Анте Павелич

Анте Павелич хорв. Ante Pavelić
Анте Павелич
Поглавнік Н.Д. Хорватії
10 квітня 1941 — 8 травня 1945
Попередник:	посада запроваджена
Наступник:	Нікола Мандич
Лідер партії Усташів
7 січня 1929 — 8 травня 1945
Попередник:	посада запроваджена
Наступник:	посада ліквідована
Партія:	Хорватська партія права, Усташі
Освіта:	факультет права Загребського університетуd
Народження:	14 липня 1889(1889-07-14) Брадіна, Коніц, Герцеговинсько-Неретванський кантон, Федерація Боснія і Герцеговина, Боснія і Герцеговина
Смерть:	28 грудня 1959(1959-12-28)[…] (70 років) Мадрид, Іспанія
Національність:	хорват
Громадянство:	Австро-Угорщина, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, Королівство Югославія, Незалежна Держава Хорватія, Франкістська Іспанія і Аргентина
Віросповідання:	католицтво
Автограф:
Нагороди:
Медіафайли на Вікісховищі

А́нте Па́велич (хорв. Ante Pavelić; 14 липня 1889, Брадіна, Вілайєт Боснія, нині Боснія і Герцеговина — 28 грудня 1959, Мадрид) — хорватський політик, провідник усташського руху, очільник пронацистської Незалежної держави Хорватії (1941—1945).

Біографія

Сім'я та освіта

Анте Павелич народився 14 липня 1889 року в селі Брадіна, що розташоване поряд з містом Коніц, в сім'ї дрібного залізничного службовця. Пізніше його батьки переїхали до Австро-Угорщини для роботи на залізничній лінії Сараєво — Меткович. Павелич закінчив середню школу в 1910 році і вступив на юридичний факультет університету в Загребі. Захистив дисертацію у 1915 р. Після завершення свого навчання Павелич почав працювати адвокатом в Загребі. 12 серпня 1922 він одружився на Марії Ловренчевіч.

Політична кар'єра до Другої світової війни

В період навчання Павелич був членом націоналістичної організації «Франковичі», засновником якої був Йосип Франк, котрий намагався представити хорватський народ як опору Австро-Угорщини на Балканах, а сербів — як її головних ворогів, а також відзначився як організатор сербських погромів на початку століття. З 1915 року Павелич став секретарем Хорватської партії права, заснованої Анте Старчевічем в XIX столітті. У 1919 вступив в націоналістичну організацію «Молода Хорватія», яка виступала за незалежність Хорватії з приєднанням до неї Боснії і Далмації. У 1919-27 депутат Загребського магістрату, з 1927 депутат Народної скупщини (парламенту) Югославії, виступив у ній з вимогою надання Хорватії автономії. Один з найбільш радикальних лідерів Хорватської селянської партії, які наполягали на створенні незалежної хорватської держави. У 1928 почав формувати нелегальну напіввійськову організацію «Хорватський домобран». У 1929 р. з Браніміром Єлічем, Славком Кватерніком і його сином Євгеном-Дідо створюють на базі «Хорватського домобрану» Усташську хорватську революційну організацію (Ustasa — Hrvatska revolucionarna organizacija), але після вбивства лідера Хорватської селянської партії Степана Радича і оголошення королівської диктатури, Павелич емігрував до Австрії. У спільній декларації з фашистськими організаціями Угорщини та Болгарії в квітні 1929 Павелич заявив про необхідність повалення «белградського режиму», після чого був звинувачений у державній зраді і засуджений в Югославії до смертної кари. У 1932 взяв курс на організацію повстання в Хорватії. Того ж року переїздить до Рієки (Італія), звідки керував діяльністю усташів. Користувався заступництвом Беніто Муссоліні. Під псевдонімом «Хаджи» був комендантом усташського табору в Борегано (поблизу Брешії), де готував терористів для здійснення політичних вбивств. Був організатором вбивства в Марселі короля Югославії Олександра I. Пізніше був заарештований в Італії, а усташські табори були тимчасово розпущені. Уряд Югославії 26 серпня 1939 р. підписав протокол про надання широкої автономії Хорватії.

Поглавнік Незалежної держави Хорватії

Після окупації Югославії німецькими військами, 10 квітня 1941 р. було проголошено створення Незалежної держави Хорватії. Павелич, що знаходився на той час у Флоренції, був проголошений її поглавніком (керівником). 15 квітня він прибув до Загреба, де 16 квітня сформував уряд, ставши одночасно його головою і міністром закордонних справ. Першим законом, що було прийнято став Закон про громадянство 30 квітня 1941 р. У Хорватії широко застосовувалися етнічні чистки, що супроводжувалися масовим знищенням сербів. 15 червня 1941 р. Хорватія приєдналася до Троїстого, 26 червня — до Антикомінтернівського пакту. 14 грудня 1941 Хорватія оголосила війну Великій Британії і США. У вересні 1942 Павелич відвідав Німеччину, де отримав дозвіл Гітлера на подальше посилення режиму особистої влади, після чого провів реорганізацію уряду.

Подальша доля та смерть

Після розгрому німецьких військ втік в 1945 р. до Австрії. У тому ж році югославським народним судом заочно засуджений до страти. Переховувався в Італії, Аргентині, Іспанії. В еміграції Павелич продовжив політичну діяльність, у тому числі заснував партію «Хорватський визвольний рух». В Аргентині він став радником з безпеки Евіти і Хуана Перонів. 10 квітня 1957 в Ломас-дель-Паломар (Аргентина) на нього було здійснено замах внаслідок якого Павелич був тяжко поранений. Він був змушений емігрувати до Іспанії. В наслідок важких поранень і діабету його стан здоров'я різко погіршувався, що призвело до його смерті 28 грудня 1959.

Посилання

• Біографія Анте Павелича на сайті Hronos.km.ru