Користувач:Zhbankova/Метафізика (Арістотель)
«Метафізика» (з давн.-гр. τὰ μετὰ τὰ φυσικά – та, що після фізики; скор. Aristot. Met.) – відома збірка творів Арістотеля та перша основоположна робота однойменного розділу філософії. Складається з 14 книг, зібраних з різноманітних робіт Андроніком Родоським, в яких детально змальовується уявлення щодо першооснови, які, власне, і є складниками предмету мудрості. Ці 14 книг позначаються великими літерами грецького алфавіту. Винятком є друга книга – позначається малою альфоюПомилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву.. Арістотель визначив чотири першооснови або ж вищі причини буття: форма (сутність, суть буття; «Що воно таке?»), матерія («З чого воно?»), мета («Навіщо?») та точка відліку («Звідки воно почалося?»). Також він проводить паралелі між можливістю та дійсністю. Останні книги «Метафізики» складаються з критики ейдосів як сутностей, існуючих окремо від предметів.
Книга перша починається з твердження, що «для людей природньо мати потяг до знать» (980а), так як вони прагнуть до сприйняття (αἰσθήσεων). Джерелом знань у свою чергу є почуття та пам’ять, які у поєднанні створюють досвід (ἐμπειρία). Завдяки досвіду міцнішає вміння – знання загального. Однак практичні переваги – це ще не найвище знання (ἐπιστήμη), яким уже є власне унікальне знання – мудрість (σοφία) – знання причин та начал. Арістотель вважає, що мудрий – не той, що знає все, бо все знати неможливо, це той, що знає причини всього. Філософи з самого початку цікавились саме причинами: як причиною створення та існування Всесвіту, так і того, що є добре. Таке знання автор називає божественним. У третьому розділі Арістотель нараховує чотири причини (αἰτίαι) усього (983а25-30):
Арістотель критикує своїх попередників за особливий акцент на матеріальній причині: на воді (Фалес, 983b), повітрі (Анаксімен), вогні (Геракліт) або на чотирьох елементах одразу (Емпедокл, 984a). До точок відліку він відносив розум, дружбу та ворожнечу. Далі Арістотель розглядає вчення піфагорійців (розд. 5) та Платона (розд. 6).
У книзі другій Арістотель визначає філософію як знання про істину (ἐπιστήμη τῆς ἀληθείας), одночасно для нього істина - мета знання.
У книзі третій Арістотель вказує на труднощі осягнення буття: чи існуть сутності, та де їх шукати? Також він критикує уявлення про богів, адже впевнений, що ті, хто їдять, не можуть бути вічними.
Книга четверта присвячена терміну сутності. Арістотель наголошує, що поняття може набувати значення тіла, елемента або числа.
Книга п'ята присвячена точці відліку. Арістотель говорить, що всі причини - суть початку. Також у цій книзі він роздумує щодо природи та над елементами, котрі є невід'ємними складниками. Він повідомляє, що сутностями можуть бути названі і прості тіла. У розділі 12 розкривається поняття здатності/можливості (δύναμις) як точки відліку.
У книзі шостій Арістотель пише про три види спекулятивного знання: математика, фізика та вчення про божественне (φιλοσοφίαι θεωρητικαί, μαθηματική, φυσική, θεολογική).
У книзі сьомій автор продовжує тему сутності.
У книзі восьмій він переходить до розмови про начала: причин [[Категорія:Книги за алфавітом]]