Користувач:YuTron 264
Османська імперія
Осма́нська імпе́рія — ісламськомонархічна держава турецької династії Османів. Існувала у 1299–1923 роках. Заснована султаном Османом І на території Малої Азії. У ранньому новому часі була наддержавою в Європі та Середземномор'ї. Знищила Візантійську імперію, захопивши її столицю Константинополь, перейменований на Стамбул (1453).
Правителі
Осман I 1299–1324.
Орхан I — син Османа I, нар. 1288, улубей Найвищої Османської держави 1324–1362.
Мурад I — син Орхана, нар. 1326, султан Найвищої Османської держави 1362–1389
Баязид I (Блискавичний) — син Мурада I, нар. 1360, султан Найвищої Османської держави 1389–1402.
Сулейман Челебі (Шляхетний) (Гияс уд-Дунія ве д-Даула Сулейман-хан) — син Баязида I, нар. 1375, улубей Айдин, карес і Сарухан 1396–1402, султан Найвищої Османської держави (правив європейськими володіннями) 1402 / 1403–1411.
Муса Челебі (Салах уд-Дунія ве д-Дін Муса-хан) — син Баязида I, нар. 1388, султан Найвищого Османської держави (правив європейськими володіннями) 1411–1413.
Мехмед I Челебі (Гияс уд-Дін Мехмед-хан) — син Баязида I, нар. 1374, султан Найвищої Османської держави (правив малоазійськими володіннями в 1402/1403-1413) 1413–1421.
Мурад II — син Мехмеда I, нар. 1404, султан Найвищої Османської держави 1421–1444, 1446–1451.
Мехмед II Фатіх (Завойовник) — син Мурада II, нар. 1432, султан Найвищої Османської держави 1444–1446, 1451–1453, падишах Найвищої Османської держави 1453–1481.
Баязид II Дервіш — син Мехмеда II, нар. 1447, падишах Найвищої Османської держави 1481–1512.
Селім I Явуз — син Баязида II, нар. 1467, падишах Найвищої Османської держави 1512–1520.
Сулейман I Кануні (прозваний турками Законодавець , а європейцями Чудовий) — син Селіма I, нар. 1495, падишах Найвищої Османської держави 1520–1566, халіф 1544–1566.
Географія
Імперія займала терени таких сучасних країн: Австія, Азербайжан, Албанія, Алжир, Бахрейн, Болгарія, Боснія і Герцоговина, Вірменія, Греція, Грузія, Еритрея, Єгипет, Ємен, Йорданія, Ізраїль, Ірак, Іран, Катар, Кіпр, Косово, Кувейт, Ліван, Лівія, Північна Македонія, Молдова, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Палестина, Росія, Румунія, Саудівська Аравія, Сербія, Сирія, Словаччина, Сомалі, Судан, Туніс, Туреччина, Угорщина, Україна (Поділля, Єдисан, Буджак, Південний Крим), Хорватія, Чорногорія
.
Битви
Перший османський напад на Західну Україну відбувся в 1498/1499, як відплата за втручання короля Яна Ольбрахта у османсько-молдавські справи. Тоді османи пограбували Поділля і Галичину, дійшовши аж до Перемишля. Після організації Запорізької Січі у середині 16 ст. українські козаки чинили організований опір османсько-татарській агресі
ї.
Битва на Косовому полі
У 1389 році сербський князь Лазар почав нову війну з османами. На Косовім полі 28 червня 1389 року його армія з 80 тисяч воїнів зійшлася з 300-тисячною армією Мурада. Сербська армія була знищена, князь убитий; у битві загинув і Мурад.
У 1393 Баязид узяв Тирново (він задушив болгарського царя Шишмана, син якого врятувався від загибелі прийняттям ісламу), завоював усю Болгарію, Валахію зобов'язав данню, підкорив Македонію і Фессалію та проник до Греції.
У битві при Ангорі 1402 року він був на голову розбитий і потрапив у полон, де за рік (1403) помер. У цій битві загинув і значний сербський допоміжний загін (40 000 осіб).
Становище українських земель і українців в Османській імперії
Українські бранки іноді відігравали певну політичну роль у житті Османської імперії: відома Роксолана (Настя Лісовська, 1505–1561), що була жінкою османського султана Сулеймана І і матір'ю Селіма П. Вона мала неабиякий вплив на політику Османської імперії. Роксолана або Анастасія Лісовська - спершу наложниця, а потім дружина Сулеймана. Мати султана Селіма II. Справжнє ім'я та місце народження невідомі. У польській літературній традиції - Олександра, в українській - Анастасія. За твердженням істориків була донькою священика з галицького міста Рогатина. У 1516 році потрапила до татарського полону й була продана в рабство. Згодом опинилася в султанському гаремі, де стала коханою дружиною Сулеймана. Отримала нове ім'я Хюррем.
Виникнення імперії
Осман, син і спадкоємець Ертогрула (1288–1326), в боротьбі з безсилою Візантією приєднував до своїх володінь область за областю, але, незважаючи на зростаючу могутність, визнавав свою залежність від Коньї. У 1299 р., після смерті Алаеддіна, він прийняв титул «султан» і відмовився від визнання влади його спадкоємців. За його іменем турки стали називатися османськими турками або османами. Влада їх над Малою Азією розповсюджувалася та зміцнювалася, і султани Коньї не змогли перешкодити цьому. Поштовхом до масової тюркізіції стало те що протягом XI–XII ст. в Анатолію переселилися від 0,5 до 1,1 млн тюркських кочовиків.
Армія
Перші збройні сили Османської держави були створені наприкінці XIII століття Османом І. Вони складалися з членів різних мусульманських племен Західної Анатолії, основну силу яких становили турки. У XIV—XV століттях, під час трансформації Османського бейства в імперію, військова організація ускладнилася. Держава поєднувала систему всезагального призову та маєткового ополчення. Основний корпус Османської армії становили яничари (піхота), сипахи, акинджи (кіннота) та мехтери (музики). Ця армія вважалася однією з найкращих в XV—XVII століттях завдяки ефективному використанню вогнепальної зброї — мушкетів та гармат. Зокрема, під час взяття Константинополя в 1453 року Османи одними з перших застосували фальконети. Османська кіннота покладалася на швидкість і мобільність туркменських і арабських коней, а не важку броню. Вершники були озброєні короткими луками та мечами, й вживали тактику відступу-нападу подібно до монголів та інших кочівників-степовиків.
Культура
У турецькій прозі часів розквіту імперії набули поширення невеликі оповіді, анекдоти, усмішки, складені письменником Лямі. У своїх збірках він вперше помістив розповіді про ходжу Насреддина. Цей сільський імам з його гострими жартами, поєднаними з добрим народним гумором, став у майбутньому відомим в усьому світі.
Наукових досягнень було набагато менше. Це пояснювалося, передусім, низьким рівнем розвитку освіти та домінуванням ісламу в усіх сферах науки і культури. В XVI ст. найбільш відомими вченими були Євлія Челебі та Хаджі Халіф. Учений і мандрівник Євлія Челебі написав «Книгу мандрів», в якій виклав власні враження від багатьох країн Європи, Азії та Африки. Хаджі Халіф створив працю «Дзеркало світу», в якій, спираючись на арабські та європейські джерела, описав будову Всесвіту.
Значного розквіту досягла в XVI ст. турецька архітектура. Султан Сулейман І приділяв особливу увагу зведенню у столиці своєї імперії нових мечетей, лікарень, фортець, мостів, караван-сараїв та інших будівель. Він намагався, як казали сучасники, перетворити візантійський Константинополь у Стамбул — справжнє серце Османської імперії. Розвиток турецької архітектури в той час був пов'язаний з діяльністю Коджа Симана — грецького архітектора, який перебував на службі в турецького султана. За своє напрочуд довге життя (1490-1588) він збудував 360 споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманів у Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне та ін.
Особлива увага приділялася зовнішньому вигляду будівель. Палаци, мечеті, лазні та інші громадські будівлі прикрашалися складним орнаментом, вирізьбленим по дереву та каменю. Заборона зображувати тварин і людей змушувала митців створювати складні орнаменти з геометричних фігур і рослин.
За часів занепаду імперії турецька культура значними досягненнями не вирізнялася.Османи запозичували від завойованих греків дещо з грецької культури. З того часу у них виникає і швидко збільшується, принаймні кількісно, власна література, хоч і вельми мало самостійна. Вони піклуються про підтримку торгівлі, землеробства і промисловості в завойованих областях, створюють добре організовану армію. Розвивається могутня військова держава, але не ворожа культурі; у теорії вона є абсолютистською, але насправді полководці, яким султан давав різні області в управління, часто виявлялися самостійними і неохоче визнавали верховну владу султана. Нерідко грецькі міста Малої Азії добровільно віддавали себе під заступництво могутнього Османа.
Визначення
Блискуча Османська Держава - офіційна назва; походить від назви правлячої династії, турецького дому Османів.
Блискуча держава - скорочена офіційна назва. Вічна держава.
Османська імперія (тур. Osmanli Imparatorlugu) - від назви правлячої династії Османів, а також титулів падишаха (імператора) й імператра Риму, які носили правителі династії.
Османська їмперія від англійського Ottoman (Оттоман), спотвореної назви турецького "Осман".
Османське бейство (тур. Osmanli Beyligi) - від назви бейства Османа, на основі якого виникла імперія : вживається лише для окреслення імперії до 1453 року.
Порта - від назви Порти, урядової канцелярії держави. Також - Блискуча Порта, Османська Порта тощо.
Турецька імперія (лат. Imperium Turcicum ) - латинська назва від імені панівного народу імперії, турків.
Туреччина (лат. Turchia) - неофіційна скорочено латинська назва.Використовувалася у більшості тогочаних європейських мов.
Коран - перша письмова пам'ятка арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ та природу, догматичні положення, правові норми, обряди, ритуали, традиції арабів.
Цікаві факти про Османську Імперію
1. Велика Османська імперія була заснована в 1299 році на землях Малої Азії вихідцем з середньовічного племені Огуз Османом I. Проіснувала ця імперія аж до 1923 року.
2. Всього імперією Османів правили 36 султанів, але оскільки деякі з них, як-от Мурат II, Мехмет II та Мустафа I правили по два терміни, загальна кількість султанів зросла до 39.
3. Під час своєї влади, Османська імперія охоплювала Анатолію, Близький Схід, частину Північної Африки та Південно-Східну Європу.
4. В імперії існував досить дивний звичай, що стосувався проведення смертних вироків. Якщо на смерть було засуджено високопоставлену особу, вона могла кинути виклик катові і спробувати пробігти певну відстань швидше ката, таким чином зберігши своє життя. Правда, зазвичай все одно молоді та витривалі кати бігали швидше товстих і розпещених чиновників.
5. Османський султан Мехмед Другий не тільки вбив усіх своїх братів, щоб уникнути конкуренції за престол, але і прийняв закон, згідно з яким кожен майбутній султан був зобов'язаний вбивати всіх своїх братів. Закон проіснував дві сотні років, поки інший султан не замінив вбивство на довічне тюремне ув'язнення.
16.04.19 (лепбук "Османська імперія...")