Очікує на перевірку

Безперчий Дмитро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Безперчий Дмитро Іванович

автопортет
Народження18 (30) жовтня 1825 або 1825[1]
Борисовка (смт), Хотмижський повіт, Курська губернія, Російська імперія
Смерть17 (30) вересня 1913 або 1913[1]
 Харків, Російська імперія[2]
НавчанняПетербурзька академія мистецтв
Діяльністьхудожник, графік, art educator
ВчительБрюллов Карл Павлович
Відомі учніАгафонов Євген Андрійович, Бекетов Олексій Миколайович, Беклемішев Володимир Олександрович, Васильківський Сергій Іванович, Левченко Петро Олексійович, Генріх Семирадський, Сумцов Микола Федорович, Татлін Володимир Євграфович, Ткаченко Михайло Степанович і Шевченко Олександр Васильович

CMNS: Безперчий Дмитро Іванович у Вікісховищі

Дмитро́ Іва́нович Безпе́рчий (Бесперчий, Бесперчи; 30 жовтня 1825, Борисовка — 30 вересня 1913, Харків) — український художник і педагог.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 18 [30] жовтня 1825(18251030) року в слободі Борисовці Курської губернії Російської імперії (нині селище міського типу Борисовського району Бєлгородської області, Російська Федерація). Був кріпаком графа Дмитра Шереметьєва. Художньої майстерності спочатку навчався у свого батька Івана Андрійовича. З 1841 року був вільним слухачем Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. З 1843 року навчався у Карла Брюллова. 1846 року отримав звання некласного художника історичного і портретного живопису. Слід вважати, що у 1845 році Безперчий знайомиться з Тарасом Шевченком, який брав уроки майстерності у Брюллова.

Протягом 1846—1850 років викладав малювання у Ніжинському ліцеї; у 1850—1900 роках — в реальному училищі і середніх школах Харкова (2-й та 3-й гімназіях), зокрема у 1860–1870-х роках у малювальній школі Марії Раєвської-Іванової. Серед учнів: Євген Агафонов, Олексій Бекетов, Володимир Беклемішев, Сергій Васильківський, Генріх Семирадський, Петро Левченко, Михайло Ткаченко, Олександр Шевченко, Костянтин Первухін, Володимир Татлін, Микола Сумцов.

У грудні 1886 року з учнями брав активну участь у відкритті Харківського міського художньо-промислового музею. На початку 90-х років ХХ сторіччя Безперчий втрачує дружину Ольгу Григорівну та улюблену доньку Марію. У 1894 році Дмитро Іванович долучався до написання статуту художньої школи Раєвської-Іванової М.Д. 1896 року нечисленна художня та гімназійна громада відсвяткувала 50- річчя творчої та педагогічної діяльності персоналії.

Наприкінці серпня 1900 року Д.І. Безперчий вийшов у відставку. За даними Парамонова А. мешкав художник на вулиці Садовій, будівля не збереглася. Помер в Харкові 17 [30] вересня 1913 року. Похований в Харкові на Іоанно-Усікновенському кладовищі поруч із дружиною, яка залишила його ще до 1895-го.

Некрологи та спогади про учителя опублікували Сумцов М.Ф. в газеті "Южный край" та Семирадський Г. у газеті "Утро".

Творчість

[ред. | ред. код]
«Бандурист».

Найактивніший період творчості — 1850-ті роки. В цей працював олійними фарбами та часто аквареллю. Чудово володів олівцем, виконував малюнки темперою, тушшю, сепією. Відомий своїми пейзажами, натюрмортами, а згодом і портретами. У 1860–1890-х працював в жанрі релігійного живопису, розписував храми в селах Слобідської України, Криму. Найбільш відомий розпис церкви при Харківській малювальній школі.

У 1848 митець задумав серію малюнків до поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» (зберігся лише начерк). Вплив поезії Шевченка помітний і у жанрових творах художника. Серед робіт:

Види палацу «Альгамбра» в Алупці, садиби «Ольшани» в Лебединському повіті, села Кочетка поблизу Чугуєва мають етнографічну цінність.

Працював над ілюстраціями до «Мертвих душ» Миколи Гоголя («Собакевич», «Чічіков у Бегрищева»), до творів Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова. Тяжів до творчості передвижників, відвідував з учнями їх виставки у Харкові.

1913 року друга дружина Безперчого передала значну частку його картин до Університетського музею образотворчого мистецтва у Харкові. За часів ІІ Світової війни багато картин персоналії було втрачено.

Життя та діяльність Д.І. Безперчого аналізуються у книгах Антоновича Д.В. ( до 100 річчя з народження персоналії), Чернової М.В. ( до 50 річчя зі смерті) та у публікації І. Можейко 2020 року до 195 річниці з дня народження персоналії.

Ім'я Безперчого носять вулиця, провулок та в'їзд у Слобідському районі Харкова.

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]