Лінотип

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лінотипна машина «Linotype» модель «6 c S Quick», Німеччина, (1965)
Лінотипна матриця

Лінотип (англ. Linotype, від англ. «line of type» — рядок літер) — складальна рядковідливна машина, яка складала й відливала суцільні рядки тексту.

Лінотип винайдений 1884 (патент отриманий 26 серпня 1884) німецько-американським інженером Оттмаром Мергенталером. Конструктивно лінотип складався з клавіатури, магазинів з наборами лінотипних матриць, верстатки, в якій формувалася рядок, і відливного апарата.

Основні відомості про складальні рядковідливні машини в СРСР[ред.ред. код]

1932-го на Ленінградському (нині Санкт-Петербург) заводі точного машинобудування була виготовлена перша радянська складальна рядковідливна машина (СРМ) Н-1. Перед Другою світовою війною Ленінградський завод поліграфічних машин (так став називатись) почали виробництво машин Н-2.
З 1949 на заводі освоєний випуск машин Н-4, які отримали широке розповсюдження на радянських підприємствах і за рубежем.
У 1957—1958 почали виготовляти машини Н-7, Н-11 і Н-12. У 1958—1960 були випущені машини Н-8 і Н-9,а згодом на їх базі Н-14, Н-144 і Н-244, які суттєво дали можливість підвищити технологічні можливості виготовлення рядковідливного складання. Так як виробнича життєздатність СРМ достатньо велика, то поряд з машинами Н-14 і Н-15 на підприємствах експлуатувались ще Н-7 і Н-11. Машини моделей Н-14 (Н-7) складали близько 75 % складального парку, моделей Н-5 (Н-11) — біля 12 %. Умовно продуктивність СРМ визначали числом обертів головного вала за хвилину, так як за один оберт вала проходило відливання одного сформованого рядка. Для прикладу, продуктивність машини Н-14 складала 8 рядків за хвилину при безперервному обертанні головного вала.
Продукція Ленінградського заводу поліграфічних машин користувалась великим попитом в Радянському союзі і за кордоном. Машинам Н-14, Н-15 і Н-12 був присвоєний Державний знак якості.
З 1974-го Ленінградський завод поліграфічних машин приступив до серійного випуску складальних рядковідливних машин уніфікованого ряду «Россия», який включав шість моделей: Н-140, НА-140, Н-240, НА-240, Н-144 і Н-244. Машини маркувались літерою Н (рос. наборная) і тризначним числом: перша цифра означала число розбірних апаратів, друга — число основних магазинів, третя — число бокових магазинів. Автоматичні рядковідливні машини маркувались літерами НА, наприклад, НА-140, НА-240.

Для складання газет у друкарнях навіть кожного районного центру були встановлені щонайменше по два лінотипи. Це, здебільшого, були моделі (в порядку модернізації) Н-4, Н-7, Н-14 і Н-144. З точки зору механіки, лінотипи — досить складне поліграфічне обладнання. Їх обслуговування вимагало високопрофесійної підготовки. Цієї професії (переважно дівчат) впродовж двох років навчали у спеціальних поліграфічних училищах. В Українській РСР їх було шість: у Дніпропетровську, в Донецьку, у Києві, у Львові, в Одесі, а також у Харкові.

Технологічний процес роботи на лінотипі[ред.ред. код]

Лінотипіст (оператор лінотипа) за допомогою клавіатури набирав рядки тексту з окремих матриць, які розміщались у магазинах.
Клавіатура машини мала 90 клавіш, які розміщались в шести рядах по 15 в кожному. З лівого боку клавіатури розміщалась клавіша для шпаційних клинів. В лівій частині клавіатури розміщались рядкові літери, в центрі — знаки, шпації, цифри, в правій частині клавіатури розміщались заголовочні літери.
Матриці представляли собою фігурні брусочки, на передніх бокових гранях яких відштамповані одно або два шрифтових вічка, а на задніх — контрольне вічко, по якому лінотипіст міг читати текст, який складав.
Магазин являв собою спеціальне латунне сховище, у верхньому і нижньому листах якого вифрезероваано 92 канали. На ділянках падіння матриць канали розширені; 90 каналів магазина відповідали числу букв, знаків, цифр і шпацій, розміщених на клавіатурі. Рядкова буква «о», яка найбільш часто використовується при складанні тексту, розміщалася в двох каналах магазина. Максимально в кожному каналі магазина поміщалося по 21 матриці.
Шпаційні клини служили для створення міжслівних проміжків і виключки матрично-клинового рядка на заданий формат.

Набраний рядок служив формою для отримання у відливному апараті лінотипа рядка із сплаву лінотипного (Лн), хімічний склад якого був: сурма 11–12 %, олово 4,2–4,8 %, решту свинець. Робоча температура сплаву в котлі була 275±5° С. З відлитих рядків версталася друкарська форма, а матриці й клини, що становлять набірний рядок, автоматично поверталися у магазини лінотипа для повторного використання.

Лінотип широко використовувався у поліграфії до 1990-х років, поки не з'явилися технології фотонабору й комп'ютерного верстання.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]