Малі Дедеркали
| село Малі Дедеркали | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Тернопільська область |
| Район | Кременецький район |
| Тер. громада | Великодедеркальська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA61020030050095730 
|
| Основні дані | |
| Населення | 525 осіб (01.01.2021[1]) |
| Територія | 3,17 км² |
| Густота населення | 165,62 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 47173 |
| Телефонний код | +380 3558 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°2′29″ пн. ш. 26°6′33″ сх. д. / 50.04139° пн. ш. 26.10917° сх. д. |
| Водойми | річка Кума (притока Вілії) |
| Найближча залізнична станція | Лепесівка |
| Відстань до залізничної станції |
12 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 47144, Тернопільська область, Кременецький район, село Великі Дедеркали, вулиця Садова, 1 |
| Карта | |
  Малі Дедеркали | |
 Малі Дедеркали | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Малі́ Дедерка́ли — село в Україні, у Великодедеркальській сільській громаді Кременецького району Тернопільської області. Розташоване на річці Кума, за 13 км від Шумська і 12 км від найближчої залізничної станції Лепесівка. За даними на 2021 рік, населення села становило 525 жителів.
До 2020 року входило до складу Шумського району Тернопільської області та до 2016 року підпорядковувалося Великодедеркальській сільській раді. В історичному минулому — присілок Великих Дедеркал. Як самостійний маєток згаданий 1721 року у зв'язку зі спорудженням церкви, та 1843 року, коли цей храм перебудували[2][3]. До Малих Дедеркал приєднано хутір Германівка[2].
Через село пролягає автошлях Тернопіль—Шумськ. Територія села — 3,17 км²[2].
За даними на 2014 рік село розташоване за 13 км від Шумська і 12 км від найближчої залізничної станції Лепесівка[2]. За даними на 2005 рік село було розташоване за 18 км від Шумська і 14 км від станції Лепесівка[4].
Станом на 1893 рік відстань від Малих Дедеркал до Житомира становила 250 верст, до Кременця — 30 верст, до найближчої залізничної станції Рудня-Почаївська — 52 версти, до поштової станції Ямпіль — 10 верст. Найближчими парафіяльними селами були Биківці за 2 версти та Потуторів за 4 версти[5].
У результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні у 2016 році село Малі Дедеркали увійшло до Великодедеркальської сільської громади, яка у 2020 році увійшла до складу Кременецького району Тернопільської області.
- Після 2-го та 3-го поділів Речі Посполитої 1793 і 1795 років Волинь було включено до складу Російської імперії. Станом на кінець 19 — початок 20 століття село Малі Дедеркали входило до Дедеркальської волості Кременецького повіту Волинської губернії з центром у Великих Дедеркалах[5][6].
- У листопаді 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, Волинь увійшла до складу Української Народної Республіки[7].
- У вересні 1919 року Кременецький повіт увійшов до Волинської округи, створеної на зайнятих польськими військами територіях; у грудні 1920 року — до складу новоутвореної Волинської округи, яка в лютому 1921 року була перетворена на Волинське воєводство. За Ризьким мирним договором 1921 року Кременецький повіт був закріплений за Польщею. Дедеркальська волость продовжила існування як гміна Дедеркали Кременецького повіту Волинського воєводства Польської Республіки[8].
- У вересні 1939 року Кременецький повіт відійшов до Української РСР та в грудні 1939 року був включений до Тарнопольської області[9]. У січні 1940 року повіт було ліквідовано й Малі Дедеркали увійшли до складу Катербургського району з центром у Катербурзі (нині Катеринівка)[10], у жовтні 1940 року (за іншими даними — у червні 1941 року[11]) перейменованого на Великодедеркальський район з перенесенням центру до Великих Дедеркал[12][13].
- Під час німецької окупації 1941—1944 років село було включено до району Катербург у складі Кременецького ґебіту (округи) генеральної округи Брест-Литовський (з січня 1942 — генеральна округа Волинь-Поділля) Райхскомісаріату Україна.
- Із весни 1944 року Малі Дедеркали були центром сільської ради Великодедеркальського району в складі Тарнопольської (згодом Тернопільської) області Української РСР[13]. Пізніше вони стали селом у складі Великодедеркальської сільської ради[2]. У 1962 році Малі Дедеркали відійшли до Шумського району[14].
- У вересні 2016 року Малі Дедеркали увійшли до складу Великодедеркальської сільської громади, територію якої було затверджено 12 червня 2020 року відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області»[15]. 17 липня 2020 року, у результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Шумського району, Малі Дедеркали увійшли до складу Кременецького району[16].
Поблизу села виявлено залишки поселення першої половини I тисячоліття н. е., відкриті 1957 року експедицією за участі Михайла Островського[17].
Села Малі та Великі Дедеркали первісно належали волинському роду Дедеркалів, що імовірно походив з сусіднього села Вовківці й представники якого також володіли маєтками в Білорусі та Литві[5][18]. Маєток Дедеркали вперше згадується в описі Кременецького замку від 1545 року, серед городень якого зазначено «городню Сидора і Дашка Дедеркалів та інших братів, з спільного маєтку їх Дедеркалів»; нижче в тому ж акті зазначено «городню Сидора, Дашка, Нестора і Андрія Волковського (Вовківського), з маєтку їхнього — Дедеркалів»[5][19].
У 1616 році Кременецьким гродським судом розглядалась справа про втечу підданих Клементія Дедеркала з села Малі Дедеркали до маєтку Настасії Вільгорської в селі Васьківці[20]. У першій половині 18 століття Малі Дедеркали залишалися у власності родини Дедеркалів, тоді як Великі Дедеркали перейшли у власність родин Коллонтаїв та Вишпольських[5][21].
У 1741 році Маріанна Дедеркалова заповіла пофранцисканському монастирю в Шумську 1000 польських злотих із зобов'язанням щорічно відправляти богослужіння за упокій її чоловіка, забезпечивши цю суму на маєтку Малих Дедеркалів. У 1780 році власником Малих Дедеркалів був Тадеуш (Тадей) Северин Дедеркало, підпис якого знаходився на ерекційному документі, що станом на 1893 рік зберігався в місцевій церкві[5][21].
У 1836 році до церкви Малих Дедеркал було приписано церкву Вознесіння Господнього Великих Дедеркал[22]. 1843 року в Малих Дедеркалах було збудовано дерев'яний храм на честь Казанської ікони Божої Матері[5]. Станом на 1871 рік власником Малих і Великих Дедеркал разом із кількома дрібними землевласниками був Ян Чосновський (Чесновський)[23]. Станом на 1893 рік власником був Петро Чесновський[22].
Протягом 1917—1920 років поблизу села вели бої з більшовиками військові частини Армії УНР під проводом Олексія Алмазова й Марка Безручка[24]. 16 червня 1919 року під селом відбувся бій козаків 5-го кінного Кінбурзького полку (згодом — 1-го кінного полку імені Максима Залізняка) Дієвої армії УНР із більшовиками. У цьому бою дістав поранення командир полку, полковник Кость Смовський, та загинув ударний відділ сотника Антона Юницького з дев'яти козаків та старшин: сам сотник Антон Юницький, хорунжий Олександр Харченко, чотовий Макар Пилипенко, козаки Іван Хижий і Панас Морозовий та четверо невідомих вояків. Загиблі вояки були поховані селянами у Великих Дедеркалах 17 червня 1919 року в братській могилі[25][26].
Від вересня 1939 року Малі Дедеркали перебували під радянською владою, яка почала переслідування членів ОУН[2]. У квітні 1941 року в Малих і Великих Дедеркалах та Вовківцях було створено сільськогосподарську артіль із центральною садибою у Вовківцях[12]. Від початку липня 1941 року до початку березня 1944 року Малі Дедеркали — під німецькою окупацією[2][27]. У німецькій окупації брав участь 48-й армійський корпус 1-ї танкової групи[27]. За радянської влади репресовано 5 сільських родин. З мобілізованих на фронти німецько-радянської війни загинуло 19 чоловіків, 8 пропало безвісти[2].
У квітні 1948 року в доповідній записці Тернопільського обкому КП(б)У повідомлялося, що в селі Малі Дедеркали був убитий голова колгоспу[28]. У 1971 році колгосп села Малих Дедеркал було приєднано до господарства імені Лесі Українки Великих Дедеркал[2][12].
Згідно з описом від 1893 року, у Малих Дедеркалах існував храм на честь Казанської ікони Божої Матері, збудований 1843 року стараннями священника Федора Пекарського. Церква була дерев'яною, критою бляхою, з такою ж дзвіницею. У 1873 році церкву було оновлено коштом парафіян. У храмі зберігалася благодатна Ікона Богоматері, іменована Казанською[29].
Копії метричних книг зберігалися з 1813 року, сповідні розписи — з 1836 року[30]. За описом церковного майна 1868 року парафія володіла садибою з городом, орними землями, сінокосами та погостом, загальна площа яких становила 23 десятини 898 сажнів. У ризниці церкви зберігався ерекційний документ 1721 року, виданий поміщиком Тадеушем Северином Дедеркалом. Крім того, на підставі визначення Св. Синоду від 1882 року та указу Волинської духовної консисторії від 1880 року, причт цієї церкви з 1887 року користувався землею при Свято-Димитрівській церкві села Шкроботівка площею 15 десятин 427 сажнів[31].
У «Трудах етнографічно-статистичної експедиції», зібраних Павлом Чубинським у 1869—1870 роках, зафіксовано кілька обрядових практик, поширених на той час у Малих Дедеркалах. Зокрема, описано, що під час поминання після Пасхи «христосувалися» на могилах із померлими, кидали яйця і казали: «святі батьки, ходіть до нас хліба й солі їсти», після чого сідали на могилі та закусували; опісля, звертаючись до померлих, казали: «наші рідняки, не поминайте лихом; чим хата багата, тим і рада»[32][33].
Також подано опис свята «Ляля» (Красна гірка), яке відзначали 22 квітня, напередодні Юрієва дня: дівчата збиралися на лузі, обирали найкрасивішу серед себе («Лялю»), перев'язували та прикрашали її зеленню і квітами, саджали на дернову лаву, на яку ставили також глечик із молоком, сир, масло та інші почастунки, танцювали навколо та виконували пісні, після чого «Ляля» роздавала почастунки дівчатам і кидала їм вінки, які вони намагалися схопити на льоту[34][35].
На Івана Купала проводили ворожіння: дівчину, обрану найкрасивішою («Купайло»), із зав'язаними очима вели в ліс та саджали в підготовлену яму з вінками зі свіжих і зів'ялих квітів; вона навмання роздавала ці вінки іншим дівчатам, а отримання від неї свіжого чи зів'ялого вінка тлумачилося як передбачення щасливого або нещасливого шлюбу. Після завершення обряду дівчата тікали, щоб «Купайло» їх не спіймала, оскільки вважалося, що спіймана нею дівчина цього року не вступить в шлюб[36].
- За даними на 1885 рік у Малих Дедеркалах було 411 жителів та 59 дворів[6].
- За даними на 1887 рік у Малих Дедеркалах був 581 житель та 54 двори[3][37].
- За переписом 1897 року в Малих Дедеркалах було 563 жителі[38].
- За переписом 1989 року постійне населення Малих Дедеркал становило 677 жителів. Наявне населення становило 671 житель[39].
- За переписом 2001 року постійне населення Малих Дедеркал становило 630 жителів. Наявне населення становило 626 жителів[40][41].
- За даними на 2003 рік у Малих Дедеркалах було 623 жителі[4].
- За даними на 2014 рік у Малих Дедеркалах було 611 жителів та 192 двори[2].
- За даними на 2021 рік у Малих Дедеркалах було 525 жителів та 181 двір. Зокрема, було 275 людей працездатного віку, 101 дитина віком до 18 років та 149 пенсіонерів[1].
| Рік | 1885 | 1887 | 1897 | 1989 | 2001 | 2003 | 2014 | 2021 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Жителів | 411 | 581 | 563 | 677 | 630 | 623 | 611 | 525 |
| Дворів | 59 | 54 | — | — | — | — | 192 | 181 |
- За переписом 1897 року в Малих Дедеркалах серед 563 жителів було 283 чоловіки (50,27 %) та 280 жінок (49,73 %)[38].
- За переписом 1989 року в Малих Дедеркалах серед 677 жителів постійного населення було 311 чоловіків (45,94 %) та 366 жінок (54,06 %). Серед 671 жителя наявного населення було 311 чоловіків (46,35 %) та 360 жінок (53,65 %)[39].
- За переписом 2001 року в Малих Дедеркалах серед 630 жителів постійного населення 629 людей (99,84 %) вказали рідною мовою українську, 1 людина (0,16 %) — російську[40][42].
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 629 | 99,84 % |
| російська | 1 | 0,16 % |
| Усього | 630 | 100 % |
- За переписом 1897 року в Малих Дедеркалах серед 563 жителів було 484 православних (85,97 %) та 74 католики (13,14 %)[38].
Станом на 2005 рік діяло сільськогосподарське товариство «Відродження», засноване 2000 року[4]. За даними на 2014 рік Малі Дедеркали були центром ТзОВ «Шумськагро»[2].
За даними на 2014 рік у селі діяли фельдшерський пункт, клуб, бібліотека; крамниці[2].
- Церква Божої Матері Казанської (ПЦУ) (1843, дерев'яна)[2][4]
- Пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967)[2][4]
-
Дім молитви -
Клуб -
Дорога через село -
Автобусна зупинка -
Став біля села
У селі народилися літератори[2]:
- Жанна Кондратюк (нар. 1981)
- В'ячеслав Митрога (нар. 1983)
У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь[2]:
- Ілля Дмитрук (1910—1944)
- Лариса Драпалюк (нар. 1925)
- Ольга Маєвська (нар. 1925)
- Одарка Найчук (нар. 1926)
- Григорій Турик
- Семен Турик
- Палій Микола Григорович (1976—2023) — сержант, старший навідник самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи. Загинув 14 лютого 2023 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Водяне Донецької області[43].
Священнослужителями при церкві Малих Дедеркал були[30]:
- 1792—1796 — Іван Калинський
- 1804—1810 — Пантелеймон Гловацький
- 1814—1836 — Гавриїл Сілецький
- 1836—1866 — Федір Пекарський
- 1867—1885 — Андрій Луцкевич
- 1886 — станом на 1891 — Михайло Моссаковський
- Станом на 1780 рік — Тадеуш (Тадей) Северин Дедеркало[44]
- Станом на 1871 рік — Ян Чосновський (Чесновський) (разом із кількома дрібними землевласниками)[23]
- Станом на 1893 рік — Петро Чесновський[22]
- ↑ а б Паспорт територіальної громади Великодедеркальської сільської ради (станом на 01.01.2021 року). Великодедеркальська громада. Процитовано 20 грудня 2025.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Тернопільщина. Історія міст і сіл, том 3, 2014, с. 567.
- ↑ а б Цинкаловський, 1984, с. 341.
- ↑ а б в г д Тернопільський енциклопедичний словник, том 2, 2005, с. 447.
- ↑ а б в г д е ж Теодорович, 1893, с. 323.
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 221. (рос. дореф.)
- ↑ (III) Універсал Української Центральної Ради. static.rada.gov.ua. Процитовано 20 грудня 2025.
- ↑ Podział gmin wiejskich województwa wołyńskiego na gromady : [пол.] // Wołyński Dziennik Wojewódzki. — Łuck, 1936. — № 1 (4 stycznia). — С. 42.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 «Про утворення Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тарнопольської областей в складі Української РСР»
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 «Про утворення районів в складі Волинської, Дрогобичської, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тарнопольської областей УРСР»
- ↑ Хроника : [рос.] // Советская Украина. — 1941. — № 127 (1 июня). — С. 4.
- ↑ а б в Забокрицький, І. Я. Великі Дедеркали // Історія міст і сіл Української РСР. Тернопільська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 592—601. — 15 000 прим.
- ↑ а б Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 559.
- ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 січня 1972 року) / В. I. Кирненко (відп. ред.), Д. О. Шелягін (упорядник). — К. : Вид-во політ. літ-ри України, 1973. — С. 428.
- ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області».
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Тиханова, М. А. Разведка в районе верхнего течения реки Горыни : [рос.] // Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях Института археологии. — Москва, 1962. — С. 51.
- ↑ Собчук, Володимир (2002). Знать Південної Волині на схилі середніх віків (дисертація). Національна академія наук України. с. 160.
- ↑ Описаніе замковъ Владимірскаго, Луцкаго и Кременецкаго 1545 года // Памятники, изданные Временною Комиссіею для разбора древнихъ актовъ, Высочайше учрежденною при Кіевскомъ военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ генерал-губернаторѣ : [рос.]. — Киев : Университетская типография, 1859. — Т. 4, отд. 2. — С. 199, 207.
- ↑ Селянський рух на Україні 1569-1647: збірник документів і матеріалів. — Київ : Наукова думка, 1993. — С. 441.
- ↑ а б Stecki, 1871, с. 32.
- ↑ а б в Теодорович, 1893, с. 325.
- ↑ а б Stecki, 1871, с. 37.
- ↑ Тернопільщина. Історія міст і сіл, том 3, 2014, с. 548.
- ↑ Жалібна сторінка (лист втрат) 1-го кінного лубенського ім. запорожського полковника Максима Залізняка полку // За державність. Матеріяли до історії війська українського. — Варшава, 1938. — Збірник 9. — С. 223.
- ↑ Коваль, Роман. Генерал-хорунжий Армії УНР Кость Смовський // Нариси з історії Кубані.
- ↑ а б Малі Дедеркали. Друга світова на мапі України. Національний музей історії України у Другій світовій війні. Процитовано 20 грудня 2025.
- ↑ Сергійчук, Володимир. Український здвиг: Поділля. 1939–1955. — Київ, 2005. — Доповідна записка Тернопільського обкому партії ЦК КП(б)У про хід боротьби з формуваннями УПА і підпіллям ОУН на території області за квітень 1948 р. — С. 425.
- ↑ Теодорович, 1893, с. 323—324.
- ↑ а б Теодорович, 1893, с. 324.
- ↑ Теодорович, 1893, с. 324—325.
- ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край. Югозападный отдел : Материалы и исследования = [Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ. Югозападный отдѣлъ] : в 7 т. / собр. П. П. Чубинский ; Имп. рус. геогр. о-во. — СПб. : [Тип. В. Безобразова и Комп.], 1872. — Т. 3 : Народный дневник (обычаи и обряды, приуроченные к временам года) / изд. под наблюдением Н. И. Костомарова. — С. 29. — 486 с.(рос. дореф.)(ст. укр.)
- ↑ Воропай, Олекса. Звичаї нашого народу. — Мюнхен, 1958. — Т. 2. — С. 13.
- ↑ Чубинский, 1872, с. 29—30.
- ↑ Воропай, 1958, с. 21.
- ↑ Чубинский, 1872, с. 195—196.
- ↑ Słownik geograficzny, 1900, с. 397.
- ↑ а б в Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 20. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ а б Таблиця: 19A0501_061_061. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (1,2,3,4) (1989(12.01)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 20 грудня 2025.
- ↑ а б Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України. Український центр суспільних даних. Процитовано 4 грудня 2025.
- ↑ Таблиця: 19A0501_07_061. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 20 грудня 2025.
- ↑ Таблиця: 19A050501_02_061. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 20 грудня 2025.
- ↑ Великодедеркальська громада втратила ще одного воїна…. Великодедеркальська громада. 18 лютого 2023. Процитовано 20 грудня 2025.
- Палій Микола Григорович. Тернопільщина. 19 лютого 2023. Процитовано 20 грудня 2025.
- ↑ Теодорович, 1893, с. 323—325.
- Stecki, Tadeusz Jerzy. Dederkały Wielkie i Małe // Wołyń pod względem statystycznym, historycznym i archeologicznym : [пол.]. — Lwów, 1871. — С. 31—37. — (Serya 2-ga).
- Теодоровичъ, Н. И. Малые-Дедеркалы // Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи : [рос.]. — Почаевъ : Типографія Почаевской Успенской Лавры, 1893. — Т. 3. — С. 323—325.
- Dederkały Małe // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 397. (пол.)
- Цинкаловський, Олександер. Дедеркали Малі // Стара Волинь і Волинське Полісся. — Вінніпег : Інститут Дослідів Волині; накладом Товариства «Волинь», 1984. — Т. 1. — С. 341.
- Бесараб, М. Малі Дедеркали // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 447. — ISBN 966-528-199-2.
- Фарина, І., Федечко, І. Малі Дедеркали // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 567. — ISBN 978-966-457-246-7.
- Малі Дедеркали. Дерев'яні церкви Західної України.
- Малі Дедеркали — церква Божої Матері Казанської. Подорожі Україною.