Кутовий будинок
| Кутовий будинок латис. Stūra māja | |
|---|---|
 | |
| 56°57′29″ пн. ш. 24°07′26″ сх. д. / 56.958168000° пн. ш. 24.12411000° сх. д. | |
| Країна | Латвія |
| Розташування | Рига |
| Колишні назви | Дім Тетера (латв. Tetera nams) |
| Статус спадщини | a place of historical event of national importanced[1] і local architectural monumentd[2] |
| Архітектор | Александрс Ванаґс |
| Дата закінчення спорудження | 1911 |
| Стиль | Неокласицизм |
| Адреса | Вулиця Брівібас, 61, Рига, Латвія |
  Кутовий будинок Кутовий будинок (Латвія)  | |
| sturamaja.lv | |
 Кутовий будинок у Вікісховищі | |
Кутови́й буди́нок (латв. Stūra māja) — позначення будівлі, що знаходиться на вулиці Брівібас, 61 у Ризі, Латвія. Паралельний номер будівлі — вулиця Стабу, 12.[3] Історична пам'ятка державного значення.[4]
Історія[ред. | ред. код]
Це прибутковий будинок із магазином, побудований у 1911 році за проектом архітектора Александрса Ванаґса.[5] Це колишній дім Тетера,[6] що в 1920-х роках став власністю Латвійського Міністерства фінансів, пізніше — власністю Латвійського Міністерства внутрішніх справ.[3]
До Першої світової війни тут розташовувалося відділення музичної школи Імператорського російського Музичного товариства, у 1919 році — Латвійський Революційний військовий комітет.[3] За часів радянської окупації з 1940 до 1941 року та з 28 січня 1946 року — Народний комісаріат внутрішніх справ і Комітет державної безпеки.[3] Після здобуття Латвією незалежності тут до 2008 року працювала Державна поліція.[7]
15 грудня 2003 року на будівлі на боці вулиці Стабу відкрито пам'ятний знак «Чорний поріг» (скульптор — Ґлєбс Пателєєвс, архітектор — Андріс Вейдеманис), що присвячений жертвам комуністичного режиму.[3]
Виставки[ред. | ред. код]
У 2014 році в рамках проекту «Рига 2014» у цій будівлі влаштували експозицію «Кутовий будинок. Справа № 1914/2014».[8] Вона включала експозицію, влаштовану Музеєм окупації, екскурсію «У погребах ВНК» у супроводі гіда та п'ять виставок «(Ре)конструкція дружби», «Валіза латвійця», «Назло всім», «10 розповідей про людину й владу» і проект «Музей фатальних речей», ініційований кінорежисеркою Ілоною Брувере.[9]
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ Latvijas Vēstnesis — Latvijas Vēstnesis, 1993.
- ↑ Latvijas Vēstnesis — Latvijas Vēstnesis, 1993.
- ↑ а б в г д Caune, Māra; Zalcmanis, Raimonds (2008). Rīgas ielas 2.sējums. Enciklopēdija (латвійською) . Рига: Apgāds Priedaines. с. 141—142. ISBN 9789984798394. OCLC 259924246.
- ↑ Komunistiskā režīma represīvo iestāžu darbības vieta - "Stūra māja" | Mantojums.lv. saraksts.mantojums.lv (латвійською) . Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 10 лютого 2017.
- ↑ Krastiņš, Jānis; Strautmanis, Ivars (2002). Lielais Rīgas arhitektūras ceļvedis (латвійською) . Рига: Puse. с. 173. ISBN 998452761-1.
- ↑ Lai ēkai atrastu īrniekus, renovēs Stūra mājas fasādi. http://www.irlv.lv/ (латвійською) . Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 10 лютого 2017.
- ↑ Stūra māja (Brīvības iela 61). www.redzet.lv (латвійською) . Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 10 лютого 2017.
- ↑ Rumbina, Ināra (25 березня 2014). Kas ir „Stūra māja” Rīgā un kas tai kopīgs ar Doles Tautas namu?. Parkulturu.lv (латвійською) . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 лютого 2017.
- ↑ Liela interese par ekspozīciju "Stūra māja. Lieta Nr.1914/2014". FOTO. Kasjauns.lv (латвійською) . 6 травня 2014. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 10 лютого 2017.
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |