Ігор Рюрикович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігор Старий
Ігор Старий
Князь Київський
912/922[1] — 945
Попередник: Олег Віщий
Наступник: Ольга Свята
 
Народження: 878(0878)
Смерть: 945(0945)
Околиці села Іскоростень
Громадянство: Київська Русь
Віросповідання: язичництво
Династія: Рюриковичі
Батько: Рюрик
Мати: Єфанда
У шлюбі з: Ольга Свята
Діти: Святослав, Владислав, Улеб

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

І́гор Рю́рикович (Ingvar Röreksson; 878945) — Князь київський (912945). Представник династії Рюриковичів. Згідно з «Повістю временних літ» — син варязького князя Рюрика. Основоположник київської династії князів. Ймовірно, здійснив два походи на Константинополь (941 і 944), що закінчилися укладанням русько-візантійського договору. Організував виправи русів на Кавказ і Каспію. Убитий слов'янським племенем деревлян за грабунки, непомірний збір данини.

Імена[ред. | ред. код]

  • І́гор Рю́рикович — в українській історіографії з патронімом.
  • І́гор І, або І́гор І Ки́ївський — у західній історіографії з номером правителя і назвою князівства.
  • І́гор Старий — з прізвиськом[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Повість временних літ називає Ігоря сином Рюрика I, що є однією з основ норманської теорії виникнення Русі. Хоча викладену у Повісті версію біографії Ігоря після досліджень академіка Шахматова більшість[джерело?] істориків вважає за штучну легенду, але у питанні про походження Ігоря одностайності немає. Є такі версії, що він таки був сином Рюрика, або одним із воєвод Олега, або нащадком Аскольда, або просто чоловіком Ольги, яка, можливо, була спадкоємницею князів - Києвичів. Заступивши на княжий стіл, князь Ігор продовжив політику свого попередника, в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія.


Походи[ред. | ред. код]

Морські походи князя Ігоря мали широкий міжнародний резонанс, про них писали його сучасники — візантійські хроністи Симеон Логотет, Григорій і Ліудкранд та арабський хроніст Масуді. За їхніми розповідями 941 року князь Ігор розпочав війну з Візантією. Причини цієї війни залишилися невідомими. Найімовірнішою вважають версію, що Візантія знову почала обмежувати Русь в торгівлі та намагалася колонізувати Чорноморське узбережжя русинів.

Візантійські походи[ред. | ред. код]

Греки знищують вогнем флот русів

Достовірно відомі походи Ігоря на Константинополь (Царгород) у 941 та 944 роках.

Посадивши на 1000 лодій 40-тисячну дружину (в інших літописах називається нереальна цифра у десять тисяч кораблів), князь вийшов з Дніпра і безперешкодно увійшов до Босфорської протоки. Проте цей похід був невдалим, оскільки біля самого Константинополя руська флотилія була спалена грецьким вогнем.

Час для походу князь вибрав зручний: він знав, що візантійський флот і більшість імператорського війська знаходилися на війні з сарацинами. Однак візантійський імператор, завчасно попереджений херсонеським стратегом про вихід в море флоту русинів і навчений досвідом попередніх війн з ними, встиг повернути свій флот до столиці. Тож, коли лодії з десантом русинів увійшли до Босфору, подальший шлях їм перекрив візантійський флот під командуванням патриція Феофана. На озброєнні грецьких брандерів був «грецький вогонь», якого не мали русини. І це давало грекам велику перевагу в бою. Та князь Ігор бій прийняв. У Босфорі чи на підході до нього відбулася велика морська битва, в якій греки взяли верх над княжим флотом.

Відступивши в море, князь Ігор повернув свій флот до берегів Малої Азії і почав пустошити береги Віфинії і Пафлагонії. Поки десантні загони князя там господарювали, візантійський імператор стягнув туди всі свої сухопутні й морські сили. Македонська кавалерія розбила десантні загони русинів, а флотилія Феофана блокувала княжий флот з моря. У вересні відбулася повторна морська битва двох флотів, в якій княжий флот знову зазнав відчутної поразки. Греки своїм «ясним вогнем» (горюча суміш, що нагадувала напалм і не гасилася водою) спалили багато княжих лодій. Вночі князь Ігор зумів з залишками свого флоту прорватися крізь блокаду і направився до Керченської протоки . Весь перехід до Корчева (Керчі) русини відбивалися від переслідування візантійського флоту і втратили в боях ще багато своїх лодій і воїнів.

Полонених русинів греки привезли до Царгорода де, як засвідчують літописці-очевидці, їм відрубали голови.

У 944 році між Києвом і Царгородом було досягнуто згоди і укладено союзну і торговельну угоду, та вже з більшими обмеженнями для Русі ніж це було обумовлено при Олегові. Русь зобов'язувалася допомагати імператорові військами та не претендувати більше на візантійські володіння у Криму.

Кавказькі походи[ред. | ред. код]

Та невдача в поході на Царгород не зупинила військових дій князя Ігоря. У вересні 943 року він проводить великий похід на Каспійське море. Союзниками русинів виступили алани (черкеси) та лезгини. Як описав азербайджанський поет Нізамі, русини, діставшися берегом до Дербента, завантажилися на кораблі і з моря увійшли в гирло річки Кури. Річкою їхня флотилія досягла середини Албанії (території нинішнього Карабаху).

Розбивши мусульманські війська, князь Ігор зайняв столицю Карабаху — велике і багате місто Бердаа і в ньому розмістив свою ставку. За короткий час він фактично опанував всю країну. Через півроку епідемія дизентерії у війську, ймовірно яку спричинило надмірне вживанням субтропічних фруктів, змусила таки його повернутися на Русь. З багатою здобиччю русь, як свідчить літопис, «попливла назад, і ніхто не смів перейти їй дорогу».

Другий похід на Візантію, у якому окрім полян взяли участь загони варязьких найманців, печенігів, словен, кривичів, тиверців тощо, завершився укладанням вигіднішої угоди з Візантією, яка значно розширила торговельні можливості русів у Візантії.

Загибель[ред. | ред. код]

Ігор збирає данину з деревлян (Радзивіллівський літопис)
Страта Ігоря деревлянами

В останні роки князювання Ігор вів війну з деревлянами. Причиною невдоволення деревлян владою князя було велике полюддя(данина), яке збирав із них Ігор за допомогою варягів.

Як прийде місяць листопад, — оповідає Костянтин VII Багрянородний, — князі з усією руссю виходять з Києва у землі підвладних слов'ян на полюддя. Перебувають там цілу зиму і вертаються у квітні і тоді споряджають човни в дорогу до Візантії.

Таке «полюддя» було дуже дошкульне для місцевого населення. Не тільки треба було доставити тяжку данину — хутра, шкури, мед, віск, чи чого там чекав Київ, — але й удержувати цілу зиму військо, яке певно не поводилося на спокійно. Тому слов'янські племена не раз противилися проти цих важких обов'язків.

Дань у Деревлянській землі Ігор відступив зразу своєму воєводі Свенельдові. Країна була багата і воєвода мав з неї великі доходи. Але тоді дружина самого Ігоря почала нарікати, що їй так добре не живеться: «Свенельдові вояки приоділися у зброю і одяги, а ми голі! Ходи, княже, з нами по дань, і ти добудеш, і ми». Ігор рішився збільшити данину деревлянам і пішов з дружиною на Деревлянську землю. Почалися звичайні «примучування», — силою взяли Ігореві вояки те, що хотіли.

Коли вже верталися, Ігор роздумався і сказав дружині: «Ідіть з даниною до дому, а я вернуся і ще походжу». Думав іще більше для себе зібрати. Як деревляни дізналися, що він вертається, сказали: «Як внадиться вовк між вівці, то повиносить усе стадо, поки його не уб'ють. Так буде і з нами, як його не вб'ємо, то нас вигубить». І під городом Іскоростенем зробили засідку й убили Ігоря разом з його товаришами. Візантійський хроніст другої половини X ст. Лев Диякон змалював докладнішу картину розправи над Ігорем. Він повідомляв, що його прив'язали до стовбурів двох нагнутих дерев, відпустили, й дерева роздерли його тіло на дві частини. Існують, по суті, й перекази про це. Літопис подає смерть Ігоря під 945 роком.


Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Рюриковичі
Рюрик з малим Ігорем (Радзивіллівський літопис)
  • Батько: Рюрик (?—879), родоначальник, князь ладозький
  • Матір: невідома
  • Дружина: Ольга (902—969), шлюб 913
    • Святослав (?—972), великий князь київський (945—972)
    • Володислав (? —971)[3]
    • Предслава[4]

Також у Ігоря могло бути чимало інших дочок, яких повидавали заміж до 944 року. Могли бути й інші сини, які загинули ще за життя батька.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Згідно з літописами, Олег помер на п'ятий рік після походу в Царгород. Але оскільки був на увазі не похід 907, а похід 911 року, то Олег помер у 915. Михайло Грушевський теж датував смерть Олега 915 роком
  2. Історія України: Посібник — Олександр Палій — Google книги
  3. У угоді 944 року, усі імена аж до імені наймолодшого Ігоревого племінника Якуна (Хакона) — це княжа родина. Імена Предслави і Володислава стоять одразу після імен Святослава і Ольги, а отже — вони інші діти Ігоря і Ольги. Якщо це і справді так, то Володислав мав би бути молодшим від Святослава, що виглядає можливим — у ті часи жінка могла народжувати в середньому до 40 років, а Ользі, якщо вона народилася у 902, мало б бути при народженні Володислава не більше 38 років
  4. В угоді 944 року, усі імена аж до імені наймолодшого Ігоревого племінника Якуна (Хакона) — це княжа родина. Імена Предслави і Володислава стоять одразу після імен Святослава і Ольги, а отже — вони інші діти Ігоря і Ольги (Предслава, ймовірно, старша)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ігор Рюрикович