Добромиль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Добромиль
Dobromyl coat of arms (UHT).svg Flag of Dobromyl.png
Герб Добромиля Прапор Добромиля
Dobromyl, Ukraine-1.JPG
У центрі Добромиля
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район Старосамбірський район
Код КОАТУУ 4625110300
Перша згадка 1374
Магдебурзьке право 28 червня 1566
Населення 4342 (01.01.2017)[1]
Площа 4.97 км²
Поштові індекси 82042
Телефонний код +380-3238
Координати 49°34′14″ пн. ш. 22°47′22″ сх. д. / 49.57056° пн. ш. 22.78944° сх. д. / 49.57056; 22.78944Координати: 49°34′14″ пн. ш. 22°47′22″ сх. д. / 49.57056° пн. ш. 22.78944° сх. д. / 49.57056; 22.78944
Водойма р. Вирва
День міста 24 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Хирів
До станції 6 км
До Києва
 - фізична 4 км
Міська влада
Адреса 82042, Львівська обл., Старосамбірський р-н, м. Добромиль
Веб-сторінка * Офіційна сторінка міста
Міський голова Петрик Юрій Орестович

Commons-logo.svg Добромиль у Вікісховищі

Карта
Добромиль. Карта розташування: Україна
Добромиль
Добромиль
Добромиль. Карта розташування: Львівська область
Добромиль
Добромиль

Добро́миль — місто районного значення Старосамбірського району Львівської області. Населення — близько 4,5 тис. осіб.

Історія[ред. | ред. код]

Давні часи[ред. | ред. код]

Околиці Добромиля були заселені ще з давніх часів. Так, виявлені у сусідніх селах численні археологічні знахідки вказують, що в басейні Вирви вже у добу енеоліту (міднокам'яний вік) жила людина. Доказом перебування людини на територіях самого Добромиля є сліди поселення так званої культури карпатських курганів, поширеної на Підкарпатті в I половині Ι тисячоліття до н. е.

Польський період[ред. | ред. код]

Місто вперше згадується як село 1374 р. Тоді князь Владислав Опольський надав родові Гербуртів маєтки по річках Вирві та Стрвяжу відомі як Добромильський ключ, що включав місто Добромиль і села Арламів, Велике, Квасинина, Княжпіль, Передмістя Добромиля (Гучко), Поляна, Ляцко, Мігово, Папортно, Сопітник.

Близько 1450 р. львівський ловчий Миколай Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев'яний замок. У 1467 р. селом управляв тіун Степан ще на основі руського права. Коли 1497 р. Добромиль сплюндрували татари, згорів і замок. Цього ж року польський король Ян I Ольбрахт визнав Добромиль містечком і дозволив проводити ярмарки. Містечко швидко розвивалось. Сюди переселялись купці й ремісники. Спроваджені з Моравії ткачі (також прибували інші колоністи) виробляли високоякісне сукно. За ним, а також за місцевою сіллю приїздили купці з Угорщини й Сілезії.

28 червня 1566 р. за старанням власника місцевих солеварень Станіслава Гербурта король Сигізмунд II Август надав Добромилю Магдебурзьке право. Запрошені власником Добромиля нові ремісники організовують цехи. Містечко укріплюється мурами й частоколом. Дерев'яний замок на горі Гербурт почав перебудовувати з каменю й цегли (див. Добромильський замок).

Продовжив цю роботу Ян Щасний Гербурт — видатний політичний і культурний діяч, який навіть писав поезії давньою українською мовою. У 1611 р. він запросив з Кракова друкаря Яна Шелігу й заснував у Добромилі друкарню. Тут Гербурт видавав як свої твори, так і праці Оріховського, Кадлубека, Яна Длуґоша (зокрема, перші 4 томи його праці «Історія польщі» вийшли тут[2]). З 1622 р. Добромиль у руках магнатів Конєцпольских після заміжжя Александри — доньки Яна Щасного Гербурта[3] — за представником роду Самуелем.

З першої половини XVII століття відомі печатки з гербом Добромиля: у червоному щиті — зелене яблуко, пробите навхрест двома срібними мечами (частина родового герба Гербуртів). У XIX столітті (в період австрійського панування) на печатках міста побутувало зображення яблука, пробитого трьома мечами (як це було в оригінальному родовому гербі Гербуртів), однак уже в 1920-х — 1930-х роках польська адміністрація повернулася до варіанту XVII століття.

Після поразки військ Б. Хмельницького під Берестечком у Добромилі на площі стратили багатьох міщан і селян, на містечко наклали велику контрибуцію.

Австрійський період[ред. | ред. код]

У 1772 р. Добромиль потрапляє під правління Австрії, входить до складу Королівства Галичини та Володимирії. У 1784 р. на околиці міста з'являється німецька колонія Енґельсбрунн (існувала до II Світової війни, нині частина міста). Містечко й солеварні стають державними. Значно збільшився видобуток солі.

В 1872 р. через місто прокладена важлива залізниця, що з'єднувала Львів з Будапештом, так звана Перша угорсько-галицька залізниця. В місті збудовано залізничну станцію. 1876 р. з'явилися фабрика сірників, миловарня, склозавод, лісопильний та пивоварний заводи. У 1876 р. Добромиль підноситься до рангу центру однойменного повіту, залишаючись таким і в часи ЗУНР, і в часи її окупації Польщею (після 1919 р.). У 1880 р. в ньому живе 2734 осіб, а в Енґельсбрунні — 291. Загалом 655 римо-католиків, 479 греко-католиків, 1884 євреїв i 7 осіб інших релігій. В 1921 р. Добромиль має 5386 мешканців, серед яких 2119 євреїв. У період кризи 19291933 рр. містечко занепадає, посилюється страйкова боротьба.

У 1895 р. під час виборів депутата до австрійського парламенту від сільської курії Перемишль — Мостиська — Добромиль від української радикальної партії висунуто кандидатуру Івана Франка, але його не допустили до віденського парламенту.

1 серпня 1924 р. до міста було приєднане село Гучко.[4]

Совіти[ред. | ред. код]

У 1940 р. німців виселили до Вартеґав за програмою Додому в Рейх.

У 1940—1962 рр. (за винятком 1941—1944) місто було центром Добромильського району.

23 червня 1941 р, під час II Світової війни, Добромиль захоплений нацистськими військами. В суботу 26 червня 1941 p. мешканці Добромиля відкрили на Саліні за містом, поблизу села Ляцьке, яму, повну трупів,— помордованих НКВД в'язнів. Як вдалось з'ясувати, військами НКВД було вбито та кинуто у соляні шахти понад 2,5 тисяч осіб українського, польського та єврейського походження. Це були в'язні Добромильської та Перемишльської тюрем, національно-свідоме та активне населення, яке не було прихильним до совєтської влади. У шахтах було знайдено також трупи дітей. Станом на червень 2015 року відомо про приблизно 3600 вбитих[5].

У серпні 1944 р., після двотижневих боїв у місто ввійшли радянські війська. Під час цих боїв місто двічі переходило з рук в руки і було дуже зруйновано.

У 1957 р. збудований хлібозавод, у 1959 — сироварний завод. Колишній деревообробний завод Ліхтмана, який займався тільки грубою обробкою деревини і заготівлею напівфабрикатів, перетворився на потужний деревообробний комбінат (Добромильський ДОК). Працював пивзавод. До 30 грудня 1962 р. Добромиль був райцентром Добромильського району Дрогобицької і потім Львівської областей.

Статистика населення[ред. | ред. код]

Віросповідання (1890 р.)[ред. | ред. код]

Римо-католики - 21,19%

Греко-католики - 67,14%

Євангелісти - 1,06%

Іудеї - 10,61% [6]

Мова (1890 р.)[ред. | ред. код]

українська - 70,97%

польська - 27,11%

німецька - 1,91%

інші - 1%

Писемних (1890 р.)[7][ред. | ред. код]

чоловіків - 11,44%

жінок - 9,24%

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Архітектури[ред. | ред. код]

Природи[ред. | ред. код]

Освіта[ред. | ред. код]

Добромильський професійний ліцей[ред. | ред. код]

На початку 1966 р. на базі зооветеринарної школи Міністерства сільського господарства України було створено Добромильське професійно-технічне училище № 22. Там навчалось лише 60 учнів за професіями: муляр, штукатур — маляр — плиточник. Невдовзі аудиторії Добромильського СПТУ № 22 заповнили 150 учнів, які обрали професію електромонтера сільської електрифікації та звя'зку. У 1976 р. училищу було присвоєно назву «середнє професійно-технічне училище № 73 міста Добромиля». У 1976, 1977 рр. училище перейшло в новозбудоване приміщення. У зв'язку із передачею навчального закладу базовику Держпостачу України, було змінено профіль підготовки робітничих кадрів. Розпочалась підготовка за професіями: товарознавець товарної дільниці, машиніст мостових та козлових кранів, водій електронавантажувачів, столяр-будівельник. А виходячи з регіональних особливостей та національної програми «Карпати», у 1992 р. розпочалась підготовка з професій кухар-офіціант та кравець. В лютому 2007 р. навчальний заклад перейменовано у Державний професійно-технічний навчальний заклад «Добромильський професійний ліцей». За період з 1966 р. в стінах училища підготовлено понад 11500 фахівців.

Релігія[ред. | ред. код]

У 1515 р. в королівських податкових книгах згадується існування в Добромилі церкви. Дідич Андрій Гербурт для колоністів, що прибували, у 1531 р. заснував латинську парафію і поставив дерев'яний костел.

У 1584 р. були 3 церкви та костел.

У місті діє церква святої Тройці, яка перебуває у користуванні парафії УАПЦ[8].

Добромильський монастир святого Онуфрія Великого[ред. | ред. код]

Наполеон Орда. Добромиль

Добромильський монастир Святого Онуфрія Великого розташований за 4 км від Сліпої гори(560 м н.р.м.), на якій знаходиться Добромильський замок Гербуртів. Засновники і фундатори монастиря Ян Щасни Гербурт та його дружина Ельжбєта. Спорудження монастиря почалось у 1705 р. (прототипом виступав монастир у Лаврові), архітектор Яків Мамровець. У 1731 р. був зведений монастирський корпус, дзвіниця закінчена в 1751 р. З 1882 р. монастир почав приймати новіціацтво. 1888 р. в монастир прибув Роман Шептицький.

1946 р. монастир було розігнано за наказом тогочасної влади. В 1950 р. монастир було перетворено на психоневрологічний інтернат для жінок. Церкву перекрили і поділили на 2 поверхи, на першому був склад, на другому клуб. У вересні 1992 р. монастир було повернуто їхнім Чину отців Василіян. У 2000 р. відреставрували церкву та дзвіницю.

Спорт[ред. | ред. код]

У 2007 р. в місті зведено стадіон «Княжа Арена». він був домашньою ареною ФК «Львів».

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Пов'язані з містом[ред. | ред. код]

  • Іриней (Білик) — єпископ УГКЦ, навчався у місті.
  • Цицик Богдан Григорович — член підпілля ОУН. Самостійно здійснив декілька вдалих замахів на впливових працівників НКВС. Загинув у Добромилі.
  • Ґєбултовіч Юзеф — багаторічний бурмістр Добромиля, купець, помер у місті.[10]
  • Шеліга Ян (пом. 1636, Львів) — друкар і книгар з Кракова.[11]

Парламентські посли від Добромиля[ред. | ред. код]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

У Добромилі побував герой роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Можливо, тут був і сам автор.

«Одне було погано,— він (Швейк) ні з ким не міг порозумітися, і його разом з іншими потягли на Добромиль, де мав початися ремонт дороги через Перемишль на Нижанковичі. В етапній канцелярії в Добромилі їх усіх переписали». (З книжки «Пригоди бравого вояка Швейка»).

Добромиль входить до туристичного маршруту «Шляхами бравого вояка Швейка».

Див. також[ред. | ред. код]

Світлини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Ісаєвич Я. Д. Длугош Ян (Іоанн) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 403. — ISBN 966-00-0405-2.
  3. Cynarski. Herburt Jan Szczęsny h. własnego (1567—1616) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961. — Tom IX/3. — Zeszyt 42. — 321—480 s. — S. 444. (пол.)
  4. Dz.U. 1924 nr 65 poz. 639
  5. В урочищі Саліна в Добромилі відбулося поминальне богослужіння за жертвами тоталітарних режимів
  6. Tadeusz, Pilat (1900). Podręcznik statystyki Galicyi. T. 6, Cz. 1 (polska). Lwow: nakł. Krajowego Biura Statytycznego. с. 20. 
  7. Pilat, Tadeusz (1844-1923) (red ) (1900). Podręcznik statystyki Galicyi. T. 6, Cz. 1. nakł. Krajowego Biura Statytycznego. 
  8. Про парафію на сайті Львівської єпархії УАПЦ
  9. Зашкільняк Л. Кріль Михайло Михайлович // [1] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  10. Grabowski T. S. Giebułtowicz Józef // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1949—1958. — Tom VII/5. — Zeszyt 35. — S. 423.
  11. Ісаєвич Я. Шеліга (Szeliga) Ян // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 626. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  12. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с.; іл. — С. 103—104.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]