Династія Хань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хань
Династія Цінь Flag
206 до Р.Х. – 220 період Саньго Flag
Розташування Хань
Імперія династії Хань у 87 році до н. е.
Столиця Чан'ань
(206 до н. е.9)

Лоян
(25220)
Мови Китайська
Релігії Конфуціанство
Форма правління Монархія
Історія
 - Заснування 206 до Р.Х.
 - Битва при Гайся 202 до н. е.
 - Династія Сінь 924
 - Трицарство 220

Дина́стія Ха́нь (кит. традиц.: 漢朝спрощ.: 汉朝піньїнь: Hàncháo) — династія, що правила Китаєм після падіння династії Цінь, до розпаду імперії на три царства. Ця династія керувалася імператорами з роду Лю (劉/刘), першим з яких був Гао-цзу. Правління цієї династії тривало понад 400 років. У китайській історіографії доба Хань вважається найбільш значущою в історії Китаю, оскільки саме в цей час сформувався китайський етнос — ханьці, названий за іменем цієї династії.

Періодизація[ред.ред. код]

Правління династії Хань поділяється на два великі періоди:

206 до н. е.24 роки. В цей час столиця династії знаходилась у місті Чан'ань.

25220 роки. В цей час столиця династії знаходилась у місті Лояні.

Поділ на Західну і Східну Хань прийнятий в історіографії для уникнення плутанини із династією Пізня Хань періоду п'яти династій і десяти царств.

Історія[ред.ред. код]

209 року до Р.Х. проти режиму династії Цінь спалахнуло повстання. Одним із лідерів повстанців був Лю Бан. Спільно із силами бунтівного цінського полководця Сян Юя він знищив династію Цін і 206 року до Р.Х. проголосив створення династії Хань. Згодом Лю і Сян вступили у боротьбу за одноосібне владарювання над Китаєм. 202 року до Р.Х. Лю розбив противника в битві при Ґайся й об'єднав Піднебесну.

Після смерті Лю Бана країною фактично керувала його вдова Люй Чжі. Її доба позначилася непотизмом і корупцією, в результаті чого родичі екс-імператриці з роду Лю узурпували усі важливі державні посади. 180 року до Р.Х. голови роду Люй спробували скинути правлячу династію, але зазнали поразки і були вирізані військами Лю. В результаті скинення узурпаторів до влади прийшов талановитий імператор Лю Че, правнук Лю Бана.

Протягом панування династії Хань, Китай був офіційно проголошений конфуціанською державою. Разом з тим з початку провління імператора Лю Чжуана з династії Пізня Хань до країни стали проникати ідеї буддизму. Економіка країни мала чимало здобутків у сільському господарстві, ремеслах і торгівлі. Населення досягло 55 мільйонів мешканців. Водночас, Китай розширив свій політичний і культурний вплив на сусідні країни Маньчжурії, Монголії, Корейського півострова, Японського архіпелагу, В'єтнаму і Центральної Азії.

Династія Хань була відома своїми військовим здобутками. Її імперія простягалася далеко на захід, до Тарімського басейна у сучасному Сінцзянському автономному районі КНР. Ханьскі воєначальники вирушали з воєнними експедиціями аж до Каспійського моря, надаючи безпеку торговим караванам по середньоазійським шляхам. Ці шляхи дістали назву «шовкового», оскільки по ним експортувався китайський шовк. Китайські армії спромоглися завоювати північні Корею та В'єтнам на кінець 2 століття до н. е. Проте загалом, нагляд за завойованими периферійними регіонами був слабким і непостійним.

Задля самоствердження та ефективізації контролю над сусідніми країнами династія Хань розробила китаєцентричну систему двосторонніх відносин. Згідно з нею володарі-сусіди мусили сплачувати Китаю данину і визнавати китайського імператора за свого сюзерена, в обмін на що отримували дозвіл на торгівлю з Хань і ярлик васального Китаю правителя власної країни. Майже всі сусідні народи були включені до цієї китаєцентричної дипломатії за виключенням сюнну, з якими китайці поводили себе як з рівними.

Занепад династії Хань був пов'язаний із децентралізацією влади, занепадом інституту імператора та економічними негараздами. Останні спричинили повстання жовтих пов'язок, яке спустошило Північний Китай. У результаті ослаблення династії, країна розпалася на три царства.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Han provinces-zh-classical.png

Провінції:

Бін (кит.: 并州піньїнь: bīngzhōu, бінчжоу, «об'єднана») на сході великого закруту Хуанхе
І (кит.: 益州піньїнь: yìzhōu, ічжоу, «прибуткова») Сичуань і Ханьчжун, в долині річки Хань, північніше Сичуані.
Лян (кит.: 涼州піньїнь: liángzhōu, лянчжоу, «прохолодна») північний захід.
Сі (кит.: 司州піньїнь: sīzhōu, січжоу, «керівна») район великого закруту Хуанхе
Сюй (кит.: 徐州піньїнь: xúzhōu, сюйчжоу, «тиха») схід Центральної рівнини, північ нижньої нижньої течії Хуанхе
Цзі (кит.: 冀州піньїнь: jìzhōu, цзічжоу, «бажана») північ нижньої течії Хуанхе
Цзін (кит.: 荊州піньїнь: jīngzhōu, цзінчжоу, «плодова») середня течія Янцзи
Цін (кит.: 青州піньїнь: qīngzhōu, цінчжоу, «синя») узбережжя південніше естуарію Хуанхе, Шаньдун
Цзяо (кит.: 交州піньїнь: jiāozhōu, цзяочжоу, «перехресна») крайній південь
Ю (кит.: 幽州піньїнь: yōuzhōu, ючжоу, «спокійна») північний схід, Ляодун
Юй (кит.: 豫州піньїнь: yùzhōu, юйчжоу, «зручна») на заході Центральної рівнини, між Хуанхе і Хуайхе
Юн (кит.: 邕州піньїнь: yōngzhōu, юнчжоу, «юнська») на заході, вздовж річки Вей, правої притоки Хуанхе
Ян (кит.: 揚州піньїнь: yángzhōu, янчжоу, «славна») на півдні від нижньої течії Янцзи
Янь (кит.: 兗州піньїнь: yǎnzhōu, яньчжоу, «заснована») на півдні від нижньої течії Хуанхе

Міжнародні відносини[ред.ред. код]

Імператори[ред.ред. код]


Інше[ред.ред. код]

  • Шаншулін — імператорський секретар.
  • Силі — столичний інспектор.
  • Ситу — радник головного міністра, завідувач з кадрових питань
  • Тайфу — імператорський наставник
  • Дую — повітовий інспектор
  • Бяоці цзянцзюнь — генерал легкої кавалерії
  • Сяовей — полковник

Література[ред.ред. код]

Кирилицею

  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — Київ.: Либідь, 1996.
  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.

Латинкою

  • Brook, Timothy. (1998). The Confusions of Pleasure: Commerce and Culture in Ming China. Berkeley: University of California Press. ISBN 0-520-22154-0
  • Ebrey, Walthall, and Palais (2006). East Asia: A Cultural, Social, and Political History. Boston: Houghton Mifflin Company. ISBN 0-618-13384-4.
  • Fairbank, John King and Merle Goldman (1992). China: A New History; Second Enlarged Edition (2006). Cambridge: MA; London: The Belknap Press of Harvard University Press. ISBN 0-674-01828-1
  • Huang, Ray (1997). China: A Macro History. New York: An East Gate Book, M. E. SHARPE Inc.
  • Morton, W. Scott and Charlton M. Lewis (2005). China: It's History and Culture. New York: McGraw-Hill, Inc.
  • Needham, Joseph (1986). Science and Civilization in China: Volume 4, Part 2. Taipei: Caves Books, Ltd.
  • Needham, Joseph (1986). Science and Civilization in China: Volume 5, Part 7. Taipei: Caves Books, Ltd.
  • Wright, David Curtis (2001) The History of China. Westport: Greenwood Press.
  • Yuan, Zheng. "Local Government Schools in Sung China: A Reassessment," History of Education Quarterly (Volume 34, Number 2; Summer 1994): 193–213.

Посилання[ред.ред. код]