Костел Преображення Господнього (Добромиль)
| Костел Преображення Господнього | |
|---|---|
 Костел Преображення Господнього в Добромилі | |
| 49°34′19″ пн. ш. 22°46′53″ сх. д. / 49.57194° пн. ш. 22.78139° сх. д.Координати: 49°34′19″ пн. ш. 22°46′53″ сх. д. / 49.57194° пн. ш. 22.78139° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування |  Україна, Добромиль |
| Архітектор | Jan Baptysta Wenecjanind |
| Будівельна система | цегла |
| Належність | католицтво |
| Стан | пам'ятка архітектури місцевого значення України |
| Епонім | Преображення Господнє |
  Костел Преображення Господнього (Добромиль) (Україна) | |
 | |
 Костел Преображення Господнього у Вікісховищі | |
Костел Преображення Господнього — діючий римо-католицький храм у місті Добромилі Львівської області. Пам'ятка архітектури місцевого значення.[1]
Коли йдеться про походження костелу в Добромилі, то місцеві старожили розповідають, що, начебто, на тому місці стояла церква Святої Трійці, збудована за кошти Петра Сагайдачного. І лише значно пізніше, у другій половині XVII століття її перебудовано на костел. Достеменно встановлено, що первісний костел збудували до 1662 року — єпископ перемишльський Генрик Фірлей (1631—1636 рр.) виділив 700 флоринів, що залишились у добромильській парафії після смерті Яна Відавського на перебудову костелу.
Згідно з протоколом канонічних відвідин 1648 року, поблизу костела стояли дві каплиці: більша — Самуеля Конєцпольського (можливо т. зв. «каплиця Гербуртів») і менша — Яна Орлянчика. При костелі підносилась дерев'яна дзвіниця, а цвинтар був оточений муром і частоколом. У тому ж році під час козацьких наїздів у наш край один із їхніх загонів побував у Добромилі. Польську шляхту містечка чекала доля новоміської.
У 1719 році Войцех Михальський — тогочасний державний радник Добромиля — піддав костел ґрунтовному ремонту. Тоді костел було посвячено як Розп'яття Христового. У 1743 році власник міста Блажей Красінський розпочав перебудову костела. Навпроти каплиці Гербуртів збудовано каплицю Кінги, а з півдня вимурувано нову захристію. Цілого ряду змін зазнав костел і всередині. Напевне, цей Красінський і вмонтував на костелі герб своєї родини. Ще однієї ґрунтовної перебудови костел зазнав у 1772 році.
Навіть після таких ґрунтовних перебудов усе ж збережено первісні риси будівлі, яка зовні більше нагадує церкву, ніж костел XVII — середини XVIII століття. В інтер'єрі ж, навпаки, від попереднього не залишилося практично нічого. На ренесансний атик опирається овальне склепіння, розмальоване в стилі бароко. В атику є ряд заглиблень, в яких вміщено зображення святих у стилі бароко. У цьому ж стилі виконано також головний вівтар, казальницю, хрестильницю і старий кивот, вмурований у стіну.
В інтер'єрі костела збереглися геральдичні знаки Гербуртів та Красінських, також розмальоване генеалогічне дерево останніх. У другій половині 1940-х років було там також генеалогічне дерево Гербуртів. Дехто із старожилів та священик Лоранц твердили, що в котрусь із стін вмуровано записки (архіви) Добромильського костелу.
Значних зусиль для реставрації храму доклав довголітній бурмістр Добромиля Юзеф Ґєбултовіч.[2]
1988 року костел відремонтовано силами української громади. Тепер костел перебуває у розпорядженні місцевої римо-католицької парафії.
Влітку 1997 року силами парафії РКЦ завершено внутрішній ремонт костелу. На його освяченні були: архієпископ Львівської архидієцезії Мар'ян Яворський, ігумен о. Никодим Гуралюк та монахи Добромильського монастиря оо. Василіян, священик місцевої парафії УГКЦ о. Володимир Юрга.
- ↑ Перелік пам'яток архітектури місцевого значення Львівської області [Архівовано 25 травня 2014 у Wayback Machine.] — ох. № 512-М
- ↑ Grabowski T. S. Giebułtowicz Józef // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1949—1958. — T. VII/5. — Zeszyt 35. — S. 423. (пол.)
- Dobromil (z Engelsbrunnem dolnym i górnym) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 72. (пол.)
- Krasny P. Renesansowy kościół w Dobromilu i jego związki z architektura mazowiecka [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Biuletyn Historii Sztuki. — 1995 (LVII). — № 3—4). — S. 271—282. (пол.)