Семен Олелькович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Семен Олелькович
SemenOlelkovich.jpg
Князь Київський
Правління 1454-1470
Попередник Олелько Володимирович
Наступник князівство ліквідоване
Інші титули Князь слуцький
Князь володимирський
Імена Самуїл
Народився 23.3.1418 або 1420
Слуцьк
Помер 3 грудня 1470(1470-12-03)
Київ
Похований Києво-Печерська лавра, Київ, Україна
Дружина Марія Гаштольд
Діти Костянтин, Софія, Олександр
Династія Олельковичі
Батько Олелько Володимирович
Матір Анастасія

Семен Олелькович (1420 — 3 грудня 1470) — останній князь Київський1455), князь Слуцький, син Олелька Володимировича, правнук Великого литовського князя Ольгерда. Один з величних монархів кінця XV століття, продовжувачів Київського князівства.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 1420 року. Був сином Олелька Володимировича[1] та його дружини Анастасії, дочки московського князя Василія Дмитровича та його дружини Софії Вітовтівни. Охрещений в Слуцьку у 1420 році Київським митрополитом Фотієм[2]. Був представником руського (українського) елементу у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському; воював з Золотою Ордою. Руська і литовська шляхта висували кандидатуру Семена Олельковича на Великого князя Литовського. Мав помірковані погляди щодо подальшого розвитку України під егідою Литви. Усяко перешкоджав поширенню польського впливу на країну. Мав надію, що вже після своєї смерті литовський князь затвердить його сина Олександра I на трон Руського князівства, якому перешкоджала польська аристократія.

Після смерті Вітовта Великого у 1430 році ослаб тиск адміністрації Литви та Польщі на Київщину, де поширився визвольний рух, очолюваний боярськими провідниками Мефодія Окальчича та ін., спрямований на відновлення влади старих князівських родів Ольговичів чи Ростиславовичів. У 1440 році було відновлено Київське князівство на чолі з князем Олельком, сином Володимира Ольгердовича, батьком Семена. Він підтверджує право на володіння землями Броварщини князів Половців та князів Броварських. Але після смерті князя Семена Олельковича у 1470 році Київське князівство назавжди припинило своє існування, у 1471 році утворене Київське воєводство.

Двічі (1456 і 1461) висувався кандидатом на великокнязівський престол литовсько-руськими сепаратистами, які домагалися повного розриву литовсько-польської унії та повернення до складу Великого князівства Литовського Західного Поділля. 1456 року Казимир IV Ягеллончик залагодив цей конфлікт, надавши Семену Олельковичу «в державу» Східне Поділля (Брацлавщину), а 1461 сепаратисти змушені були відступити, не наважившись на збройний виступ.

Церковні справи та меценатство[ред.ред. код]

Для зміцнення своїх позицій шукав підтримки в Московії, зокрема, підтримував московського митрополита Іону в намаганнях очолити Православну церкву Литовської Руси. Протидіяв Григорію II Болгариновичу, який 21 липня 1458 року був призначений Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі. 1460 року разом з братом Михайлом, князем Юрієм Гольшанським склав декларацію перед послами московського митрополита Іони, в якій визнавав московського князя опікуном православної церкви Литовської Русі[3].

Сприяв обновленню св. церкви Богородиці Печерської[4]. Був похований в Києво-Печерській лаврі, існував його надгробок з епітафією[5]. У літописному записі про смерть останнього київського князя Симеона Олельковича говориться, що він «превознесеся во всей Руси, якоже великих киевских князей древних честно имя его».

Київське князівство після смерті князя Семена[ред.ред. код]

Семен Олелькович послав до короля Польщі Казимира IV Ягеллончика послів зі своїм бойовим конем та луком, з яким воював проти татар, та поручав під його опіку дружину та дітей. Кияни просили Великого князя Казимира поставити князем у Києві Семенового брата — Михайла, який був недавно назначений ним — новгородським князем. Литовці в свою чергу просили короля, щоб він замінив Київське князівство на литовську провінцію з намісником — Мартином Гаштовтом. Киян це обурило, оскільки М. Гаштовт був звичайним паном (не королівського чи княжого походження) та був католиком. Два рази кияни не прийняли приїзд Гаштовта, мовлячи, що воліють загинути, ніж схиляти голови перед литовцем. Такий стан справ надовго затримав Казимира в Литві, так як він побоювався наражати Велике князівство Литовське на небезпеку українського сепаратизму. Це було спричинено тим, що правлячі кола розуміли що русини і литовці належали до різних конфесій.

Сім'я, діти[ред.ред. код]

Дружина — Марія, донька віленського воєводи Івана (Яна) Гаштольда[6]. Діти:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шабульдо Ф. М. Семен Олелькович… — С. 522.
  2. Jakubowski Jan. Aleksander-Olelko (†1454) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — Reprint: Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — S. 65. — ISBN 8304034840. (пол.)
  3. а б Krupska A. Olelkowicz Semen (ok. 1420—1470)… — S. 746.
  4. Извлеченіе изъ древнихъ Литовскихъ лѣтописей и изъ Русскихъ лѣтописныхъ сводовъ / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 36.
  5. Аθанасій Калнофойскій. Эпитафіи фундаторам лавры / Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 28—29.
  6. Semkowicz W. Gasztołd Jan (Iwaszko) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1948—1958. — T. VII. — S. 298. (пол.) reprint
  7. а б Książęta Olelkowicze Słuccy (пол.).

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Олелько Володимирович
Coat of Arms of Slutsk, Belarus.svg Князь слуцький
1443-1454
Coat of Arms of Slutsk, Belarus.svg Наступник
Михайло Олелькович
Попередник
Олелько Володимирович
Alex K Kyiv Michael 2.svg Князь Київський
1454-1470
Alex K Kyiv Michael 2.svg Князівство ліквідоване