Левківські

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Левковські)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Левковські
Труби
Опис герба: У білому срібному полі три чорні мисливські роги в трикутник укладені, тоншими кінцями ніби в один пункт сходяться, кожен з них в чотирьох золотавих ободах з золотою наводкою, над шоломом встановлений лівий ріг чорний, правий жовтий, відведені над короною
Гербовник: Адама Бонецького, Северина Уруського
Території: Велика Волинь
Родоначальник: Ларивон Велавський
Близькі роди: Гридковичі і Сідковичі Невмержицькі, Можаровські[ru], Русиновичі, Доротичі-Павловичі, Малкевич-Ходаковські, Покалевські, Росметковичі[1]
Гілки роду: Велавскі-Левківські гербів Клямри, Труби і Абданк, Гаєвські-Невмержицькі, Гаєвські-Ловдиковські, Булгаковські-Верповскі
Період: 1420 — нинішній час
Місце походження: Велавськ, Овруцьке князівство
Маєтки: Левковичі, Верпа, Гаєвичі
 Левковські на Вікісховищі

Левківські або Левковські (пол. Lewkowscy, рос. Левковские), а також їх предки Велавські, потім Валевські-Левковські (пол. Walewski-Lewkowski, рос. Велавские або Валевские) — старовинний дворянський рід бояр овруцьких[a], а пізніше зем'ян і шляхти[b].

Походження[ред. | ред. код]

При Семені Олельковичу, Велавські за якийсь «виступ» були позбавлені всіх своїх маєтків; але це не повернуло їх у первісний стан. По смерті свого гонителя, вони за допомогою овруцьких старожилів виводять своє шляхетство, отримують назад маєтності і продовжують далі іменуватися зем'янами.[2] Про це свідчить близько 1509 року овруцький пан Немира Грицкевич, що князь Семен, на його [Доротича][3] діда Давида і на його батька Павла і на дядьків його «розъгневався, и отнявъ въ нихъ дедизну и отчизну ихъ» — Валавськ (Єльський район). З останньої чверті XV століття «властной отчизной землёй» Велавських-Левковських залишилися лише сусідні землі на Овруччині — Смольчанська (Левковська і Верповська-Булгаковська), Ловдиковська (Гаєвська), а недалеко с. Скородного — острів Литовський, за які вони безпосередньо служать київському князю або воєводі: «Земяне наши Киевского повету» Левковські разом «зъ братею своею» «во всякихъ речахъ и справахъ своихъ перед судомъ земскимъ албо кгродскимъ киевскимъ справовати се мають, а перед судомъ имъ не належнымъ, яко перед урядомъ замъку Овруцкого и нигде инде не повинни становитися».[4][5]

Родовим гніздом Левківських було село Левковичі на території Овруцького староства, яке, як вотчинну Смольчанську землю, овруцький зем'янин Булгак Белавський[6] (Велавський), підтвердив в 1486 році у короля Казимира.[7] Достовірно невідомо, чи існувало село Левковичі до появи бояр Велавських, хоча за результатами роботи Овруцької археологічної експедиції 1996—2009 рр. — Верпа, Кобилин, Левковичі[8], Можари, Гаєвичі і відносяться до поселень давньоруського періоду (Х—XIII століття), але повноцінні археологічні розкопки там не проводились,[9] на відміну від сусіднього села Збраньки, де виявлена ​​стоянка періоду палеоліту.[10] Перша письмова згадка, власне, про саме село Левковичі відноситься до 1525 року, коли мова йде про молодших синів Булгака, очевидно, вже небіжчиків: «на которои земли два браты седели на имя Нестер а Яшута у Левковичохъ».[11]

В описі Овруцького замку від 1552 року[12][13], згадується «городня» зем'ян Левківських, «подданных господарскихъ Ширковичъ, Доротичъ а Гаевичъ», за словами ж В. Антоновича, починаючи з 1548 року окремими гілками роду Валевських-Левківських були Верповські і Гаєвські.[14] В актах Литовської Метрики зустрічається ще більш рання згадка про Гаєвичів: від 1510 — «…жаловали намъ тыи бояре Вруцкого повета вилавскии Малко а Андреи Доротичи, а Сенютичи, а Нестер Геивич…»[15] і від 1524 року: «…земълю пустовъскую путъную во Въруцъкомъ повете Вольненицъкую а дворыщо пустое ж в месте нашомъ Вручцъкомъ Зенъковъское, ино к той земъли близскии ся выискали на имя Геевичы а Ложчычы»[16]. Прізвище Валевські (Валевські-Левковські) є похідним від топонімічного прізвиська Велавські і не має ніякого відношення до польського роду Валевських.[17][18].

Левківські з гербом Труби (пол. Trąby) були внесені в гербовники Адама Бонецького,[19] Северина Уруського[20], під літерою «Л» в VI частину багатотомної Родовідної книги дворян Волинської губернії і її друкований варіант Список дворян Волинської губернії[ru].[21] Але, з рукописів В. Руліковського відомо, що Левківські до затвердження в російському дворянстві використовували герб Немиричів, Клямри: «Валевські-Левковські герба Клямри. Рід невідомий нашим геральдикам, я бачив підпис і печатку Шимона Валевского-Левковського — войського Житомирського, коморника, генерала воєводства Київського 1721 року. Вавржінець Валевський-Левковський — намісник гродський і земський Київський 1735 року».[22]

Інші версії[ред. | ред. код]

На думку деяких дослідників Левківські походять від Булгаків Белавських (вроджених Велавських)[23], яких слід ідентифікувати, як нащадків Булгака, який отримав від київського князя Володимира Ольгердовича свою отчину.[24] Дане твердження носить гіпотетичний характер, спираючись лише на слова польського геральдика С. Дзядулевича про те, що «прізвисько вказує на їх походження від якогось Булгака (ім'я татарське)»[25], та що це «шляхта загродова в повіті Овруцькому, якої предком був татарин Булгак, син Давида, осілий на Волині біля року 1480-го. Напевно він вже прийняв хрест, тому що його родина виступає в першій половині XVI століття, як християнська».[26] За словами Н. Яковенко, мав місце привілей їх предку Булгакові від Володимира Ольгердовича не пізніше 1394—1395 років, на який посилаються в 1574 році овруцькі бояри Павло і Семен Болгаковські.[27] Але, історик Кулаковський, який займався дослідженням даного привілею, не говорить тут про жодного Булгака, а лише про деякі помилки переписувачів[28], в тому числі зі змісту цього документа очевидна і помилка писаря Євтіка Висоцького в заголовку цієї грамоти, де замість «Володимера Киевского» слід читати «Александра Володимеровича Киевского». Отчиною і «дідізною» предків Левківських до середини XV століття був маєток Валавськ (Єльський район) в басейні річки Словечної на території Овруцького князівства[29].

У світлі тієї ж гіпотези про походження Левківських від Булгаків автори даних концепцій вважають, що служивих татар у Великому князівстві Литовському джерела фіксують з кінця XIV століття, хоча, як справедливо зауважив М. Грушевський, поселення татар мало розпочатися ще за часів правління Ольгерда Гедиміновича, а Вітовт тільки продовжив і розвинув цей процес. Саме литовські служиві татари в наступні століття становили частину ополчення литовських земель[30]. Павло Клепатський стверджував, що татари просочувалися в середовище київського боярства двома шляхами: за допомогою добровільного виходу з Орди заради господарської служби або ж шляхом полону. Булгаки, нібито служили військову службу господарю (спочатку київським Ольгердовичам), за що і були обдаровані отчинами. Але можна було потрапити в число місцевих бояр і в інший спосіб — на службі тлумача. Київська земля, завдяки своєму сусідству з Ордою, мала завжди велику потребу в толмачах для зносин з татарами. Толмачі необхідні були в Києві — при воєводі, в Каневі та Черкасах — при старості. За свою службу вони отримували іноді відому винагороду грошима — з мита та інших джерел, а найчастіше — землями. Таким чином, до складу київського боярства потрапили, наприклад, Солтановичі (Альбеєвичі)[31], Берендеї, Малікбаші і інші[32]. Є також новітні дослідження, коли татари переходили в підданство ВКЛ (середина XV століття), як подарунок кримського хана (історія, так званих, «Семенових людей»)[33]. Ці дослідники сходяться на тому, що Булгаки належали до групи добровільних «оседленцов» тюркського походження в київській землі на правах боярських, в яку входили Аксаки (Норинськ), Болсуновські (Болсунов, Чорногубівська і Чеголаєвская земля) і Виговські — нібито, нащадки князя Богдана Глинського[34][35], Коркошко-Долмати (Губаревський ґрунт — Піщаниця, Корчівка від 1478), Бутовичі придомку Брусиловичів, Ленковичі — нащадки татарського тлумача Берендея (Вишеньки)[36], Солтани Шишкіни-Ставецькі (Велавськ, з 1494), Ущапи (Ущаповичі, Кончаківська земля), Круки (Кубилин, острів Круковський, Закусили), Терпиловські придомку Кантемир, Кокоричі (Глєбов), Кобизевичі придомка Ходика, Яголдаєвичі (по жіночій лінії), Товлуєвичі і Кодишевичі (Мозирський повіт), Половці, Малікбаші, Кунцевичі, Байбузи[37][38][39][40].

На противагу цим версіям, дослідник генеалогії шляхти Іван Левковський висунув гіпотезу про походження Левківських від волинських бояр Немир Резановичів[41], згідно якої існує тотожність не тільки Немирі — родоначальника Невмержицьких з луцьким старостою Немирою Резановичем[42], а ця тотожність стосується і Ларіона Велавського — родоначальника Левківських з рідним братом Немирі Резановича, членом ради і маршалком князя Свидригайла, маршалком Волинської землі — Козарином (Іваном) Резановичем. Іншими словами Ларіон Велавський і Козарин Резанович — це одна особа[43]. Адже подібну думку висловлював ще П. Клепатський, що цей Ларіон, очевидно, отримав своє прізвисько від маєтку Велавськ, і поступово дроблячись між родичами, Велавск в половині XVI століття належав вже кільком власникам, вихідцям з Волині: Солтану та Богдану Стецьковичам, їх племінникам Гринковичам і „брату“ Солтана і Богдана, Матвію Угриновському.[44][45] Проте, пізніше Іван Левковський прийшов до висновку, що предки Левківських та деяких інших родів овруцької шляхти були все-таки тюркськими васалами київських князів, але ще в домонгольську добу, пізніше асимілювавшись серед місцевого руського боярства.[46][47]

Відомі представники[ред. | ред. код]

  • Ларивон Велавський— родоначальник шляхетських родів Велавських, Левківських, Гаєвських-Невмержицьких, Гаєвських-Ловдиківських, Булгаковських-Верповських, Редчиців;
  • Давид Велавський — родоначальник шляхетських родів Валевських-Левківських, Гаєвських-Невмержицьких, Булгаковських-Верповських, Гаєвських-Ловдиківських, Доротичів-Павловичів (Малкевич-Ходаковських, Малевичів), Покалевських;
  • Булгак Велавський — одержувач грамот київського воєводи Мартіна Гаштольда (1474) та короля Казимира у Троках (1486);
  • Лев (Лев, Левко) — боярин овруцький, згадується у 1474 році, «отчич» с. Левковичі Овруцького району;
  • Сидор Левкович — один із одержувачів грамоти короля Сигізмунда I у Кракові (1530);
  • Павло Левковський — клірик з Ковеля (1572);
  • Гридко Нелєпович Левкович — один з отримувачів грамоти короля Генріха III Валуа в Кракові (1574);
  • Олешко Устимович Левковський — один із отримувачів грамот короля Стефана Баторія (1578) та короля Сигізмунда III (1592) у Варшаві;
  • Томило, Федір та Клим (Зіневич) Нелиповичі Левковські — отримувачі грамоти короля Сигізмунда III у Варшаві (1592);
  • Еразм Левковський — жовнір роти Яна Тарновського (1599);
  • Мартін Гридкович Левковський — учасник судового процесу проти князя Стефана Владиславовича Збаразького та його дружини Катерини Сулимянки (1600-1609);
  • Яцек (Яцько) Левковський — генерал возний воєводства Київського (зг. 1602-1614);
  • Іоанн Левковський — шляхетний громадянин рівненський (1609);
  • Якуб Левковський — підстароста овруцький (1611);
  • Войцех Левковський — ротмістр його королівської милості у Брацлавському воєводстві (1617);
  • Міхал Левковський — возний гродський овруцький (1628);
  • Купріян (Супреян) Левковський у 1632 році в числі 30-ти київських шляхтичів підписався під «Актом Київського Братства, даним Київопечерському архімандриту Петру Могилі з викладенням умов, на яких послідувало поєднання лаврської Могилянської школи з братської Богоявлення;
  • Ян Левковський — віцесгерент міський львівський (1666);
  • Криштоф-Станіслав Левковський — намісник бельський (1666);
  • Матеуш Левковський — поручник військ коронних (1668);
  • Теодор Левковський — підстароста овруцький (1682), намісник овруцький (1683);
  • Данило Левковський — регент гродський овруцький (1696), скарбник овруцький (1710), підстолій інфлянський (1712);
  • Симон Андрійович Валевський-Левківський — чашник смоленський (1712), войський житомирський і коморник (1716), регент гродський київський (1717), уповноважений для захисту інтересів Київського воєводства на Радомський і Люблінський трибунал (1720), комісар від Київського 1725), войський овруцький (1735);
  • Ян Валевський-Левківський — намісник і віцерегент гродський київський (1721);
  • Лаврентій (Вавржинець) Валевський-Левківський — намісник київського підвоєводства (1735);
  • Стефан Левковський-Валевський — бурграф і віцесгерент міський городельський (1749);
  • Антоній Левковський — скарбник овруцький (1750);
  • Ігнатій Левковський — скарбник овруцький (1750, 1758);
  • Василь Левковський — скарбник мстиславльський (пом. 1762);
  • Дмитро Левковський (1759-1821) — популярний поет, чернець-базиліанець, автор пісенних творів духовного характеру;
  • Іван Андрійович Валевський-Левківський (1750-1812), підскарбій саноцький;
  • Йосип Йосипович Левковський (1820—1881), служив у роті палацових гренадерів, походив із дворян села Лещинці (Погребищенський район);
  • Йосип Онуфрійович Левковський (1833 р. н.) — штабс-капітан, кавалер ордена святого Станіслава 3-го ступеня з мечами та бантом, учасник Кримської війни та захисник Севастополя;
  • Лев Йосипович Левковський, син Йосипа Онуфрійовича — штабс-капітан 2-го Східно-Сибірського саперного батальйону, нагороджений орденом Св. Анни 4-го ступеня з написом «за хоробрість», в 1910 році Лев Йосипович — капітан 15-го саперного батальйону (місто Варшава), загинув у першу світову війну (1916);
  • Костянтин Ігнатович Левковський (1819 р. н.) служив ротним командиром у чині капітана на посаді офіцера-вихователя в Нижегородській графа Аракчеєва військової гімназії в 1852—1866 роках, дослужився до полковника і похований на Виборзькому римсько-католицькому цвинтарі (м. Санкт-Петербург) 16 лютого 1895 року;
  • Левківський Василь Ігнатович (1814—1875, Коростишів) — з 1845 року — засідатель Палати кримінального суду Київської губернії, губернський секретар, з 1848 року — колезький секретар, з 1850 року — титулярний радник, з 1854 року;
  • Левківський Йосип Васильович (1832—1891) — київський купець 2-ї гільдії, дворянин, онук по матері купця М. Доморацького, разом із братом Костянтином володіли відомою садибою у Києві (вул. Верхній Вал, 16, 16-а, 16/4) );
  • Левковський Олександр Йосипович (1862 - ?) — київський купець 2-ї гільдії, дворянин, закінчив Київське реальне училище, 1890 року був обраний торговим депутатом, член патронату Опікунства імператриці Марії Олександрівни про сліпих, володів двоповерховим кам'яним будинком;
  • Казимир Людвігович Левковський (1878 р. н.) в 1898 році закінчив Костянтинівське артилерійське училище в Петербурзі і направлений офіцером в артилерію, штабс-капітан 30-ї артилерійської бригади (місто Мінськ), в 20-х роках заарештований Бутирської в'язниці, за обміном політв'язнями між Польщею та СРСР у міжвоєнний період був обміняний на польського комуніста за списком «Б» № 8 та відправлений до Польщі;
  • Левковський Альбрехт Людвігович (1867 р. н.), рідний брат Казимира, ще раніше, в 1889 році закінчив те ж військове училище в Петербурзі (тоді називалося 2-е Костянтинівське училище) і направлений офіцером у піхоту, вийшов у відставку в чині підполковника, Білосток;
  • Левковський Віталій Альбрехтович, син Альбрехта Людвіговича, народився в 1900 році, в Добровольчій армії, учасник 1-го Кубанського ("Крижаного походу"), нагороджений Знаком 1-го Кубанського (Крижаного) походу, у ЗСПР та Російській Армії Криму, підпоручник л.-гв. Єгерського полку, галліполієць, 1921 виключений з полкового об'єднання і кадру полку, восени 1925 у складі Корнілівського полку в Болгарії, в еміграції там же, служив в Російському Корпусі, після 1945 - в США, помер 11-12 грудня 1962 Нью-Йорку, похований на цвинтарі монастиря Нове Дівєєво, штат Нью-Йорк, США;
  • Вітольд Людвігович Левковський (1875 р. н.), ще один брат Казимира та Альбрехта — випускник Московського піхотного юнкерського училища, 1910 року, він уже — штабс-капітан 141-го піхотного Можайського полку (місто Орел) 1-ї бригади 36-ї піхотної дивізії, за радянських часів — викладач танкової школи імені Фрунзе, житель міста Орел, репресований (арешт: 1930 р. вирок: 3 роки заслання на Урал);
  • Левковська П. В еміграції в Німеччині, на 6 лютого 1921 року член Союзу російських студентів;
  • Левковський Віктор Терентійович. Прапорщик (підпоручник, поручник). У Добровольчій армії та ЗСПР у 9-й роті 1-го Офіцерського (Марківського) полку. Поранений 14 вересня 1918 року та 2 жовтня 1918 року під Армавіром.
  • Левковський Сергій Олександрович, народився 14 жовтня 1898 року у Києві. Київську гімназію закінчив у 1916 році, Київський університет (не закінчив) у 1918 році. В еміграції у Франції, 1922 року в Марселі;
  • Левківський Федір. Полковник, 1918 року в гетьманській армії; з 10 вересня 1918 молодший помічник командира 48-го, з 18 вересня 1918 - перейменованого 36-го Полтавського піхотного полку;
  • Микола Валевський-Левківський, поручник 237-го Грайворонського піхотного полку, 5 березня 1917 року командувачем 5-ї армії за відзнаки у справах проти ворога нагороджений орденом св. Анни 4-го ступеня з написом „за хоробрість“;
  • Федір Валевський-Левківський, з 1 травня 1917 року переведений у прапорщики зі старшинством із зарахуванням по армійській піхоті з юнкерів Володимирського військового училища;
  • Левківський Аристарх Михайлович (14.04.1865, с. Василівка Бузулуцького повіту Самарської губернії — 09.03.1922, Саратов), психіатр, доктор медицини, статський радник, професор Саратовського університету, з духовного звання, закінчив Самарську духовну з 1902 по 1903 рік знаходився у клініках Франції, Бельгії, Німеччини, Австро-Угорщини, з 1913 року – професор кафедри нервових та душевних хвороб Імператорського Миколаївського університету в Саратові, у 1915 році нагороджений орденом Святої Анни другого ступеня;
  • Левковський, Олександр Євменович (1887-1931) - протоієрей, один з ідеологів Російської Істинно-Православної (Катакомбної) церкви;
  • Левковський Федір Йосипович — герой першої світової війни, підполковник 310-го піхотного Шацького полку, нагороджений Георгіївським орденом (Георгіївською зброєю), згідно з «Височайшим» наказом від 02 грудня 1916 року, а згідно з Наказом Тимчасового уряду від 3 березня 1917 року - полковник того ж полку;
  • Левківський Іван (прізвисько «Матрос») та Левківський Федір (прізвисько «Матросик») із села Левковичі у 1905 році служили матросами на броненосці «Потьомкін», незадовго перед повстанням «Потьомкіна» їх перевели на барбетний броненосець «Георгій;
  • Левківський Максим Іванович (1888 — 19 березня 1978, Возничі) - учасник першої світової війни, кавалер Георгіївського хреста, учасник битви 8-ї армії генерала Брусилова з 12-м австрійським корпусом на річці Гнила Липа під час Галич-Львівської операції (кінець серпня 1914 року);
  • Левковський Іван Миколайович (1892—1950, Возничі) - учасник першої світової війни, кавалер двох Георгіївських хрестів 1-го та 2-го ступеня, підпрапорщик 11-ї російської армії генерала Селіванова А. Н.;
  • Левковський Іван Степанович (1876—1958) («Пашинець») із села Левковичі виявив мужність та відвагу на фронтах першої світової війни, за що був удостоєний звання Кавалера Георгіївських Хрестів;
  • Левковський, Олексій Іванович (1924—1985) — радянський економіст-сходознавець, професор;
  • Левківський Степан Степанович (23 серпня 1934) — український гідролог, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
  • Левківський Василь Миколайович (25 вересня 1954) — український вчений-економіст, доктор економічних наук, професор, академік АН ВШ України з 2007 року;
  • Левківський Віктор Сергійович (1965—2015) — капітан (посмертно) Збройних сил України, учасник російсько-української війни;
  • Левківський Казимир Михайлович (30 січня 1950) — український вчений, заступник директора Інституту модернізації змісту освіти Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри політології і соціології, професор кафедри менеджменту освіти;
  • Левківський Михайло Вікторович — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Родовід[ред. | ред. код]

                        Ларивон Велавський, боярин князя Олелька Володимировича (1420, 1422) і князя Свидригайла (1438)  
                                └─Давид Велавський, овруцький і волинський пан († після 1474)
                                    ├─Яків Покалевський, боярин овруцький (Покалів, Давидковичі)—>Покалевські─(x);[48]Редчиці[46]
                                    ├─Андрій Глушко Велавський, ″ (Покалів)─(x)
                                    ├─Вольнянець, ″ (Горловичі)—>Михайло─(x)
                                    ├─Павло Велавський, ″ (Литовський острів) ∞ Дорота  
                                    │   ├─Петро Доротич (1496)—>Доротичі
                                    │   ├─Антон ″
                                    │   ├─Андрій ″, 1510
                                    │   │  └─Васько Андрійович Велавський, боярин київський (с. Булгаки в Заушші, 1542) 
                                    │   └─Малко, ″
                                    │      └─Яцко Малкович (1530)—>Василій Малкович-Ходаківський (1570)—>Малкевич-Ходаківські
                                    │        └─Кіндрат Малевич (зг. 1566—1569)—>Артемій Доротич-Малевич (зг. 1604—1631)...—>Казимир Малевич[49]
                                    └─Булгак (Василь?) "Белавський" (Велавський), зем'янин овруцький (зг. 1486, Смолчанська земля)
                                          ├─"Львей" (Лев, Левко), зем'янин київський (1474) 
                                          │      ├─Неліпа (Велічко?) Левкович
                                          │      │  ├─Гридко (1571)—>Іван, Яцко (1586); Мартин, Дмитрій (1604)—>Левковські
                                          │      │  ├─Томило (″)—>Ілля (1603), Яцько (1614), Максим—>Левковські
                                          │      │  ├─Сезин (″)—>Клим Зиневич Неліпович (1592)─(x)
                                          │      │  ├─Хвен (Федір) (″)—>Тимофій, Федір, Оникій (1614)—>Левковські
                                          │      │  └─Встин (Устим) (″)—>Олехно-Олешко (1576, 1578), Пашко (1614)─(x)
                                          │      └─N. Левкович (Іван, 1489?)[50]
                                          │             ├─Андрій Левковський (1575)[51]—>Левковські(Біла Церква)?[52] 
                                          │             └─Павло Левковський (Ковель, 1572)
                                          │                   └─Іоанн Левковський (Рівне, 1609)—>Левковські (Волинь, священнослужителі)?
                                          ├─Сенюта (Верпа)
                                          │   ├─Гришко Сенютич (1524)─(x) 
                                          │   └─Іван Булгаковський (1510)
                                          │         └─—>Павло і Семен (1574)—>Булгаковські-Верповські 
                                          ├─Нестер Геєвич (1510), Нестеровщина в Левковичах (до 1525)
                                          │  └─Макар Геєвич—>Іван, Родівон, Охрім—>Геєвичі Ловдиковські—>Гаєвські
                                          ├─Яшута Геєвич (1524), Яшутевщина в Левковичах (до 1525)─(x) 
                                          └─Сидір Левкович  (1530)
                                                ├─Федір Сидорович, 1544 (Федько Ложчич, 1524?)—>Невмержицькі
                                                ├─Солуян Сидорович (с. Невмиричі) 1552—>Дмитрій і Яцко Дияконовичі—>Невмержицькі
                                                └─Зіновій Сидорович (с. Левковичі) 1576─(x)[53]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ «служивали коньми а въ панцырахъ, посполу зъ бояры Вруцкими»
  2. ↑ «ижъ они здавна суть земяне шляхта повету Киевского»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Архив Юго-Западной России: Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России, Часть VIII, Том V, стр. 406
  2. ↑ Клепатский П. Г. Очерки из истории Киевской земли: литовский период. — Записки Новороссийского университета (Одесса), ист.-филол. ф-т, 1912 г., т. 5, С. 537.
  3. ↑ Доротичі — діти Павла і його дружини Дороти, внуки Давида Велавського, які володіли Литовським островом біля села Скородне (теперішній Єльський район).
  4. ↑ Литовская метрика. Том I. Книга судных дел II, Лист 348—349 (482), стр. 1190—1192. Новые регесты: РГАДА, Фонд 389, оп.1, Дело 222, Лист 348 об. — 349 об. Опубл.: Русская историческая библиотека, издаваемая императорскою Археографическою комиссиею. Том XX, Петербургъ, 1903 [Архівовано 13 грудня 2016 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Коронная Метрика Московского архива Министерства юстиции, IВ., Кн. № 2, f. 167. Новые регесты: РГАДА, Фонд 389, оп.1, Дело 192, Лист 166 об. 168. Опубл.: Михайло Грушевський. Твори: у 50 томах, Том 5, Світ, 2003, стор. 111—115.
  6. ↑ Nazwisko to jest niezrozumiałe, ale musimy zważyć, że w takiej postaci zapisane zostało w 1716 r. z ekstraktu z r. 1597 — w transkrypcji polskiej, a oryginał nadania z 1486 r. nie zachował się. Jesteśmy w prawie przypuścić, że w toku kilkakrotnych wypisów zaszło omyłkowe odczytanie oryginalnej formy i że «Beławski» to źle odczytane nazwisko «Walewski»: litera «W», w oryginale ruskim «B», została zidentyfikowana z polskim «B», a poza tym nastąpiła metateza «ale» na «ela» Див. Bułhakowie: zarys historii rodu, S. 34.
  7. ↑ «Грамота короля Казимира, подтверждающая Булгаку Белавскому право на владение Смольчанскою землею. 1486 Марта 7». Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 15 серпня 2016.
  8. ↑ Деякі дослідники відносять селище Левковичі до виробничого поселення кінця Х — середини ХІІІ ст., як і Нагоряни, Хлупляни, Прибитки в системі індустрії пірофілітового сланцю на Словечансько-Овруцькому кряжі (Див .: Овруцька середньовічна пірофілітова індустрія: результати, проблеми та перспективи дослідження [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] / С. В. Павленко // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 157—166).
  9. ↑ А. П. Томашевський, С. В. Павленко ДОСЛІДЖЕННЯ ОВРУЦЬКОЇ ВОЛОСТІ У ПІВНІЧНИХ районах ЖИТОМИРСЬКОЇ обл. У 2008 р. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 лютого 2016. Процитовано 15 серпня 2016.
  10. ↑ Телегин Д. Я. Палеолитическая стоянка Збраньки на Житомирщине // Советская археология. № 1, 1980 г.
  11. ↑ Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 12 (1522—1529): Užrašymų knyga 12 / Parengė D. Antanavičius ir A. Baliulis. Vilnius, 2001. стр. 415.
  12. ↑ Архив Юго-Западной России. Часть IV. Том 1. Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России. Киев, 1867, разд. X, с. 36—37. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 15 серпня 2016.
  13. ↑ М. Грушевський даний опис (люстрацію) Овруцького замку співвідносить з 1552 роком (М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ II. Стор. 2 [Архівовано 12 листопада 2016 у Wayback Machine.]).
  14. ↑ Архив Юго-Зап. России Ч.IV. Т. 1, К., 1867, стр. 18.
  15. ↑ Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 8. Vilnius: Ibidem, 1995., стр. 371
  16. ↑ Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 12 (1522-1529): Užrašymų knyga 12 / Parengė D. Antanavičius ir A. Baliulis. Vilnius, 2001.
  17. ↑ Дело Волынского дворянского депутатского собрания о дворянском происхождении Валевских-Левковских. Жит. обл. гос. архив. Ф. 146. Оп. 1. № 1178.
  18. ↑ Niesiecki Kasper. Korona polska przy złotey wolnosci starożytnemi rycerstwa polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego kleynotami ozdobiona, potomnym zaś wiekom na zaszczyt podana. T. 4, стр. 450—451, Львов, 1728.
  19. ↑ Adam Boniecki. Herbarz Polski, Tom XIV, Warszawa, 1911. S. 208—209.
  20. ↑ Seweryn Uruskie. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. T. IX., стр. 18-19, Warszawa, 1912. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 15 серпня 2016.
  21. ↑ Список дворян Волынской губернии. Волынская губернская типография. Житомир., 1906 год.
  22. ↑ Lwowska Naukowa Biblioteka im. W. Stefanyka NAN Ukrainy. Oddział Rękopisów. Zespół (fond) 5. RĘKOPISY BIBLIOTEKI ZAKŁADU NARODOWEGO IM. OSSOLIŃSKICH 7444/II. Papiery Wacława Rulikowskiego. T. III. Zbiór notat genealogicznych i heraldycznych. Cz. II. XIX w. S. 243 (SYGNATURA: DE-2328) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2019. Процитовано 14 березня 2022.
  23. ↑ Źródła dziejowe. Т. XXII, Warszawa, 1897, S. 638.
  24. ↑ Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. Волинь и Центральна Україна.- Видання друге, переглянутися и віправлене.- К. 2008, с. 248—252.
  25. ↑ Dziadulewicz Stanisław. Herbarz rodzin tatarskich w Polsce, стор. 377, Wilno, 1929
  26. ↑ Dziadulewicz Stanisław. Herbarz rodzin tatarskich w Polsce, стор. 386, Wilno, 1929.
  27. ↑ Яковенко Н. Витоки роду Немірічів / Н. Яковенко // Mappa Mundi: зб. наук. пр. на Пошани Я. Дашкевича з нагоді его 70-річчя. — Л .; К .; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 1996. — С. 166—171.
  28. ↑ Кулаковський П. М. Михайло Грушевський як дослідник Руської (Волинської) метрики // Український історик. 1998. Т. XXXV. С.166-171.
  29. ↑ Михайло Грушевський. Твори: у 50 томах, Том 5, Світ, 2003, стор. 111
  30. ↑ Черкас Б. В. — Служиві татари в обороні українських земель Великого князівства Литовсько XV—XVI століть (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 серпня 2016. Процитовано 16 серпня 2016.
  31. ↑ Акты, относящиеся къ истории южной и западной России, Том 1, стр.60-61
  32. ↑ П. Клепатский. Очерки по истории Киевской земли. Т. 1. Одесса, 1912. С. 447—452
  33. ↑ Феликс Шабульдо «Семеновы люди»: их территория и роль в политических отношениях между Крымом и Литвой на исходе XV века (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 жовтня 2016. Процитовано 16 серпня 2016.
  34. ↑ Jozef Wolff. Kniaziowie litewsko-ruscy od konca czternastego wieku, Warszawa, 1895, стор. 685
  35. ↑ У привілеї Яна Казимира гетьману Івану Виговському «1659. VI. 4. Warszawa Diploma wielm. Wyhowskiemu, hetmanowi Zaporoskiemu, na Luboml и nowe herby» сказано: «…Nie inakszym і my teraz sposobem ze wszytkiemi pp. radami naszemi, duchownymi і swieckiemi, wszytkiemi takze stanami tej Rzeczyptej, na sejmie walnym terazniejszym przy boku naszym będącymi obojga narodow, uwazaiąc wysokie, dzielne і odwazne hetmanskie zashigi wielmoznego Iana na Wyhowie Wyhowskiego, hetmana wielkiego wojsk naszych Zaporoskich, ktory z mlodosci lat swoich, iako mu pan Bog tylko dal broniowladnią silę, na uslugę naszą і Rzeczyptej udawszy się do wojska quarcianego, wprzod za towarzysza sluząc, prętko zas potym porucznikuiąc, znamienite specimina przyszlego męstwa swego hetmanskie[go] і dzielnosci pokazowal. Albowiem w kazdej okaziej za dostoienstwo s. pamięci k.i.m. Wladyslawa, pana brata naszego, і za caiosc ojczyzny z nieprzyiacioly Krzyza swiętego po przestron[n]ych polach ukrainskich ochotnie uganiaiąc się, zawsze gotow byl nieustraszonego ducha Bogu, wspanialą starozytnych xiąząt Glinskich krew ojczyznie a czerstwe cialo ziemi dedicowac…» («Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652—1673 pp.» / Упорядник: П. Кулаковський. — Острог-Варшава-Москва, 1999. С. 149—150)
  36. ↑ Акты, относящиеся къ истории южной и западной России, Том 1, № 161
  37. ↑ Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. Волинь і Центральна Україна.- Видання друге, переглянуте і виправлене.- К. 2008, с. 248—252
  38. ↑ Dziadulewicz Stanisław. Herbarz rodzin tatarskich w Polsce, с. 368, 377, 382, ​​386, 401—402, 410, 412, 448. Wilno, 1929.
  39. ↑ Aleksander Walerian Jabłonowski. Źródła dziejowe. Zieime ruskie. Ukraina. Kijow — Bracław (т. XXII, стор. 108, 295). Варшава, 1897
  40. ↑ Wiktor Wittyg. Nieznana Szlachta Polska I Jej Herby, с. 37-38 Krakow, 1912.
  41. ↑ [[https://web.archive.org/web/20201126190147/https://www.ovruch.info/шляхетство-полісся-україни-старовин/ Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.] Левківський І. С. Левковские – непокорная шляхта Овручского староства. — Шляхетство полісся України. Старовинні роди Овруцької шляхти: матеріали науково-практичної конференції [Електронний ресурс]: матеріали науково-практичної конференції / , ред. В. Ф. Баранівський ; Міжнародна громадська організація «Земляцтво житомирян», Інститут історії НАН України, ВНЗ «Національна академія управління». - суспільно-науковий проект «Шляхетство як історико-культурний та державо-творчий феномен України». - Київ : ТОВ «НПВ Інтерсервіс», 2018. С. 114—128.]
  42. ↑ Крім герба матері, Корчак («…capitanei Nyemyerzae (genere hic Ruthenus, nobilis erat de domo Ciphorum)…», див.: J. Dlugossii..., T. 5, 1878, S. 103—105), Немира Резанович використовував і герб батька, Єзержа (Sławomir Górzyński, Jerzy Kochanowski. Herby szlachty polskiej. Wydawn. Uniwersytetu Warszawskiego, 1990. S. 73; Alfred Znamierowski Herbarz rodowy, Świat Książki, Warszawa 2004).
  43. ↑ Ігор Кравчук. Скарби кличуть. Журнал „Гетьман“ Номер 4-5(52) 2013. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 17 серпня 2016.
  44. ↑ Троюрідними братами Матвія Угриновського (імовірно він був онуком сестри Немирі Резановича), згідно документу LX от 1538 року [Архівовано 5 вересня 2016 у Wayback Machine.]: „..а в Котъчисщах и въ Велавску по третей части; ино тутъ же стоячи братя его земяне повету Киевъского…“ були Солтан, Богдан і Грицько Стецьковичі, адже саме вони отримали привілей („Прывилеи Грыцку, Солтану а Богъдану Стецковичомъ Шишъкиным на некоторые части имен их по дядку их небощыку Грыцку Ивановичу спалые у Киевъскомъ и во Вруцкомь повете“) на Велавськ, куди входили і Котчищі і Високе.
  45. ↑ Клепатский П. Г. Очерки из истории Киевской земли: литовский период. — Записки Новороссийского университета (Одесса), ист.-филол. ф-т, 1912 г., т. 5, стр. 209
  46. ↑ а б Іван Левковський «Загадка Лариона Велавского: на службе в Олелька и Свидригайла, новые грамоты и потомки».
  47. ↑ Іван Левковський «Мы пойдём другим путём»
  48. ↑ «Куда исчезли бояре Покалевские?». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 квітня 2017.
  49. ↑ Іван Левковський «Генеалогия Казимира Малевича». Архів оригіналу за 20 березня 2019. Процитовано 12 березня 2019.
  50. ↑ «Кияномъ, Ивану а Величку Левъковичомъ, 6 копъ грошей з мыта Киевъского...» (див. Кн. Запис. 4, Русская ист. библ. Т. 27, стб. 314 [Архівовано 11 грудня 2016 у Wayback Machine.]).
  51. ↑ «Xiąg ziemskich i grodzkich Kijowskich w Kijowskim magistracie znajdujących się zacząwszy od roku 1571 aż do roku 1646 z datą i essencją wypisana kwerenda; Powtorna kwerenda w Kijowie reszty tranzakcyj rόżnych, kwerenda xiąg ziemskich i grodzkich w magistracie Kijowskim najdujących się od roku 1570 do roku 1640».\\ — ІР НБУВ. — Ф. 1. — Спр. 4104.
  52. ↑ Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Білоцерківський полк. — Київ: Стилос, 2002. С. 14 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 вересня 2014. Процитовано 15 серпня 2016.
  53. ↑ Знак (x) означає, що нащадки невідомі, знак ( ") — знак повтору, знак (∞) — чоловік (дружина), знак (†) — помер (ла); див. також Родословная схема [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.].

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Левківські&oldid=41653872