Ігор Рюрикович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ігор Старий
Igor RC.png
Ігор Старий, Радзивіллівський літопис
Князь Київський
Правління 915-945
Попередник Олег Віщий
Наступник Ольга Свята
Біографічні дані
Дата народження 878
Дата смерті 945
Околиці села Біловіж
Дружина Ольга Свята
Діти Святослав, Владислав, Улеб
Династія Рюриковичі
Батько Рюрик
Пам'ятний знак у селі Немирівка, земляний насип і хрест на місці ймовірної загибелі князя Ігоря

Ігор Рюрикович, або Ігор Старий[1] (Ingvar Röreksson; *878 - †945) — князь Київський (915[2]-945). За деякими даними основоположник київської династії князів, що їх пізніше назвали Рюриковичами.

Походження Ігоря[ред.ред. код]

Повість временних літ називає Ігоря сином Рюрика I, що є однією з підвалин норманської теорії виникнення східнослов'янської державності. Хоча викладену у Повісті версію біографії Ігоря після досліджень академіка Шахматова більшість[Джерело?] істориків вважає за штучну легенду, але у питанні про походження Ігоря одностайності немає. Є такі версії, що він таки був сином Рюрика, або одним з воєвод Олега, або нащадком Аскольда, або просто чоловіком Ольги, яка у свою чергу була спадкоємницею князів-київичів. Заступивши на княжий стіл, князь Ігор продовжив політику свого попередника, в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія.

Правління і походи Ігоря Старого[ред.ред. код]

Морські походи князя Ігоря мали широкий міжнародний резонанс, про них писали його сучасники — візантійські хроністи Симеон Логотет, Григорій і Ліудкранд та арабський хроніст Масуді. За їхніми розповідями 941 року князь Ігор розпочав війну з Візантією. Причини цієї війни залишилися невідомими. Найімовірнішою вважають версію, що Візантія знову почала обмежувати Русь в торгівлі та намагалася колонізувати Чорноморське узбережжя русичів.

Достовірно відомі походи Ігоря на Константинополь (Царград) у 941 та 943 роках.

Посадивши на 1000 лодій 40-тисячну дружину (в інших літописах називається нереальна цифра у десять тисяч кораблів), князь вийшов з Дніпра і безперешкодно увійшов до Босфорської протоки. Проте перший з них був невдалим. Спочатку чисельна руська ескадра успішно пройшла південно-західним узбережжям Чорного моря, але біля самого Константинополя була спалена грецьким вогнем.

Час для походу князь вибрав зручний: він знав, що візантійський флот і більшість імператорського війська знаходилися на війні з сарацинами. Однак візантійський імператор, завчасно попереджений херсонеським стратегом про вихід в море флоту русичів і навчений досвідом попередніх війн з ними, встиг повернути свій флот до столиці. Тож, коли лодії з десантом русичів увійшли до Босфору, подальший шлях їм перекрив візантійський флот під командуванням патриція Теофана. На озброєнні грецьких брандерів був «грецький вогонь», якого не мали русичі. І це давало грекам велику перевагу в бою. Та князь Ігор бій прийняв. У Босфорі чи на підході до нього відбулася велика морська битва, в якій греки взяли верх над княжим флотом.

Відступивши в море, князь Ігор повернув свій флот до берегів Малої Азії і почав пустошити береги Бітинії і Пафлягонії. Поки десантні загони князя там господарювали, візантійський імператор стягнув туди всі свої сухопутні й морські сили. Македонська кавалерія розбила десантні загони русичів, а флотилія Теофана блокувала княжий флот з моря. У вересні відбулася повторна морська битва двох флотів, в якій княжий флот знову зазнав відчутної поразки. Греки своїм «ясним вогнем» (горюча суміш, що нагадувала напалм і не гасилася водою) спалили багато княжих лодій. Вночі князь Ігор зумів з залишками свого флоту прорватися крізь блокаду і направився до Керченської протоки — «Батьківщини русів». Весь перехід до Керчі русичі відбивалися від переслідування візантійського флоту і втратили в боях ще багато своїх лодій і воїнів.

Полонених русичів греки привезли до Царгорода де, як засвідчують літописці-очевидці, їм відрубали голови.

У 944 році між Києвом і Царгородом було досягнуто згоди і укладено союзну і торговельну угоду, та вже з більшими обмеженнями для Русі ніж це було обумовлено при Олегові. Русь зобов'язувалася допомагати імператорові військами та не посягати більше на його володіння у Криму.

Та невдача в поході на Царгород не зупинила військових дій князя Ігоря. У вересні 943 року він проводить великий похід на Каспійське море. Союзниками русичів виступили алани (черкеси) та лезгини. Як описав азербайджанський поет Нізамі, русичі, діставшись берегом до Дербента, завантажились на кораблі і з моря увійшли в гирло ріки Кури. Рікою їхня флотилія досягла середини Албанії (території нинішнього Карабаху).

Розбивши мусульманські війська, князь Ігор зайняв столицю Карабаху — велике і багате місто Бердау і в ньому розмістив свою ставку. За короткий час він фактично опанував всю країну. Через півроку епідемія дизентерії у війську, викликана надмірним вживанням субтропічних фруктів, примусила таки його повернутися на Русь. З багатою здобиччю Русь, як свідчить літопис, «попливла назад, і ніхто не смів перейти їй дорогу».

Другий похід на Візантію, у якому окрім полян взяли участь загони варязьких найманців, печенігів, словен, крівичів, тіверців тощо, завершився укладанням вигіднішої угоди з Візантією, яка значно розширила торговельні можливості слов'ян у Візантії.

Смерть князя[ред.ред. код]

В останні роки князювання Ігор вів війну з деревлянами. Причиною невдоволення деревлян владою князя була велика данина, яку збирав із них Ігор за допомогою варягів.

Як прийде місяць листопад, — оповідає Костянтин VII Багрянородний, — князі з усією Руссю виходять з Києва у землі підвладних словян на полюддя. Перебувають там цілу зиму і вертаються у квітні і тоді споряджають човни в дорогу до Візантії.

Таке «полюддя» було дуже докучливе для місцевого населення. Не тільки треба було доставити тяжку дань — хутра, шкури, мед, віск, чи чого там чекав Київ, — але й удержувати цілу зиму військо, яке певно не поводилося на селі спокійно. Тому слов'янські племена не раз противилися проти цих важких обовязків.

Дань у деревлянській землі Ігор відступив зразу своєму воєводі Свенельдові. Країна була багата і воєвода мав з неї великі доходи. Але тоді дружина самого Ігоря почала нарікати, що їй так добре не діється:

«Свенельдові вояки приоділися у зброю і одяги, а ми голі! Ходи, княже, з нами по дань, і ти добудеш, і ми». Ігор рішився збільшити дань деревлянам і пішов з дружиною на деревську землю. Почалися звичайні «примучування», — силою взяли Ігореві вояки те, що хотіли.

Коли вже верталися, Ігор роздумався і сказав дружині: «Ідіть з даниною до дому, а я вернуся і ще походжу». Думав іще більше для себе зібрати. Як деревляни дізналися, що він вертається, сказали: «Як внадиться вовк між вівці, то повиносить усе стадо, поки його не уб'ють. Так буде і з нами, як його не вб'ємо, то нас вигубить». І під городом Іскоростенем зробили засідку й убили Ігоря разом з його товаришами. Візантійський хроніст другої половини X ст. Лев Диякон змалював докладнішу картину розправи над Ігорем. Що прив'язали його до стовбурів двох нагнутих дерев, відпустили, й дерева роздерли його тіло на дві частини. Існують, по суті, й перекази про це. Літопис подає смерть Ігоря у 945 році.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Дружина і діти[ред.ред. код]

+ Ольга (дружина) (902 - †11 липня 969) , шлюб 913:

Також у Ігоря могло бути чимало інших дочок, яких повидавали заміж до 944 року. Могли бути і інші сини, які загинули при житті батька.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Історія України: Посібник - Олександр Палій - Google книги
  2. Згідно з літописами, Олег помер на п'ятий рік після походу в Царгород. Але оскільки був на увазі не похід 907, а похід 911 року, то Олег помер у 915. Михайло Грушевський теж датував смерть Олега 915 роком
  3. У угоді 944 року, усі імена аж до імені наймолодшого Ігоревого племінника Якуна (Хакона) - це княжа родина. Імена Предслави і Володислава стоять одразу після імен Святослава і Ольги, а отже - вони інші діти Ігоря і Ольги. Якщо це і справді так, то Володислав мав би бути молодшим від Святослава, що виглядає можливим - у ті часи жінка могла народжувати в середньому до 40 років, а Ользі, якщо вона народилася у 902, мало б бути при народженні Владислава не більше 38 років
  4. У угоді 944 року, усі імена аж до імені наймолодшого Ігоревого племінника Якуна (Хакона) - це княжа родина. Імена Предслави і Володислава стоять одразу після імен Святослава і Ольги, а отже - вони інші діти Ігоря і Ольги (Предслава, імовірно, старша)

Джерела та література[ред.ред. код]

Попередник
Олег Віщий
Alex K Kievan Rus..svg Князь Київський
915-945
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ольга Свята