Лісовий Василь Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лісовий Василь Семенович
В'язничне фото Василя Лісового, липень 1972
Народився 17 травня 1937(1937-05-17)
с. Старі Безрадичі, Обухівський район, Київська область
Помер 19 липня 2012(2012-07-19) (75 років)
Київ
Поховання Тарасівка, Обухівський район, Київська область
Громадянство  УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність філософ, поет, дисидент, політичний в'язень
Сфера роботи філософія[1], логіка[1], поезія[1] і захист прав людиниd[1]
Alma mater Історико-філософський факультет Київського університетуd
У шлюбі з Лісова Віра Павлівна
Діти Лісова Мирослава Василівна, Лісовий Оксен Васильович
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Васи́ль Семе́нович Лісови́й (17 травня 1937, с. Старі Безрадичі, Обухівський район, Київська область — 19 липня 2012, Київ) — український філософ, громадський діяч, дисидент, політв'язень. Організатор самвидаву в 1960-х роках.

Чоловік Віри Лісової, батько Оксена Лісового[2].

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився 17 травня 1937 року в селі Старі Безрадичі Обухівського району Київської області в селянській родині. Батько загинув на війні.

У 1962 році закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті.

У 1966–1969 рр. навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у цьому університеті.

З 1969 — співробітник Інституту філософії АН УРСР. У 1971 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Логіко-філософське дослідження побутової мови».

Дисидентська діяльність[ред. | ред. код]

Самвидав розповсюджував з 1961 року. З 1966, паралельно з науковою роботою, інтенсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і в студентському середовищі. Лісовий — автор самвидавної статті «Лист виборця Антона Коваля».

Виступив із відритим листом на захист заарештованих шістдесятників і на знак солідарності побажав бути засудженим разом з ними.

Хвиля арештів інтеліґенції 1972 підштовхнула Василя Лісового до відкритого протесту. Разом з Євгеном Пронюком видав № 6 самвидавського журналу «Український вісник», відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків.

Київський обласний суд 6 грудня 1973 засудив його до 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 років заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Одночасно з Лісовим було засуджено Євгена Пронюка та Василя Овсієнка.

Офіційна реабілітація[ред. | ред. код]

Звільнений з ув'язнення в липні 1983.

1989 — реабілітований, відновлений у званні кандидата філософських наук і на роботі в Інституті філософії НАН України.

Викладав філософію, готував навчальну літературу, виступав зі статтями в галузі політології. Викладав філософію в київських університетах, брав участь у виробленні програм та ідеології багатьох політичних і громадських організацій, готував навчальну літературу, уклав (у співавторстві з Олегом Проценком) антології «Консерватизм», «Націоналізм», «Лібералізм», перекладав філософську літературу з англійської та німецької мов.

Автор книжок «Культура — ідеологія — політика» (1997), «У багатоголоссі політичних дискусій» (2007).

Помер 19 липня 2012 року у віці 75 років у Києві. Був похований 21 липня на кладовищі села Тарасівка Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області (нині Козинська селищна територіальна громада Обухівського району).

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президента України Віктора Ющенка від 26 листопада 2005 нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]