Костел Святої Клари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
церква
Костел Святої Клари
Horodkivka Andrushivka Raion Church.jpg
Країна Україна Україна
Село Городківка
Архітектурний стиль еклектика
Будівельник Е. Яблонський
Будівництво 19101913 роки
Стан діє
Костел Святої Клари is located in Земля
Костел Святої Клари
Костел Святої Клари
Костел Святої Клари у Вікісховищі

Координати: 49°53′57″ пн. ш. 28°59′02″ сх. д. / 49.8991806° пн. ш. 28.983972° сх. д. / 49.8991806; 28.983972

Horodkivka Catholic Church RB.jpg

Костел Святої Клари — римо-католицька культова споруда, пам'ятка архітектури місцевого значення у с. Городківка, Андрушівський район, Житомирська область.

Костел розташований у південно-західній частині Городківки, біля дороги, що веде до Бердичева, на невисокому березі річки Лебедівки. Побудований в еклектичному стилі з елементами неоготики та модерну XX століття.

Історія[ред.ред. код]

На місці теперішнього костьолу в Халаїмгородку (так до 1946 року називалася Городківка) в 1818 році паном Міхаловським з дозволу єпархіального начальства була побудована кам'яна каплиця святої Клари — філія костьолу святого Антонія села Білопілля (тепер Козятинського району Вінницької області, за 17 км від Городківки).

Історія каплиці св. Клари і костьолу в Халаїмгородку тісно пов'язана з життям родини Івановських. Так, у 1782 році село стало належати летичівському скарбничому Мацеєві Івановському, по його смерті — його синові Дезидерію Івановському, маршалкові Житомирського повіту. У 1844 році помер Д. Івановський, а в 1848-ому на 30-му році життя померла його дочка Фабіна (в одруженні Міхаловська). Клара Івановська ставить і освячує біля каплиці пам'ятний знак чоловіку й дочці з сірого нешліфованого граніту. Синові Євстахію вона заповіла побудувати костел, однак здійснити цей задум йому не вдалося. По смерті Є. Івановського його маєток, а також бібліотеку, архів і картинну галерею за заповітом успадкували рідні брати Маріуш і Євстахій Жмігродзькі. Їхнім батькам, Анні та Ромуальду Жмігродзьким, які проживали в с. Кашперівка, вдалося нарешті втілити в життя волю К. Івановської.

У 1910 році на місці каплиці почалося будівництво костьолу, яке закінчилося в 1913 році[1]. Споруджували храм польські майстри та жителі Халаїмгородка і сусіднього села Жерделі під керівництвом будівничого Е. Яблонського і технолога А. Ходака. На кам'яному моноліті звелася будівля з каменю й цегли, дах її був покритий червоною черепицею, привезеною з польського заводу. Костьол відзначався акустикою інтер'єру і мелодією дзвонів. На дзвіниці була оригінальна конструкція з трьох дзвонів, найбільший з яких був вагою 150 кг. Вікна були засклені кольоровими вітражами, посеред святині під стелею висіла кришталева люстра. Прізвища фундаторів святині, будівничого, технолога і пробоща вирізані на камені, який вмурований у стіну.

Пробощем новозбудованого костьолу став Станіслав Гурський (відомостей про його діяльність і долю не залишилося). З 1921 року Халаїмгородський приход мав статус філії Білопільського приходу Липовецько-Бердичівського деканату. Цього ж року настоятелем приходу був призначений Борецький С. Т. Паралельно він душпаствує в с. Вчорайше (костьол в ім'я Різдва Христового), в с. Чорнорудка (каплиця), с. Шпичинці (каплиця).

У 1935 році Халаїмгородський приход припинив своє існування. Храм спочатку забрали під сільський клуб. Зняли дзвони з дзвіниці, статую Божої Матері біля входу збили з основи і кинули в ставок. У костьолі відбувалися виступи учасників художньої самодіяльності, проводились урочисті заходи у дні державних свят, танцювала сільська молодь. Однак пізніше клубом стало перебудоване приміщення православної церкви, а з костьолу зробили колгоспну комору.

Під час Другої світової війни, після встановлення в Халаїмгородку німецької окупаційної влади релігійне життя приходу було відновлено. За спогадами старожилів, богослужіння у святині організовував ксьондз Йосиф Козинський, що відіграв велику роль у відкритті храму св. Варвари в Бердичеві. Як активного бердичівського настоятеля його запрошували влітку 1943 року на богослужіння в Житомир. Відомо, що Козинський Й. К., постійно мешкаючи в Бердичеві, у 1945–1959 роках відвідував і проводив богослужіння в Городківці.

Рішенням Житомирського обласного виконавчого комітету за № 591 від 02.06.1961 року костьол св. Клари у Городківці було забрано у римо-католицької релігійної общини і передано місцевій середній школі під палац піонерів. Але з нього зробили колгоспну комору. Культові речі, орган, розписи на стінах було знищено.

У 70-х роках костьол справив велике враження на художника І. Я. Стадничука. Приїжджаючи з родиною у Городківку, зупинявся в троюрідного брата В. Ф. Голишівського. Саме в селі у митця виник задум створити картину «Бальзак», художник з чотирьох сторін змалював храм св. Клари (картина була написана вже в Алма-Аті). У 1982 році він намагався створити у костьолі картинну галерею, де б знаходилися його власні полотна та картини його друзів — художників Радянського Союзу, зокрема з Києва і Ленінграда, — але підтримки з боку керівників районного й обласного рівня не одержав.

У 1989 році святиня була передана римо-католицькій громаді. За кошти громади проведено ремонт, здійснено перекриття даху; богослужіння відновлено.

Джерела[ред.ред. код]

  • Білоусов Ю. Київсько-Житомирська римсько-католицька єпархія. – Житомир, 2000. — С. 156-159.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]