систему правління, яка отримує свою владу від народу, а не на іншій основі, наприклад, престолонаслідування або божественного права. У більшості контекстів це поняття залишається основним визначенням республіки.

Республіка — найпоширеніша сьогодні форма державного правління. Монархія в деяких країнах — лише данина традиції.

Альтернативний термін та поняття[ред.ред. код]

На початку ХХ століття також досліджували цей термін, наприклад, за визначенням авторів оксфордського словнику, поліархія – управління державою чи містом багатьма на противагу монархії. Цей термін у науку ввів американський політолог Р. Дал, але значення було набагато ширше: поліархія є типом громадянського суспільства.

Поліархія – це устрій держави, у якій саме суспільство формує систему органів влади (як законодавчих, так і виконавчих), а управління здійснюється за принципом розподілу влади та відповідної системи стримувань та противаг.

Ознаки поліархії:

  • Керування державою здійснюється колективно діями певних керівних органів;
  • керівництво державою здійснюється з трьох боків: законодавчого, виконавчого й судового;
  • діє принцип змінюваності, тобто вищі органи державної влади обираються на певний строк, що дає змогу щось змінити;
  • посадові особи мають юридичну відповідальність, такий розподіл компетенції дозволяє визначити, де саме відбувся збій у роботі державного механізму, отже, можна виявити, хто винен.[21]

Цікаво[ред.ред. код]

Назва держави Річ Посполита (пол. Rzeczpospolita) походить з латині від Res Publica, що перекладається, як Річ Всенародна (Посполита[22]), а при написанні одним словом Respublicа — Республіка.[Джерело?]

У польській мові слово Rzeczpospolita в значенні Республіка вживається до всіх польських держав з республіканською формою правління, та деяких історичних республік, як то Венеціанська республіка — Rzeczpospolita Wenecka, у всіх інших випадках використовується слово Republika.

В українській мові у переважній більшості назва Річ Посполита вживається виключно до Речі Посполитої (1569—1795).[23][24][25] Іноді назва Друга Річ Посполита вживається стосовно Польської Республіки (1918—1939), всі інші польські держави, що мають у своїй назві (пол. Rzeczpospolita) в українській мові звичайно звуться Республіками.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сергій Дацюк. Республіка та нація // Українська Правда. Блоги. - 2013. 
  2. Rubinstein, Nicolai. «Machiavelli and Florentine Republican Experience» in Machiavelli and Republicanism Cambridge University Press, 1993.
  3. Николай Рубинштейн. Макиавелли и республиканский опыт Флоренции // Журнал: «Неприкосновенный запас» 2007, №5(55). 
  4. Костицький М.В., Чміль Б.Ф. "Філософія права"// Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2000. - 46-47 с. 4. 
  5. Кант И. К Вечному миру // Кант И. Критика чистого разума. - М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2007. - с. 859 – 898. 4. 
  6. Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. Политико-правовое учение Руссо. История политических и правовых учений. // М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М, 1998. – 736 с. 
  7. Nippel, Wilfried. "Ancient and Modern Republicanism." The Invention of the Modern Republic ed. Biancamaria Fontana. Cambridge University Press, 1994 pg. 6
  8. Reno, Jeffrey. "republic." International Encyclopedia of the Social Sciences pg. 184
  9. а б Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Ideas2099 не вказаний текст
  10. Pocock, J.G.A. The Machiavellian Moment: Florentine Political Thought and the Atlantic Republican Tradition (1975; new ed. 2003)
  11. Paul A. Rahe, Republics, Ancient and Modern, three volumes, University of North Carolina Press, Chapel Hill, 1994.
  12. Martin Bernal, Black Athena Writes Back (Durham: Duke University Press, 2001), 359.
  13. UNESCO World Heritage Centre. Aksum. 
  14. Anguttara Nikaya I. p 213; IV. pp 252, 256, 261.
  15. Singh, Upinder (2008). A History of Ancient and Early Medieval India: From the Stone Age to the 12th Century. Delhi: Pearson Education. с. 260–4. ISBN 978-81-317-1120-0. 
  16. http://www.britannica.com/eb/article-9074639/Vaisali Vaisali, Encyclopædia Britannica
  17. а б Finer, Samuel. The History of Government from the Earliest Times Oxford University Press, 1999. pp. 950–955.
  18. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок William_R._Everdell_2000 не вказаний текст
  19. Ferdinand Joseph Maria Feldbrugge. Law in Medieval Russia, IDC Publishers, 2009
  20. Ф.А. Брокгауз, И.А.Ефрон. «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона». –Семеновская Типолитография, 1890-1907 рік. 
  21. Бостан Сергій. Поняття форми державного правління та її історичні типи. // Влада. Людина. Закон, - №1, 2011. 2011. Процитовано 2015. 
  22. (всеобщий) всенародный, посполитый // Українсько-російський словник, під загальною редакцією В'ячеслава Бусела. © ВТФ «Перун», 2008
  23. РІЧ ПОСПОЛИТА // Українська Радянська Енциклопедія
  24. ПОСПОЛИ́ТИЙ // Словник української мови, Академічний тлумачний словник (1970—1980)
  25. Польща й Україна // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2236—2258

Посилання[ред.ред. код]

  1. Сергій Дацюк. Республіка та нація // Українська Правда. Блоги. — 2013.
  2. Николай Рубинштейн. Макиавелли и республиканский опыт Флоренции // Журнал: «Неприкосновенный запас» 2007, № 5(55)
  3. Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. Политико-правовое учение Руссо. История политических и правовых учений. // М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М, 1998. – 736 с
  4. Бостан Сергій. Поняття форми державного правління та її історичні типи. // Влада. Людина. Закон, — № 1, 2011

Джерела[ред.ред. код]

  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. – Х . :Право, 2015
  • РЕСПУБЛІКА //Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 1998. — ISBN 966-749-200-1.
  • РЕСПУБЛІКА //Енциклопедія історії України
  • Політологічний енциклопедичний словник. — К.:Генеза, 1996
  • Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
  • Кант И. К Вечному миру // Кант И. Критика чистого разума. — М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2007. — с. 872.
  • Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона». –Семеновская Типолитография, 1890—1907 рік.
  • Костицький М. В., Чміль Б. Ф. «Філософія права»// Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 46-47 с.
  • Процюк І.В. Особливості поділу державної влади в президентській республіці / І.В. Процюк // Державне будівництво та місцеве самоврядування. - Х. : Право, 2008. - Вип. 16. - С. 16-26.
  • Протасова, В. Парламентсько-президентська республіка в контексті конституційного реформування в Україні / В. Протасова // Вісник Академії правових наук України. 2009 р.
  • Процюк І. В. Модель поділу державної влади за умов парламентської республіки / І. В. Процюк // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Вип. 19. - Х. : Право, 2010. - С. 3-11.
  • Процюк І.В. Глава держави в парламентських монархіях і республіках [Електронний ресурс] / I.В. Процюк // Форум права : електрон. наук. фах. вид. — 2012. — № 3. — С. 579—584. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-3/12pivmir.pdf
  • Петришин О. Форма державного правління в Україні: до пошуку конституційної моделі / О. Петришин // Право України. – 2014. – № 8. – С. 105–116.
  • Рум'янцев В. Директорія Української Народної Республіки та пошуки стратегії державотворення / В. Рум'янцев // Вісник Академії правових наук України. - Х. : Право, 2008. - № 3(54). - С. 143-151.
  • Серьогіна С. Г. Кластерний аналіз як основа типологізації сучасних форм правління / С. Г. Серьогіна // Проблеми законності. Вип. 100. - Х. : Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2009. - С. 101-113.
  • Барабаш Ю. Президентська влада у змішаних республіках: окремі питання теорії та практики / Ю. Барабаш // Право України. – 2014. – № 8. – С. 67–76.
  • Хоменко О. В. Виконавча влада за умов парламентської республіки та монархії (парламентської демократії) аспект [Електронний ресурс] / О. В. Хоменко // Форум права : електрон. наук. фах. вид. — 2012. — № 1. — С. 1037—1045. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-1/12xovmpd.pdf