Незалежна Держава Хорватія
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg)
.svg)
Незалежна Держава Хорватія (хорв. Nezavisna Država Hrvatska; NDH) — держава, створена за політичного сприяння і за фінансової допомоги Німеччини та Італії, що існувала в часи Другої світової війни на частині території окупованої тоді Югославії. До НДХ входила більша частина теперішніх Хорватії та Боснії й Герцеговини, а також деякі території Сербії та Словенії. При цьому частина земель із хорватською етнічною більшістю не входила до НДХ.
Була заснована 10 квітня 1941 року після того, як Королівство Югославія було окуповано військами держав Осі. Незалежна держава Хорватія де-юре була монархією та італійським протекторатом під владою короля італійського походження Томіслава II, а де-факто при владі у державі був рух усташів. Межувала з нацистською Німеччиною на північному заході, Королівством Угорщина на північному сході, військовою адміністрацією Сербії (об'єднаний німецько-сербський уряд) на сході, Чорногорією (італійський протекторат) на південному сході, Італією уздовж її берегової області і на півночі з Провінцією Любляна.
За декількома винятками, Незалежна Держава Хорватія була визнана лише державами Осі і країнами під окупацією країн Осі.[4] Держава мала свої власні посольства в декількох країнах Європи, зокрема в Третьому Рейху, Італії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії, Фінляндії, Іспанії і Японії. Італія, Швеція, Швейцарія, Данія, Португалія, Аргентина і Франція мали власні консульства в Загребі.[5][6]
НДХ зберегла придворну систему Королівства Югославії, лише відновивши назви у їх початкових формах. Судова влада Незалежної Держави Хорватії складалася з 172 місцевих судів, 19 окружних судів, адміністративного суду, Верховного Суду і апеляційного суду в Загребі і в Сараєво.[7]
Валютою НДХ була хорватська куна. Югославська залізниця була поділена на Хорватську державну залізницю в Хорватії і Сербську державну залізницю в Сербії.[8][9]
Уряд[ред. | ред. код]
Фактичним керівником Незалежної Держави Хорватія був Анте Павелич, який отримав свій титул поглавнік (керманич) від руху усташів. Він був відомий за цим титулом протягом війни, незважаючи на його поточну посаду. З 1941 — 1943, поки країна була де-юре монархією, він був прем'єр-міністром. Вплив номінального голови держави — короля був подібний до Італії у той час, коли посаду прем'єр-міністра займав Беніто Муссоліні. Проте після капітуляції Італії він став керувати державою як «поглавнік» держави замість Томіслава II. Анте Павелич також займав посаду прем'єр-міністра до початку 1944 року, коли він призначив Ніколу Мандича замість себе.[10]
Найвпливовішими силами були Хорватська селянська партія (HSS) і Католицька церква. Всі, хто опонував і/або загрожував усташам, були оголошені поза законом. Хорватська селянська партія була заборонена 11 червня 1941 року, а її голова Владко Мачек був запроторений у концтабір Ясеновац.
Хорватський державний парламент[ред. | ред. код]
Хорватський Державний Парламент був скликаний в 1942 році, але збори відбувалися лише 10 разів. 24 січня 1942 року він оголосив Офіційний Декрет про Хорватський Державний Парламент.[11] Цей закон установив п'ять критеріїв для отримання запрошення від уряду усташів: живі хорватські представники до хорватського парламенту 1918 року, живі хорватські представники до югославського парламенту, члени Хорватської партії права від 1919 року, певні посадові особи Верховної ланки усташів і два члени німецької національної асамблеї.[11] 204 особи були оголошені парламентарями, на парламентському скликанні була присутня 141 особа. З 204 депутатів 93 були членами Хорватської селянської партії і 56 з них прибули на скликання.[11]
Географія[ред. | ред. код]
При заснуванні НДХ точні кордони не були встановлені.[12] Приблизно через місяць після утворення держави істотні шматки населеної хорватами території передаються її союзникам по Осі, Королівству Угорщина і Королівству Італія.
- 13 травня 1941 уряд підписав угоду з нацистською Німеччиною про демаркацію кордонів.[13]
- 19 травня дипломати НДХ та Італії підписали 'Римські угоди'. Великі частини хорватських земель були анексовані Італією. Італія анексувала Далмацію (у тому числі Спліт і Шибеник), майже всі адріатичні острови (у тому числі Раб, Крк, Віс, Корчула, Млет) і деякі інші маленькі області, як, наприклад, Которська затока, частини Хорватського Примор'я і область Горський Котар.
- 7 червня уряд НДХ оголосив закон, який демаркував його східний кордон із Сербією.[13]
- 27 жовтня НДХ та Італія досягли угоди про кордон Хорватії з Чорногорією.
- 8 вересня 1943 Італія капітулювала. Після цього НДХ офіційно заявила, що Римські угоди і Рапальський договір (з 1920, який надавав Істрію, Рієку, Задар Італії) є недійсними.[14] Німецький міністр закордонних справ Ріббентроп офіційно оголосив, що передає НДХ територію, яка відійшла Італії за Римськими угодами[14] Але більшість території була підконтрольна югославським партизанам. 11 вересня міністр закордонних справ НДХ Младен Лоркович приймає ноту від німецького посла Зігфріда Каше зачекати з рішенням щодо Істрії. Проте Німеччина вже анексувала Істрію і Рієку та включила їх в Операційну Зону Адріатичного узбережжя.[14] Задар був окупований виключно німцями і вважався частиною маріонеткової Італійської Соціальної Республіки.
Меджимурська жупанія і південна частина Барані були анексовані Королівством Угорщина. Проте НДХ продовжувала відстоювати свої права, називаючи адміністративну провінцію з центром в Осієку великою жупою Бараня, незважаючи що цей регіон був розташований поза межами її контролю.
Адміністративний поділ[ред. | ред. код]
НДХ мала три рівні поділу: великі жупи, котари (райони) і громади (муніципалітети). На час її заснування держава мала 22 великі жупи (Velike župe), 142 котари і 1006 муніципалітетів.[15][16] Це перелік великих жуп:
|
|
|
Нотатки[ред. | ред. код]
- ↑ Аймоне, герцог Сполето прийняв кандидатуру 18 травня 1941, відрікся від корони 31 липня 1943 та відмовився від усіх претензій 12 жовтня 1943[1][2][3]. Згодом держава вже не була технічно монархією. Анте Павелич став главою держави, а його звання керівника правлячого руху Усташі "Поглавник" офіційно стало назвою глави держави.
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ а б Rodogno, Davide; Fascism's European empire: Italian occupation during the Second World War; p.95; Cambridge University Press, 2006 ISBN 0-521-84515-7
- ↑ Pavlowitch, 2008, с. 289.
- ↑ Massock, Richard G.; Italy from Within; p. 306; Seabrook Press, 2007; ISBN 1-4067-2097-6
- ↑ Hrvati AMAC — Kraljevina Jugoslavija — 10. travnja 1941. — NDH — Komunisticka Jugoslavija i RH
- ↑ Vojinović, Aleksandar. NDH u Beogradu, P.I.P, Zagreb 1995. (pgs. 18-20)
- ↑ Vjesnik on-line — Stajališta. Архів оригіналу за 11 квітень 2008. Процитовано 14 червень 2008.
- ↑ Pravni fakultet Split — Zbornik
- ↑ The history of Slovenske železnice
- ↑ Organization of the Croatian State Railways
- ↑ Fifth government of NDH
- ↑ а б в Perić, Ivo. Vladko Macek: Politicki portret. Golden marketing-Tehnicka knjiga. Zagreb, 2003 (pg.259-260)
- ↑ [public.mzos.hr/fgs.axd?id=10921 Rise and fall of the NDH]
- ↑ а б Business of the Independent State of Croatia. Архів оригіналу за 16 жовтень 2008. Процитовано 14 червень 2008.
- ↑ а б в Kisić-Kolanović, Nada. Mladen Lorković-ministar urotnik, Golden Marketing, Zagreb 1997. (pg. 304—306)
- ↑ Pusić, Eugen. Hrvatska središnja državna uprava i usporedni upravni sustavi. Školska knjiga, Zagreb 1997. (pg. 173)
- ↑ Hrvatski Državni Arhiv. Архів оригіналу за 30 червень 2008. Процитовано 14 червень 2008.
Джерела[ред. | ред. код]
- Pavlowitch, Stevan K. (2008). Hitler's new disorder: the Second World War in Yugoslavia. Columbia University Press. ISBN 0-231-70050-4.
- Hermann Neubacher: Sonderauftrag Suedost 1940—1945, Bericht eines fliegendes Diplomaten, 2. durchgesehene Auflage, Goettingen 1956
- Ladislaus Hory and Martin Broszat: Der Kroatische Ustascha-Staat, 1941—1945 Stuttgart, 1964
- Encyclopedia Britannica, 1943 — Book of the year, page 215, Entry: Croatia
- Worldmark Encyclopedia of the Nations, Europe, edition 1995, page 91, entry: Croatia
- Encyclopaedia Britannica, Edition 1991, Macropedia, Vol. 29, page 1111.
- Helen Fein: Accounting for Genocide — Victims and Survivors of the Holocaust, The Free Press, New York, Edition 1979, pages 102, 103.
- Alfio Russo: Revoluzione in Jugoslavia, Roma 1944.
- Encyclopedia of the Holocaust, Vol. 2, Independent State of Croatia entry.
- Vladko Maček: In the Struggle for Freedom, Robert Speller & Sons, New York,1957
- Lisko, T. and Canak, D., Hrvatsko Ratno Zrakoplovstvo u Drugome Svejetskom Ratu (The Croatian Airforce in the Second World War) Zagreb, 1998.
- Savic, D. and Ciglic, B. Croatian Aces of World War II Osprey Aircraft of the Aces −49, Oxford, 2002.
- Munoz, A.J., For Croatia and Christ: The Croatian Army in World War II 1941—1945 Axis Europa Books, Bayside NY, 1996.
- Axis History Factbook — Croatia
- Independent State of Croatia's Military Decorations
- BBC News: Croatian holocaust still stirs controversy
- Holocaust in Balkan
- Map of Independent State of Croatia with border of occupation zones
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
| ||||||||
|
