Кофман Роман Ісаакович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кофман Роман Ісаакович
Основна інформація
Дата народження 15 червня 1936(1936-06-15) (84 роки)
Місце народження Київ
Громадянство Україна і СРСР
Професії диригент, викладач університету
Освіта Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Нагороди Народний артист УкраїниЗаслужений діяч мистецтв України офіцерський хрест першого класу ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»

Кофман Роман (Аврам Ісакович) — український композитор, диригент. Заслужений діяч мистецтв України (1994). Професор (1996). У 2011 р. був номінований і увійшов до шортлисту Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Народився 15 червня 1936 р. в Києві. Закінчив Київську консерваторію (клас скрипки М. Макаренка (1961), клас диригування М. Канерштейна (1971)). Утвердив себе як один з найбільш серйозних і різнобічних диригентів у колишньому Радянському Союзі. Виступав із понад 70-ма оркестрами Європи, Америки та інших континентів. У 2003—2008 рр. був генеральним музичним директором Боннської опери (Німеччина), де також керував Бетговенським симфонічним оркестром. Нагороджений офіцерським хрестом першого класу ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»[1]. З 1990 р. є головним диригентом Київського камерного оркестру. З 2012 р. очолює Симфонічний оркестр Національної філармонії України. Серед наймасштабніших його робіт — цикли усіх симфоній Шуберта, Бетовена і Моцарта (останній — вперше в Україні). «Якщо порівняння з Мравінським могло би звучати занадто сміливим, усі сумніви зникають після цього концерту (Роман Кофман і Мюнхенський філармонійний оркестр)» («Süddeutsche Zeitung», Німеччина). «Роман Кофман є дійсно одним із найвидатніших у світі диригентів-інтерпретаторів» («Телеграф», Велика Британія).

Автор музики до фільмів: «Лише три тижні» (1971, т/ф), «Лаври» (1972, у співавторстві).

У 2011 році видав художню книжку «Пасторальная симфония, или Как я жил при немцах» (К.: Дух і літера, 2011), до якої ввійшли дві автобіографічні повісті.

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 10 листопад 2014. Процитовано 7 жовтень 2018. 

Джерела[ред. | ред. код]