Ку (імператор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ку
Diku.jpg
Інші імена Ґаосінь 高辛
Титул міфічний імператор
Попередник Чжуань-сюй
Наступник Яо
Батько Цзяо Цзі
Дружина Цзян-юань, Цзянь-ді , Цин-ду і Чан-і

Ку (*嚳) — міфічний імператор (Ді 帝) Стародавнього Китаю, один з П'яти легендарних імператорів. Мав прізвисько Ґаосінь 高辛 .

Народження[ред.ред. код]

Був праонуком Жовтого імператора (Хуан-ді). Син Цзяо Цзі. За переказами, Ку народився чудесним чином і сам назвав власне ім'я («Ши цзі», «Лунь хен», «Кунцзи цзяюй»). Він уявлялся істотою з пташиною головою і тулубом мавпи.

У джерелах раннього Середньовіччя Ку малюється зі щитом на голові й зі зрослими зубами, що були у нього від народження як знак незвичайного героя.

Діяльність[ред.ред. код]

Вважається, що він у 15 років почав допомагати в управлінні свого дядька (варіант: братові) Чжуань-сюю, а у 30 років зійшов на престол і володарював 70 (або 75 років), помер у 100- річному віці.

Джерела малюють його ідеальним, справедливим правителем, який брав багатства у землі і дбайливо використовував їх, ласкаво наставляв народ і вчив його отримувати вигоду, обчислював рух сонця і місяця, зустрічаючи і проводжаючи їх; розпізнавав духів і з повагою служив їм. Дії його були завжди своєчасними, а одяг — як у простого чиновника. «Ши цзі» також вказують на відношення Ку до інших героїв китайської міфології, на ім'я Чжужун 祝融 та Ґунґун 共工.

«Аннали Люй Бувея», гл. "Ґу ює 古樂" визначають важливу роль Ку у розповсюдженні музичних інструментів та жанрів. Джерела епохи Хань назвають його у низці винахідників класичних музичних жанрів, що розпочинається із Хуан-ді та закінчується Чжоу-ґуном.

Родина[ред.ред. код]

Існує багато переказів про дружин Ку. Одна з них не стосувалася ногами землі. Їй часто снилося, що вона ковтає сонце, і після цього у неї народжувався син. Вона народила Ді Ку вісім синів. У стародавніх історичних пам'ятках, де Ку представлений як реальний володар, у нього чотири дружини: Цзян-юань, Цзянь-ді, Цин-ду і Чан-і.   

Джерела[ред.ред. код]

  • Legge J. The Chinese Classics. Hong Kong, 1960. Vol. V, pt II, p. 573, 580.