Лагута Микола Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лагута Микола Дмитрович
Народився 22 листопада 1895(1895-11-22)
Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 25 листопада 1937(1937-11-25) (42 роки)
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Діяльність археолог
Alma mater Одеський університет
Сфера інтересів українознавство, історичне краєзнавство
Заклад Миколаївський інститут народної освіти

Мико́ла Дми́трович Лагу́та (22 листопада 1895, Миколаїв — 25 листопада 1937) — український історик, краєзнавець, лінгвіст та педагог.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині міщан. 1915 року вступив до Харківського університету — на історико-філологічний факультет. З 1916 року навчався на історико-філологічному факультеті в Одеському університеті.

Під час революції змушено припинив навчання, з 1918 року вчителював в різних навчальних закладах, викладав українську мову на курсах учителів початкових шкіл для Херсонського й Одеського повітів.

Займався активною пропагацією українського слова та культури, з 1918 року — в складі миколаївської «Просвіти».

В 1917—1920 роках був у складі УПСР, працював секретарем редакції газети «Революційна боротьба».

16 грудня 1918 року після виборів до Директорії — у складі Миколаївської Ради об'єднаних українських організацій від кооперативів.

За денікінської окупації Миколаєва мобілізований у студентську роту, зумів повернутися додому, восени 1919 року був арештований ЧК за перебування в рядах білогвардійських збройних сил.

Працював учителем української мови й літератури в чоловічій гімназії, одночасно навчаючись в Одеському університеті.

З квітня 1920 року працює викладачем українознавства у Миколаївському інституті народної освіти. Окрім того, читав курси української мови і літератури, всесвітньої літератури, краєзнавства.

Викладав українську мову і літературу в робітничих школах. Після XII з'їзду РКП(б) був в Миколаєві відповідальним за «коренізацію». На початку навчального 1923—1924 років в Миколаївському інституті народної освіти викладало лише двоє педагогів, а вже у статистичному звіті від 1 грудня 1925 зазначалося, що мова викладання у ВНЗ переважно українська. В грудні 1926 року приймається внутришньоінститутська ухвала з рекомендацією вчителям та студентам у ВНЗ спілкуватися українською мовою.

1923 року з його ініціативи та директора Миколаївського краєзнавчого музею Феодосія Камінського в Миколаєві засновується Наукове товариство імені Миколи Аркаса при ВУАН.

Є автором праць по діалектології та історичному краєзнавству. У січні 1926 року в Миколаєві була проведена перша обласна краєзнавча конференція. На теренах археології співпрацював з академіком М. Слабченком.

Досліджував історію міста Миколаєва, вивчав життя і творчість, зокрема, М. Аркаса, Р. Судковського.

2 жовтня 1929 року його заарештовано та звинувачено у приналежності до Спілки визволення України, що він збирав дані про військову промисловість і передавав її Ф. А. Козубовському — директору Інституту матеріальної культури АН УРСР; засуджений до позбавлення волі на три роки із суворою ізоляцією.

Згодом вирок був змінений на три роки умовно; працював в історико-археологічному музеї Миколаєва, брав участь у розкопках Ольвії та на Кінбурні, одночасно працював в Одеській філії Діпроміста — займався питаннями реконструкції Миколаєва.

У жовтні 1937 року його знову арештували, 15 листопада засуджений до розстрілу за участь у «контрреволюційній організації». 25 листопада розстріляний.

Посмертно реабілітований 1957 року.

Праці[ред. | ред. код]

  • «Географічний збірник. Миколаївщина», 1926;
  • «Вся Миколаївщина», 1928;
  • «Хронологія головних історичних подій міста Миколаєва»,
  • «Матеріяли до історії міста Миколаєва (1788—1917 рр.)» — 1931;
  • реєстр пам'ятників матеріальної культури Миколаївщини й національних меншин — 1932.

Посилання[ред. | ред. код]