Національна академія наук України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з НАН України)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національна академія наук України
National Academy of Sciences of Ukraine.png
Владимирская 54 Киев 2010 01.JPG
Приміщення Президії НАН України на вулиці Володимирській № 54 у Києві
Абревіатура НАН України • НАНУ
Тип Академія наук
Засновано 1918
Країна Flag of Ukraine.svg Україна[2]
Штаб-квартира Київ
Розташування Київ, вул. Володимирська, 54
50°26′41″ пн. ш. 30°30′45″ сх. д.H G O
Членство Комітет із космічних досліджень при Міжнародній раді з науки
Офіційні мови українська
Президент Загородній Анатолій Глібович
Дочірня(і)
організація(ї)
Установи НАН України
Бюджет 6.16 млрд. (2022)[1]
Код ЄДРПОУ 00019270
Вебсайт nas.gov.ua/en/Pages/default.aspx

Нагороди
орден Леніна орден Дружби народів

CMNS: Національна академія наук України у Вікісховищі

Національна академія наук України (НАН України, НАНУ, Академія) – вища наукова самоврядна організація України, що заснована на державній власності і є найбільшим центром наукових досліджень в Україні.

Метою діяльності НАН України є отримання нових та узагальнення наявних знань про природу, людину і суспільство, розроблення наукових основ науково-технічного, соціально-економічного та культурного розвитку країни, всебічне сприяння застосуванню результатів наукових досліджень, підготовка висококваліфікованих наукових кадрів, формування наукового світогляду в суспільстві.

НАН України організовує і здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних, суспільних і гуманітарних наук[3].

Склад[ред. | ред. код]

НАН України об’єднує дійсних членів (академіків), членів-кореспондентів та іноземних членів, усіх науковців її установ.

Дійсними членами (академіками) НАН України обираються члени-кореспонденти НАН України, які створили визнані вітчизняною та світовою науковою спільнотою наукові школи, запропонували підхід до розв’язання наукових проблем, що мають теоретичне і практичне значення.

Членами-кореспондентами НАН України обираються доктори наук, які мають визнаний вітчизняною та світовою спільнотою науковий доробок, розв’язали наукову проблему, що має вагоме теоретичне і практичне значення.

Іноземними членами НАН України обираються вчені, які не є громадянами України, наукові праці яких одержали визнання міжнародної наукової спільноти та які вагомо сприяють розвитку наукових досліджень і міжнародних наукових зв’язків НАН України.

Академіки, члени-кореспонденти та іноземні члени НАН України обираються довічно[3].

Станом на 01.01.2021 до складу НАН України входило 166 дійсних членів (академіків), 357 членів-кореспондентів та 81 іноземний член[4].

26 травня 2021 року відбулася сесія Загальних зборів НАН України, на якій було обрано 30 академіків, 73 члени-кореспонденти та 27 іноземних членів НАН України[5].

Станом на 01.01.2021 у складі НАН України діяло 160 наукових установ та 36 організацій дослідно-виробничої бази. Загальна кількість працюючих у НАН України складала 27 807 осіб, у тому числі 14 503 наукові працівники, серед яких – 2 399 докторів наук та 6 620 кандидатів наук. Середній вік наукових працівників на вказану дату становив 54,8 року, докторів наук – 65 років, кандидатів наук – 51,1 року[4].

Назва: хронологія змін[ред. | ред. код]

НАЗВА АБРЕВІАТУРА ПЕРІОД
Українська академія наук УАН 1918, листопад1921, червень
Всеукраїнська академія наук ВУАН 1921, червень1935, квітень
Українська академія наук УАН 1935, квітень1936, лютий
Академія наук Української Соціалістичної Радянської Республіки АН УСРР 1936, лютий1937, січень
Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки АН УРСР 1937, січень1991, серпень
Академія наук України АН України • АНУ 1991, серпень1994, березень
Національна академія наук України НАН України • НАНУ 1994, березень – по теперішній час

Історія[ред. | ред. код]

Українську академію наук (УАН) засновано відповідно до указу гетьмана Павла Скоропадського 14 листопада 1918 року[6] як самоврядну установу, що початково складалася із 45 наукових закладів та структур: 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінетів, 2 лабораторій, ботанічного та акліматизаційного садів, астрономічної обсерваторії, біологічної станції, бібліотеки, друкарні та архіву. Видання академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли бути не лише громадяни Української Держави, але й іноземні вчені українського походження, зокрема — з Галичини, Буковини та Закарпаття (власне іноземці теж могли обиратися академіками УАН, але — за рішенням не менш як 2/3 дійсних членів). Президію та перших академіків (по три на кожен з відділів, яких попервах налічувалося теж три: історико-філологічний, фізико-математичний, соціальних наук) призначив гетьманський уряд, а вже у подальшому вони самостійно повинні були формувати персональний склад академії шляхом періодичних виборів нових членів.

Володимир Вернадський — перший президент УАН

Перше спільне зібрання академії відбулося 27 листопада 1918 року. Відповідно, на ньому було обрано й першого президента УАН — Володимира Вернадського, неодмінним (вченим) секретарем — Агатангела Кримського.

На початку 1919 року новою — більшовицькою — владою факт заснування УАН було юридично підтверджено, визначено структуру і фінансування академії. Перше нерухоме майно вона отримала саме від більшовиків: 11 лютого 1919 року у київських газетах було оприлюднено наказ народного комісара освіти УСРР Володимира Затонського, згідно з яким садибу пансіону графині Левашової по вулиці Великій Володимирській (тепер — просто Володимирська), 54, «із усім приналежним рухомим майном» було передано академії без будь-якої грошової винагороди з боку останньої. 25 січня 1921 року спеціальною постановою Раднаркому УСРР «Про Українську академію наук» за підписом Християна Раковського колишній пансіон Левашової остаточно був затверджений у статусі академічної власності[7].

Декретом від 14 червня 1921 року Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила «Положення про Всеукраїнську академію наук», відповідно до якого ВУАН визначалася найвищою науковою державною установою республіки і підпорядковувалася Наркомату освіти УСРР. Академія поділялася на три відділи, кожен з яких мав у своєму складі кафедри, інститути або комісії, які, своєю чергою, об'єднувалися у наукові центри навколо того чи іншого академіка ВУАН і, тим самим, сприяли зосередженню зусиль науковців довкола певного напрямку чи проблеми. Такі центри були автономними та самостійно визначали тематику своїх досліджень. Тобто, академія не мала жорсткої ієрархічної структури.

Таке становище зберігалося до кінця 1920-х років, поки радянський уряд, втрутившись у процедуру виборів керівництва академії, не прибрав тим самим залишки її автономії. 1934 року внаслідок реорганізації було фактично ліквідовано відділи ВУАН, а саму академію у лютому 1936 року — перейменовано в АН УСРР (з січня 1937 — АН УРСР). Згідно з новим Статутом вищим органом академії стали Загальні збори, основними осередками науково-дослідної роботи — наукові інститути. Де-факто після перейменування академія стала не національною, а — територіальною науковою установою. Її знову було поділено на три відділи: суспільних наук, математично-природничий (у 1938 році розділений на фізико-математичний і біологічний відділи) і технічний.

На початок 1941 року складі АН УРСР налічувалось 26 інститутів. У них працювало 3 092 співробітники, серед яких 60 академіків, 66 членів-кореспондентів, 164 доктори і 325 кандидатів наук. Інститути розміщувалися в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові. Тематика наукових досліджень була зорієнтована на нові знання і допомогу в розв'язанні найважливіших проблем народногосподарського значення.

З початком Німецько-радянської війни 1941—1945 академічні інститути та інституції України було евакуйовано на схід СРСР. Більшість з них та Президія АН УРСР базувалися в Уфі, Інститут електрозварювання — у Нижньому Тагілі, частина установ — у Свердловську, Челябінську, Златоусті. Зусилля працівників академії були спрямовані, насамперед, на надання допомоги фронту і тилу.

У роки війни українські вчені зробили вагомий внесок у розроблення та впровадження прогресивних наукоємних технологій у літакобудуванні, двигунобудуванні, у дослідження проблем розвитку енергетичного господарства, паливно-енергетичного комплексу, мінерально-сировинних ресурсів, поліпшення методики лікування поранених тощо.

Зокрема, Інститут електрозварювання АН УРСР розробив і впровадив у виробництво новий метод зварювання танкових корпусів — під флюсом, що дало можливість докорінно змінити технологію виробництва танків і поставити їх випуск на потік. Увага вчених при цьому зосереджувалася на максимальному спрощенні виробничих процесів, оскільки основною робочою силою на виробництві були жінки, діти і люди похилого віку. Завдяки такому підходу колектив одного тільки заводу імені Комінтерну (Нижній Тагіл) виготовив 35 000 танків. Метод зварювання під флюсом впровадили у виробництво понад 40 підприємств СРСР. Зварювальними апаратами, виготовленими Інститутом електрозварювання, за роки війни було зварено 6 млн швів танкових корпусів.

У галузі охорони здоров'я вивчено дію цитотоксичної сироватки та застосовано її для прискорення загоєння ран, переломів, лікування септичних станів, боротьби організму з інфекціями.

У галузі мовознавства, літератури, історії надруковано значну кількість творів на теми оборони та посібників для закладів вищої освіти і початкових шкіл, зокрема, «Нарис з історії України», «Нарис про розвиток української культури», чотиритомний посібник з історії УРСР року. Значну роботу було проведено над словниками[8].

Із середини серпня 1943 року розпочалася поступова реевакуація керівних органів та установ АН УРСР, яка тривала до вересня 1944 року, коли було відновлено роботу Львівської філії АН УРСР[9]. З цього моменту головні зусилля в роботі академії спрямовувались, насамперед, на прискорене розв'язання затриманих війною важливих, вузлових для кожної науки фундаментальних досліджень. Чимало часу і зусиль витрачалося також на відновлення робочих приміщень, лабораторно-експериментальної бази, повернення бібліотечних, музейних фондів та колекцій, поповнення наукового складу[8].

Впродовж 1946—1950 років відбулось збільшення загальної кількості установ академії — на кінець 1950 року їх налічувалось 68 (51 науково-дослідна і 17 допоміжних); відповідно збільшилась і кількість наукових співробітників[10].

Період 1951—1955 років в історії АН УРСР характеризується виокремленням декількох нових наукових напрямів — радіофізики і електроніки, фізики металів і сплавів, кібернетики, фізико-хімічної механіки твердих тіл, хімії високомолекулярних сполук[11].

До 1960 року були створені 20 нових академічних інститутів. У 1954 році засновано Кримський філіал АН УРСР, у 1965 — створено Донецький науковий центр АН УРСР, трохи згодом — Західний, Харківський, Південний та Дніпропетровський центри.

Впродовж 1956—1960 років академічними установами закладено фундамент для розвитку нових теоретичних та експериментальних досліджень в галузі фізики напівпровідників і напівпровідникових приладів: у сфері низькотемпературної електроніки, магнетизму, резонансних явищ у твердих тілах, електропровідності та надпровідності, пластичності та міцності твердих тіл, термодинамічних властивостей зріджених газів та фізичних процесів розділення газових сумішей; в галузі теоретичної радіотехніки, створенні радіотехнічних приладів, а також з питань теоретичної та прикладної геофізики[12].

Впродовж 1961—1965 років відбувалося посилення фундаментальних досліджень, впровадження наукових здобутків у практику, розширення використання новітніх методів дослідження у соціогуманітарних науках, суттєві зміни академічної структури, урізноманітнення географії та форм міжнародних зв'язків АН УРСР, масштабне будівництво академічних комплексів.

Так, у 1961 році Обчислювальний центр АН УРСР було реорганізовано в Інститут кібернетики, який став авторитетним осередком розроблення теорії цифрових автоматів.

У 1960-ті роки лідерські позиції в матеріалознавстві продовжував посідати Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона, на базі якого виконувався комплекс теоретичних і прикладних досліджень процесів зварювання в умовах, подібних до космічних[13].

У 1963 році система науково-дослідних інститутів та інших установ АН УРСР мала таку організаційну структуру: три секції, що об'єднували дев'ять відділів (згодом — відділень).

Станом на 1977 рік в АН УРСР налічувалися 121 академік і 175 членів-кореспондентів. Три її секції охоплювали 11 відділів і 82 наукові установи.

У 1980-х роках більшість наукових співробітників Академії була зосереджена у Секції фізико-технічних і математичних наук (у 1986 pоці — 76% співробітників), решта — у Секції хіміко-технологічних і біологічних наук (19%) та Секції суспільних наук (5%). Загальна кількість наукових співробітників зросла до 15 340. Втім, поруч із прогресом у фізичних і технічних науках відбувалося фальшування історії АН УРСР, приховувалися з ідеологічних причин імена видатних науковців.

Після досягнення незалежності України академія постала перед значними фінансовими труднощами. Неможливість купувати обладнання і реактиви, низька оплата роботи науковця, відсутність держзамовлення для практично-орієнтованих досліджень спонукала тисячі співробітників НАН залишити Україну чи науку. З іншого боку, перед вченими, особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися великі перспективи творчої праці. Юристи, історики, соціологи, економісти взяли активну участь у процесах державотворення. Якісно поліпшилися умови спілкування і взаємодії вчених із колегами за кордоном.

У період незалежної України світового значення набули фундаментальні здобутки за низкою напрямів математики, механіки, кібернетики, фізики високих енергій та астрофізики, теоретичної фізики, фізики твердого тіла, фізики плазми, неорганічної та органічної хімії, молекулярної біології та генетики, космічних досліджень, матеріалознавства тощо. Активно розвиваються й прикладні дослідження. Сьогодні академічна спільнота активно долучилася до дослідження проблем, пов'язаних з епідемією коронавірусу, а також — на здійснення розробок, спрямованих на задоволення потреб національного оборонно-промислового комплексу[14]

Емблема (логотип)[ред. | ред. код]

Офіційний логотип НАН України

У НАН України є офіційна емблема (логотип): у овальному лавровому обрамленні картуша внизу написано дату заснування академії – 1918. В середині картуша розміщено графічне зображення Великого конференц-залу НАН України та її назва великими літерами – НАЦІОНАЛЬНА – над зображенням Конференц-залу, АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ – під його зображенням[7][15].

Органи управління та структура[ред. | ред. код]

Найвищим органом самоврядування НАН України є Загальні збори, що складаються з дійсних членів (академіків) та членів-кореспондентів. У сесіях Загальних зборів (крім питань, пов'язаних з виборами дійсних членів, членів-кореспондентів та іноземних членів НАН України) беруть участь з правом ухвального голосу наукові працівники, делегованими трудовими колективами наукових установ НАН України, з правом дорадчого голосу — іноземні члени, керівники наукових установ НАН України та представники наукової громадськості. На Загальних зборах НАН України розглядають найважливіші питання, що належать до завдань і діяльності НАН України, визначають пріоритетні напрями діяльності НАН України[3][4].

У період між сесіями Загальних зборів керівництво роботою НАН України здійснює Президія НАН України, яка обирається Загальними зборами строком на 5 років. До складу Президії НАН України, вибори якої відбулися у жовтні 2020 року, входять 34 особи, в тому числі президент (Анатолій Загородній), перший віцепрезидент (Володимир Горбулін), чотири віцепрезидентів (Вячеслав Богданов, В'ячеслав Кошечко, Сергій Пирожков, Олег Рафальський), а також — головний учений секретар, 14 академіків-секретарів відділень та 14 членів Президії НАН України. У засіданнях Президії також беруть участь з правом дорадчого голосу п'ять виконуючих обов'язки члена Президії та 15 радників Президії НАН України[3][4].

Президент НАН України обирається Загальними зборами НАН України з числа дійсних членів НАН України таємним голосуванням простою більшістю голосів. Правовий статус президента НАН України регулюється Статутом НАН України[3]. Впродовж часу існування академії її президентами побували дев'ятеро осіб.

Президенти НАН України[16]
1. Вернадський Володимир Іванович 1918, 27 листопада — 1921, 9 травня
2. Василенко Микола Прокопович 1921, 18 липня — 1922, 27 лютого
3. Левицький Орест Іванович 1922, 27 березня — 1922, 9 травня
4. Липський Володимир Іполитович 1922, 12 червня — 1928, 3 травня
5. Заболотний Данило Кирилович 1928, 3 травня — 1929, 15 грудня
6. Богомолець Олександр Олександрович 1930, 17 липня — 1946, 19 липня
7. Палладін Олександр Володимирович 1946, 21 листопада — 1962, 27 лютого
8. Патон Борис Євгенович 1962, 27 лютого — 2020, 19 серпня
9. Загородній Анатолій Глібович 2020, 9 жовтня — по теперішній час

Чинним президентом НАН України є обраний на посаду 9 жовтня 2020 року доктор фізико-математичних наук (1991), професор (1998), академік НАН України (2006) Анатолій Глібович Загородній.[17][18][19][20]

Структура НАН України складається з Президії, апарата Президії НАН України, секцій, відділень, регіональних наукових центрів, які координують діяльність науково-дослідних інститутів та інших наукових установ, закладів вищої освіти, організацій, підприємств, а також об’єктів соціальної сфери, що забезпечують діяльність НАН України і перебувають у її віданні.

Станом на 15 лютого 2022 року у структурі НАН України функціонувало три секції, які об’єднували 14 відділень академії:

Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути та інші наукові установи (обсерваторії, ботанічні сади, дендропарки, заповідники, бібліотеки, музеї, науково-технічні, технологічні комплекси тощо).

В структурі НАН України діють національні заклади – Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут», Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія», Національний ботанічний сад імені М. Гришка, Національний дендрологічний парк «Софіївка», Національний науково-природничий музей, Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника, Національний центр «Мала академія наук України».

Також до структури академії входять підприємства дослідно-виробничої бази (дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, обчислювальні центри)[3][4].

В основу регіональної структури НАН України покладено п'ять регіональних наукових центрів подвійного (спільно з Міністерством освіти і науки України) підпорядкування:

а також -

Статутну діяльність Кримського наукового центру (Сімферополь) та його фінансування з бюджету НАН України призупинено у 2014 році[4].

Фінансування[ред. | ред. код]

Фінансово-економічною основою діяльності НАН України є фінансування з Державного бюджету України, у якому щороку окремим рядком визначаються кошти на забезпечення діяльності академії. Бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності НАН України за рахунок коштів загального фонду державного бюджету спрямовується на забезпечення основної діяльності наукових установ НАН України та на виконання окремих наукових і науково-технічних програм, проєктів і надання грантів[3].

Бюджет НАН України на 2022 рік відповідно до профільного законодавства складає 6 163 181 100 гривень, у тому числі на науково-технічну діяльність установ НАН України виділено 5 113 280 400 гривень й на підтримку розвитку пріоритетних напрямів наукових досліджень — 567 308 300 гривень[1].

Наукові школи[ред. | ред. код]

За час діяльності НАН України в її середовищі сформувалася низка наукових шкіл світового та європейського значення[16]. Зокрема у:

Видавництва та видання[ред. | ред. код]

В структурі НАН України працюють два видавництва, на які припадає 10–12% щорічної книжкової продукції академії:

  • Наукова думка (повна юридична назва — Державне підприємство "Науково-виробниче підприємство «Видавництво „Наукова думка“ НАН України»")
  • Академперіодика, Видавничий дім.

«Наукова думка» у 2020 році випустила у світ 29 назв наукових видань загальним обсягом понад 660 обліково-видавничих аркушів, підготовлених працівниками НАН України.

«Академперіодикою» тоді ж здійснено 301 випуск 54 академічних журналів загальним накладом 42 000 примірників та обсягом понад 3 500 обліково-видавничих аркушів, зокрема — 238 випусків 42 періодичних видань за «Програмою підтримки журналів НАН України», серед яких — єдиний вітчизняний академічний науково-популярний журнал «Світогляд». Окрім того, випущено 25 назв наукових видань сукупним обсягом 650 обліково-видавничих аркушів і накладом 5 700 примірників.

«Академперіодика» також видає загальноакадемічні журнали НАН України:

Іншими установами НАН України впродовж 2020 року сукупно видано 372 назви наукових монографій, 105 назв збірників наукових праць, 272 назви навчальної, довідкової, енциклопедичної, художньої та науково-популярної літератури. Загальна кількість статей науковців академії у періодичних виданнях становить 15 300. За кордоном опубліковано 66 (18%) назв наукових книг та майже 4 900 (32%) статей у періодичних виданнях. Поточні праці науковців у 2020 році було опубліковано у 86 наукових журналах НАН України, а також — у збірниках наукових праць, інших періодичних і серійних книжкових виданнях. 16 наукових журналів НАН України перекладено і видано англійською мовою закордонними видавцями; ще 10 журналів англійською мовою академічні наукові установи видають в Україні власними силами[4].

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Золота медаль імені В. І. Вернадського[ред. | ред. код]

Золота медаль імені В. І. Вернадського є найвищою відзнакою НАН України. Присуджується за видатні досягнення в природничих, технічних та соціогуманітарних науках. Заснована у 2003 році з нагоди 85-річчя створення НАН України. Названа на честь першого президента академії Володимира Вернадського, в день народження якого — 12 березня — щороку визначаються двоє чергових володарів нагороди (один вітчизняний вчений та один представник наукового зарубіжжя).

Медаль присуджується лише персонально — окремим особам — як за індивідуальні наукові досягнення, так і за сукупність наукових праць. Одна і та ж особа не може бути удостоєна Золотої медалі імені В. Вернадського більше, ніж один раз. Нагорода не надається посмертно, окрім випадку, коли лауреат помер вже після прийняття рішення про його нагородження.

Премії імені видатних вчених України (Іменні премії)[ред. | ред. код]

Присуджуються Національною академією наук України на підставі проведених у відповідних відділеннях академії конкурсів. Преміями імені видатних вчених України відзначаються науковці, котрі опублікували впродовж певного періоду кращі в своїх галузях (напрямах) наукові праці, здійснили винаходи і відкриття, що мають важливе значення для розвитку науки і економіки України. Перша з цих премій — імені Олександра Богомольця — була заснована у 1946 році (вперше вручена лише у 1954 році за підсумками 1953 року). Присуджуються щорічно, проте — з різною періодичністю (в основному раз на 2–3 роки), але — з однаковим формулюванням: «За видатні наукові роботи (досягнення)…». Різниця — у відповідних наукових галузях та напрямах (див. таблицю).

Премії імені видатних вчених України (за науковими галузями та напрямами)
Назва премії Наукова галузь (напрям) Рік заснування
1. Премія імені М. М. Амосова (Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології) Кардіохірургія, судинна хірургія, трансплантологія 2003
2. Премія імені М. М. Амосова (Відділення інформатики) Біокібернетика, штучний інтелект, інформаційні технології 2003
3. Премія імені О. К. Антонова Технічна механіка, літакобудування 1997
4. Премія імені О. І. Ахієзера Теоретична фізика, фізика плазми 2018
5. Премія імені М. П. Барабашова Фізика планет, зірок і галактик 1987
6. Премія імені М. М. Боголюбова Математика, теоретична фізика 1992
7. Премія імені О. О. Богомольця Фізіологія, патофізіологія 1946
8. Премія імені С. Я. Брауде Радіофізика, радіоастрономія 2007
9. Премія імені О. І. Бродського Теорія хімічної будови, кінетика, реакційна здатність 1997
10. Премія імені М. П. Василенка Держава і право України 1991
11. Премія імені В. І. Вернадського Геологія, геофізика, гідрофізика 19722007
12. Премія імені Б. І. Вєркіна Фізика низьких температур, техніка низьких температур 1997
13. Премія імені Д. В. Волкова Теорія ядра, фізика високих енергій 2007
14. Премія імені Г. А. Гамова Теорія фундаментальних взаємодій, астрофізика, космологія 2021
15. Премія імені С. М. Гершензона Молекулярна біологія, молекулярна генетика, молекулярна біофізика 2003
16. Премія імені В. М. Глушкова Кібернетика, теорія обчислювальних систем 1982
17. Премія імені М. С. Грушевського Історична україністика, соціологія 1990
18. Премія імені О. С. Давидова Теоретична фізика, біологічна фізика 1997
19. Премія імені О. М. Динника Механіка, машинобудування 1972
20. Премія імені М. М. Доброхотова Металургія, матеріалознавство 1997
21. Премія імені А. О. Дородніцина Комп'ютерна математика, обчислювальна техніка 2007
22. Премія імені Д. К. Заболотного Мікробіологія, вірусологія, епідеміологія 1967
23. Премія імені Р. Є. Кавецького Експериментальна онкологія 2000
24. Премія імені Г. В. Карпенка Фізико-хімічна механіка матеріалів, матеріалознавство 1987
25. Премія імені А. І. Кіпріанова Органічна хімія, хімія високомолекулярних сполук, хімічна технологія 1987
26. Премія імені Ф. М. Колесси Українська фольклористика, етнологія, народознавство, музикологія 1997
27. Премія імені В. П. Комісаренка Патофізіологія, ендокринологія 1996
28. Премія імені М. І. Костомарова Історія, історичне джерелознавство 1992
29. Премія імені П. Г. Костюка Фізіологія, біофізика, нейрофізіологія 2012
30. Премія імені М. Г. Крейна Функціональний аналіз, теорія функцій 2007
31. Премія імені М. М. Крилова Нелінійна механіка, прикладна математика 1964
32. Премія імені А. Ю. Кримського Сходознавство 1990
33. Премія імені Г. В. Курдюмова Фізика металів, фізичне матеріалознавство 1997
34. Премія імені М. О. Лаврентьєва Математика 1997
35. Премія імені Є. К. Лазаренка Мінералогія, кристалографія, петрографія
36. Премія імені В. Є. Лашкарьова Фізика напівпровідників, напівпровідникове приладобудування 1997
37. Премія імені С. О. Лебедєва Обчислювальна техніка, приладобудування 1976
38. Премія імені О. І. Лейпунського Ядерна енергетика 2007
39. Премія імені Д. З. Мануїльського Історія, філософія, держава, право 1972-1992
40. Премія імені І. І. Мечникова Мікробіологія, імунологія, геронтологія 1995
41. Премія імені Ю. О. Митропольського Математика, нелінійна механіка 2009
42. Премія імені В. С. Михалєвича Інформатика, теорія оптимізації, системний аналіз 2007
43. Премія імені Н. Д. Моргуліса Фізика поверхні, фізична електроніка, наноелектроніка 2007
44. Премія імені З. І. Некрасова Металургія 1997
45. Премія імені М. В. Остроградського Математика, математичні проблеми механіки 1997
46. Премія імені О. В. Палладіна Біохімія, молекулярна біологія 1973
47. Премія імені Є. О. Патона Металознавство 1964
48. Премія імені С. І. Пекаря Теорія твердого тіла 1997
49. Премія імені Г. С. Писаренка Міцність матеріалів і конструкцій 2007
50. Премія імені Л. В. Писаржевського Хімія, хімічна технологія 1964
51. Премія імені О. В. Погорєлова Геометрія, топологія 2007
52. Премія імені О. О. Потебні Мовознавство, філософія, мова, народна творчість 1997
53. Премія імені І. К. Походні Прикладне матеріалознавство 2015
54. Премія імені А. Ф. Прихотько Лазерна фізика, оптика, кристалографія 1997
55. Премія імені Г. Ф. Проскури Енергетика 1974
56. Премія імені М. В. Птухи Економіка, демографія, демографічна статистика 1997
57. Премія імені І. П. Пулюя Прикладна фізика 1997
58. Премія імені Л. П. Симиренка Садівництво, дендробіологія, квітникарство 1980
59. Премія імені К. Д. Синельникова Ядерна фізика 1974
60. Премія імені М. Д. Стражеска Внутрішні хвороби, кардіологія 1991
61. Премія імені С. І. Субботіна Геофізика, гідрофізика, наукове приладобудування, метрологія, фізика атмосфери 1997
62. Премія імені С. П. Тимошенка Теоретична механіка, прикладна механіка 1997
63. Премія імені В. І. Толубинського Теплофізика, теплотехніка 1997
64. Премія імені В. І. Трефілова Фізика міцності, пластичність матеріалів 2002
65. Премія імені М. І. Туган-Барановського Економіка 1992
66. Премія імені П. А. Тутковського Геологія, географія, океанологія, геоекологія, кліматологія, метеорологія 2007
67. Премія імені Є. П. Федорова Теоретична астрономія, прикладна астрономія 1999
68. Премія імені І. Я. Франка Філологія, етнологія, мистецтвознавства 1979
69. Премія імені І. М. Францевича Фізичне матеріалознавство 1987
70. Премія імені М. Г. Холодного Ботаніка, фізіологія рослин, екологія рослин 1972
71. Премія імені В. М. Хрущова Електроенергетика, електротехніка 1997
72. Премія імені В. Ю. Чаговця Фундаментальна фізіологія, прикладна фізіологія 2013
73. Премія імені Д. Ф. Чеботарьова Геронтологія, геріатрія 2008
74. Премія імені Д. І. Чижевського Філософія 1997
75. Премія імені О. Г. Шліхтера Економіка 1972-1992
76. Премія імені І. І. Шмальгаузена Зоологія, морфологія, філогенія, екологія тварин, біоніка 1993
77. Премія імені Ф. І. Шміта Мистецтвознавство, культурологія 2007
78. Премія імені Л. В. Шубникова Експериментальна фізика 2001
79. Премія імені В. Я. Юр'єва Генетика 1964
80. Премія імені М. К. Янгеля Прикладна механіка, технічна механіка, ракетно-космічна техніка 1977
81. Премія імені Ф. Г. Яновського Терапія, клінічна бактеріологія, імунологія 1993

Премія для молодих учених і студентів вищих навчальних закладів за кращі наукові роботи[ред. | ред. код]

Президія НАН України щороку (у лютому) присуджує 14 премій для молодих учених і стільки ж – для студентів закладів вищої освіти. Премії надаються окремим авторам або колективам авторів в галузях природничих, технічних і соціогуманітарних наук за кращі наукові роботи, а також – за серії наукових робіт з єдиної тематики, за відкриття та винаходи. Колектив, висунутий на нагородження, повинен включати лише основних авторів, чий внесок був найвагомішим, і складатися не більш як з трьох осіб. Особам, удостоєним премій, на загальних зборах відповідного відділення НАН України вручаються дипломи встановленого зразка. На конкурс не приймаються збірники наукових робіт різних авторів, а також роботи, які раніше були удостоєні премій НАН України, галузевих академій або спеціальних премій інших відомств, що присуджуються на конкурсній основі[21].

Відзнаки[ред. | ред. код]

У відомчій нагородній системі НАН України існують також шість персональних заохочувальних відзнак (нагрудних знаків). П'ять із них засновані у 2005 році, Пам'ятна відзнака на честь 100-річчя Національної академії наук України — у 2018.

  • Відзнака «За наукові досягнення». Присвоюється за визначні досягнення у розвиткові фундаментальних і прикладних наукових досліджень, підвищенні міжнародного авторитету вітчизняної науки і її провідних шкіл, реалізації соціальної і економічної політики держави, у розробці й впровадженні нових наукових рішень, ефективних технологій та зміцненні науково-технічного потенціалу України вагомими здобутками.[22]
  • Відзнака «За професійні здобутки». Присвоюється за довголітню сумлінну працю, зразкове виконання посадових обов'язків, високу професійну майстерність та вагомий особистий внесок у забезпечення наукових досліджень.[23]
  • Відзнака «За сприяння розвитку науки». Присвоюється за вагоме сприяння розвиткові наукових досліджень, вирішенню найважливіших наукових і науково-технічних проблем, впровадженню результатів досліджень у практику, підготовці та вихованню наукових кадрів, а також — за благодійну, меценатську та гуманітарну діяльність у галузі науки, освіти, культури, мистецтва та охорони здоров'я.[24]
  • Відзнака «За підготовку наукової зміни». Присвоюється за вагомий особистий внесок у виховання молодих наукових кадрів, заснування або розвиток провідних наукових шкіл, активну педагогічну діяльність, роботу з аспірантами і докторантами, дієву участь у заходах з інтеграції науки і освіти, поєднання навчального процесу з науково-дослідною роботою.[25]
  • Пам'ятна відзнака на честь 100-річчя Національної академії наук України. Присвоюється за досягнення у реалізації соціальної і економічної політики держави, розроблення новітніх наукових рішень і ефективних технологій та їх впровадження у економіку та соціальну сферу держави, підготовку і виховання наукових кадрів, зміцнення міжнародного авторитету вітчизняної науки та самовіддану сумлінну працю.[27]

Почесні звання[ред. | ред. код]

  • Почесний доктор НАН України. Звання започатковане у 1998 році з метою вшанування видатних діячів світової науки, культури, державних та громадських діячів. Присуджується за вагомий внесок у розвиток науки, суспільний прогрес, забезпечення миру, взаєморозуміння й співробітництва між народами.[28]
  • Почесний директор. Звання започатковане у 2016 році. Його може бути удостоєний дійсний член (академік) НАН України, котрий досягнув 65-річного віку та тривалий час очолював ту чи іншу науково-дослідну установу НАН України, яка під його керівництвом посідала провідне місце у певній галузі науки (на момент здійснення відповідного подання претендент на звання та статус почесного директора вже не повинен перебувати на керівній посаді).[29]

Гранти та стипендії (фінансове заохочення)[ред. | ред. код]

  • Стипендії НАН України для молодих учених. Започатковані у 2016 році. Призначаються з метою підтримки наукової діяльності та створення умов для мотивації талановитих молодих учених, які здійснюють перспективні наукові дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних, суспільних і гуманітарних наук.[33]

100-річний ювілей[ред. | ред. код]

  • Рішенням 39-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 100-річчя НАН України було включене до Календаря пам'ятних дат, що відзначалися під егідою цієї міжнародної організації у 2018 році.
  • 6–7 грудня 2018 року у Павільйоні «Наука» НАН України (Київ, проспект Академіка Глушкова, 1, павільйон №23) було проведено Виставку наукових і науково-технічних досягнень вчених НАН України, на якій 70 академічних установ представили понад 600 наукових результатів за широким спектром напрямів — від інформаційних технологій до нових сортів рослин, а також — низку наукових видань. В межах виставки академія разом із Міністерством оборони України та Державним концерном «Укроборонпром» провела спеціалізовану виставку-презентацію науково-технічних розробок і технологій НАН України «Наука — обороні та безпеці держави».

Література[ред. | ред. код]

  1. Академік Анатолій Глібович Загородній: Матеріали до біобібліографії (до 70-річчя від дня народження). Київ, 2021. 136 с.
  2. Амосов М. М. До 100-річчя від дня народження. Київ, 2013. 264 с.
  3. Б. Є. Патон: 50 років на чолі Академії. Київ, 2012. 774 с.
  4. Бойко Ю. О., Брязкало Т. В. Архівна спадщина академіка Георгія Степановича Писаренка. Київ, 2017. 382 c.
  5. Боряк Г. В. Діяльність Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН та її роль у створенні Академії // Вісник НАН України. Київ, 2019. №1. С. 55–63.
  6. Булгаков Ю. В. Академік А. Д. Коваленко: життя та наукова діяльність (Джерелознавче дослідження). Київ, 2019. 192 с.
  7. Видатні вчені Національної Академії наук України: Особові архівні та рукописні фонди академіків і членів-кореспондентів у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (1918—1998) [Путівник]. Київ, 1998. 308 с.
  8. Відділення механіки НАН України: Історико-біографічний довідник. Київ, 2015. 344 с.
  9. Даниленко В. В. І Вернадський. Простір життя і думки. Київ, 2019. 352 с.
  10. Дзюба І. М. Академія наук України національна // Енциклопедія сучасної України. Т. 1. Київ, 2001. С. 250—289.
  11. За підсумками року: Інтерв'ю з Президентом НАН України академіком А. Г. Загороднім. Вісник НАН України. Київ, 2022. №1. С. 3–10.
  12. Загородній А. Г. та ін. Геній науки: До 110-річчя від дня народження академіка М. М. Боголюбова. Вісник НАН України. Київ, 2018. №8. С. 73–82.
  13. Історія Академії наук України. 1918—1923: Документи і матеріали. Київ, 1993. 572 c.
  14. Історія Національної академії наук України в суспільно-політичному контексті, 1918—1998. Київ, 2000. 528 с.
  15. Історія Національної академії наук України. 1918—1933: Науково-довідковий апарат. Київ, 2002. 448 c.
  16. Історія Національної академії наук України. 1924—1928: Документи і матеріали. Київ, 1998. 762 c.
  17. Історія Національної академії наук України. 1929—1933: Документи і матеріали. Київ, 1998. 542 c.
  18. Історія Національної академії наук України. 1934—1937: Документи і матеріали. Київ, 2003. 832 c.
  19. Історія Національної академії наук України. 1938—1941: Документи і матеріали. Київ, 2003. 920 c.
  20. Історія Національної академії наук України. 1941—1945. Частина 1. Документи і матеріали. Київ, 2007. 808 c.
  21. Історія Національної академії наук України. 1941—1945. Частина 2. Додатки. Київ, 2008. 576 c.
  22. Історія Національної академії наук України. 1946—1950. Частина 1. Документи і матеріали. Київ, 2008. 604 c.
  23. Історія Національної академії наук України. 1946—1950. Частина 2. Додатки. Київ, 2008. 716 c.
  24. Історія Національної академії наук України, 1951—1955. Частина 1. Документи і матеріали. Київ. 2012. 880 c.
  25. Історія Національної академії наук України. 1951—1955. Частина 2. Додатки. Київ, 2012. 914 с.
  26. Історія Національної академії наук України. 1956—1960. Частина 1. Документи і матеріали. Київ, 2015. 872 c.
  27. Історія Національної академії наук України. 1956—1960. Частина 2. Додатки. Київ, 2015. 1064 c.
  28. Історія Національної академії наук України. 1961—1965. Частина 1. Документи і матеріали. Київ, 2020. 944 с.
  29. Керманич української науки: Життєвий і творчий шлях Б. Є. Патона (до 100-річчя від дня народження. Київ, 2018. 350 с.
  30. Локтєв В. М., Пономаренко Л. П. До історії академічних фізичних досліджень в Україні // Вісник НАН України. Київ, 2018. №9. С. 3–25.
  31. Матвєєва Л. В. Нариси з історії Всеукраїнської академії наук. Київ, 2003. 296 с.
  32. Національна академія наук України (1918−2018): До 100-річчя від дня заснування. Київ, 2018. 336 с.
  33. Національна академія наук України. 1918−2008: До 90-річчя від дня заснування. Київ, 2008. 624 с.
  34. Національна академія наук України. Видатні досягнення. 1918—2018. Київ, 2018. 320 с.
  35. Національна Академія наук України. Персональний склад. 1918—2018. Київ, 2018. 560 с.
  36. Національна Академія наук України в 1991—2021 роках. До 30-річчя Незалежності України. Київ, 2021. 228 с.
  37. Національна академія наук України: правові засади організації та діяльності (до 100-річчя утворення НАН України). Київ, 2018. 574 с.
  38. Національна академія наук України: статистичний і наукометричний аналіз ефективності наукового потенціалу. Київ, 2018. 344 с.
  39. Національна академія наук України — 100: головні тенденції розвитку і здобутки. Документи і матеріали. Книга 1. 1918—1945. Київ, 2018. 948 c.
  40. Національна академія наук України — 100: головні тенденції розвитку і здобутки. Документи і матеріали. Книга 2, частина 1. 1946—1970. Київ, 2018. 1088 с.
  41. Національна академія наук України — 100: головні тенденції розвитку і здобутки. Документи і матеріали. Книга 2, частина 2. 1971—1991. Київ, 2018. 1136 с.
  42. Національна академія наук України — 100: головні тенденції розвитку і здобутки. Документи і матеріали. Книга 3. 1992—2018. Київ, 2018. 584 с.
  43. Бершеда Є. Р. Національна академія наук України та державотворення: кадровий внесок // Вісник НАН України. Київ, 2019. №4. С. 3–10.
  44. Онищенко О. С., Дубровіна Л. А. Великий будівничий української науки // Вісник НАН України. Київ, 2018. №11. C. 34–78.
  45. Особові архівні фонди вчених НАН України в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: Путівник. Київ, 2017. 772 c.
  46. Папакін Г. Гетьман Павло Скоропадський та Українська академія наук: проблема пошуку президента // Український історичний журнал. Київ, 2018. №6. С. 53–72.
  47. Папакін Г. Павло Скоропадський та Українська академія наук (до 100-річчя НАН України). Київ, 2018. 336 с.
  48. Пирожков С. І., Дубровіна Л. А. Видатні організатори академічної науки // Вісник НАН України. Київ, 2018. № 11. С. 18–33.
  49. Полонська-Василенко Н. Д. Українська академія наук. Нарис історії. Київ, 1993. 576 с.
  50. Пошук оптимальних шляхів — це завжди непросте завдання: Інтерв'ю з нагоди 70-річчя академіка НАН України А. Г. Загороднього // Вісник НАН України. Київ, 2021. №1. С. 94–106.
  51. Творець теоретичної і математичної фізики: до 110-річчя від дня народження академіка М. М. Боголюбова. Київ, 2019. 532 с.
  52. Томазов В. Патони: родинна хроніка. Київ, 2018. 316 с.
  53. Храмов Ю. О. та ін. Національна академія наук України, 1918—2018: Хронологія. Київ, 2018. 720 с.
  54. Храмов Ю. та ін. Рання історія Академії наук України (1918—1921) // Вісник Національної академії наук України. Київ, 2018. №10. С. 3–16.
  55. Члени-засновники Національної академії наук України: Збірник нарисів. Київ, 1998. 376 с.
  56. Шаповал А. Володимир Миколайович Перетц як вчений-українознавець, дослідник рукописної та книжкової спадщини у світлі епістолярних джерел: монографія, 2020. 596 c.
  57. Шемшученко Ю. С., Скрипнюк О. В. Правовий статус дійсних членів (академіків) і членів-кореспондентів НАН України: еволюція, сучасність та перспективи // Вісник НАН України. Київ, 2018. №9. С. 3–17.
  58. Шпак А. П., Юркова О. В. Національна академія наук України // Енциклопедія історії України. Т. 7. Київ, 2010. С. 244.
  59. Юркова О. В. «Реквізиція по-більшовицьки», або як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук // Вісник НАН України. 2019. №9. С. 19–34.
  60. Юркова О. Київська історична школа М. С. Грушевського: долі науковців // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. Київ, 1998. №1. С. 263—280.
  61. Ясь О. В. Народження Академії: Коротка хроніка 1918 року, або як це було… Вісник НАН України. Київ, 2018. №11. С. 5–17.
  62. Ясь О. Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ — початку ХХ ст.: тексти та контексти // Український історичний журнал. Київ, 2018. №6. С. 4–32.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Довідка про Національну академію наук України (станом на 01.01.2021).
  2. До складу Національної академії наук України обрано нових членів.
  3. Загородній Анатолій Глібович.
  4. Закон України «Про державний бюджет України на 2022 рік».
  5. Історія НАН України.
  6. Підсумкова інформація про відзначення 100-річчя НАН України.
  7. Положення про Відзнаку Національної академії наук України «За наукові досягнення»
  8. Положення про Відзнаку Національної академії наук України «За підготовку наукової зміни»
  9. Положення про Відзнаку Національної академії наук України «За професійні здобутки».
  10. Положення про Відзнаку Національної академії наук України «За сприяння розвитку науки».
  11. Положення про Відзнаку Національної академії наук України для молодих учених «Талант, натхнення, праця».
  12. Положення про проведення конкурсу проєктів науково-дослідних робіт молодих учених НАН України, їх виконання та цільове фінансове забезпечення", затверджене розпорядженням Президії НАН України №119 від 22.02.2013.
  13. Положення про стипендії НАН України для молодих учених затверджено постановою Президії НАН України №279 від 09.12.2020.
  14. Постанова Президії НАН України №97 від 03.04.1998 «Про встановлення звання Почесний доктор Національної академії наук України».
  15. Постанова Президії НАН України від 09.12.2020 «Про затвердження нової редакції Положення про стипендії Національної академії наук України для молодих вчених».
  16. Постанова Президії НАН України №180 від 14.09.2016 «Про затвердження Основних принципів організації та діяльності наукової установи Національної академії наук України».
  17. Постанова Президії НАН України «Про Пам'ятну відзнаку на честь 100-річчя Національної академії наук України».
  18. Постанова Президії НАН України від №24 від 27.03.2013 «Про порядок відбору молодих учених НАН України для заслуховування на засіданнях Президії НАН України».
  19. Постанова Президії НАН України №16 від 23.01.2008 «Про символіку НАН України».
  20. Статут Національної академії наук України.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Закон України «Про державний бюджет України на 2022 рік»
  2. Directory of Open Access Journals — 2003.
  3. а б в г д е ж Статут Національної академії наук України
  4. а б в г д е ж Довідка про Національну академію наук України (станом на 01.01.2021)
  5. До складу Національної академії наук України обрано нових членів
  6. Полонська-Василенко Н. Українська Академія Наук (Нарис історії). Частина I (1918—1930). Мюнхен: Інститут для вивчення історії та культури СССР. Досліди і матеріали (серія 1, ч. 21), 1955. С. 15.
  7. а б Юркова О. В. «Реквізиція по-більшовицьки», або Як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук // Вісник НАН України. Київ, 2019. №9. С. 19–34
  8. а б Історія Національної академії наук України. 1941—1945. Частина 1. Документи і матеріали. Київ: Національна бібліотека України імені В. Вернадського, 2007. 808 c.
  9. Національна академія наук України (1918—2018). До 100-річчя від дня заснування. Київ: Академперіодика, 2018. 336 с.
  10. Історія Національної академії наук України. 1946—1950/ Частина 1. Документи і матеріали. Київ: Національна бібліотека України імені В. Вернадського, 2008. 604 с.
  11. Історія Національної академії наук України. 1951—1955. Частина 1. Документи і матеріали. Київ: Національна бібліотека України імені В. Вернадського, 2012. 880 с.
  12. Історія Національної академії наук України. 1956—1960. Частина 1. Документи і матеріали. Київ: Національна бібліотека України імені В. Вернадського, 2015. 872 c.
  13. Історія Національної академії наук України. 1961—1965. Частина 1. Документи і матеріали. Київ: Національна бібліотека України імені В. Вернадського, 2020. 944 с.
  14. Національна академія наук України в 1991—2021 роках. До 30-річчя Незалежності України. Київ: Академперіодика, 2021. 228 с.
  15. Постанова Президії НАН України №16 від 23.01.2008 «Про символіку НАН України»
  16. а б в Історія НАН України
  17. Академік Анатолій Глібович Загородній: Матеріали до біобібліографії (до 70-річчя від дня народження). Київ: Національна бібліотека України імені В. Вернадського, 2021. 136 с.
  18. За підсумками року. Інтерв'ю з Президентом НАН України академіком А. Г. Загороднім // Вісник Національної академії наук України. Київ, 2022. №1. С. 3–10
  19. Загородній Анатолій Глібович
  20. «Пошук оптимальних шляхів — це завжди непросте завдання». Інтерв'ю з нагоди 70-річчя академіка НАН України А. Г. Загороднього. Вісник НАН України. Київ, 2021. №1. С. 94–106
  21. Постанова Президії НАН України від 9 грудня 2020 року «Про затвердження нової редакції Положення про стипендії Національної академії наук України для молодих вчених»
  22. Положення про Відзнаку Національної академії наук України «За наукові досягнення»
  23. Положення про Відзнаку Національної академії наук України «За професійні здобутки»
  24. Положення про Відзнаку Національної академії наук України «За сприяння розвитку науки»
  25. Положення про Відзнаку Національної академії наук України «За підготовку наукової зміни»
  26. Положення про Відзнаку Національної академії наук України для молодих учених «Талант, натхнення, праця»
  27. Постанова Президії НАН України «Про Пам'ятну відзнаку на честь 100-річчя Національної академії наук України»
  28. Постанова Президії НАН України № 97 від 03.04.1998 "Про встановлення звання «Почесний доктор Національної академії наук України»
  29. Постанова Президії НАН України № 180 від 14.09.2016 «Про затвердження Основних принципів організації та діяльності наукової установи Національної академії наук України»
  30. Положення про проведення конкурсу проєктів науково-дослідних робіт молодих учених НАН України, їх виконання та цільове фінансове забезпечення, затверджене розпорядженням Президії НАН України №119 від 22.02.2013
  31. Постанова Президії НАН України від №24 від 27.03.2013 «Про порядок відбору молодих учених НАН України для заслуховування на засіданнях Президії НАН України»
  32. Постанова Президії НАН України від №183 від 30.05.2018 «Про затвердження Положення про гранти НАН України дослідницьким лабораторіям/групам молодих вчених НАН України для проведення досліджень за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки»
  33. Положення про стипендії НАН України для молодих учених, затверджене постановою Президії НАН України №279 від 09.12.2020
  34. Указ Президента України №136/2017 від 18.05.2017
  35. Указ Президента України №414/2018 від 07.12.2018 «Про відзначення державними нагородами України працівників Національної академії наук України»
  36. Підсумкова інформація про відзначення 100-річчя НАН України

Див. також[ред. | ред. код]