Незалежна Держава Хорватія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Nezavisna Država Hrvatska
Незалежна Держава Хорватія
маріонеткова держава країн Осі
Королівство Югославія Flag of the Kingdom of Yugoslavia.svg
1941 – 1945 Соціалістична Федеративна Республіка Югославія Flag of SFR Yugoslavia.svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Столиця Загреб
44°48′ пн. ш. 15°58′ сх. д. / 44.800° пн. ш. 15.967° сх. д. / 44.800; 15.967
Мови хорватська
Релігії Римо-католицька церква, іслам, лютеранство, та Хорватська православна церква
Державний устрій маріонеткова держава (монархія)
король (1941-1943) / Поглавнік (1943-1945)
 - 1941-1943 Томіслав II (Король)
 - 1943-1945 Анте Павелич (Поглавнік)
Прем'єр-міністр
 - 1941-1943 Анте Павелич (Поглавнік)
 - 1943-1945 Нікола Мандич
Історичний період Друга Світова війна
 - Засновано 10 квітня 1941
 - Ліквідовано 8 травня 1945
Площа
 - 1941 115 133 км2
Населення
 - 1941 6 300 000 осіб
     Густота 54,7 осіб/км² 
Валюта Хорватська куна

Незалежна Держава Хорватія (хорв. Nezavisna Država Hrvatska; NDH) — маріонеткова держава[1][2] держав Осі. Була заснована 10 квітня 1941 року, після того як Королівство Югославія було окуповано військами держав Осі. Незалежна держава Хорватія де-юре була монархією і італійським протекторатом під владою короля італійського походження Томіслава II, а де-факто при владі у державі був рух Усташів. Держава географічно складалась з територій сучасної Хорватії, Боснії і Герцеговини і частини сучасної Сербії. Межувала з нацистською Німеччиною на північному заході, Королівством Угорщина на північному сході, військовою адміністрацією Сербії (об'єднаний німецько-сербський уряд) на сході, Чорногорією (італійський протекторат) на південному сході, Італією уздовж її берегової області і на півночі з Провінцією Любляна.

За декількома виключеннями, Незалежна держава Хорватія бул визнана лише державами Осі і країнами під окупацією країн Осі.[3] Держава мала свої власні посольства в декількох країнах Європи, зокрема в Третьому Рейху, Італії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії, Фінляндії, Іспанії і Японії. Італія, Швеція, Швейцарія, Данія, Португалія, Аргентина і Франція мали власні консульства в Загребі.[4][5]

НДХ зберегла придворну систему Королівства Югославії, лише відновивши назви до їх першопочаткових форм. Судова влада Незалежної держави Хорватії складалася з 172 місцевих судів, 19 окружних судів, адміністративного суду, Верховного Суду і апеляційного суду в Загребі і в Сараєво.[6]

Валютою НДХ була Хорватська куна. Югославська залізниця була поділена на Хорватську державну залізницю в Хорватії і Сербську державну залізницю в Сербії.[7][8]

Уряд[ред.ред. код]

Фактичним керівником Незалежної держави Хорватія був Анте Павелич, який отримав свій титул Поглавнік (керманич) від руху усташів. Він був відомий за цим титулом на протязі війни, не зважаючи на його поточну посаду. З 1941 — 1943, поки країна була де-юре монархією, він був прем'єр-міністром. Вплив номінального голови держави — короля був подібний до Італії у той час, коли посаду прем'єр-міністра займав Беніто Муссоліні. Після капітуляції Італії, проте, він став керувати державою як поглавнік держави замість Томіслава II. Анте Павелич також займав посаду прем'єр-міністра, до початку 1944 року, коли він призначив Ніколу Мандича замість себе.[9]

Найвпливовішими силами були Хорватська селянська партія (HSS) і Католицька церква. Всі, хто опонував і/або загрожував усташам, були оголошені поза законом. Хорватська селянська партія була заборонена 11 червня 1941 року, а її голова Владко Мачек був направлений у концтабір Ясеновац.

Хорватський державний парламент[ред.ред. код]

Хорватський Державний Парламент був скликаний в 1942 році, але збори відбулися лише 10 разів. 24 січня 1942 року він оголосив Офіційний Декрет про Хорватський Державний Парламент.[10] Цей закон встановив п'ять критеріїв для отримання запрошення від уряду усташів: живі хорватські представники до Хорватського парламенту 1918 року, живі хорватські представники до Югославського парламенту, члени Хорватської партії права від 1919 року, певні посадові особи Верховної ланки усташів і два члени німецької національної асамблеї.[10] 204 особи були оголошені парламентарями, на парламентському скликанні була присутня 141 особа. З 204 депутатів 93 були членами Хорватської селянської партії і 56 з них прибули на скликання.[10]

Географія[ред.ред. код]

Хорватія (1941–1943)

При заснуванні НДХ, точні кордони не були встановлені.[11] Приблизно через місяць після утворення держави, істотні шматки населеної хорватами території передаються її союзникам по Осі, Королівству Угорщина і Королівству Італія.

  • 13 травня 1941, уряд підписав угоду з Нацистською Німеччиною про демаркацію кордонів.[12]
  • 19 травня, 'Римські угоди' підписали дипломати НДХ та Італії. Великі частини хорватських земель були анексовані Італією. Італія анексувала Далмацію (у тому числі Спліт і Шибеник), майже всі Адріатичні острови (у тому числі Раб, Крк, Віс, Корчула, Млет) і деякі інші маленькі області, як наприклад Которська затока, частини Хорватського Примор'я і область Горські Котар .
  • 7 червня, уряд NDH оголосив закон, який демаркував його східний кордон з Сербією.[12]
  • 27 жовтня, NDH і Італія досягли угоди про кордон Хорватії з Чорногорією.
  • 8 вересня 1943 Італія капітулювала. Після чого NDH офіційно заявило, що Римські угоди і Ропальський договір (від 1920, який надавав Істрію, Рієку, Задар Італії) не є дійсним.[13] Німецький міністр закордонних справ Ріббентроп офіційно оголосив що передає територію що відійшла Італії по Римським угодам NDH[13] Але більшість території було підконтрольно Югославським партизанам. 11 вересня, міністр закордонних справ НДХ Младен Лорковиць приймає ноту від німецького консула Зігфріда Каше, зачекати з рішенням по Істрії. Проте Німеччина вже анексувала Істрію і Рієку і включила їх в Операційну Зону Адріатичного узбережжя .[13] Задар був окупован виключно німцями, і вважався частиною маріонеткової Італійської Соціальної Республіки.

Меджимурська жупанія і південна частина Барані були анексовані Королівством Угорщина. Проте, НДХ продовжувало відстоювати свої права, називаючи адміністративну провінцію з центром в Осієку великою парафією Баран'я, не зважаючи що цей регіон був розташован поза межами її контролю.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Поділ Великих парафій NDH після вересня 1943

NDH мала три рівні поділу: великі парафії, райони і муніципалітети. За часів її заснування, держава мала 22 великі парафії (Velike župe), 142 котари і 1006 муніципалітети.[14][15] Це перелік парафій:

1 Baranja
2 Bilogora
3 Bribir and Sidraga
4 Cetina
5 Dubrava
6 Gora
7 Hum
8 Krbava — Psat
9 Lašva і Glaž
10 Lika і Gacka
11 Livac and Zapolje
12 Modruš
13 Pliva і Rama
14 Podgorje
15 Pokupje
16 Posavje
17 Prigorje
18 Sana і Luka
19 Usora і Soli
20 Vrhbosna
21 Vuka
22 Zagorje

Посилання[ред.ред. код]

  1. http://www.britannica.com/eb/topic-1413183/Independent-State-of-Croatia
  2. USHMM about Independent State of Croatia
  3. Hrvati AMAC — Kraljevina Jugoslavija — 10. travnja 1941. — NDH — Komunisticka Jugoslavija i RH
  4. Vojinović, Aleksandar. NDH u Beogradu, P.I.P, Zagreb 1995. (pgs. 18-20)
  5. Vjesnik on-line — Stajališta
  6. Pravni fakultet Split — Zbornik
  7. The history of Slovenske železnice
  8. Organization of the Croatian State Railways
  9. Fifth government of NDH
  10. а б в Perić, Ivo. Vladko Macek: Politicki portret. Golden marketing-Tehnicka knjiga. Zagreb, 2003 (pg.259-260)
  11. [public.mzos.hr/fgs.axd?id=10921 Rise and fall of the NDH]
  12. а б Business of the Independent State of Croatia
  13. а б в Kisić-Kolanović, Nada. Mladen Lorković-ministar urotnik, Golden Marketing, Zagreb 1997. (pg. 304–306)
  14. Pusić, Eugen. Hrvatska središnja državna uprava i usporedni upravni sustavi. Školska knjiga, Zagreb 1997. (pg. 173)
  15. Hrvatski Državni Arhiv

Джерела[ред.ред. код]

  • Hermann Neubacher: Sonderauftrag Suedost 1940–1945, Bericht eines fliegendes Diplomaten, 2. durchgesehene Auflage, Goettingen 1956
  • Ladislaus Hory and Martin Broszat: Der Kroatische Ustascha-Staat, 1941–1945 Stuttgart, 1964
  • Encyclopedia Britannica, 1943 — Book of the year, page 215, Entry: Croatia
  • Worldmark Encyclopedia of the Nations, Europe, edition 1995, page 91, entry: Croatia
  • Encyclopaedia Britannica, Edition 1991, Macropedia, Vol. 29, page 1111.
  • Helen Fein: Accounting for Genocide — Victims and Survivors of the Holocaust, The Free Press, New York, Edition 1979, pages 102, 103.
  • Alfio Russo: Revoluzione in Jugoslavia, Roma 1944.
  • Encyclopedia of the Holocaust, Vol. 2, Independent State of Croatia entry.
  • Vladko Maček: In the Struggle for Freedom, Robert Speller & Sons, New York,1957
  • Lisko, T. and Canak, D., Hrvatsko Ratno Zrakoplovstvo u Drugome Svejetskom Ratu (The Croatian Airforce in the Second World War) Zagreb, 1998.
  • Savic, D. and Ciglic, B. Croatian Aces of World War II Osprey Aircraft of the Aces −49, Oxford, 2002.
  • Munoz, A.J., For Croatia and Christ: The Croatian Army in World War II 1941–1945 Axis Europa Books, Bayside NY, 1996.
  • Axis History Factbook — Croatia
  • Independent State of Croatia's Military Decorations
  • BBC News: Croatian holocaust still stirs controversy
  • Holocaust in Balkan
  • Map of Independent State of Croatia with border of occupation zones