Незалежна Держава Хорватія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Nezavisna Država Hrvatska
Незалежна Держава Хорватія
маріонеткова держава країн Осі
Королівство Югославія Flag of the Kingdom of Yugoslavia.svg
1941 – 1945 Соціалістична Федеративна Республіка Югославія Flag of SFR Yugoslavia.svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Столиця Загреб
44°48′ пн. ш. 15°58′ сх. д. / 44.800° пн. ш. 15.967° сх. д. / 44.800; 15.967
Мови хорватська
Релігії Римо-католицька церква, іслам, лютеранство, та Хорватська православна церква
Державний устрій маріонеткова держава (монархія)
король (1941-1943) / Поглавнік (1943-1945)
 - 1941-1943 Томіслав II (Король)
 - 1943-1945 Анте Павелич (Поглавнік)
Прем'єр-міністр
 - 1941-1943 Анте Павелич (Поглавнік)
 - 1943-1945 Нікола Мандич
Історичний період Друга Світова війна
 - Засновано 10 квітня 1941
 - Ліквідовано 8 травня 1945
Площа
 - 1941 115 133 км2
Населення
 - 1941 6 300 000 осіб
     Густота 54,7 осіб/км² 
Валюта Хорватська куна

Незалежна Держава Хорватія (хорв. Nezavisna Država Hrvatska; NDH) — маріонеткова держава[1][2] держав Осі. Була заснована 10 квітня 1941 року після того, як Королівство Югославія було окуповано військами держав Осі. Незалежна держава Хорватія де-юре була монархією і італійським протекторатом під владою короля італійського походження Томіслава II, а де-факто при владі у державі був рух Усташів. Держава географічно складалася з територій сучасної Хорватії, Боснії і Герцеговини і частини сучасної Сербії. Межувала з нацистською Німеччиною на північному заході, Королівством Угорщина на північному сході, військовою адміністрацією Сербії (об'єднаний німецько-сербський уряд) на сході, Чорногорією (італійський протекторат) на південному сході, Італією уздовж її берегової області і на півночі з Провінцією Любляна.

За декількома винятками, Незалежна держава Хорватія була визнана лише державами Осі і країнами під окупацією країн Осі.[3] Держава мала свої власні посольства в декількох країнах Європи, зокрема в Третьому Рейху, Італії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії, Фінляндії, Іспанії і Японії. Італія, Швеція, Швейцарія, Данія, Португалія, Аргентина і Франція мали власні консульства в Загребі.[4][5]

НДХ зберегла придворну систему Королівства Югославії, лише відновивши назви у їх початкових формах. Судова влада Незалежної держави Хорватії складалася з 172 місцевих судів, 19 окружних судів, адміністративного суду, Верховного Суду і апеляційного суду в Загребі і в Сараєво.[6]

Валютою НДХ була Хорватська куна. Югославська залізниця була поділена на Хорватську державну залізницю в Хорватії і Сербську державну залізницю в Сербії.[7][8]

Уряд[ред.ред. код]

Фактичним керівником Незалежної держави Хорватія був Анте Павелич, який отримав свій титул Поглавнік (керманич) від руху усташів. Він був відомий за цим титулом протягом війни, незважаючи на його поточну посаду. З 1941 — 1943, поки країна була де-юре монархією, він був прем'єр-міністром. Вплив номінального голови держави — короля був подібний до Італії у той час, коли посаду прем'єр-міністра займав Беніто Муссоліні. Проте після капітуляції Італії він став керувати державою як «поглавнік» держави замість Томіслава II. Анте Павелич також займав посаду прем'єр-міністра до початку 1944 року, коли він призначив Ніколу Мандича замість себе.[9]

Найвпливовішими силами були Хорватська селянська партія (HSS) і Католицька церква. Всі, хто опонував і/або загрожував усташам, були оголошені поза законом. Хорватська селянська партія була заборонена 11 червня 1941 року, а її голова Владко Мачек був запроторений у концтабір Ясеновац.

Хорватський державний парламент[ред.ред. код]

Хорватський Державний Парламент був скликаний в 1942 році, але збори відбувалися лише 10 разів. 24 січня 1942 року він оголосив Офіційний Декрет про Хорватський Державний Парламент.[10] Цей закон встановив п'ять критеріїв для отримання запрошення від уряду усташів: живі хорватські представники до Хорватського парламенту 1918 року, живі хорватські представники до Югославського парламенту, члени Хорватської партії права від 1919 року, певні посадові особи Верховної ланки усташів і два члени німецької національної асамблеї.[10] 204 особи були оголошені парламентарями, на парламентському скликанні була присутня 141 особа. З 204 депутатів 93 були членами Хорватської селянської партії і 56 з них прибули на скликання.[10]

Історія Хорватії
Coat of arms of Croatia.svg
Хорватія до хорватів
Іллірія • Паннонія • Далмація
Походження хорватів
Біла Хорватія
Середньовічна Хорватська держава
Паннонська Хорватія
Приморська Хорватія
Далматинські князівства
Захумле • Травунія • Паганія
Королівство Хорватія (середньовічне)
Дубровницька республіка
Союз з Угорщиною
Королівство Хорватія (Габсбурги)
Королівство Славонія
Королівство Іллірія
Королівство Хорватія і Славонія
Королівство Далмація
Держава словенців, хорватів і сербів
Королівство Югославія
Бановина Хорватія
Незалежна Держава Хорватія
Соціалістична республіка Хорватія
(як частина СФР Югославія)
Війна за незалежність
Історія Хорватії після 1995

Портал «Хорватія»

Географія[ред.ред. код]

Хорватія (1941—1943)

При заснуванні НДХ точні кордони не були встановлені.[11] Приблизно через місяць після утворення держави істотні шматки населеної хорватами території передаються її союзникам по Осі, Королівству Угорщина і Королівству Італія.

  • 13 травня 1941 уряд підписав угоду з Нацистською Німеччиною про демаркацію кордонів.[12]
  • 19 травня 'Римські угоди' підписали дипломати НДХ та Італії. Великі частини хорватських земель були анексовані Італією. Італія анексувала Далмацію (у тому числі Спліт і Шибеник), майже всі Адріатичні острови (у тому числі Раб, Крк, Віс, Корчула, Млет) і деякі інші маленькі області, як, наприклад, Которська затока, частини Хорватського Примор'я і область Горський Котар.
  • 7 червня уряд НДХ оголосив закон, який демаркував його східний кордон з Сербією.[12]
  • 27 жовтня НДХ і Італія досягли угоди про кордон Хорватії з Чорногорією.
  • 8 вересня 1943 Італія капітулювала. Після чого НДХ офіційно заявила, що Римські угоди і Рапальський договір (з 1920, який надавав Істрію, Рієку, Задар Італії) не є дійсним.[13] Німецький міністр закордонних справ Ріббентроп офіційно оголосив що передає територію що відійшла Італії по Римським угодам NDH[13] Але більшість території було підконтрольно Югославським партизанам. 11 вересня міністр закордонних справ НДХ Младен Лоркович приймає ноту від німецького консула Зігфріда Каше, зачекати з рішенням по Істрії. Проте Німеччина вже анексувала Істрію і Рієку і включила їх в Операційну Зону Адріатичного узбережжя.[13] Задар був окупований виключно німцями, і вважався частиною маріонеткової Італійської Соціальної Республіки.

Меджимурська жупанія і південна частина Барані були анексовані Королівством Угорщина. Проте НДХ продовжувала відстоювати свої права, називаючи адміністративну провінцію з центром в Осієку великою жупою Бараня, незважаючи що цей регіон був розташований поза межами її контролю.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Поділ на Великі жупи НДХ після вересня 1943

НДХ мала три рівні поділу: великі жупи, котари (райони) і громади (муніципалітети). На час її заснування держава мала 22 великі жупи (Velike župe), 142 котари і 1006 муніципалітетів.[14][15] Це перелік парафій:

1 Baranja
2 Bilogora
3 Bribir and Sidraga
4 Cetina
5 Dubrava
6 Gora
7 Hum
8 Krbava — Psat
9 Lašva і Glaž
10 Lika і Gacka
11 Livac and Zapolje
12 Modruš
13 Pliva і Rama
14 Podgorje
15 Pokupje
16 Posavje
17 Prigorje
18 Sana і Luka
19 Usora і Soli
20 Vrhbosna
21 Vuka
22 Zagorje

Посилання[ред.ред. код]

  1. http://www.britannica.com/eb/topic-1413183/Independent-State-of-Croatia
  2. USHMM about Independent State of Croatia
  3. Hrvati AMAC — Kraljevina Jugoslavija — 10. travnja 1941. — NDH — Komunisticka Jugoslavija i RH
  4. Vojinović, Aleksandar. NDH u Beogradu, P.I.P, Zagreb 1995. (pgs. 18-20)
  5. Vjesnik on-line — Stajališta
  6. Pravni fakultet Split — Zbornik
  7. The history of Slovenske železnice
  8. Organization of the Croatian State Railways
  9. Fifth government of NDH
  10. а б в Perić, Ivo. Vladko Macek: Politicki portret. Golden marketing-Tehnicka knjiga. Zagreb, 2003 (pg.259-260)
  11. [public.mzos.hr/fgs.axd?id=10921 Rise and fall of the NDH]
  12. а б Business of the Independent State of Croatia
  13. а б в Kisić-Kolanović, Nada. Mladen Lorković-ministar urotnik, Golden Marketing, Zagreb 1997. (pg. 304—306)
  14. Pusić, Eugen. Hrvatska središnja državna uprava i usporedni upravni sustavi. Školska knjiga, Zagreb 1997. (pg. 173)
  15. Hrvatski Državni Arhiv

Джерела[ред.ред. код]

  • Hermann Neubacher: Sonderauftrag Suedost 1940—1945, Bericht eines fliegendes Diplomaten, 2. durchgesehene Auflage, Goettingen 1956
  • Ladislaus Hory and Martin Broszat: Der Kroatische Ustascha-Staat, 1941—1945 Stuttgart, 1964
  • Encyclopedia Britannica, 1943 — Book of the year, page 215, Entry: Croatia
  • Worldmark Encyclopedia of the Nations, Europe, edition 1995, page 91, entry: Croatia
  • Encyclopaedia Britannica, Edition 1991, Macropedia, Vol. 29, page 1111.
  • Helen Fein: Accounting for Genocide — Victims and Survivors of the Holocaust, The Free Press, New York, Edition 1979, pages 102, 103.
  • Alfio Russo: Revoluzione in Jugoslavia, Roma 1944.
  • Encyclopedia of the Holocaust, Vol. 2, Independent State of Croatia entry.
  • Vladko Maček: In the Struggle for Freedom, Robert Speller & Sons, New York,1957
  • Lisko, T. and Canak, D., Hrvatsko Ratno Zrakoplovstvo u Drugome Svejetskom Ratu (The Croatian Airforce in the Second World War) Zagreb, 1998.
  • Savic, D. and Ciglic, B. Croatian Aces of World War II Osprey Aircraft of the Aces −49, Oxford, 2002.
  • Munoz, A.J., For Croatia and Christ: The Croatian Army in World War II 1941—1945 Axis Europa Books, Bayside NY, 1996.
  • Axis History Factbook — Croatia
  • Independent State of Croatia's Military Decorations
  • BBC News: Croatian holocaust still stirs controversy
  • Holocaust in Balkan
  • Map of Independent State of Croatia with border of occupation zones