Мадам де Лафаєтт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мадам де Лафаєтт
Madame de La Fayette
Madame de La Fayette.jpg
Ім'я при народженні Марі Мадлен Піош де Ла Вернь
Псевдо Madame de La Fayette
Народилася 18 березня 1634(1634-03-18)[1][2][…]
Париж
Померла 25 травня 1693(1693-05-25)[4][1][…] (59 років)
Париж
Поховання Церква Сен-Сюльпіс
Країна Royal Standard of the King of France.svg Франція
Національність француженка
Діяльність письменниця
Мова творів французька
Magnum opus Принцеса Клевська, The Princess of Montpensierd, Q17461985? і Q17352512?
Автограф Signature of Marie-Madeleine Pioche de la Vergne.png

CMNS: Мадам де Лафаєтт у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Мадам де Лафаєтт (фр. Marie-Madeleine Pioche de La Vergne, comtesse de La Fayette, 18 березня 1634 (хрещення) — 25 травня 1693) — французька письменниця, авторка роману «Принцеса Клевська», одного з перших романів у літературі.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася в родині не особливо знатній, але доволі заможній. При хрещенні майбутня письменниця отримала ім'я Марі-Мадлен Піош де Ла Вернь. У 16 років стала фрейліною Анни Австрійської і почала навчатися літературному ремеслу у Жіля Менажа, який також був її учителем латини та італійської. За сприяння Менажа отримала доступ у модні салони мадам де Рамбуйє та Мадлен де Скрюдері. Її батько, Марк Піош де Ла Вернь, помер за рік до того, а мати одружилася знову з Рено де Севіньє, дядьком мадам де Севіньє.

1655 року Марі-Мадлен одружилася з Франсуа Мотьє, графом де Лафайєттом, старшим на 18 років вдівцем, народила двох синів. Супроводжувала чоловіка в родинні маєтки в Оверні та Бурбонне, але часто навідувала Париж, де мала друзів при дворі, утворила власний успішний салон. Серед її знайомих була Генрієтта Англійська, майбутня герцогиня Орлеанська, Антуан Арно, провідні тогочасні французькі письменники. Ще раніше, під час Фронди, де Лафайєтт познайомилася із кардиналом Рецем.

З 1659 року де Лафайєтт стала жити в Парижі постійно, а в 1662 році опублікувала анонімно роман Принцеса де Монпансьє. З 1962 року вона підтримувала знайомство із Франсуа де Ларошфуко, автором Максим, який познайомив її з іншими відомими літераторами, зокрема Расіном та Болло. Роман Заїд, підписаний Сегре, але майже напевно авторства де Лафайєтт, побачив світ у 1669 році, а його другий том у 1671 році.

Знаменитий роман Принцеса Клевська з'явився анонімно у 1678 році. Він мав великий успіх, і вважається першим справжнім французьким романом, протопипом психологічного роману.

Після смерті Ларошфуко в 1680 році та чоловіка у 1683 році, де Лафайєтт стала вести менш активне громадське життя. Після її смерті були надруковані ще три романи: Графиня де Танд, Історія Генрієтти Англійської та Спогади про французький двір.

Твори[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Madame de La Fayette : La Princesse de Montpensier, 1662, « La Princesse de Clèves », 1678, Paris, Magnard, 1989.
  • Henry Pierre Blottier, Catherine Vandel-Isaakidis, « La Princesse de Clèves », Paris, Bordas, 1991.
  • Mercédès Boixareu, Du « Savoir d'amour » au « dire d'amour » : fonction de la narration et du dialogue dans « « La Princesse de Clèves » » de Madame de Lafayette, Paris, Lettres modernes, 1989.
  • Jean-Michel Delacomptée, Passions, La Princesse de Clèves, Paris, Arléa, 2012.
  • Myriam Dufour-Maître, Jacqueline Milhit, « La Princesse de Clèves » (1678), Marie-Madeleine de La Fayette, Paris, Hatier, 2004.
  • Jean Fabre, L'Art de l'analyse dans « La Princesse de Clèves », Strasbourg, Presses universitaires de Strasbourg, 1989.
  • Roger Gaillard, Approche de « La Princesse de Clèves », Dijon, Éditions de l'Aleï, 1983.
  • Jean Garapon, « La Princesse de Clèves », Madame de la Fayette : analyse critique, Paris, Hatier, 1988.
  • Jean Garapon, « La Princesse de Clèves », Madame de la Fayette : résumé, personnages, thèmes, Paris, Hatier, 1994.
  • Sung Kim, Les récits dans « La Princesse de Clèves » : tentative d'analyse structurale, Saint-Genouph, Nizet, 1997.
  • Ludovic Lalanne, Brantôme et « La Princesse de Clèves » de Mme. de La Fayette, Paris, [S.n.], 1891.
  • Gérard Letexier, Madame de Villedieu (1640-1683) : une chroniqueuse aux origines de « La Princesse de Clèves », Paris, Lettres modernes Minard, 2002.
  • Pierre Malandain, Madame de Lafayette, « La Princesse de Clèves », Paris, Presses universitaires de France, 1985 ; 1989.
  • Alain Niderst, « La Princesse de Clèves » de Madame de Lafayette, Paris, Nizet, 1977.
  • Alain Niderst, « La Princesse de Clèves » : le roman paradoxal, Paris, Larousse, 1973.
  • Valentine Poizat, La Véritable Princesse de Clèves, Paris, Renaissance du livre, 1920.
  • René Pommier, Études sur « La Princesse de Clèves », Saint-Pierre-du-Mont, Eurédit, 2000.
  • Isabelle Rambaud, La Princesse de Clèves et son château, Étrépilly, Presses du Village, 2006.
  • Jean Baptiste Henri du Trousset de Valincour, Lettres à Madame la Marquise sur le sujet de la « Princesse de Clèves », Paris, Flammarion, 2001.
  • Jean-Baptiste-Henri du Trousset de Valincour, Valincour : Lettres à Madame la marquise sur le sujet de la « Princesse de Clèves », Éd. Jacques Chupeau, Tours, Université de Tours, 1972.
  • Denise Werlen, Madame de La Fayette, « La Princesse de Clèves », Rosny, Bréal, 1998.
  • Madame de La Fayette, La Princesse de Montpellier, présenté et établie par Daniel Aris, Éditions de La Table Ronde, Paris, 1993.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мадам де Лафаєтт

  • Лафайєт, Марі Мадлен де // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 21-22. — ISBN 966-692-744-6.