Олег Віщий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олег Віщий
Oleg RC.png
Олег Віщий, Радзивилівський літопис
Князь Київський
Правління 882-912
Попередник Аскольд
Дір
Наступник Ігор Старий
Біографічні дані
Дата смерті 912/944
Місце поховання Київ

Олег Віщий (давньорус. Ольгъ, пом. 912/943) — регент при князі Ігорі, руський князь, варязького походження. Завоював Велике Київське князівство і об'єднав його з Новгородською землею, що започаткувало історію Київської держави як східноєвропейської імперії. Отримав прізвисько «Віщий» — бо був язичник[1] і невіглас[2]. Невідомий в іноземних історичних джерелах[3].

Літописні свідчення[ред.ред. код]

Повість минулих літ про початок князювання Олега залишила такий текст: «В лъто 6387. Умършю же Рюрикови, предасть княжение свое Олгови, отъ рода ему суща, въдавъ ему на руцъ сына своего Игоря; бяще бо молодъ велми.» Літописи називають Олега родичем Рюрика, інші «князем урманським» (Проте «урмани» в руських літописах — це норвежці). Деякі дослідники вважали його узурпатором, однак, Повість минулих літ заперечує, буквально, словами Олега називає узурпаторами варягів Аскольда і Діра: «Вы ни князя, ни роду княжа, но азъ есмь роду княжа», и вынесоша Игоря, «а сь сынъ Рюриковъ». И убиша Асколда и Дира. Повість пов'язує діяльність Олега з початком становлення єдиної держави північно-східних слов'ян (періоду X-XIII століть) промовою про Київ (на початку князювання Олега в Києві): «се буди мати городомъ Рускымъ» — так не говорять узурпатори про захоплені міста, як і в тексті договору Олега з греками, після походу на Візантію: «И заповъда Олегъ: …дати углады (відкупні від Візантії) на Рускіе городы: първое на Кіевъ, таже и на Черниговъ, и на Переяславъль, и на Полътескъ, и на Ростовъ, и на Любечь, и на прочая городы.» Літопис також оповідає про подальше зміцнення держави зусиллями Олега, і одночасно, про посилення її впливу на відносини з сусідами. Михайло Грушевський навіть допускав, що Олег міг правити у Києві до часів Аскольда, тобто до 860. За версією Генрика Ловмянського Олег був смоленським князем, а його зв'язок з Рюриком — пізніша комбінація. Є версія і тмутараканського походження Олега. А також припущення, що родичем Рюрика міг бути представник місцевої шляхти.

Походження імені[ред.ред. код]

Згідно Повісті врем'яних літ отримав прізвисько «Віщий» — бо був поганин і невіглас: …прозваша Ѡльга вѣщии . бѧху бо людиє погани и невѣголос̑.

Норманська версія[ред.ред. код]

Олег — слов'янська форма скандинавського імені Гельґі (норв. Hailaga, Helgi). Висувається думка, що Олег був одним із ватажків варягів-вікінгів, який вступив у союз з Рюриком, скріпивши його шлюбом Рюрика зі своєю сестрою.

Слов'янська версія[ред.ред. код]

  • Відомі слов'янські слова «льгк», «ольгчити», «ольгчатися», «льгота», «вольгота», «вольготний».
  • У слов'янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley) (чеськ. в 1088 році), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та ін[4].
  • У руських билинах згадується ім'я Вольга чи Волх.
  • Не відомо про жодний випадок, коли хтось із численних руських Олегів звався б у будь-якому джерелі «Гельґі», чи, навпаки, якийсь відомий у джерелах Гельґі був відомий у руських літописах як «Олег».
  • Жодне іноземне джерело нічого не знає про Віщого Олега.

Данська версія[ред.ред. код]

Олег/Гельґі був онуком данського правителя Гельґи, який наприкінці ІХ ст. емігрував на Полаб'я. Одружившись з донькою східнослов'янського правителя Будимира, Олег отримав у володіння землі сучасного українського Прикарпаття зі столицею у Пліснеську (тепер с. Підгірці на Бродівщині). Тут у нього народилась донька Ольга/Гельґа, майбутня правителька Русі і свята. Загинув Олег у прикаспійському м. Берді 943 р. У давньому європейському епосі широко відомий як Ож'є Данець та Гольґер Данске[5].

Арабська версія[ред.ред. код]

У Аль-Масуді є Дір і Ольванг, вони сучасники і обидва правлять країнами слов'ян: «Далі за ним (Діром), слідує цар ал-Олванг, у якого багато володінь, великі будови, велике військо і рясне військове спорядження. Він воює з румом, франками, лангобардами та іншими народами. … За цим царем знаходиться з країн слов'ян цар турків»[6]. Під турками (пор. з даними Костянтина Багрянородного) слід розуміти угорців, локалізуючи царство Ольванга на південному заході від Києва, найімовірніше на Прикарпатті.

Балтська версія[ред.ред. код]

У Литві є річка Ольга / Alga і деякі імена: Ольгерд / Algirdas; Ольгімунт / Ольгімунд / Ольгімонт, які, в основі мають ту ж оригінальну форму цього імені — Ольгъ, що першим згадується у Повісті минулих літ: В лъто 6387. Умършю же Рюрикови, предастъ княжение свое Ольгови, отъ рода ему суща… В лъто 6390 Поиде Ольгъ, поемъ вои свои многы... Основою цих балтських імен є відомий власно литовсько-латиський корінь: «alga / algas»  — винагорода / дар, не пов'язаний, втім, з германським коренем heilagr (святий).

Діяльність Олега[ред.ред. код]

Вся політика Олега була орієнтована на захист економічних інтересів. Скорочення східної торгівлі і початок занепаду Волго-Балтійського шляху загрожували обірвати процвітання Новгорода, перетворити його на другорядний лісовий край. Торгівля стала основним джерелом збагачення князя. Лише повноцінний обмін північних товарів і реекспорт східних товарів могли забезпечити процвітання самої Ладоги і виживання жителів краю, оскільки місцеві продовольчі ресурси були невеликими, а для закупки їх, найперше хліба, потрібні були кошти. І тоді Олег взявся оволодіти ключовими позиціями вздовж шляху «з варягів у греки», що в IX ст. відтіснив давній Волго-Балтійський шлях. Але головні пункти цього шляху контролював Київ. Дуже правдоподібною виглядає здогадка Г. Маргера про союз Олега з уграми (мадярами), який забезпечив успіх його політики.

882 Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ (Гніздово) та Любеч. При взятті Києва він убив київського князя Аскольда. 883 Олег змусив платити данину древлян, у 884—885 — сіверян, 885 вів війну з тиверцями. Можливо, що у цих війнах йому допомагали угорці. Вірогідно, що Олегу вдалось спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств.

Київська Русь на початку свого існування

Об'єднавши землі вздовж шляху «з варягів у греки», Олег зіткнувся з Хозарським каганатом, який контролював шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій («срібний шлях»).

Морські походи руських військ[ред.ред. код]

Ім'я Олега не назване жодним східним істориком при описі подій того часу. Як і за часів Аскольда, у той час погляди Русі спрямовані були на південний схід. Морський похід руських військ історія зафіксувала в 905—910. Східний історик Табаристану ібн-ель-Хасан описує похід флотилії Русі в Каспійське море на Абесгун. Спочатку похід складався досить успішно. 909 флотилія із 16 лодій (близько 800 дружинників) прорвались через хозарські землі в Каспійське море, підплила до острова Абесгуна в Табаристані і спалили торговельний флот, що стояв там. Русь встигла захопити кілька міст на каспійському узбережжі, але об'єднані війська намісника Табаристану Абуль-Абаса та начальника міста Сарі розбили руську дружину, а частину воїнів поневолили.

Наступного року відбувся похід на Каспій. 910 руси захопили Сарі. Але, за істориком ібн-ель-Хасаном, під Гілянами вони знову зазнали невдачі і надалі напрям своєї військово-політичної діяльності перенісли на південь, у бік могутньої Візантійської імперії. Можливо, в такий спосіб йшлося про зближення з Візантією і ослаблював позиції халіфату.

Десь після 912/13 за даними Аль Масуді руський флот на 500 човнах (по 100 людей у кожному) через Керченську протоку ввійшов в Азовське море. Це був величезний ледунґ в 15-20 тис. дружинників. Підпливши до гирла Дону, руси послали послів до кагана, прохаючи його пропустити їх у Каспій, обіцяючи за це каганові половину здобичі. Хозари дозволили русам пройти через Дон, звідки волоком лодії були перетягнені у Волгу і військо спустилося по ній у Каспійське море. Каган саме воював з печенігами, крім того руси обіцяли йому половину здобичі. Руси спустошили й розграбували Ширванд, Азербайджан, Гілянд, Табаристан. Було придушено опір місцевих жителів Ширвана, що були озброєні і посаджені на купецькі судна правителем Ширвану Гайтамом. («тисячі мусульман було вбито і затоплено»). Результатом походу був розгром мусульманської торгівлі на Каспії, хоча масштаби його дозволяють припускати, що мова йшла про завоювання одного з портів і перетворення його в руську факторію. Повертаючись із походу, ввійшовши в гирло Волги, руси надіслали каганові, за договором, половину здобичі. Але мусульманська гвардія кагана збунтувалась і почала вимагати помсти над Русами за смерть одновірців. Не маючи змоги протистояти вимогам гвардії Каган скорився, але попередив русів. 15 тисяч мусульманської кінноти відправились на човнах по Волзі шукати Русів. Побачивши одне одного обидві армії вийшли з човнів і між ними зав'язалась люта битва, що тривала три дні і закінчилась катастрофічною поразкою русів. В битві на Волзі загинуло 30 тисяч русів. Решта 5 тисяч на кораблях втекли по Волзі, де були перебиті буртасами і волзькими болгарами. Можливо тоді й загинув Олег. Отже всі спроби Олега закріпитись на Каспії, якщо такі були, результатів не дали.

Взаємини із Візантією[ред.ред. код]

Вершиною його політики вважають похід на Константинополь і угоду з Візантією 911 року, проте не згадану у жодному візантійському чи іншому історичному джерелі, окрім древньоруських (Повість врем'яних літ, Новгородський літопис).

907 року руська дружина на 2000 лодіях, за даними Нестора-літописця, на чолі з князем Олегом вирушила в похід на Константинополь. Русичі оточили місто і перетягнули волоком човни суходолом в затоку, оминувши натягнутий ланцюг. Побачивши неможливість чинити опір русинам, місто здалось, і князь Олег у знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста. Руські дружинники були обдаровані великими дарами. Однак угоду про пільги для руських купців з візантійцями вдалося підписати лише 911 року, коли пригрозили другим походом проти Константинополя.

Реальну картину про встановлення взаємовідносин Олега з Візантією засвідчує додаткова умова від 2 вересня 911 року. Вона цінна тим, що вперше встановлює правові відносини русинів з греками, визначає правила взаємовідносин в грецьких і руських містах, покарання за їхні порушення, викуп невільників, взаємодопомогу у війні тощо.

У першому договорі Олега говориться про утримання двору русинів у Царгороді та забезпечення їхніх кораблів при поверненні на Русь. У другому договорі Олега цікавими є пункти про кораблі, які зазнали лиха в морі. «Коли велика буря викине лодію на чужу землю, а знайдеться там хто від Русі, то має рятувати лодію з вантажем і відіслати її до грецької землі та провести її через усяке небезпечне місце аж дійде в місце безпечне. Коли така лодія від бурі або через мілину не може дістатися до свого місця, ми, Русь, допоможемо гребцям цієї лодії й допровадимо їх здорових із купівлею — якщо це трапиться близько грецької землі. Як така пригода трапиться лодії руській — проведемо її в руську землю». Коли ж було неможливим доставити корабель до порту його призначення то греки і русини взаємно зобов'язувалися вантаж продати, а гроші відіслати власнику корабля.

Таким чином укладені Олегом договори з Візантією започаткували руське (давньоукраїнське) морське право.

У листуванні кордовського міністра Хасдая ібн Шапрута з хозарським каганом Йосифом є розповідь про спробу візантійського імператора Романа I Лакапіна (920-944) підбурити проти хазар «царя Русії» Хальгу. Але останній ніби-то розпочав війну з Візантією, зазнав поразки і пішов морем у Персію чи Тракію (835, с. 120). Це могла бути реакція на похід Олега в 911 році: успіхи противника виставлялися його поразкою. Насправді хозари вважали Олега союзником Візантії, що логічно випливало з угоди 911 чи давнішої угоди Аскольда 874 року, порушувати яку Олегу не було потреби.

У той період Русь виступала союзником Візантії. 912 року Візантійська імперія почала війну з болгарським каганом Симеоном. У 915 році на кордонах Русі з'явились печеніги, і з ними було укладено мир, спрямований проти Симеона.

У хроніці арабського хроніста Масуді є розповідь про морський похід київського флоту з 500 лодій з 50-ма тисячами воїнів через Дон і Волгу на Каспійське море в 913 році. Під час цього походу руси розбили військо саманіїдів і протягом кількох місяців опанували всім Каспійським узбережжям. Як стверджує Масуді, лише на зворотній дорозі на обтяжене здобиччю військо русів напали хозари і «побили його велику кількість».

Смерть Олега[ред.ред. код]

Повість временних літ відносить смерть Олега до 912 року, вказуючи на його могилу на Щекавиці. Там же наведено і відому версію про смерть князя від укусу змії. За Новгородським Першим літописом Олег помер 922 року від укусу змії, але в околицях Ладоги, де і був похований.

Олег біля кісток коня. Ілюстрація до «Піснь про віщого Олега» О. С. Пушкіна

У норвезькому епосі є сага про Орвара-Одда, якому чаклунка пророкувала смерть від коня. Фінал саги однаковий з фіналом легенди-саги про смерть Олега. Взагалі смерть від власного коня, з черепа якого виповзає гадюка, і понуре віщунство співзвучні з мотивом відплати, з мотивом (однаково страшним як для вікінгів так і для слов'ян, що поклонялися Перуну-Одіну) смерті від власного меча.

Питання про смерть Олега залишається дискусійним.

Інші дані[ред.ред. код]

Необхідно відмітити, що цей документ не має до літописного Олега жодного стосунку, бо описує події середини Х ст. Кембрижійський документ, також відомий під назвою «лист хазарського єврея», згідно з яким війні Русі на Візантію передувало зіткнення у Чорному морі якогось Гельґу (H-l-g-w), Руського правителя, з хозарами у Чорному Морі, де цей правитель Гельґу програв, і мусив з соромом тікати до Персії. Згідно з іншими свідченнями, Гельґу захопив у 943 місто Бердау, де все його військо як і його самого було вбито, що ставить під сумнів традиційну хонологію Олегововго правління. щоправда, і Ігор, яким його зображують літописи, стає активним руським державним діячем лише з 940-их, а його спадкоємець Святослав народився близько 938 року[7][8], тобто у 60-63-річного батька, що не виглядає правдоподібно, тому, можливо, Ігор мав би бути внуком, або й правнуком Рюрика, що теж цілком можливо. А от якщо Олег і справді був опікуном Ігоря, то й початок його правління припадав би на 909-910 роки[9][10]. Щоправда, така версія збиткова і сам Войтович пише стосовно неї:

Популярною залишається версія про тмутараканського князя Хельгу, яка останнім часом була підкріплена аргументацією В. Первухіна. Справедливо вважаючи, що немає жодних підстав для перегляду хронології правління Олега, російський дослідник вирішив, що так само немає жодних підстав для ототожнення Хельгу з хазарської переписки з Олегом Віщим. Хельгу-Олег з хазарської переписки — це представник династії Рюриковичів, який був найбільш активним на хазарському напрямку. Такий князь міг правити у Чернігові. Частковий розгляд матеріалів розкопок знаменитої Чорної могили у Чернігові у 1996 р., зокрема заклепки від лоді, як і сам обряд поховання у лоді, вказують на скандинавські традиції: в центрі ритуального простору знаходився котел з м'ясом жертовної тварини, над ним доспіхи — ритуал повторював обстановку Вальгалли — воїнського раю, куди потрапляли тільки герої. Чернігівський князь Хельгу-Олег міг у 941 році здійснити самостійний похід на Тмутаракань, а звідти у 943/944 р. — на Берда. В останньому поході брав участь і знаменитий полководець Ігоря та Святослава — Свенелд.

Тож Войтович відкинув будь-які інтерпретації Гельґу з Віщим Олегом, і дотримувався думки, що останній є Чернігівським князем.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Угоди Русі з Візантією

Виноски[ред.ред. код]

  1. «поганин»
  2. ПовЂсть временныхъ лЂтъ — …прозваша Ѡльга вѣщии . бѧху бо людиє погани и невѣголос̑.
  3. Брайчевський М. Суспільно-політичні рухи у в Київській Русі. Вибране. — К. : Вид. О. Теліги, 2009. — Т. 1. — С. 111. — ISBN 978-966-7601-68-3.
  4. Гедеонов С. А. Варяги и Русь. М., 2005, с. 182—185
  5. Мицько І. Пліснеськ — бáтьківшина княгині Ольги // Конференція «Ольжині читання». Пліснеськ. 10 жовтня 2005 року. Львів, 2006, с.61-81; Його ж. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання» Пліснеськ-Львів. 14-15 червня 2007 року. Львів, 2007, с.18-19, 24-25; Його ж. До історії поширення у Європі переказів про княгиню Ольгу // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. Львів-Броди, 2011,с.7; Його ж. Датское происхождение князя Олега // [1]
  6. Цит. за: Новосельцев А. М. Образование древнерусского государства и первые его правители // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998.- М., 2000.- С. 472
  7. Леонтій Войтович. «Рюриковичі. Персональний склад» // http://litopys.org.ua/dynasty/dyn23.htm
  8. Тієї ж думки дотримувався і Карпов Олексій у своїх книгах «Владимир Святой» і «Княгиня Ольга»; він називав 938—940 роки, як дату імовірного народження Святослава
  9. Єдиною точно відомою датою з Олегового правління є 2 вересня 911 року — дата укладення договору з Візантією. Імовірно, що одразу після сходження на престол Олег вирішив налагодити з Візантією мирні відносини, що теж відносить початок його правління на 910-911 роки. Імовірно, що у 882-910 роках у Києві міг правити Дир, наступник Аскольда
  10. Літопис пише, що Олег княжив 31 рік, а якщо від 940 — дати його імовірного відступу від влади відняти 31 рік, то буде 909 рік

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Історія України в особах: IX—XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, 396 с.
Попередник
Аскольд
Дір
Alex K Kievan Rus..svg Князь Київський
882-912
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ігор Старий