Магнітогідродинаміка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Магнітогідродинаміка — галузь фізики, що вивчає течію провідних флюїдів, тобто газів та рідин, у магнітному полі. Магнітогідродинаміка важлива для розуміння процесів у плазмі, розплавлених металах, розчинах електролітів. Основоположником магнітогідродинаміки був шведський фізик Ганнес Альвен, лауреат Нобелівської премії за 1970 рік.

Рух речовин із вільними зарядами в магнітному полі призводить до виникнення в них електричних струмів, взаємодія яких із магнітним полем створює додаткові сили.

Систему рівнянь магнітогідродинаміки складають зв'язані між собою рівняння гідродинаміки, зокрема рівняння Нав'є-Стокса та рівняння електродинаміки.

Результати магнітогідродинаміки застосовуються для пояснення різноманітних процесів у астрофізиці, геофізиці, фізиці плазми.

Структури у магнітодинамічних системах[ред.ред. код]

Схематичний вигляд різних систем струмів, які формують магнітосферу Землі

У багатьох магнітодинамічних системах електричний струм спресований у майже двовимірні стрічки, які мають назву площини струму (англ. current sheets). Вони ділять рідину на магнітні сектори, всередині яких струми відносно слабкі. Вважається, що площини струму у сонячній короні мають товщину лише кілька кілометрів, що тонко у порівнянні з магнітними секторами, які мають у товщину сотні та тисячі кілометрів. В магнітосфері Землі площини струму розділяють топологічно чіткі сектори, ізолюючи більшість іоносфери Землі від сонячного вітру.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Кадомцев Б.Б. (1988). Коллективные явления в плазме (російська) (вид. 2-е изд. испр. и доп.). Москва: Наука. 


Фізика Це незавершена стаття з фізики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.