Анте Павелич
| Анте Павелич | |
|---|---|
 Анте Павелич |
|
|
|
|
| Час на посаді: | |
| 10 квітня 1941 — 8 травня 1945 | |
| Попередник | посада запроваджена |
| Наступник | Нікола Мандич |
|
|
|
| Час на посаді: | |
| 7 січня 1929 — 8 травня 1945 | |
| Попередник | посада запроваджена |
| Наступник | посада ліквідована |
|
|
|
| Народився | 14 липня 1889 Брадіна, Вілайєт Боснія |
| Помер | 28 грудня 1959 (70 років) Мадрид, .svg){kind=small} Іспанія |
| Національність | хорват |
| Політична партія | Хорватська партія права, Усташі |
| Релігія | католик[джерело?] |
|
|
|
А́нте Па́велич (хорв. Ante Pavelić) (14 липня 1889, Брадіна біля Коніца, нині Боснія і Герцеговина — 28 грудня 1959, Мадрид) — хорватський політик, провідник усташського руху, очільник пронацистської Незалежної держави Хорватії (1941—1945).
Зміст
Біографія[ред. • ред. код]
Сім'я та освіта[ред. • ред. код]
Анте Павелич народився 14 липня 1889 року в селі Брадіна, що розташоване поряд з містом Коніц, в сім'ї дрібного залізничного службовця. Пізніше його батьки переїхали до Австро-Угорщини для роботи на залізничній лінії Сараєво — Меткович. Павелич закінчив середню школу в 1910 році і вступив на юридичний факультет університету в Загребі. Захистив дисертацію у 1915 р. Після завершення свого навчання Павелич почав працювати адвокатом в Загребі. 12 серпня 1922 він одружився на Марії Ловренчевіч.
Політична кар'єра до Другої світової війни[ред. • ред. код]
В період навчання Павелич був членом націоналістичної організації «Франковичі», засновником якої був Йосип Франк, котрий намагався представити хорватський народ як опору Австро-Угорщини на Балканах, а сербів — як її головних ворогів, а також відзначився як організатор сербських погромів на початку століття. З 1915 року Павелич став секретарем Хорватської партії права, заснованої Анте Старчевічем в XIX столітті. У 1919 вступив в націоналістичну організацію «Молода Хорватія», яка виступала за незалежність Хорватії з приєднанням до неї Боснії і Далмації. У 1919-27 депутат Загребського магістрату, з 1927 депутат Народної скупщини (парламенту) Югославії, виступив у ній з вимогою надання Хорватії автономії. Один з найбільш радикальних лідерів Хорватської селянської партії, які наполягали на створенні незалежної хорватської держави. У 1928 почав формувати нелегальну напіввійськову організацію «Хорватський домобран». У 1929 р. з Браніміром Єлічем, Славком Кватерніком і його сином Євгеном-Дідо створюють на базі «Хорватського домобрану» Усташську хорватську революційну організацію (Ustasa — Hrvatska revolucionarna organizacija), але після вбивства лідера Хорватської селянської партії Степана Радича і оголошення королівської диктатури, Павелич емігрував до Австрії. У спільній декларації з фашистськими організаціями Угорщини та Болгарії в квітні 1929 Павелич заявив про необхідність повалення «белградського режиму», після чого був звинувачений у державній зраді і засуджений в Югославії до смертної кари. У 1932 взяв курс на організацію повстання в Хорватії. Того ж року переїздить до Рієки (Італія), звідки керував діяльністю усташів. Користувався заступництвом Беніто Муссоліні. Під псевдонімом «Хаджи» був комендантом усташського табору в Борегано (поблизу Брешії), де готував терористів для здійснення політичних вбивств. Був організатором вбивства в Марселі короля Югославії Олександра I. Пізніше був заарештований в Італії, а усташські табори були тимчасово розпущені. Уряд Югославії 26 серпня 1939 р. підписав протокол про надання широкої автономії Хорватії.
Поглавнік Незалежної держави Хорватії[ред. • ред. код]
Після окупації Югославії німецькими військами, 10 квітня 1941 р. було проголошено створення Незалежної держави Хорватії. Павелич, що знаходився на той час у Флоренції, був проголошений її поглавніком (керівником). 15 квітня він прибув до Загреба, де 16 квітня сформував уряд, ставши одночасно його головою і міністром закордонних справ. Першим законом, що було прийнято став Закон про громадянство 30 квітня 1941 р. У Хорватії широко застосовувалися етнічні чистки, що супроводжувалися масовим знищенням сербів. 15 червня 1941 р. Хорватія приєдналася до Троїстого, 26 червня — до Антикомінтернівського пакту. 14 грудня 1941 Хорватія оголосила війну Великобританії і США. У вересні 1942 Павелич відвідав Німеччину, де отримав дозвіл Гітлера на подальше посилення режиму особистої влади, після чого провів реорганізацію уряду.
Подальша доля та смерть[ред. • ред. код]
Після розгрому німецьких військ втік в 1945 р. до Австрії. У тому ж році югославським народним судом заочно засуджений до страти. Переховувався в Італії, Аргентині, Іспанії. В еміграції Павелич продовжив політичну діяльність, у тому числі заснував партію «Хорватський визвольний рух». В Аргентині він став радником з безпеки Евіти і Хуана Перонів. 10 квітня 1957 в Ломас-дель-Паломар (Аргентина) на нього було здійснено замах внаслідок якого Павелич був тяжко поранений. Він був змушений емігрувати до Іспанії. В наслідок важких поранень і діабету його стан здоров'я різко погіршувався, що призвело до його смерті 28 грудня 1959.
Посилання[ред. • ред. код]
|
