Користувач:Кость Лінивець/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

До поліпшення на 2019 рік

створені

+

цей день в історії

січень: 5, 6, 8 - народилися/померли, 9 - народилися

написати про [4]


Миха́йло Степа́нович Ткаче́нко (*1860, Харків, Російська імперія — †1916, Слов'янськ, Катеринославська губернія, Російська імперія) — український маляр, пейзажист і мариніст; учився у Дмитра Безперчого, в Петербурзькій Академії Мистецтв і в Парижі в Академії Кормона (1888—1892).

Оселившися в Парижі, щороку приїжджав в Україну, де й помер. У паризьких галереях виставляв картини на українські теми; особиста виставка у 1906.

Кавалер Ордену Почесного легіону.

А тут переклад

Ткаченко описується як український художник і графічний дизайнер, майстер пейзажу і морського пейзажу. Перші уроки живопису він отримав у художника Дмитра Безперччого в Харкові, потім переїхав до Санкт-Петербурга у віці 19 років, де навчався в Академії мистецтв, спочатку як вільний аудитор, потім як звичайний учень. Він йде до Школи красних мистецтв в Санкт — Петербурзі з рангом 1 — го класу і отримує за це стипендію, яка дозволяє йому подорожувати. У 1888 році він переїхав до Парижа і протягом чотирьох років провів курс Фернанда Кормона, який також працював у І. Самокіша та Реріха .

Він живе в будинку на бульварі 60 Кліші, де встановлює майстерню біля кафе Гербуа . Саме на цій вулиці живе Едуард Мане . Також у цьому кафе Guerbois він стирає плечима з різними художниками, як Леконте де Ліл, Малларме, Верлен або Дега, Моне, Ренуар, Альфред Сіслей .

Кожне літо він перебуває в Україні, де він також має будинок. Він малює багато краєвидів, характерних для «Малоросії». Його контакти в Парижі та його розповсюдження в українсько-російському колі зв'язали його з великими художниками російського флоту, з якими він подружився, як Олексій Боголюбов.і Микола Гриценко, з яким він працює в російському флоті. Старший Боголюбов — професор образотворчого мистецтва в Петербурзі, а також офіційний художник флоту російського імператора. При його смерті Гриценко замінює його в цій функції. Коли Гриценко зникає, то Ткаченко в 1902 році стає художником російського флоту. Ткаченко також є фотографом і часто малює дуже точних і деталізованих морських піхотинців з фотографій, які він приймає сам.

У листі від 1 — го червня 1895 Ткаченко своєї матері, він пояснює, що він представив Миколі II таблицю, в якій було поставлено імператор Олександр III помер в 1893. Останній (Nicolas II) знайти дуже хороший попит на другу копію для Росії. Звичай повинен був складати пам'ятні картини в двох примірниках, один подарований царем, другий — для Росії, як архів.

Влітку 1915 року Ткаченко виїхав до України, щоб відновити фрески Святогірського монастиря . Він захворіє нирками, які з війною перешкоджають йому повернутися до Франції. Він помер 56 років від хвороби, 2 січня 1916 року і похований у Харкові .

У 1895 році він був посвячений у честь Почесного легіону .

Картини[ред. | ред. код]

додати на головну

«Родина на відпочинку»
  • «Краєвид Харківщини»
  • «Сільське кладовище» (1887)
  • «Зустріч російської і французької ескадр у Кронштадті» (1893)
  • «Захід сонця на морі» (1901)
  • «Прибій на морі» (1902—1906)
  • «Весна» (1906).

Твори Ткаченка зберігаються в музеях Харкова, Львова, Парижа, Льєжа, Тулона.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


ПЦУ[ред. | ред. код]

Дипломатичних зусиль для здобуття автокефалії православної церкви в Україні докладав також уряд УНР в екзилі. У червні 1930 року відбувся візит Голови Ради Міністрів УНР у вигнанні В'ячеслава Прокоповича. Під час зустрічі з тодішнім Патріархом Константинопольським Фотієм II він порушував питання томосу для Православної церкви в Україні. Їй передувала тривала дипломатична робота В. Мурського, представника УНР у Стамбулі.

автокефалісти під час Другої світової



позов https://law.church.ua/2019/06/19/administrativnim-sudom-bulo-vidkrito-provadzhennya-u-spravi-za-pozovom-kijivskoji-mitropoliji-upc-shhodo-nezakonnosti-rejestraciji-religijnogo-centru-pravoslavnoji-cerkvi-ukrajini-pcu/


У січні 2019 року у Болгарії визнання Православної церкви України спричинило конфлікт серед єпископів Болгарської православної церкви, оскільки під-час голосування синоду БПЦ з українського питання 8 голосів на чолі з місцевим патріархом було «за» і 7 «проти» визнання ПЦУ[1][2]. На початку січня 2019 року Грузинська православна церква (ГПЦ) заявила, що оприлюднить рішення визнання ПЦУ після того, як синод ГПЦ ознайомиться з текстом томосу; загалом 10 єпископів ГПЦ відкрито визнали ПЦУ[3][4]. Наприкінці січня 2019 року відбулося засідання Синоду Церкви Чехії і Словаччини, на якому розглядалося визнання ПЦУ, проте якогось публічного рішення засідання Синоду озвучено не було[5][6]. 18 лютого 2019 року відбулося позачергове засідання Священного Синоду Кіпрської православної церкви, на якому Синод засудив агресивні дії РПЦ та підтримав надання автокефалії ПЦУ.

Згодом у лютому 2019 року Румунська православна церква на засіданні Синоду висунула Православній церкві України певні вимоги, зокрема гарантії збереження етнічної й мовної ідентичності для румунів Буковини, Закарпаття та інших регіонів[7].

На початку березня 2019 року на сайтах РПЦ з'явилася інформація, нібито 7 березня 2019 року Синод Албанської православної церкви (АПЦ) не визнав нову Православну церкву України[8][9][10][11]. Згодом цю інформацію було спростовано, оскільки предстоятель Албанської церкви у своєму листі предстоятелю Константинопольської церкви не зробив остаточних висновків щодо визнання чи невизнання ПЦУ і лише обговорював питання, пов'язані з новою церковною структурою[12].

Наприкінці березня 2019 року в інтерв'ю виданню «BBC-Україна» митрополит Київський і всієї України Епіфаній заявив, що РПЦ залякує архієреїв інших помісних православних церкви, і саме через це визнання Православної церкви України затягується[13].

Кіпрський предстоятель Хризостом під час зібрання так званого малого Синаксу у складі предстоятелів чотирьох найдавніших грецьких церков (Антіохія, Александрія, Єрусалим та Кіпр) оголосив себе модератором процессу обговорення шляхів вирішення проблеми міжправославної кризи через надання Вселенським патріархом автокефалії Українській церкві.[14][15]

  1. Zaxid.net. У Болгарії визнання Православної церкви України спричинило конфлікт серед єпископів. ZAXID.NET (uk). Процитовано 2019-01-26. 
  2. У Болгарії визнання Православної Церкви України спричинило релігійний розкол. ТСН.ua (uk). 2019-01-26. Процитовано 2019-01-26. 
  3. Грузинська православна церква повідомила, коли висловиться щодо автокефалії ПЦУ. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-01-10. 
  4. Єпископат Грузинської Церкви підтримує українську автокефалію. cerkvarium.org. Процитовано 2019-01-26. 
  5. Визнати не можна ігнорувати: як Православні Церкви ставляться до ПЦУ. РІСУ, 9 лютого 2019
  6. Як йде процес визнання української автокефалії?. cerkvarium.org. Процитовано 2019-01-26. 
  7. https://www.unian.ua/politics/10455816-na-zasidanni-sinodu-rumunska-cerkva-visunula-umovi-dlya-viznannya-pcu.html
  8. Албанська православна церква не визнала ПЦУ // Укрінформ, 09.03.2019
  9. Προβληματισμός τῆς Ὀρθοδόξου Αὐτοκεφάλου Ἐκκλησίας τῆς Ἀλβανίας γιά τό Οὐκρανικό Ἐκκλησιαστικό ζήτημα // orthodoxalbania.net, 2019 (гр.)
  10. Офіційна позиція Албанської Православної Церкви щодо українського церковного питання // Відділ зовнішніх церковних зв'язків РПЦ в Україні, 09.03.2019
  11. Послання Блаженнішого Архієпископа Тиранського і всієї Албанії Анастасія Патріарху Константинопольському Варфоломію щодо українського церковного питання. Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 10 березня 2019
  12. Московський патріархат знову спотворив позицію Албанської Церкви по Україні. Мукачівсько-Карпатська єпархія Православної Церкви України, 13 березня 2019
  13. Епіфаній пояснив, чому затягується визнання ПЦУ у світі. РБК в Україні, 01.03.2019
  14. Архієпископа Албанського не виключали з процесу вирішення українського питання, - архієпископ Кіпру Хризостом. https://cerkvarium.org/. Cerkvarium. 2019-05-14. Процитовано 24 червня 2019. 
  15. Зустріч чотирьох предстоятелів на Кіпрі: оприлюднено комюніке. https://cerkvarium.org/. Cerkvarium. 2019-04-19. Процитовано 24 червня 2019.