Мазепинство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мазе́пинстворадянській та російській пропаганді відоме як «мазепинці») — зневажливий ярлик, вживаний щодо національно-визвольного руху українців у Російській імперії. Походить від прізвища гетьмана Івана Мазепи.

Походження терміну[ред. | ред. код]

Термін почали вживати у XVIII ст. після виступу гетьмана Івана Мазепи проти московського царя Петра І 1709 року стосовно прихильників гетьмана, а пізніше і до інших, кого підозрювали у нелояльності до імперського режиму[1]. Прагнення до відокремлення від Російської імперії російські націоналісти розглядали як сепаратизм і зраду. Зокрема, один із лідерів «Союзу російського народу» Дмитро Піхно стверджував: «Нинішній хохол „мазепою“ називає всякого зрадника»[2].

Термін набув найбільшого вжитку в кінці ХІХ — на початку ХХ сторіччя з поширенням національно-визвольного руху в Україні. На противагу «мазепинцям» російські націоналісти почали вживати термін «богданівці» в пам'ять Богдана Хмельницького, який приєднав Гетьманщину до Московського царства. Прихильники москвофільського руху в Королівстві Галичини та Володимирії на початку XX століття та російська офіційна влада називали мазепинцями своїх супротивників українофілів, прихильників незалежного розвитку України, її культури та мови. Згодом на зміну ярлику «мазепинці» з подібним смислом почали вживати терміни «петлюрівці» та «бандерівці», якими позначали прихильників незалежності України у ХХ сторіччі.

У сучасному вжитку мазепинство має позитивний смисл, під яким розуміють рух за незалежність і свободу України[3]. У статті «Малоросійство» Євген Маланюк називав мазепинство «яскравим запереченням, нещадним демаскуванням і найрадикальнішою реакцією на малоросійство»[4].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • О. Рафальський. Мазепинство (Мазепинці) // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.416 ISBN 978-966-611-818-2