Ломбардська ліга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ломбардська ліга
Оригінальна назва італ. Lega Lombarda
Дата заснування 7 квітня 1167
Тип Союз міст Ломбардії
CMNS: Ломбардська ліга у Вікісховищі

Ломба́рдська лі́га (італ. Lega Lombarda) — союз міст Ломбардії в ході їхньої боротьби за незалежність від Священної Римської Імперії (XIIXIII століття). Хоча теоретично це завжди був один і той же суб'єкт, утворений для захисту муніципальних свобод, але прийнято говорити про дві різні Ліги, щоб диференціювати період, в якому ліга воювала проти Фрідріха I Барбаросси, від періоду, в якому вона воювала проти його онука Фрідріха II Гогенштауфена.

Незважаючи на те, що основним призначенням Ліги було військове співробітництво, віна також мала стабільний спільний уряд, що вважається одним із перших в Європі прикладів конфедеративної системи, що складається з комун.[1]

Перша Ломбардська ліга[ред. | ред. код]

Понтида : пам’ятна дошка про присягу Першої Ломбардської Ліги

Перша ломбардська ліга була створена 7 квітня 1167 року в абатстві Понтида, де вона була закріплена однойменною легендарною клятвою, так званою Понтидською присягою. Муніципалітетами-засновниками Ломбардської ліги були Мілан, Лоді, Феррара, П'яченца та Парма. 1 грудня 1167 р. союз був розширений завдяки злиттю з Веронською лігою та участі інших муніципалітетів півночі Італії (які на той час називалися "Ломбардія"). Це призвело до того, що ліга досягла участі 26, а пізніше 30 муніципалітетів, в тому числі: Крема, Кремона, Мантуя, Боббіо, Бергамо, Брешія, Генуя, Болонья, Падуя, Модена, Реджо-нель-Емілія, Тревізо, Венеція, Новара, Тортона, Верчеллі, Віченца та Верона.

Ліга була створена для протидії Фрідріху I "Барбароссі", імператору Священної Римської імперії, який здійснював спроби відновити імперський вплив на півночі Італії. Це прагнення Барбаросси також було підтримано двома ломбардськими містами, які ніколи не були частиною, якщо не враховувати деяких коротких періодів, Ліги: Павією та Комо. 1158-го Фрідріх вимагав прямого контролю над Північною Італією на рейхстагу в Ронкальї, що поблизу П'яченци; кілька разів здійснював вторгнення на італійський півострів з метою відновлення імперської влади та покарання повсталих муніципалітетів. ліга користувалася підтримкою Папи Олександра III, який також прагнув зменшення імператорської влади в Італії. Місто Алессандрія, засноване в П'ємонті Ломбардською Лігою, взяло своє ім'я від імені Папи Римського і народилося як антиімперська фортеця на кордоні Маркізату Монферрато, союзника Барбаросси.

У битві при Леньяно 29 травня 1176 р. Фрідріх Барбаросса був розгромлений військами Ломбардської Ліги, очолювані капітаном Гвідо да Ландріано, колишнім консулом Мілану, ректором Ломбардської Ліги, та досвідченим лицарем (за поширеними народними переказами, муніципальні війська натомість очолював легендарний вождь ломбардів Альберто да Джуссано )[2]. Після вирішальної поразки під Леньяно імператор прийняв шестирічне перемир'я (так зване "Венеційське перемир'я"), яке тривало до Констанцького миру, після чого комуни північної Італії погодились залишатися вірними Імперії в обмін на повну автономію міст Ломбардської ліги.

Джорджо Джуліні повідомляє у своїх Спогадах, що історик з Лоді Морена особисто бачив в 1160 році міланський карроччо, символ муніципальної автономії, на якому стояв "величезний білий прапор з червоним хрестом", прапор, який також був встановлений на карроччо, який використовувався в битві при Леньяно[3]. Ломбардська ліга фактично обрала своїм прапором прапор Мілана - червоний хрест на білому тлі.

Ломбардська ліга була відновлена в 1198-1208 роках під час війн між Оттоном IV і Філіпом Швабським. 1197 р. помер син Барбаросси Генріх VI. Під час незрозумілого спадкоємства престолу імперії ліга представляла інтереси ломбардських комун як проти Папи Римського, так і проти різних королів, груп інтересів, а після приходу до влади Фрідріха II також проти нього. Однак у цей період Ломбардська ліга вже не досягла такого значення, як у більш ранній період, хоча вона виступала серйозним політичним та військовим противником Фрідріха II.

Друга Ломбардська ліга[ред. | ред. код]

Мозіо : меморіальна дошка на згадку про Другу Ломбардську Лігу

Скориставшись прерогативою, наданою Фрідріхом Барбароссою щодо прийняття заходів з міркувань оборони, деякі муніципалітети вирішили створити другу Ломбардську Лігу. Після місяців таємних переговорів, підтриманих Папою Гонорієм III, 2 березня 1226 року делегати Мілана, Болоньї, П'яченци, Верони, Брешії, Фаенци, Мантуї, Верчеллі, Лоді, Бергамо, Турина, Алессандрії, Віченци, Падуї та Тревізо зустрілися в церкві Сан-Зеноне поблизу Мозіо, сьогодні є частиною Акванегра-суль-К'єз, для створення військового союзу тривалістю 25 років. Також завдяки папському втручанню граф Біандрат, Боніфацій II дельї Алерамічі маркіз Монферрато, комуни Крема та Феррара також приєдналися до другої Ліги, а пізніше, у 1227 році, також приєдналася комуна Віджевано[4].

Ліга повернула свій давній авторитет, протистоячи політиці Фрідріха II Гогенштауфена, яка була зосереджена на зростанні імператорської влади в Італії. Ці зусилля включали битву під Кортенуово (27 - 28 листопада 1237 р.), яка завершилася перемогою Фрідріха II із захопленням карроччо, пізніше відправленого до Риму в якості натяку папі, і захопленням імператорською стороною Віченци. Мілан та ще п'ять міст продовжували чинити опір, і тому в жовтні 1238 року імператору довелося зняти облогу Брешії. Вирішальною була роль Болоньї, лицарі якої, вигравши битву при Фоссальте проти гібелінів Модени, захопили Енцо Сардинського, володаря Сардинії, позашлюбного сина Фрідріха II. Енцо Сардинський проведе 23 роки в ув'язненні в Болоньї в палаці, що тепер носить ім'я Палаццо-Ре-Енцо. Підтримана папою, Ломбардська ліга зуміла зірвати спроби Фрідріха II, а потім зникла 1250 р. після смерті імператора.

Учасники Ломбардської Ліги (в різний час)[ред. | ред. код]

Учасники Першої та Другої Ломбардської Ліг.

Перша Ломбардська ліга[ред. | ред. код]

Друга Ломбардська ліга[ред. | ред. код]

Спільне урядування[ред. | ред. код]

Окрім військового союзу, Ломбардська ліга була одним із перших прикладів конфедеративної системи складеної з комун. Дійсно, Ліга мала окрему раду своїх членів, яка називалася Universitas, що складалася з представників, призначених окремими комунами, і яка приймала рішення більшістю голосів в різних сферах, наприклад, прийом нових членів, війна та мир з імператором. Повноваження, які з роками зростали дедалі більше, так що Universitas отримав регулятивну, податкову та судову владу - систему, порівнянну із системою сучасної республіки.

Якщо в період Першої Ліги комуни мали мало спільного з конфедеративними справами, а члени Universitas були незалежними, то в період Другої Ліги муніципалітети отримали певний вплив, але, як противага, члени Universitas були більш залучені до політики муніципальної ради. Крім того, ліга скасувала мита, тим самим представляючи себе як митний союз.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Lega Lombarda (it). 
  2. (Grillo, p. 161).
  3. (Bologna, p. 18).
  4. http://ricerca.gelocal.it/laprovinciapavese/archivio/laprovinciapavese/2004/10/10/PMCPO_PMC02.html

Література[ред. | ред. код]

  • О. А. Борділовська. Ломбардська ліга // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Grillo, Paolo (2010). Legnano 1176. Una battaglia per la libertà. Laterza. ISBN 978-88-420-9243-8. 
  • Bologna, Giulia (1989). Milano e il suo stemma. Comune di Milano. Archivio Storico Civico e Biblioteca Trivulziana. 
  • David Abulafia, Federico II. Un imperatore medievale, Турин, 1995 (ed. orig. London 1988).
  • Rinaldo Beretta, Il congresso di Pontida del 7 aprile 1167, Carate Brianza, 1960, pp. 10.
  • Rinaldo Beretta, Il giuramento di Pontida e la Società della Morte nella battaglia di Legnano. Storia o leggenda?, Комо, 1970, pp. 86.
  • Franco Cardini, La vera storia della Lega Lombarda, Мілан, 1991.
  • Roberto Chiodi, Lega lombarda, Enciclopedia fridericiana, Vol. II, Istituto dell'Enciclopedia Italiana
  • Gina Fasoli, La Lega Lombarda: Antecedenti, formazione, struttura, in Probleme des 12. Jahrhunderts, Vorträge und Forschungen, 12, 1965-67 сс. 143–160.
  • Gina Fasoli, Re Enzo tra storia e leggenda, in AA.VV., Studi in onore di C. Naselli, II, Катанія 1968. Antonio Messeri, Enzo Re, Парма 1981.
  • Eberhart Horst, Federico II di Svevia L'imperatore filosofo e poeta, Мілан, 1994.
  • Ernst Kantorowicz, Federico II imperatore, Мілан, 1988 (ориг. вид. Берлін 1927-31). Ernst Kantorowicz, Federico II imperatore, Мілан, 1988 (ориг. вид. Берлін 1927-31).
  • Elena Percivaldi, I Lombardi che fecero l'impresa. La Lega Lombarda e il Barbarossa tra storia e leggenda, Мілан, 2009, Ancora Editrice. ISBN 88-514-0647-2
  • Gianluca Raccagni, Il diritto pubblico, la pace di Costanza e i "Libri iurium" dei Comuni Lombardi, in Diego Quaglioni e Gerhard Dilcher (curatori), Gli inizi del Diritto pubblico, da Federico I a Federico II (Болонья-Берлін, 2008) сс. 309–40.
  • Gianluca Raccagni, The Lombard League, 1167-1225, Оксфорд, 2010.
  • Luigi Tosti, Storia della Lega lombarda, Tip. di Montecassino, Ivi, 1848