Рибаков Борис Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рибаков Борис Олександрович
Rybakov BA.jpg
Народився 21 травня (3 червня) 1908(1908-06-03)
Москва
Помер 27 грудня 2001(2001-12-27) (93 роки)
Москва
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg Радянська Росія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність археологія, історія
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова і Q4533069?
Науковий ступінь доктор історичних наук
Вчене звання проф., Список академіків АН СРСР і Поточний список академіків Російської академії наук
Науковий керівник Бахрушин Сергій Володимирович і Городцов Василь Олексійович
Відомі учні С. Плетньова
Володіє мовами російська[1]
Заклад Московський державний університет імені Ломоносова, Державний історичний музей і Інститут археології РАН
Членство Російська академія наук, Академія наук СРСР і Польська академія наук
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден «За заслуги перед Вітчизною»
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Ленінська премія Державна премія СРСР Державна премія СРСР

Бори́с Олекса́ндрович Рибако́в (21 травня (3 червня) 1908(19080603) — †27 грудня 2001) — російський археолог і історик, академік РАН (1991; академік АН СРСР з 1958), Герой Соціалістичної Праці (1978). Ленінська премія (1976), Державна премія СРСР (1949, 1952). Премія імені академіка Б. Д. Грекова, дійсний член Російської Академії Наук, почесний член Чехословацької, Польської і Болгарської академій наук, заслужений професор Московського університету ім. М. В. Ломоносова, доктор історичних наук, почесний доктор Краківського Ягеллонського університету. За свою плідну науково-педагогічну діяльність був нагороджений вищими вітчизняними і зарубіжними нагородами, у тому числі: Золотою медаллю «Серп і молот», трьома орденами Леніна, Орденом Жовтневої революції, «Трудового Червоного Прапора», «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня.

Основні праці з археології, історії, культурі слов'ян і Стародавній Русі.

Праці[ред. | ред. код]

За понад 70 років його наукової діяльності були опубліковані монографії:

  • «Радзіміні» (1932),
  • «Ремесло Стародавньої Русі» (1948),
  • «Старовини Чернігова» (1949),
  • «Стародавня Русь. Оповіді. Билини. Літописи» (1963),
  • «Перші століття руської історії» (1964),
  • «Руські написи датовані XI–XIV століттями» (1964),
  • «Руське прикладне мистецтво X–XIII століть» (1971),
  • «Слово про полк Ігорев і його сучасники» (1971),
  • "Руські літописці і автор «Слова о полку Ігоревім» (1972),
  • «Російські карти Московії XV — почала XVI століть» (1974),
  • «Геродотова Скіфія. Історико-географічний аналіз», (1979),
  • «Язичниство стародавніх слов'ян» (1981),
  • «Київська Русь і руські князівства XII–XIII століть» (1982),
  • «Язичниство стародавньої Русі» (1987),
  • "Петро Бориславич. Пошук автора «Слова о полку Ігоревім» (1991),
  • «Стригольники. Російські гуманісти XIV сторіччя» (1993), збірка наукових праць «З історії культури стародавньої Русі», науково-популярна книга «Початкові століття російської історії» (1984), написав понад 400 статей та рецензії, у тому числі крупні розділи для двотомника «Історія культури стародавньої Русі. Домонгольській період» (1948, 1951) і "Нариси історії російської культури XIII–XV ст. ст. (1969, 1970), а також важливі розділи вишівських і шкільних підручників. Під його редакцією вийшла дуже велика кількість різноманітних наукових досліджень: перші шість томів «Історії СРСР з якнайдавніших часів», багатотомні — «Зведення археологічних джерел», «Археологія СРСР», «Повний збір руських літописів» і ін.

Багато наукових праць Бориса Олександровича були фундаментальними. Вони в корені міняли уявлення читачів про життя, побут і рівень соціально-економічного і культурного розвитку населення Східної Європи. Так, наприклад, в книзі «Ремесло стародавньої Русі» досліднику вдалося прослідити генезис і етапи розвитку ремісничого виробництва у східних слов'ян з VI по XV століття, а також виявити десятки ремісничих галузей. Після публікації цієї праці стало очевидне, що домонгольська Русь не тільки не відставала в своєму економічному розвитку від країн Західної Європи, як це стверджували раніше багато учених, але по деяких показниках випереджало ці країни.

В монографії «Стародавня Русь. Оповіді. Билини. Літописи» він провів паралелі між билинними сюжетами і руськими літописами. Він прийшов також до дуже важливого висновку про те що окремі погодні записи в Київській державі починають робитися не в XI столітті, а вже в другій половині IX–X сторіч.

Учений детально досліджував руське літописання, встановив авторів окремих літописних фрагментів, піддав ретельному аналізу оригінальні вісті історика XVIII століття В. Н. Татищева і дійшов висновку, що вони відображають дійсність, що В. Н. Татищев не займався фальсифікацією історії.

Досконально вивчив Б. А. Рибаков і такі чудові пам'ятники староруської літератури як «Слово про Ігорів похід» і «Слово Данила Заточника». Він висунув сміливу гіпотезу, згідно з якою автором «Слово про полк Ігореве» був київський боярин Петро Бориславич. Він довів що видатний мислитель і публіцист кінця XII — почала XIII століть Данило Заточник був великокнязівським літописцем при дворах Всеволод Велике Гніздо і його сина Костянтина.

Борис Рибаков значно розсунув хронологічні рамки «слов'янського світу». Він привів сильні аргументи на користь того, що предки слов'ян мешкали в лісостепу середнього Подніпров'я і активно взаємодіяли зі скіфськими племенами з Причорномор'я ще за часів «батька історії» Геродота (5 століття до н. е.). В книзі «Київська Русь і руські князівства XII–XIII віхах» він ще більше удревнив слов'янську історію, віднісши її початок до XV ст. до н. е.

Б. О. Рибаков про киян та новгородців часів Київської Русі[ред. | ред. код]

« Нестор (автор «Повісті врем'яних літ») був киянином і в основу своїх досліджень поклав питання, пов'язані зі слов'янським півднем, з Києвом і Подніпров'ям. Його редактором був князь Мстислав, вихований новгородським боярством. Для нього Новгород і варязька Північ були природним життєвим середовищем, а київське боярство - ворожою силою. Переробляючи руську історію на свій лад, князь Мстислав штучно висунув Новгород на перше місце, заслонивши ним Київ, неправомірно переніс зародження руської державності на північ. »
Оригінальний текст(рос.)
Нестор был киевлянином и в основу своих изысканий положил вопросы, связанные со славянским югом, с Киевом и Поднепровьем. Его редактором был князь Мстислав, воспитанный новгородским боярством. Для него Новгород и варяжский Север являлись естественной жизненной средой, а киевское боярство - враждебной силой. Переделывая русскую историю на свой лад, князь Мстислав искусственно выдвинул Новгород на первое место, заслонив им Киев, неправомерно перенес зарождение русской государственности на север[2].

Борис Рибаков у археології[ред. | ред. код]

Борис Рибаков був видатним археологом. Його наукова діяльність почалася з розкопок в'ятицьких курганів в Підмосков'ї. Він проводив масштабні розкопки в Москві, Новгороді Великому, Звенигороді, Чернігові, Переяславі, Білгороді Київському Тмутаракані, Путивлі, Александрові і мн. ін. Він цілком розкопав староруські замки Любеч і Витачів, що дало можливість реконструювати вигляд невеликого староруського міста. На цих розкопках вчилися «раскопочному ремеслу» сотні майбутніх істориків і археологів.

Педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

Свою педагогічну діяльність Борис Рибаков почав в 1930-ті роки в Академії комуністичного виховання им. Н. К. Крупской і Московському обласному педагогічному інституті. Понад 60 років він пропрацював на історичному факультеті Московського університету им. М. В. Ломоносова: в 1939—1943 — доцентом, з 1943 — професором, в 1950—1952 — деканом, 1953—1962 — зав. кафедри вітчизняної історії періоду феодалізму останніми роками — як Заслужений професор МДУ. Тисячі студентів прослуховували його загальні і спеціальні лекційні курси, сотні пройшли через його просемінарські заняття. Декілька десятків докторів і кандидатів історичних наук вважають Б. А. Рибакова своїм вчителем (серед яких — Кравцевич Олександр). Існує ціла рыбаковская школа істориків. Мільйони школярів і багато тисяч студентів вчилися по його підручниках. Його науково-популярними працями зачитувалися любителі російської історії. Послухати лекції маститого професора приходили викладачі вузів, що підвищували свою кваліфікацію в МГУ, вчителі шкіл, музейні працівники, наукові співробітники з академічних інститутів.

Б. А. Рибаков виконував також велику адміністративну роботу: в 1952—1954 рр. він був проректором МГУ. Потім 40 років очолював Інститут Археології Російської Академії Наук, був директором Інституту Історії РАН академіком-секретарем Відділення Історії РАН.

Здійснював археологічні досліди в Україні (Чернігів, Любеч, Витачів та ін.).

Примітки[ред. | ред. код]


Джерела та література[ред. | ред. код]