Анте Павелич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анте Павелич
хорв. Ante Pavelić
Анте Павелич
Анте Павелич
Standard of the Poglavnik of NDH.svg Поглавнік Н.Д. Хорватії Flag of Croatia (1941–1945).svg
10 квітня 1941 — 8 травня 1945
Попередник посада запроваджена
Наступник Нікола Мандич
Ustaše symbol.svg Лідер партії Усташів Flag of Croatia (1941–1945).svg
7 січня 1929 — 8 травня 1945
Попередник посада запроваджена
Наступник посада ліквідована
Народився 14 липня 1889(1889-07-14)
Брадіна, Вілайєт Боснія
Помер 28 грудня 1959(1959-12-28) (70 років)
Іспанія Мадрид, Іспанія
Похований
Відомий як політик, адвокат, військовослужбовець
Країна Австро-Угорщина, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, Королівство Югославія, Незалежна Держава Хорватія і Франкістська Іспанія
Національність хорват
Alma mater факультет права Загребського університетуd
Політична партія Хорватська партія права, Усташі
Релігія католик[джерело?]
Нагороди
Grand Cross of the Order of the White Rose of Finland Military Order of the Iron t
Підпис Ante Pavelic's signature.svg

Анте Павелич (хорв. Ante Pavelić) (14 липня 1889, Брадіна біля Коніца, нині Боснія і Герцеговина — 28 грудня 1959, Мадрид) — хорватський політик, провідник усташівського руху, очільник пронацистської Незалежної держави Хорватії (19411945).

Біографія[ред. | ред. код]

Сім'я та освіта[ред. | ред. код]

Анте Павелич народився 14 липня 1889 року в селі Брадіна, що поряд із містом Коніц, у сім'ї дрібного залізничного службовця. Пізніше його батьки переїхали до Австро-Угорщини для роботи на залізничній лінії Сараєво — Меткович. Павелич закінчив середню школу в 1910 році і вступив на юридичний факультет Загребського університету. Захистив дисертацію у 1915 р. Після завершення свого навчання Павелич почав працювати адвокатом у Загребі. 12 серпня 1922 він одружився з Марією Ловренчевич.

Політична кар'єра до Другої світової війни[ред. | ред. код]

У період навчання Павелич був членом націоналістичної організації «Франковичі», засновником якої був Йосип Франк, котрий намагався представити хорватський народ як опору Австро-Угорщини на Балканах, а сербів — як її головних ворогів, а також відзначився як організатор сербських погромів на початку століття. З 1915 року Павелич став секретарем Хорватської партії права, заснованої Анте Старчевичем в XIX столітті. 1919 року вступив в націоналістичну організацію «Молода Хорватія», яка виступала за незалежність Хорватії з приєднанням до неї Боснії і Далмації. У 1919-27 депутат Загребського магістрату, з 1927 депутат Народної скупщини (парламенту) Югославії, виступив у ній із вимогою надання Хорватії автономії. Один із найбільш радикальних лідерів Хорватської селянської партії, які наполягали на створенні незалежної хорватської держави. 1928 року почав формувати нелегальну напіввійськову організацію «Хорватський домобран». У 1929 р. з Бранимиром Єличем, Славком Кватерніком і його сином Євгеном-Дідо створюють на базі «Хорватського домобрана» Усташівську хорватську революційну організацію (Ustasa — Hrvatska revolucionarna organizacija), але після вбивства лідера Хорватської селянської партії Степана Радича і оголошення королівської диктатури Павелич емігрував до Австрії. У спільній декларації з фашистськими організаціями Угорщини та Болгарії в квітні 1929 Павелич заявив про необхідність повалення «белградського режиму», після чого був звинувачений у державній зраді і засуджений в Югославії на смертну кару. 1932 року взяв курс на організацію повстання в Хорватії. Того ж року переїздить до Рієки (Італія), звідки керував діяльністю усташів. Користувався заступництвом Беніто Муссоліні. Під псевдонімом «Хаджі» був комендантом усташівського табору в Борегано (поблизу Брешії), де готував терористів для здійснення політичних убивств. Був організатором убивства в Марселі короля Югославії Олександра I. Пізніше був заарештований в Італії, а усташівські табори були тимчасово розпущені. Уряд Югославії 26 серпня 1939 р. підписав протокол про надання широкої автономії Хорватії.

Поглавник Незалежної держави Хорватії[ред. | ред. код]

Після вторгнення в Югославію німецьких військ відбулося проголошення Незалежної Держави Хорватії 10 квітня 1941 року. Павелича, що знаходився на той час у Флоренції, проголосили її поглавником (керівником). 15 квітня він прибув до Загреба, де 16 квітня сформував уряд, ставши одночасно його головою і міністром закордонних справ. Першим ухваленим законом став Закон про громадянство 30 квітня 1941 р. У Хорватії широко застосовувалися етнічні чистки, що супроводжувалися масовим знищенням сербів. 15 червня 1941 р. Хорватія приєдналася до Троїстого, 26 червня — до Антикомінтернівського пакту. 14 грудня 1941 Хорватія оголосила війну Великій Британії і США. У вересні 1942 Павелич відвідав Німеччину, де отримав дозвіл Гітлера на подальше посилення режиму особистої влади, після чого провів реорганізацію уряду.

Подальша доля та смерть[ред. | ред. код]

Після розгрому німецьких військ утік у 1945 р. до Австрії. У тому ж році югославським народним судом заочно засуджений до страти. Переховувався в Італії, Аргентині, Іспанії. В еміграції Павелич продовжив політичну діяльність, у тому числі заснував партію «Хорватський визвольний рух». В Аргентині він став радником з безпеки Евіти і Хуана Перонів. 10 квітня 1957 в Ломас-дель-Паломар[en] (Аргентина) на нього було здійснено замах, внаслідок якого Павелич був тяжко поранений. Він був змушений емігрувати до Іспанії. Внаслідок важких поранень і діабету його стан здоров'я різко погіршувався, що призвело до його смерті 28 грудня 1959.

Посилання[ред. | ред. код]