Перейти до вмісту

Великі Дедеркали

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Великі Дедеркали
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Кременецький район
Тер. громада Великодедеркальська сільська громада
Код КАТОТТГ UA61020030010016697 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Перша згадка 1545
Населення 1026 осіб (01.01.2021[1])
Територія 3,05 км²
Густота населення 336 осіб/км²
Поштовий індекс 47144
Телефонний код +380 3558
Географічні дані
Географічні координати 50°1′30″ пн. ш. 26°7′0″ сх. д. / 50.02500° пн. ш. 26.11667° сх. д. / 50.02500; 26.11667
Водойми річка Кума (притока Вілії)
Відстань до
районного центру		 36 км
Найближча залізнична станція Лепесівка
Відстань до
залізничної станції		 10 км
Місцева влада
Адреса ради 47144, Тернопільська область,
Кременецький район,
село Великі Дедеркали,
вулиця Садова, 1
Карта
Великі Дедеркали. Карта розташування: Україна
Великі Дедеркали
Великі Дедеркали
Великі Дедеркали. Карта розташування: Тернопільська область
Великі Дедеркали
Великі Дедеркали
Мапа
Мапа

Вели́кі Дедерка́ли — село в Україні, адміністративний центр Великодедеркальської сільської громади Кременецького району Тернопільської області. Розташоване на річці Кума, за 14 км від Шумська та 36 км від Кременця. За даними на 2021 рік, населення села становило 1026 жителів.

До 2016 року було центром Великодедеркальської сільської ради, якій були підпорядковані села Вовківці та Малі Дедеркали. До 2020 року входило до складу Шумського району Тернопільської області. У минулому також було центром волості та районним центром. До села приєднано хутір Обори.

Уперше згадується 1545 року в описі Кременецького замку як маєток родини Дедеркалів і Вовківських. Згодом належало родинам Коллонтаїв, Вишпольських та Чосновських. З 18 століття тут діяв монастир францисканців-реформатів із костелом Воздвиження Хреста (нині — храм святого Миколая Чудотворця громади ПЦУ).

Географія

[ред. | ред. код]

Великі Дедеркали розташовані на берегах річки Куми, правої притоки Вілії (басейн Горині, сточище Прип'яті). Територія — 3,05 км². Через село пролягає автошлях Тернопіль—Шумськ[2].

За даними на 2014 рік село розташоване за 14 км від Шумська та за 10 км від найближчої залізничної станції Лепесівка[2]. За даними на 1893 рік відстань до Кременця становила 32 версти[3], за даними на 1984 рік — 36 кілометрів[4].

Адміністративна належність

[ред. | ред. код]

У результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні у 2016 році село Великі Дедеркали стало центром Великодедеркальської сільської громади, яка у 2020 році увійшла до складу Кременецького району Тернопільської області.

Історичні дані

[ред. | ред. код]

Історія

[ред. | ред. код]

Пам'ятки археології

[ред. | ред. код]

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки двох поселень черняхівської культури[2].

У складі Великого князівства Литовського

[ред. | ред. код]
Герб Дедеркало родин Дедеркалів і Дедерків

Дедеркали вперше згадуються 1545 року в описі Кременецького замку як маєток Сидора, Дашка та Нестора Дедеркалів і Андрія Вовківського (Волковського), які були зобов'язані до утримання двох городень замка[2][4][17][18]. Роди Дедеркалів і Вовківських, імовірно, походили від спільного кореня із первісним гніздом у селі Вовківці[19]. Волинський рід Дедеркалів і споріднена гілка Дедерків, представники якої переселилися з Волині до Литви (маєтку Трухновичі Ошмянського повіту), користувалися гербом Дедеркало[20].

Восени 1563 року на дорозі між Лепесівкою та Дедеркалами сталася сутичка між володимирським єпископом Іваном Борзобогатим Красенським і дворянином-московитом Володимиром Заболоцьким (Заболотським), з яким було близько 100 вершників зі списами та 50 піхотинців із рушницями. Під час сутички було вбито одного зі слуг Заболоцького, після чого Заболоцький убив кількох слуг єпископа, інших поранив, а племінника єпископа, Степана, узяв у полон, захопивши також скриньку єпископа з 500 талерами і 200 червонцями[21][22].

У складі Речі Посполитої

[ред. | ред. код]

16 століття

[ред. | ред. код]

У поборовому реєстрі 1570 року серед власників Дедеркал зазначені троє представників роду Дедеркалів — Андрій, Дмитро та Федір, які платили сумарно з 23 димів, 23 городників та 1 ремісника[ком. 1][4][23]. За поборовим реєстром 1583 року Дедеркали були розділені між представниками роду Дедеркалів (зокрема Дмитром, Уляною Кондратовою, Яцьком та Іваном), а також Федором Сенютою Ляховецьким, Петром Ніньковським і Зданом Боровицьким; сумарно вони платили з 14 димів, 15 городників та 1 комірника[ком. 2][2][4][24].

17 століття

[ред. | ред. код]

У 1608 році серед представників родини Дедеркалів, що володіли частками в Дедеркалах, були Сидоровські — Михайло, Стефан і Яцько Івановичі, Григорій і Габріель Семеновичі, Олександр, Теодор і Ян Яцьковичі та Барбара з Білецьких (у першому шлюбі — дружина Яцька Андрійовича Дедеркалова, у другому — Вітковська). Того ж року ці власники уклали угоду із Сенютами щодо ґрунтів у Дедеркалах[20].

Жителі Великих Дедеркал брали участь у Національно-визвольній революції українського народу 1648—1676 років (Хмельниччині)[2]. Селянсько-козацькі загони активно діяли в районі Великих Дедеркалів після битви під Пилявцями у вересні 1648 року, і багато жителів села поповнило лави повстанського війська[14].

18 століття

[ред. | ред. код]

У першій половині 18 століття Великі Дедеркали перейшли у власність родин Коллонтаїв та Вишпольських, тоді як за родиною Дедеркалів залишалися Малі Дедеркали[2][4][17][25]. За переказом, в 1735 році в маєтку власника Великих Дедеркал Антонія Вишпольського, підчашого мозирського, сталася пожежа, під час якої з його дому вдалося врятувати старовинний образ Ісуса Христа, що зберігався в родині кілька століть[26][27]. Того ж року в селі коштом Вишпольського спорудили дерев'яний костел, у великому вівтарі якого встановили врятований образ. При костелі збудували монастир, до якого Вишпольський запросив ченців ордену францисканців-реформатів[pl] із Жорнища на Поділлі[2][4][26][28]. У 1740 році Великі Дедеркали, або принаймні частина села, належали Якубу Коллонтаю, стольникові мстиславському, який цього року видав фундаційну грамоту (ерекцію) на місцеву церкву[3][25].

У 1757—1760 роках замість попередніх дерев'яних було збудовано мурований костел (нині — храм святого Миколая Чудотворця громади ПЦУ) і згодом також монастир, фундацію яких пов'язують з родиною кременецького гродського (земського) судді Міхала (Михайла) Юзефа з Ґроцова Прейса, власника села Шибена в Старокостянтинівському повіті й кількох інших маєтків, та його дружини Терези з Дручан Княгининської, хорунжанки київської[29][26][30]. Міхал Прейс помер наприкінці 1751 року; ще раніше померла єдина донька подружжя, Гелена Вилежинська, хорунжина волинська, смерть якої, вірогідно, вплинула на рішення Прейсів про фундацію костелу та реформатського конвенту[31][32].

Після спорудження мурованого костелу до нього було перенесено образ Ісуса Христа, врятований під час пожежі 1735 року[26][30]. За переказом, у день церемонії перенесення ікони зі старого костелу до нового, 5 липня, у селі через наїзд коней було тяжко покалічено двох дітей; їх принесли на руках та підвели до ікони, після чого вони зцілилися. Це диво згодом було зображено на фресці в костелі, над дверима, що вели до ризниці. Кілька років потому в Дедеркалах було скликано комісію з єзуїтів та двох єпископів, яка, розглянувши свідчення про чудесні зцілення, визнала місцевий образ Ісуса Христа чудотворним[30].

Спорудження монастиря було завершено вдовою Терезою Прейсовою в 1772 році[32]. Навколо монастиря було зведено кам'яний мур із вежами[2]. Ще наприкінці 18 століття фундацію завершувала племінниця пані Прейсової — Магдалена з Коссаковських Кучинська, підкоморина дорогичинська[32]. Серед власників Великих Дедеркал у цей період були Гуго Коллонтай, один з авторів Конституції Речі Посполитої 1791 року, та Якуб Ігнацій Дедерко, мінський римо-католицький єпископ у 1798—1816 роках[33].

У складі Російської імперії

[ред. | ред. код]
Дедеркали на мапі Зигмунда Герстмана

Після ІІІ поділу Речі Посполитої 1795 року Великі Дедеркали увійшли до Кременецького повіту, стали центром Дедеркальської волості[2]. 1796 року єпископ Каспер Цецішовський ерегував парафію при костелі у Великих Дедеркалах. У 1805 році костел було консекровано на честь Воздвиження Святого Хреста луцьким єпископом-помічником Яном Хризостомом Качковським[34]. 1807 року за указом Олександра I до монастиря Великих Дедеркалів переселили ченців із реформатського монастиря в Кременці[35][36]. У 1826 році Якуб Ігнацій Дедерко урочисто відзначав у дедеркальському костелі п'ятдесятиріччя свого священства[33][37].

У 1836 році місцеву церкву Вознесіння Господнього було приписано до церкви села Малих Дедеркал[3]. У другій половині 19 століття у Великих Дедеркалах діяли водяний млин, круподерня, олійня, три ремісничі майстерні, кілька невеликих торговельних закладів[2]. Станом на 1871 рік власником Малих і Великих Дедеркал разом із кількома дрібними землевласниками був Ян Чосновський (Чесновський), який збудував тут кілька заїздів для прочан[38]. Від 1871 року працювало однокласне училище, перетворене наприкінці 19 століття на двокласне (діяло до 1919 року)[2][3].

У 1891 році діяльність монастиря ченців-реформатів у Великих Дедеркалах було припинено[37]. Станом на 1893 рік власником Великих Дедеркал був Петро Чесновський[3]. 1893 року до Великих Дедеркал було переведено з Острога учительську семінарію, якій передали садибу ліквідованого монастиря з костелом[ком. 3][2][39]. У 1895 році костел при монастирі було переосвячено на православну церкву[37].

У 1904—1913 роках у семінарії викладав малювання та креслення художник Андроник Лазарчук[2][40]. У цей же період у семінарії навчався фольклорист Степан Турик (1912 року випуску)[40]. Станом на 1911 рік Великі Дедеркали залишалися центром волості, тут діяли пошта, телеграф, фельдшерський пункт, три крамниці, у тому числі горілчана, мешкало 468 жителів[2][4]. До великої земельної власності належало 103 десятини[4]. Під час Першої світової війни улітку 1915 року село перебувало у фронтовій зоні та зазнало руйнувань[2], зокрема внаслідок артилерійських обстрілів[41]. Учительську семінарію евакуювали до міста Бахмача на Чернігівщині[2].

Визвольні змагання

[ред. | ред. код]

У лютому 1918 року село зайняли австро-німецькі війська, що увійшли до України на запрошення уряду УНР. Після відходу австро-німецьких частин село з листопада 1918 року до травня 1919 року перебувало під владою Української Народної Республіки. Наприкінці травня 1919 року було зайняте силами Таращанської бригади Червоної армії, з липня 1919 року до липня 1920 року — польськими військами. Восени 1919 року в районі Великих Дедеркалів діяв Лановецько-Ямпільський партизанський загін[42]. Село стало одним із центрів повстання селян проти польської окупації, яке було придушене[43]. У липні 1920 року село було зайняте силами кавалерійської бригади Григорія Котовського, з вересня 1920 року — знову польськими військами[44].

Протягом 1917—1920 років поблизу села вели бої з більшовиками військові частини Армії УНР під проводом Олексія Алмазова й Марка Безручка[43]. 16 червня 1919 року під селом Малі Дедеркали відбувся бій козаків 5-го кінного Кінбурзького полку (згодом — 1-го кінного полку імені Максима Залізняка) Дієвої армії УНР із більшовиками. У цьому бою дістав поранення командир полку, полковник Кость Смовський, та загинув ударний відділ сотника Антона Юницького з дев'яти козаків та старшин: сам сотник Антон Юницький, хорунжий Олександр Харченко, чотовий Макар Пилипенко, козаки Іван Хижий і Панас Морозовий та четверо невідомих вояків. Загиблі вояки були поховані селянами у Великих Дедеркалах 17 червня 1919 року в братській могилі[45][46].

У складі Польської Республіки

[ред. | ред. код]
Схема розміщення батальйону КОП «Дедеркали» в 1931 році

Увійшовши до складу Другої Речі Посполитої, Великі Дедеркали стали центром гміни Дедеркали[37][43]. На відстані 3 км на схід проходив польсько-радянський кордон. Дедеркальський костел у 1920 році був повернений католицькій громаді[37]. У монастирських приміщеннях було розквартировано польський батальйон прикордонної охорони (КОП)[37][43]. На околицях села діяв Лановецько-Ямпільський партизанський загін, який у 1924 році спалив панський маєток на хуторі Обори[43]. Улітку 1929 року на Великі Дедеркали поширився сільськогосподарський страйк, що охопив села Кременецького повіту[11].

На 1931 рік у Великих Дедеркалах із загальної площі 1318 га сільськогосподарських угідь поміщику Чесновському належало 552 га, церкві — 86 га, повітовим чиновникам і купцям — 110 га, на 132 селянські господарства села припадало 570 га земель, у тому числі 26 господарств мали земельні наділи менше 2 га, 41 господарство — до 3 га, 56 господарств — до 5 га, 9 господарств — близько 10 га землі. На всі двори припадало 3 кінні молотарки і 85 коней[47]. На цей час у селі діяли невелика електростанція, що обслуговувала фільварок і панський млин, дві цегельні та декілька крамниць[47].

У 1937 році в Дедеркалах відбулося урочисте посвячення новозбудованої церкви, яке звершив архиєпископ Олексій у присутності духовенства та вірян (до 3000 осіб) та представників місцевого КОП[48]. У березні 1938 року 85 жителів Великих Дедеркал перейшли в католицтво (45 осіб — 13 березня, та 40 осіб — 20 березня)[49]. На початку 1939 року в селі діяла початкова школа другого ступеня з польською мовою навчання, у якій працювало 4 вчителі. З 285 дітей шкільного віку вчилося 191[47].

Друга світова війна

[ред. | ред. код]

Від вересня 1939 року Великі Дедеркали перебували під радянською владою, яка почала переслідування членів ОУН і національно свідомої української молоді[43]. Радянською владою було проведено перерозподіл поміщицьких земель і майна, відкрито семирічну школу та інші установи[11]. У жовтні 1940 року Великі Дедеркали стали районним центром[11]. З 1940 року в приміщеннях монастиря було розміщено райком КП(б)У та районний відділ НКВС[40]; у підвалах обладнали камери для допитів[50]. Також 1940 року було створено МТС, у квітні 1941 року — сільськогосподарську артіль[11].

Від липня 1941 року до березня 1944 року село знаходилося під німецькою окупацією. У німецькій окупації брав участь 48-й армійський корпус 1-ї танкової групи. Нацисти вбили 124 жителів села (за іншими даними — 127). 180 жителів вивезли на примусові роботи до Німеччини[43][51]. Від початку німецько-радянської війни почала діяти Великодедеркальська районна українська поліція, діяльність якої поширювалася на 20 територіальних громад[43]. У 1943—1944 роках село було центром польської самооборони, яку очолював парох Юзеф Кучинський[37].

У березні 1943 року в районі Великих Дедеркалів діяв партизанський загін імені Федора Михайлова із з'єднання Антона Одухи. На початку липня 1943 року повз село проходили загони з партизанського з'єднання Сидора Ковпака[11]. Наприкінці лютого 1944 року село було зайняте силами 1-го Молдавського партизанського з'єднання, у березні 1944 року — частинами радянської армії[52].

У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь 48 уродженців села. Репресовано 17 сільських родин[43]. 103 жителів села були мобілізовані до РСЧА, з них 27 загинули (за іншими даними — 23 чоловіки загинули, 4 пропали безвісти)[43][51][52]. За радянською оцінкою, загальна сума збитків, завданих господарству села під час німецької окупації, склала близько 19 мільйонів карбованців[52].

У складі СРСР

[ред. | ред. код]

Влітку 1945 року у Великих Дедеркалах примусово створено сільськогосподарську артіль. Колгосп організовано 1947 року[43]. У жовтні 1947 року в селі розміщено гарнізон ВВ МВС із понад 100 осіб, крім того, штатних працівників МВС 30 осіб, МДБ 15 осіб, міліції 20 осіб[53]. Навесні 1950 року на базі господарств сіл Великі Дедеркали та Вовківці було створено колгосп імені Лесі Українки[43]. У 1950 році створено промкомбінат, 1951 року почали роботу хлібопекарня, електростанція і цегельно-черепичний завод[54]. У 1951—1953 роках обладнано лікарню, два медичні пункти, створено 2 дошкільні дитячі заклади, збудовано кілька нових магазинів, кінотеатр[43][55].

У 1971 році до господарства імені Лесі Українки було приєднано колгосп села Малих Дедеркал, в 1972 році — колгосп села Шкроботівки. Станом на 1973 рік за колгоспом імені Лесі Українки було закріплено 2570 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1824 га орної землі, 97 га лісу, 10 га ставків; працювало 18 тракторів, 12 комбайнів, 16 автомашин[56]. У 1976 році на території колишнього монастиря і костелу було облаштовано лікувально-трудовий профілакторій, що проіснував до 1996 року[57].

У складі незалежної України

[ред. | ред. код]

У 1993 році колишній костел передали православній громаді, і він почав діяти як церква святителя Миколая Чудотворця. У 2000 році монастирський храм було повністю передано у власність сільській громаді УПЦ КП[40]. У 2006 році єпархіальному управлінню передано у власність колишні монастирські приміщення[57]. У липні 2017 року у Великих Дедеркалах відкрито новий геріатричний центр (стаціонарне відділення територіального центру соціального обслуговування)[58]. У березні 2019 року в селі відкрито центр надання адміністративних послуг (ЦНАП)[59].

Населення

[ред. | ред. код]

Чисельність

[ред. | ред. код]
  • За даними на 1885 рік у Великих Дедеркалах було 234 жителі та 38 дворів[5].
  • За даними на 1887 рік у Великих Дедеркалах було 588 жителів та 70 дворів[4][60].
  • За переписом 1897 року у Великих Дедеркалах було 552 жителі[61].
  • За даними на 1911 рік у Великих Дедеркалах було 468 жителів[2].
  • За даними на 1973 рік у Великих Дедеркалах було 1424 жителі та 409 дворів[14].
  • За переписом 1989 року постійне населення Великих Дедеркал становило 1337 жителів. Наявне населення становило 1427 жителів[62].
  • За переписом 2001 року постійне населення Великих Дедеркал становило 1207 жителів. Наявне населення становило 1245 жителів[63][64].
  • За даними на 2003 рік у Великих Дедеркалах було 1264 жителі[65].
  • За даними на 2014 рік у Великих Дедеркалах було 1139 жителів та 460 дворів[2].
  • За даними на 2020 рік у Великих Дедеркалах було 1072 жителі та 460 дворів[40].
  • За даними на 2021 рік у Великих Дедеркалах було 1026 жителів та 383 двори. Зокрема, було 572 людини працездатного віку, 195 дітей віком до 18 років та 259 пенсіонерів[1].
Населення села Великі Дедеркали
Рік18851887189719111973198920012003201420202021
Жителів 2345885524681424133712071264113910721026
Дворів 3870——409———460460383

За статтю

[ред. | ред. код]
  • За переписом 1897 року у Великих Дедеркалах серед 552 жителів було 279 чоловіків (50,54 %) та 273 жінки (49,46 %)[61].
  • За переписом 1989 року у Великих Дедеркалах серед 1337 жителів постійного населення було 600 чоловіків (44,88 %) та 737 жінок (55,12 %). Серед 1427 жителів наявного населення було 635 чоловіків (44,5 %) та 792 жінки (55,5 %)[62].

За мовою

[ред. | ред. код]
  • За переписом 2001 року у Великих Дедеркалах серед 1207 жителів постійного населення 1193 людини (98,84 %) вказали рідною мовою українську, 10 людей (0,83 %) — російську, 3 людини (0,25 %) — білоруську, 1 людина (0,08 %) — німецьку[63][66].
Мовний склад населення села Великі Дедеркали (2001)
Мова Кількість Відсоток
українська 1193 98,84 %
російська 10 0,83 %
білоруська 3 0,25 %
німецька 1 0,08 %
Усього 1207 100 %

За релігією

[ред. | ред. код]
  • За переписом 1897 року у Великих Дедеркалах серед 552 жителів було 391 православних (70,83 %) та 146 католиків (26,45 %)[61].

Хутір

[ред. | ред. код]

До села Великі Дедеркали приєднано хутір Обори. У 19 — на початку 20 століття тут був маєток Чесновського, який 1919 року розгромили партизани Лановецько-Ямпільського загону. Після 1939 року й після Другої світової війни на Оборах функціонувала МТС. Станом на 2014 рік на місці хутора — лікарня і районний геріатричний центр[67].

Соціальна сфера

[ред. | ред. код]

Станом на 2014 рік діяли ЗОШ 1—3 ступенів, дитячий садок, музична школа, будинок культури, бібліотека, відділення зв'язку, районна лікарня, ФАП, територіальний центр обслуговування пенсіонерів, торгові заклади, ТОВ «Агрохім», фермерське господарство «Добробут» Олександра Кравчука[43].

Освіта

[ред. | ред. код]

Система закладів освіти села:

  • середня школа
  • музична школа
  • спортивна школа
  • дитячий садок

Медицина

[ред. | ред. код]

У селі є медичний пункт[джерело?].

У липні 2017 року у Великих Дедеркалах відкрито новий геріатричний центр (стаціонарне відділення територіального центру соціального обслуговування)[58].

Спорт

[ред. | ред. код]

У Великих Дедеркалах функціонує КДЮСШ, у якій працюють секції з футболу, волейболу, гирьового спорту та інші. Спортсмени беруть участь у районних, обласних та всеукраїнських змаганнях[джерело?].

Головним тренером волейбольної команди впродовж 20 років є Людмила Володимирівна Корнійчук, її вихованці щороку — серед призерів області з волейболу. У 2010 році вона посіла третє місце серед тренерів Тернопільської області[джерело?].

Футбольна команда ФК «Дедеркали» серед лідерів районної футбольної ліги. У сезоні 2012 року здобуто золоті медалі районної ліги та Суперкубок Шумського району, а в сезоні 2013-го — Кубок Шумського району[джерело?].

Релігійні громади

[ред. | ред. код]

У селі діють релігійні громади[43]:

  • Громада церкви Святого Миколая (ПЦУ) (1760 року побудови)
  • Громада церкви Святого Вознесіння (УПЦ МП) (1935 року побудови)
  • Громада дому молитви ЄХБ/ХВЄ (1995 року побудови)

Пам'ятники

[ред. | ред. код]
  • Братська могила вояків Армії УНР (1919)
  • Пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям; братська могила воїнам Червоної армії (1963)[43]
  • Погруддя Меланії Вітряченко (1985)[43]
  • Пам'ятник Героям Небесної Сотні (2015)[68]
  • Пам'ятний знак воїнам УПА, вбитим більшовицьким режимом (2021)[69]

Галерея

[ред. | ред. код]

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Народилися

[ред. | ред. код]
Уродженець села Гуго Коллонтай

У Великих Дедеркалах народилися[70]:

  • Рафаїл Коллонтай (до 1750—1833) — польський військовик, політичний діяч.
  • Гуго Коллонтай (1750—1812) — польський просвітник, філософ, публіцист, політичний, державний і релігійний діяч.
  • Філіп Павловський (нар. 1800) — польський живописець.
  • Ніна Андрущенко (Слободенюк) (1919—2006) — учасниця національно-визвольних змагань, зв'язкова ОУН, медсестра УПА.
  • Юрій Гелетюк (нар. 1943) — музикант, композитор.
  • Людмила Мількевич (з дому — Штольберт; нар. 1948) — працівниця культури, літераторка, громадська діячка.
  • Надія Мозгова (нар. 1953) — педагогиня, музикантка.
  • Адіслав Штольберт (нар. 1953) — лікар, літератор, спортсмен, тренер.
  • Алла Ващенко (нар. 1961) — лікарка, літераторка.
  • Людмила Калуш (нар. 1963) — педагогиня, заслужений вчитель України.
  • Василь Марценюк (нар. 1971) — учений у галузях медичної інформатики та кібернетики, системного аналізу й теорії оптимальних рішень.
  • Лариса Римар (нар. 1971) — громадська діячка, депутатка Тернопільської обласної ради 7-го скликання.
  • Ліна Єник (Шаповал) (нар. 1975) — поетеса, волонтерка, підприємиця, громадська діячка.
  • Святослав Костів (нар. 1978) — лікар, учений.

Жили

[ред. | ред. код]

У Великих Дедеркалах жили, вчились і працювали[67]:

  • Андроник Лазарчук (1870—1934) — художник, педагог, культурний діяч.
  • Степан Турик (1893—1982) — етнограф і педагог.
  • Григорій Баран (Радошівський, 1930—2013) — політв'язень більшовицького режиму, поет, публіцист і громадський діяч.
  • Венедикт Лавренюк (1933—2006) — етнограф, краєзнавець і музеєзнавець[71].
  • Ганна Костів-Гуска (нар. 1947) — письменниця і громадсько-політична діячка.
  • Леонід Ковальчук (1947—2014) — вчений-медик, громадський діяч.
  • Любомир Білик (нар. 1953) — вчений-медик, громадський діяч.
  • Олена Ходюк (нар. 1972) — літераторка.
  • Жанна Кондратюк (нар. 1981) — літераторка.
  • Віталій Митрога (нар. 1983) — літератор.

Учасники ОУН і УПА

[ред. | ред. код]

У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь 48 уродженців села, серед них[70]:

  • Іван Бегеба (нар. 1901)
  • Сава Дмитрук (1910—1945)
  • Павло Карп'юк (нар. 1922)
  • Іван Киричук (нар. 1921)
  • Леонтій Крутенюк (1923—1945)
  • Андрон Маєвський (1920—1944)
  • Федір Матвійчук (1918—1944)
  • Василь Мусійчук (1922—1944)
  • Семен Петрук (1922—1944)
  • Іван (1918—1946) та Степан (1924—1945) Слободенюки
  • Іван Тикальський (1920—1943)
  • Гнат Шарак (1922—1945)

Військовослужбовці, які загинули під час російсько-української війни

[ред. | ред. код]

Священники

[ред. | ред. код]

При церкві села Великих Дедеркал священнослужителями були[3]:

  • 1740—1783 — Федір Васильківський
  • 1784—1794 — Федір Пухальський
  • 1795 — Петро Дорошенко (адміністратор)

Власники

[ред. | ред. код]
  • Дедеркали:
  • Станом на 1545 рік — Сидор, Дашко й Нестор Дедеркало та Андрій Вовківський (Волковський)[2][4][17][18]
  • Станом на 1570 рік — Андрій, Дмитро та Федір Дедеркали[4][23]
  • Станом на 1583 рік — Дмитро Дедеркало, Уляна Кондратова Дедеркалова, Яцько та Іван Дедеркали, Федір Сенюта Ляховецький, Петро Ніньковський і Здан Боровицький[2][4][24]
  • Станом на 1608 рік — Дедеркали Сидоровські — Михайло, Стефан і Яцько Івановичі, Григорій і Габріель Семеновичі, Олександр, Теодор і Ян Яцьковичі та Барбара з Білецьких (у першому шлюбі — дружина Яцька Андрійовича Дедеркалова, у другому — Вітковська)[20]
  • Коллонтаї та Вишпольські:
  • Станом на 1871 рік — Ян Чосновський (Чесновський) (разом із кількома дрібними землевласниками)[38]
  • Станом на 1893 рік — Петро Чесновський[3]
  • Станом на 1931 рік — поміщик Чесновський (552 га з 1318 га сільськогосподарських угідь села)[47]

Примітки

[ред. | ред. код]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Зокрема:
    • пан Андрій Дедеркало сам від себе і від братів своїх з частини Дедеркалів — з 10 димів, 7 городників по 4 гроші, 3 городників по 2 гроші, 1 ремісника 2 гроші;
    • Дмитро Деркало [sic] зі своєї частини Дедеркал — з 8 димів, 4 городників по 4 гроші, 4 городників по 2 гроші;
    • Федір Дедеркало зі своєї частини Дедеркал — з 5 димів та 5 городників по 4 гроші.
  2. ↑ Зокрема:
    • Пан Федір Сенюта Ляховецький, войський кременецький, з двох частин Дедеркал:
    • З однієї частини, яку Семен продав у вічність — 1 дим, 2 городники.
    • З другої частини, яку мав у заставі від Богдана Дедеркала — 1 дим, 2 городники.
    • Пан Дмитро Дедеркало зі своєї частини Дедеркал — 2 дими, 4 городники.
    • Пані Уляна Кондратова Дедеркалова зі своєї частини Дедеркал — 1 дим, 1 комірник.
    • Пан Яцько Дедеркал — 3 дими, 2 городники.
    • Яцько та Іван Дедеркалови зі своєї частини Дедеркал — 2 дими, 1 городник [по 4 гроші], 1 городник [по 2 гроші].
    • Пан Петро Ніньковський зі своєї частини Дедеркал — 1 городник.
    • Пан Здан Боровицький з частини Дедеркал — 3 дими, 2 городники.
  3. ↑ Будівля Острозької учительської семінарії в Острозі знадобилася для Острозької прогімназії, будинок якої згорів під час великої пожежі 1889 року.

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 Паспорт територіальної громади Великодедеркальської сільської ради (станом на 01.01.2021 року). Великодедеркальська громада. Процитовано 4 грудня 2025.
  2. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 Тернопільщина. Історія міст і сіл, том 3, 2014, с. 547.
  3. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Теодорович, 1893, с. 325.
  4. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Цинкаловський, 1984, с. 341.
  5. 1 2 Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 221. (рос. дореф.)
  6. ↑ (III) Універсал Української Центральної Ради. static.rada.gov.ua. Процитовано 4 грудня 2025.
  7. ↑ Podział gmin wiejskich województwa wołyńskiego na gromady : [пол.] // Wołyński Dziennik Wojewódzki. — Łuck, 1936. — № 1 (4 stycznia). — С. 42.
  8. ↑ Указ Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 «Про утворення Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тарнопольської областей в складі Української РСР»
  9. ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 «Про утворення районів в складі Волинської, Дрогобичської, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тарнопольської областей УРСР»
  10. ↑ Хроника : [рос.] // Советская Украина. — 1941. — № 127 (1 июня). — С. 4.
  11. 1 2 3 4 5 6 7 ІМСУ, 1973, с. 596.
  12. ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 559.
  13. ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 січня 1972 року) / В. I. Кирненко (відп. ред.), Д. О. Шелягін (упорядник). — К. : Вид-во політ. літ-ри України, 1973. — С. 428.
  14. 1 2 3 ІМСУ, 1973, с. 592.
  15. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області».
  16. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  17. 1 2 3 Теодорович, 1893, с. 323.
  18. 1 2 Описаніе замковъ Владимірскаго, Луцкаго и Кременецкаго 1545 года // Памятники, изданные Временною Комиссіею для разбора древнихъ актовъ, Высочайше учрежденною при Кіевскомъ военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ генерал-губернаторѣ : [рос.]. — Киев : Университетская типография, 1859. — Т. 4, отд. 2. — С. 199, 207.
  19. ↑ Собчук, Володимир (2002). Знать Південної Волині на схилі середніх віків (дисертація). Національна академія наук України. с. 160.
  20. 1 2 3 Boniecki, Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 : [пол.]. — Warszawa, 1901. — Т. 4. — С. 184—185.
  21. ↑ Анна из князей Сокольскихъ Борзобогатая-Красинская. — В: Украинскія женщины : [рос.] // Кіевская старина. — Кіевъ, 1883. — Т. VI.Годъ второй (май). — С. 295.
  22. ↑ Свѣдѣніе о Владимірѣ Семеновичѣ Заболотскомъ // Жизнь князя Андрея Михайловича Курбскаго въ Литвѣ и на Волыни. — Кіевъ, 1849. — Т. 2. — С. 243—255.
  23. 1 2 Jabłonowski, Aleksander. Ziemie ruskie. Wołyń i Podole : [пол.]. — Warszawa, 1889. — Wykazy geograficzno-statystyczne. — С. 25.
  24. 1 2 Jabłonowski, 1889, с. 136, 141, 142, 143.
  25. 1 2 3 Stecki, 1871, с. 32.
  26. 1 2 3 4 5 Теодорович, 1893, с. 324.
  27. 1 2 Stecki, 1871, с. 33.
  28. ↑ Stecki, 1871, с. 33—34.
  29. ↑ Nova Polonia Sacra, 1928, с. 126.
  30. 1 2 3 Stecki, 1871, с. 34.
  31. ↑ Szybenna // Spis ważniejszych miejscowości w powiecie starokonstantynowskim na Wołyniu z 32 rycinami : [пол.]. — Stary Konstantynów, 1910. — С. 426.
  32. 1 2 3 Nova Polonia Sacra, 1928, с. 127.
  33. 1 2 3 4 Słownik geograficzny, 1880, с. 947.
  34. ↑ Szczepaniak, 2022, с. 205.
  35. ↑ Собчук, В. Кременецькі монастирі // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 231. — ISBN 966-528-199-2.
  36. ↑ Теодоровичъ. Городъ Кременецъ Волынской губерніи. — Почаевъ : Типографія Почаево-Успенской Лавры, 1890. — С. 47.
  37. 1 2 3 4 5 6 7 Rąkowski, 2005, с. 399.
  38. 1 2 Stecki, 1871, с. 37.
  39. ↑ О переводѣ Острожской Учительской Семинаріи въ с. Большія-Дедеркалы, Волынской губерніи // Полное собраніе законовъ Россійской имперіи. Собраніе третіе : [рос.]. — Санктпетербургъ, 1897. — Т. XIII. 1893. — С. 366.
  40. 1 2 3 4 5 Історичні хроніки села Великі Дедеркали. Великодедеркальська громада. Процитовано 20 грудня 2025.
  41. ↑ ІМСУ, 1973, с. 593.
  42. ↑ ІМСУ, 1973, с. 594.
  43. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 Тернопільщина. Історія міст і сіл, том 3, 2014, с. 548.
  44. ↑ ІМСУ, 1973, с. 594—595.
  45. ↑ Жалібна сторінка (лист втрат) 1-го кінного лубенського ім. запорожського полковника Максима Залізняка полку // За державність. Матеріяли до історії війська українського. — Варшава, 1938. — Збірник 9. — С. 223.
  46. ↑ Коваль, Роман. Генерал-хорунжий Армії УНР Кость Смовський // Нариси з історії Кубані.
  47. 1 2 3 4 ІМСУ, 1973, с. 595.
  48. ↑ Посвячення нової церкви // Наш прапор. — Львів, 1937. — 15 грудня. — С. 2.
  49. ↑ Сивіцький, Микола. Історія польсько-українських конфліктів / Переклад з польської Є. Петренка. — Київ, 2005. — Т. 1, Документ 38. — С. 209.
  50. ↑ Храм у Великих Дедеркалах Шумського району — дзеркало історії України. TV-4. 26 липня 2013.
  51. 1 2 Великі Дедеркали. Друга світова на мапі України. Національний музей історії України у Другій світовій війні. Процитовано 4 грудня 2025.
  52. 1 2 3 ІМСУ, 1973, с. 597.
  53. ↑ Тернопільщина. «Вісті з Терену» та «Вістки з Тернопільщини». 1943—1950. Книга перша / Редактори Ігор Гомзяк і Микола Посівнич. — Торонто — Львів : Видавництво «Літопис УПА», 2010. — С. 602. — (Літопис УПА. Том 49). — ISBN 978-966-2105-17-9.
  54. ↑ ІМСУ, 1973, с. 598.
  55. ↑ ІМСУ, 1973, с. 598—599.
  56. ↑ ІМСУ, 1973, с. 600.
  57. 1 2 Лише частина приміщень колишнього ЛТП у Великих Дедеркалах нині задіяна. TV-4. 27 травня 2013. Процитовано 4 грудня 2025.
  58. 1 2 На Тернопільщині відкрили притулок для самотніх людей (фото). Тернополяни. 18 липня 2017. Процитовано 4 грудня 2025.
  59. ↑ Сучасний ЦНАП у форматі «Прозорий офіс» відкрили у Великодедеркальській ОТГ (фото). Про Те. 29 березня 2019. Процитовано 4 грудня 2025.
  60. ↑ Słownik geograficzny, 1900, с. 397.
  61. 1 2 3 Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 20. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  62. 1 2 Таблиця: 19A0501_061_061. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (1,2,3,4) (1989(12.01)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 4 грудня 2025.
  63. 1 2 Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України. Український центр суспільних даних. Процитовано 4 грудня 2025.
  64. ↑ Таблиця: 19A0501_07_061. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 4 грудня 2025.
  65. ↑ Тернопільський енциклопедичний словник, том 1, 2004, с. 241.
  66. ↑ Таблиця: 19A050501_02_061. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 4 грудня 2025.
  67. 1 2 Тернопільщина. Історія міст і сіл, том 3, 2014, с. 549.
  68. ↑ У Шумську та Дедеркалах вшанували Героїв Небесної Сотні. Шумськ Інфо. 18 лютого 2022. Процитовано 4 грудня 2025.
  69. ↑ Меморіальний знак воїнам УПА відкрили у Дедеркалах. Шумськ Інфо. 18 листопада 2021. Процитовано 4 грудня 2025.
  70. 1 2 Тернопільщина. Історія міст і сіл, том 3, 2014, с. 548—549.
  71. ↑ Гайдукевич Я., Савак Б. Лавренюк Венедикт Антонович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 310. — ISBN 966-528-199-2.
  72. ↑ Річниця світлої пам'яті Героя Михайла Польового. Великодедеркальська громада. 19 квітня 2023. Процитовано 20 грудня 2025.
  73. ↑ Ярослав Кондратюк. Платформа пам'яті Меморіал. Процитовано 20 грудня 2025.
    • Ярослав Кондратюк. Тернопільська міська рада. 31 січня 2025. Процитовано 20 грудня 2025.
    • Пам'ятаємо. Великодедеркальська громада. 21 травня 2025. Процитовано 20 грудня 2025.

Література

[ред. | ред. код]

Публікації в медіа

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Великі_Дедеркали&oldid=47552158