Корабель дурнів (поема)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Корабель дурнів
Daß Narrenschyff ad Narragoniam
Narrenschiff Titelblatt.jpg
Титульна сторінка «Корабля дурнів» 1549 року
Жанр поема
Автор Себастіан Брант
Мова старонімецька
Виданий 1494
Переклад Феофан Скляр
в проекті «Гутенберг» 20179

«Корабель дурнів» (нім. Das Narrenschiff (старонім.Daß Narrenschyff ad Narragoniam), лат. Stultifera Navis) — сатирична поема Себастіана Бранта, опублікована 1494 року в Базелі.

Поему написано ранньою нововерхньонімецькою мовою, яка становила перехідний етап на шляху виникнення національної німецької мови, що склалася з XVIII століття. С. Брант увів німецьку мову в суворі правила вірша й метричного розміру. Автор сміливо користувався своєю мовою, хоч нею заборонялося трактувати вчені предмети.[1]

Сюжет та інтерпретація[ред.ред. код]

У своїй сатирико-дидактичній поемі «Корабель дурнів» Себастіан Брант ніби дає людям в руки дзеркало, щоб вони впізнавали самих себе поміж дурнів і, набираючись розуму, ставали кращими. Прагнучи одним махом покінчити з пороками, цими плодами недоумкуватості, автор у поемі будує корабель, на який садовить дурнів, тобто всілякі персоніфіковані дурощі, й везе їх у країну Наррагонію — Дурляндію. По дорозі кепкує з дурнів, засуджує їх, картає, всіляко глумиться з них у надії, що вони схаменуться і стануть кращими. І все те, за його ж таки словами, робить він «задля користі й доброго повчання», «задля... заохочення до мудрості й... викорінення дурості та в ім’я виправлення роду людського». Поет сміється з себелюбців, з тих, хто нехтує «загальні блага». Глузує з лжевчених, які не хочуть сушити собі голову знаннями. Нещадно разить Брант ворожбитів, магів, астрологів. Засуджує батьків, які не привчають дітей змалку до праці й вирощують із них дармоїдів та гультяїв. Він обурюється вчинками донощиків, підлиз, майстрів роздмухувати чвари. Кепкує із нероб, картярів, святенників, п’яниць. Дістається й тим чоловікам, хто ганяється за новими модами, голить на шкоду чоловічій красі бороду й напомаджує та завиває, мов те жіноцтво, своє волосся.[2]

Вплив на літературу[ред.ред. код]

«Корабель дурнів» був улюбленим твором не лише читачів. Своєрідність його сюжету зачаровувала й письменників. Книжку наслідували, з’являлися й її переробки. Книга дала життя цілому напрямку в німецькій літературі XVI ст. — «літератури про дурнів», її вплив був відчутний і в інших країнах Європи. Один страсбурзький проповідник Кайзерсберґ для своїх проповідей брав цілі розділи цієї сатирико-дидактичної поеми. Широковідомий твір вченого-гуманіста Еразма Роттердамського «Похвала глупоті» багато в чому перегукується з твором С. Бранта. Великий німецький поет Ганс Сакс, через шістдесят років після виходу в світ книжки Бранта, змальовує в комедії «Край дармоїдів» (нім. Schlaraffenland) усіх тих, «кого доктор Себастіан Брант вмістив на своєму кораблі...» Вплив Брантової поеми позначився й на творах інших німецьких письменників XVI—XVII століть (Томас Мурнер написав «Закляття дурнів», «Луг дурнів», наслідували Бранта Каспар Шейг, Йоганн Фішарт). Через півтораста років поет Йоганн Міхаель Мошерон показує «дурнів» у «Видіннях Філандера», теж персоніфікуючи в дурнях різні пороки. Відчував на собі вплив С. Бранта і французький поет XVI століття П’єр Ґренґор (Ґренґуар), коли писав п’єсу «Принц дурнів». До традицій С. Бранта свідомо звертаються і митці нового часу — наприклад, американська письменниця Кетрін Елен Портер, відома своїм романом «Корабель блазнів», що побачив світ 1962 р.

Щодо переробок, «Корабель дурнів» Себастіана Бранта можна порівняти з Вергілієвою «Енеїдою», яку пізніше почали брати для травестій і перелицьовувань мало не в кожній країні.

Впливала ця сатира і на українську літературу. Поет кінця XVII — початку XVIII століття Климентій, Зиновіїв син, навіть будував книжку своїх віршів, взявши за зразок Брантову книжку. В нього заголовки окремих віршів такі ж, як і в німецького поета («О злых женах» — «Про злих жінок»). Український мандрівний філософ Григорій Сковорода, можливо, за посередництва Еразма Роттердамського, теж воював проти різних дурнів. Перегукується з Брантом у шостій частині «Енеїди» й І.П. Котляревський.[3]

Переклади[ред.ред. код]

Одразу ж після публікації, книга здобула величезну популярність — до 1521 року, коли помер Брант, вийшли друком ще шість авторизованих і сім піратських видань «Корабля дурнів». Багато представників реформаційного руху того часу бачили у творі теми, суголосні своїм ідеям реформування Церкви, хоча сам Брант не підтримав Реформацію.

Українське видання поеми 1980 року

Книжку було перекладено латиною у 1497 році Якобом Лохером, французькою — Полем Рів’єром у 1497 та Єганом Дройном у 1498 р., англійською — Олександром Берклі у 1509 та Генрі Уотсоном того ж року.

«Корабель дурнів» уперше було перекладено сучасною німецькою мовою 1877 року.[4]

Українські видання[ред.ред. код]

«Корабель дурнів» в образотворчому мистецтві[ред.ред. код]

Ймовірно, що багато дереворитів для першого видання книги були вирізьблені Альбрехтом Дюрером. Вважають, що картина (ймовірно, диптих або триптих) Єроніма Босха «Корабель дурнів» була зроблена художником (у період між 1490 і 1500 рр.) під впливом гравюр Дюрера. Одна з частин картини експонується у Луврі, ще одна — в Національній галереї мистецтв США.

У ХХ-ХХІ ст. картини за мотивами «Корабля дурнів» та ілюстрації до сучасних видань поеми Бранта творили: Арт Гейзелвуд, Дюсан Каллай, Іштван Орос, Враян Вільямс, Юрій Чаришніков тощо.

Див.також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]