Любо Мілош
| Любо Мілош | |
|---|---|
 | |
| Народився |
25 лютого 1919 Босанські-Шамаць, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців |
| Помер |
20 серпня 1948 (29 років) Загреб, Соціалістична Республіка Хорватія, ФНРЮ ·повішення |
| Країна |
.svg){kind=small} Незалежна Держава Хорватія |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Військове звання | майор |
Любомир «Любо» Мілош (хорв. Ljubomir "Ljubo" Miloš; 25 лютого 1919, Шамац — 20 серпня 1948, Загреб) — хорватський військовий, усташ, комендант концтабору Ясеновац, винний у низці воєнних злочинів Другої світової війни. У травні 1945 року він утік з Югославії до Австрії, у 1947 році повернувся до Хорватії з метою організації антикомуністичного виступу, був заарештований, засуджений югославським судом за воєнні злочини та повішений у серпні 1948 року.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Народився 25 лютого 1919 року у містечку Босанські-Шамац (нині Шамац). Навчався у початкових школах містечок Ораш'є і Босанськи-Брод, закінчив середню школу у Суботиці та працював там муніципальним клерком[1].
Друга світова війна[ред. | ред. код]
6 квітня 1941 року війська країн блоку «осі» вторглися у Югославію, і слабо підготовлена Югославська королівська армія була вщент розбита. Югославія була розділена, і тим самим з'явилася Незалежна держава Хорватія, головою якої став хорватський націоналіст і фашист Анте Павелич, який раніше перебував у Королівстві Італія. Павелич, лідер руху усташів, отримав титул поглавника. Незалежна держава Хорватія займала всю територію сучасної Хорватії, Боснії та Герцеговини та частково Сербії, залишаючись де-факто німецьким й італійським квазіпротекторатом[2]. Збройні сили та поліція нової держави[3] займалися переслідуванням і винищенням сербського, єврейського та циганського населення[4].
Мілош прибув до Загреба у червні 1941 року, зустрівши свого двоюрідного брата, усташського командира В'єкослава Лубурича, та став його правою рукою. Лубурич підіймався кар'єрними сходами в Усташській наглядовій службі. У жовтні Мілош отримав призначення комендантом концтабору Ясеноваць й отримав звання надпоручика (старшого лейтенанта). Він також особисто відповідав за безпеку хорватського політика Владко Мачека, який перебував у в'язниці з 15 жовтня 1941 року до 15 березня 1942 року[1]. Мачек помітив, що Мілош дуже часто молився, та запитав його, чи не боїться той покарання за ті злочини, які той скоїв у таборі як комендантом. Мілош відповів:
|
Не кажи мені нічого. Я знаю, що буду горіти в пеклі за те, що я зробив і зроблю. Але я буду горіти за Хорватію[5][6]. | 
|
На початку 1942 року Мілоша перевели у концтабір Джяково, але навесні вже повернувся в Ясеновац на колишню посаду коменданта[1]. Неодноразово він змагався з іншими офіцерами охорони у здатності катувати та вбивати якомога більше ув'язнених[7]. Часто він одягався у білий халат, зображуючи лікаря перед хворими в'язнями, а також забирав їх під приводом того, щоб відправити у госпіталь, потім ставив у лінію до стіни та перерізав усім горлянки ножем[8], чим дуже пишався. Розправи над єврейськими в'язнями він називав «ритуальним вбивством»[9]. Свідок убивств Мілан Флуміані писав:
|
|
Як тільки сімнадцять з нас прибули у Ясеновац, усташі побили нас прикладами гвинтівок і відвели на цегельний завод, де Любо Мілош вже вишикував дві групи, а ми прибували як особлива третя. Маричич запитав Любо Мілоша: «У кого мені стріляти першим?» Той відповів: «Ось ще прибули». Обидва направили свої автомати на 40 осіб з перших двох груп і розстріляли усіх. Потім він запитав першого з нашої групи, навіщо він сюди прибув, і той відповів, що винен у тому, що є сербом за народженням, після чого він вистрілив у того впритул. Потім він схопив лойфера, юриста із Загреба, і запитав про його рід занять. Коли той відповів, він вигукнув щось типу «юристи мені дуже подобаються, підійди ближче» і тут же його вбив. Потім він дізнався, що третій був лікарем із Загреба і наказав йому перевірити перших двох і підтвердити, що вони мертві. Коли лікар підтвердив, він повернувся до четвертої людини, але дізнавшись, що і цей є лікарем «помилував» усю групу[10]. |
|
Мілош також завів вовкодава, спускав його з ланцюга та дозволяв йому загризати до смерті в'язнів[11]. Влітку 1942 року він прибув до Італії, щоб пройти курси юриспруденції у Турині, але повернувся через 10 днів до Хорватії. У вересні він знову прибув до Ясенівця та став помічником коменданта. Війська під командуванням Мілоша спалили кілька сіл у жовтні 1942 року, розграбувавши будинки, заарештувавши сотні сербських селян і заславши їх у табори. Незабаром влада заарештувала Мілоша, але 23 грудня 1942 року Лубурич, що поклопотався, добився його звільнення. У січні 1943 року Мілош вступив у Хорватське домобранство та був зарахований до частини з Мостара. У Загреб він повернувся у квітні 1943 року, де залишався до наступної весни. У вересні отримав призначення комендантом Лепоглавської в'язниці[12].
Арешт і смерть[ред. | ред. код]
До кінця війни Мілош дослужився до звання майора[13]. У травні 1945 року він втік з Югославії через Північну Італію за підтримки Римо-католицької церкви[8] до Австрії, встановивши зв'язок з хорватською міграцією. У 1947 році він таємно перетнув югославсько-угорський кордон з метою надання допомоги «крижарам», проте 20 липня 1947 року був заарештований югославською владою. Мілоша звинуватили у воєнних злочинах, суд над ним відбувся через рік[13]. На суді той зізнався у вбивстві ув'язнених Ясеноваця[6] та підтвердив, що усташі ще до початку війни готували плани знищення сербського населення[14][15]. 20 серпня 1948 року Верховний суд Народної Республіки Хорватія визнав Мілоша винним за всіма статтями[13], і його повісили того ж дня[16].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Dizdar, Grčić, Ravlić, Stuparić, 1997, с. 276.
- ↑ Tomasevich, 2001, с. 272.
- ↑ Tomasevich, 2001, с. 397–409.
- ↑ Hoare, 2007, с. 20–24.
- ↑ Goldstein, 2013, с. 365.
- ↑ а б Burds, 2007, с. 467.
- ↑ Mojzes, 2011, с. 57.
- ↑ а б Cymet, 2012, с. 337.
- ↑ Aaron, Loftus, 1998, с. 111.
- ↑ Zemaljska komisija, 1946, с. 30.
- ↑ Sidnik, 1972, с. 154.
- ↑ Dizdar, Grčić, Ravlić, Stuparić, 1997, с. 276–277.
- ↑ а б в Dizdar, Grčić, Ravlić, Stuparić, 1997, с. 277.
- ↑ Yeomans, 2013a, с. 16.
- ↑ Yeomans, 2013b, с. 212.
- ↑ Jasenovac Memorial Site.
Література[ред. | ред. код]
- Aaron, Mark; Loftus John. Unholy Trinity: The Vatican, the Nazis, and the Swiss Banks. — New York : Pan Macmillan, 1998. — ISBN 978-0-31218-199-4.
- Burds, Jeffrey. Ethnicity, Memory and Violence: Reflections on Special Problems in Soviet and East European Archives // Archives, Documentation, and Institutions of Social Memory: Essays from the Sawyer Seminar / Blouin, Francis X.; Rosenberg, William G. — Ann Arbor, Michigan : University of Michigan Press, 2007. — ISBN 978-0-4720-3270-9.
- Cymet, David. History vs. Apologetics: The Holocaust, the Third Reich, and the Catholic Church. — Lanham, Maryland : Lexington Books, 2012. — ISBN 978-0-7391-3295-1.
- Dizdar, Zdravko; Grčić, Marko; Ravlić, Slaven; Stuparić, Darko. Tko je tko u NDH. — Zagreb : Minerva, 1997. — ISBN 978-953-6377-03-9.
- Goldstein, Slavko. 1941: The Year That Keeps Returning. — 3. — New York : New York Review Books, 2013. — ISBN 978-1-59017-673-3.
- Hoare, Marko Attila. The History of Bosnia: From the Middle Ages to the Present Day. — London : Saqi, 2007. — ISBN 978-0-86356-953-1.
- Mojzes, Paul. Balkan Genocides: Holocaust and Ethnic Cleansing in the 20th Century. — Lanham, Maryland : Rowman & Littlefield, 2011. — ISBN 978-1-4422-0665-6.
- Sidnik, Dušan. Sećanja Jevreja na logor Jasenovac. — Beograd : Savez jevrejskih opština Jugoslavije, 1972.
- Zemaljska komisija. Zemaljska komisija Hrvatske za utvrđivanje zločina okupatora i njihovih pomagača. — Zagreb, 1946. — ISBN HR-HDA/S - 1350.
- Tomasevich, Jozo. War and Revolution in Yugoslavia, 1941–1945: Occupation and Collaboration. — Stanford, California : Stanford University Press, 2001. — ISBN 978-0-8047-3615-2.
- Yeomans, Rory. Visions of Annihilation: The Ustasha Regime and the Cultural Politics of Fascism, 1941–1945. — Pittsburgh, Pennsylvania : University of Pittsburgh Press, 2013a. — ISBN 978-0-8229-7793-3.
- Yeomans, Rory. Eradicating "Undesired Elements" // Racial Science in Hitler's New Europe, 1938–1945 / Yeomans, Rory; Weiss-Wendt, Anton. — Lincoln, Nebraska : University of Nebraska Press, 2013b. — ISBN 978-0-8032-4605-8.
