Літопис Аскольда
«Літопис Аскольда» («Аскольдов літопис») — реконструкція літопису декількома дослідниками, який гіпотетично написано за часів правління київських князів Аскольда і Діра. Більшістю дослідників визнається науковою містифікацією.
Версії існування літопису[ред. | ред. код]
Про можливе існування записів християн на Русі за князя Аскольда вперше заговорив І. Є. Забєлін. На таку ідею його спонукали записи в Никонівському літописі за 60-ті роки IX століття[1]. Однак, І. Є. Забєліна тоді дослідники не підтримали, а про його ідею надовго забули[2][3]. Б. О. Рибаков суттєво розвинув цю ідею в книзі 1963 року «Давня Русь: Сказання. Билини. Літописи»[4], виділивши записи з Никонівського літопису, що належали до «Літопису Аскольда», тим самим зробив раннім періодом літописання IX століття[5][6]. Він встановив, що в Никонівському літописі знаходяться вісім фрагментів цього літопису за період 867—882 роки. При цьому, на думку історика, Аскольдів літописець користувався олександрійсько-болгарським рахунком років «від створення світу». Він також стверджував, що «Літопис Аскольда» носить на собі болгарський вплив[7].
М. Ю. Брайчевський з довірою поставився до побудов Б. О. Рибакова і спробував реконструювати «Літопис Аскольда». Однак в свою реконструкцію він додав не тільки ті вісім фрагментів, що були виділені Б. О. Рибаковим, але і ряд інших[8]. На думку історика, книжники Ярослава Мудрого переробили літописні дані — перенісши події, що були пов'язані з Аскольдом, на князів Олега Віщого, Ігоря Старого, Володимира Великого (походи і договори з Візантією, хрещення тощо)[9]. Основні ідеї М. Ю. Брайчевського по Аскольдовому літописанню були відображені в декількох його роботах[10][11]. В реконструюючому вигляді «Літопис Аскольда» був вперше виданий в 1988 році в журналі «Київ»[12] (перевиданий в 2001 році[13], а в 2009 році був виданий уривок[14]).
Наступним прихильником існування «Літопису Аскольда» виступив П. М. Сас в своїй статті[15]. Він в «Катехизмі» 1627 року Лаврентія Зизанія знайшов сліди Аскольдова літописця[16]. Автор вибрав для пошуку літописання IX—X століть текст неісторичного характеру, а саме маленький уривок, де йдеться про чотири хрещення Русі[17]. П. М. Сас припускав, що Зизанію могли бути доступні джерела (наприклад, тексти «Невідомого літописця»), які інформували про християнізацію Русі IX століття, які згодом до нас не дійшли[18].
Критика[ред. | ред. код]
До гіпотез Б. О. Рибакова та М. Ю. Брайчевського про існування «Літопису Аскольда» дослідники в основному відносяться скептично[8][19][20][21][22]. На думку П. П. Толочка, можна лише припустити на підставі аналізу Никонівського літопису та Повісті врем'яних літ, що за часів князя Аскольда або трохи пізніше в Києві могли з'явитися поодинокі записи. Але говорити про стійку літописну традицію в IX столітті не доводиться[23]. В. М. Ричка стверджує, що «Літопис Аскольда» М. Ю. Брайчевського є «ілюзією джерельної реальності». Проте, це яскравий пам'ятник суспільно-політичної думки XX століття[24].
Видання «Літопису Аскольда»[ред. | ред. код]
- Брайчевський М. Ю. Літопис Аскольда // Вибране. — К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2009. — Т. II. — С. 762—773. — ISBN 978-966-355-029-9.
- Брайчевський М. Ю. Літопис Аскольда // Київ. — 1988. — № 2. — С. 146—170.
- Брайчевський М. Ю. Літопис Аскольда. — К. : Український центр духовної культури, 2001. — С. 7—43.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Забелин, 1876, с. 472—476.
- ↑ Толочко Летописи, 2003, с. 10—11.
- ↑ Рыбаков Киевская Русь, 1982, с. 115.
- ↑ Толочко Рыбаков, 1998, с. 6.
- ↑ Толочко Летописи, 2003, с. 11—12.
- ↑ Рычка, 2012, с. 15.
- ↑ Рыбаков, 1963, с. 168—172.
- ↑ а б Лурье, 1997, с. 91—92.
- ↑ Рычка, 2012, с. 16.
- ↑ Брайчевский, 1986, с. 31—38.
- ↑ Брайчевский Утверждение, 1989, с. 62, 206, 207, 216, 227, 238.
- ↑ Літопис Аскольда, 1988.
- ↑ Літопис Аскольда1, 2001.
- ↑ Літопис Аскольда2, 2009.
- ↑ Сас, 1993, с. 213—214.
- ↑ Русина, 2009, с. 355—356.
- ↑ Толочко, 2000, с. 694.
- ↑ Сас, 1993, с. 216—217.
- ↑ Толочко, 2000, с. 692.
- ↑ Никитин, 2001, с. 17.
- ↑ Толочко Летописи, 2003, с. 12.
- ↑ Рычка, 2012, с. 15—25.
- ↑ Толочко Летописи, 2003, с. 13.
- ↑ Рычка, 2012, с. 25.
Джерела[ред. | ред. код]
- Брайчевский М. Ю. Неизвестное письмо патриарха Фотия киевскому кагану Аскольду и митрополиту Михаилу Сирину // Византийский временник. — 1986. — Т. 47. — С. 31—38. (рос.)
- Брайчевский М. Ю. Утверждение христианства на Руси. — К. : Наукова думка, 1989. — 296 с. — ISBN 5-12-001172-1. (рос.)
- Забелин И. Е. История русской жизни с древнейших времён. — М. : И. К. Грачёв, 1876. — Т. 1. — 647 с. (рос.)
- Лурье Я. С. История России в летописании и восприятии Нового Времени // Россия Древняя и Россия Новая. — СПб. : Дмитрий Буланин, 1997. — С. 13—171. (рос.)
- Никитин, А. Л. Основания русской истории: Мифологемы и факты. — М. : Аграф, 2001. — 768 с. — ISBN 5-7784-0041-1. (рос.)
- Русина Е. В. Публикация источников XVI—XVIII ст. в постсоветской Украине // Cahiers du monde russe. — 2009. — № 2/50. — С. 347—359. (рос.)
- Рыбаков Б. А. Древняя Русь: Сказания. Былины. Летописи. — М. : Академия наук СССР, 1963. — 360 с. (рос.)
- Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. — М. : Наука, 1982. — 592 с. (рос.)
- Рычка В. М. «Летопись Аскольда»: об источниковедческих мнимостях и казусах историографии // Казус: Индивидуальное и уникальное в истории — 2007—2009. — РГГУ, 2012. — Вип. 9. — С. 15—27. — ISBN 978-5-7281-1151-1. (рос.)
- Сас П. М. Концепція хрещення Русі Лаврентія Зизанія // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1993. — Т. 225. — С. 204—231.
- Толочко О. П. Ще раз про «Літопис Аскольда» (Дещо про міфи української текстології) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 2000. — Т. 240. — С. 690—701.
- Толочко П. П. Б. А. Рыбаков — выдающийся историк и археолог // Археологія. — 1998. — № 2. — С. 3—9. (рос.)
- Толочко П. П. Русские летописи и летописцы X—XIII вв. — СПб. : Алетейя, 2003. — 296 с. — ISBN 5-89329-557-9. (рос.)