Льодовик Федченка
Льодовик Федченка — найбільший льодовик на Памірі. Розташований на території центрального Таджикистану (Горно-Бадахшанська автономна область). Належить до гірсько-долинного типу льодовиків. Це найдовший льодовик у світі за межами полярних регіонів. Площа льодовика близько 700 км². Серед льодовиків Євразії льодовик Федченка поступається за площею лише каракорумським льодовикам Сіачен (довжина 76 км, площа 750 км².) і Балторо[ru] (довжина 62 км, площа 750 км²)[1].
Географія[ред. | ред. код]
Довгий і прямий льодовик бере початок у цирку на висоті 6200 м, утвореному північними схилами піку Паризької Комуни (6350), піку 26 Бакинських Комісарів (6848) і північно-західним схилом піку Незалежності (раніше пік Революції) (6940). усі вершини належать до Язгулемського хребта. Льодовик простягнувся на 77 км на північ уздовж східної основи хребта Академії Наук. Найбільші ліві притоки — льодовики Високий Танимас, Академії Наук, Олени Розмирович, Кашалаяк, Бівуачний. Найбільші праві притоки — льодовики Вітковського і Наливкіна. Усього в системі льодовика Федченка налічується 45 льодовиків.
Ухил льодовикової поверхні здебільшого 1,5-2,5°, швидкість руху льоду до 66,8 см/добу. Швидкість руху льодовика у фірновій ділянці 216 м/рік, у середній частині — 252 м/рік, біля язика — 126 м/рік. Верхній кінець льодовика розташований на висоті 6280 м, нижній — 2900 м висота снігової лінії 4650 м. Максимальна товщина льоду в середній частині сягає кілометра, а об'єм оцінюється в 144 км³ — для порівняння, це близько третини обсягу озера Ері.
На льодовику чітко виражені гряди серединних і бічних морен; нижній кінець засипаний мореною.
З-під язика льодовика витікає річка Сельдара, яка, зливаючись із Сауксаєм, утворює річку Муксу. Таким чином льодовик належить до басейну Амудар'ї.
Відкриття та дослідження[ред. | ред. код]
Нижня частина льодовика Федченка була відкрита в 1878 році В. Ф. Ошаніним, середня і верхня частини відкриті Памірською експедицією 1928 року. Він названий першовідкривачами на честь російського дослідника і мандрівника Паміром, першовідкривача Заалайського хребта і піку Леніна Олексія Павловича Федченка, який загинув у 1873 в Альпах.
«Я присвятив його (льодовик) пам'яті Олексія Павловича Федченка, — писав В. Ф. Ошанін. — Я хотів цим висловити, хоча у слабкому ступені, мою глибоку повагу до чудових праць мого незабутнього товариша, якому ми завдячуємо роз'ясненням стількох темних питань у географії та природній історії Середньої Азії. Я хотів, щоб ім'я його назавжди залишилося пов'язане з одним із найграндіозніших глетчерів середньоазійського нагір'я, — бажав цього тому, що вивчення льодовикових явищ особливо цікавило Олексія Павловича. Нехай „Федченківський льодовик“ і в далекому майбутньому нагадує мандрівникам ім'я одного з найобдарованіших і старанних дослідників Середньої Азії!»[2].
Перша карта льодовика і прилеглої території була складена топографом І. Г. Дорофєєвим.
Недалеко від гирла льодовика Кашалаяк, на скельних виступах лівого борту льодовика Федченка на висоті 4169 м стоїть гідрометеорологічна станція (ГМС) імені академіка Н. П. Горбунова. Будівля станції зведена в 1933 році (архітектор — В. Р. Блезе), для чого до місця будівництва було організовано доставку 16 тонн вантажу верблюдами і кіньми[3] До 1995 року станція постійно працювала. У період Міжнародного геофізичного року (1957 — 1959) у верхній частині льодовика Федченка на висоті близько 4900 м функціювала гляціологічна станція «Льодовик Вітковського» і станція біля нижнього кінця льодовика[1] .
Топографічна карта[ред. | ред. код]
- Аркуш карти J-43-37 пик Коммунизма. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1979 р. Видання 1986 р. (рос.)
,%20Афганистан,%20Инди%20Пакистан)/J43-037%20%20%20пик%20%20КОММУНИЗМА%20%2079-86%20%20(600dpi).jpg){kind=link}
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Льодовик Федченко // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- ↑ Цит. за: Н.Леонов. «Вперше в Алай. Подорож А. П. Федченка в 1871 році», стор. 7 [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Канаев Л.А. Белые молнии гор. — Гидрометеоиздат, 1987.
Література[ред. | ред. код]
- Праці Памірської експедиції 1928 р в. 1 — Загальний звіт, Л., 1929
- Долгушин Л. Д., Осипова Г. Б.. Людоньки. М: «Думка», 1989.
- Льодовик Федченко, т. 1, Ташкент: 1962.
Посилання[ред. | ред. код]
- Памірський марафон 2009 [Архівовано 23 січня 2019 у Wayback Machine.] (фільм про пішому переході по Паміру з сходженнями на піки Революції, Комунізму і Леніна)