Перейти до вмісту

Маргарет Бербідж

Добра стаття
Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Маргарет Бербідж
англ. Margaret Burbidge Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніангл. Eleanor Margaret Peachey[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася12 серпня 1919(1919-08-12)[2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Davenport[d], Стокпорт[d], Великий Манчестер, Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла5 квітня 2020(2020-04-05)[4] (100 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Сан-Франциско, Каліфорнія, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велика Британія[5][6][7]
 США[8][9][10] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьастрономка, астрофізикиня, викладачка університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materУніверситетський коледж Лондона
Лондонський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьастрофізика і астрономія Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладУніверситет Каліфорнії в Сан-Дієго[11]
Чиказький університет
Єркська обсерваторія[12]
Каліфорнійський технологічний інститут[13] Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадапрофесор Редагувати інформацію у Вікіданих
Вчене званняпрофесор Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньдоктор філософії
ЧленствоЛондонське королівське товариство
Національна академія наук США[14]
Американська академія мистецтв і наук[15]
Американське астрономічне товариство[7]
AAAS[7]
МАС[16] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зДжеффрі Бербідж[17] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
CMNS: Маргарет Бербідж у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Елінор Маргарет Бербідж[18] (англ. Eleanor Margaret Burbidge; 12 серпня 1919 — 5 квітня 2020), до шлюбу Пічі (англ. Peachey) — британсько-американська астрономка й астрофізикиня. У 1950-х роках була однією з засновниць теорії зоряного нуклеосинтезу та першою авторкою впливової статті B2FH, яку написала спільно зі своїм чоловіком Джеффрі Бербіджем, астрофізиком Фредом Гойлом і Вільям Фаулером, що пізніше отримав Нобелівську премію за роботи з зоряного нуклеосинтезу, в тому числі й за цю.

Протягом 1960-х і 1970-х Бербідж досліджувала криві обертання галактик і квазари й відкрила найвіддаленіший астрономічний об'єкт, відомий на той час. У 1980-х і 1990-х вона брала участь у розробці та використанні спектрографа слабких об'єктів на космічному телескопі Габбла. Також Бербідж знана своєю діяльністю проти дискримінації жінок в астрономії.

Бербідж обіймала кілька визначних керівних посад, у тому числі директора Королівської Грінвіцької обсерваторії (1973—1975), президента Американського астрономічного товариства (1976—1978) і президента Американської асоціації сприяння розвитку науки (1983). Вона працювала в Обсерваторії Лондонського університету[en], Єркській обсерваторії Чиказького університету, Кавендіській лабораторії Кембриджського університету, Каліфорнійському технологічному інституті та Каліфорнійському університеті Сан-Дієго.

Біографія

[ред. | ред. код]

Дитинство й освіта

[ред. | ред. код]

Елеонор Маргарет Пічі народилася 12 серпня 1919 року в Давенпорті[en] у Великій Британії[19]. Вона була донькою Марджорі Стотт Пічі та Стенлі Джона Пічі[20]. Її батько був викладачем хімії в Манчестерській технологічній школі[en] (нині частина Манчестерського університету), а її мати була однією з його учениць[21]. За кілька років після народження Маргарет батько отримав патент, пов'язаний з вулканізацією каучуку, що принесло йому достатньо грошей, щоб переїхати з родиною до Лондона в 1921 році та створити там власну промислову хімічну лабораторію[21].

Маргарет вперше зацікавилася астрономією у віці 3 або 4 років, побачивши зорі під час подорожі на поромі через Ла-Манш[22]. У 12 років вона читала підручники з астрономії Джеймса Джинса, далекого родича її матері[22].

Маргарет навчалася в Університетському коледжі Лондона, де здобула ступінь бакалавра в 1939 році та ступінь доктора філософії у 1943 році[22].

Початок наукової кар'єри

[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни Маргарет Пічі працювала доглядачкою обсерваторії Лондонського університету. Відключення світла під час війни сприяло її астрономічним спостереженням[19], хоч іноді спостереження й доводилось переривати через вибухи ракет «Фау-1» поряд з обсерваторією[22]. 1945 року їй відмовили в постдокторській стипендії в обсерваторії Карнегі, оскільки робота вимагала спостереження в обсерваторії Маунт-Вілсон, яка на той час була доступна лише для чоловіків[23]. Невдовзі після війни Пічі викладала астрономію в обсерваторії Лондонського університету для студентів з усієї системи Лондонського університету. Одним з її учнів був Артур Кларк, тодішній студент Кінгс-коледжу, який пізніше став знаменитим письменником-фантастом[22].

2 квітня 1948 року Маргарет Пічі одружилась з Джеффрі Бербіджем. Пара познайомилася за пів року до цього в Університетському коледжі Лондона[19][22]. Джефрі був фізиком-теоретиком, але пристрасть Маргарет до астрономії переконала його зайнятися дослідженнями з теоретичної астрофізики[22]. Вони співпрацювали в більшій частині своїх подальших досліджень. 1956 року Маргарет народила доньку Сару[24].

Роботи з нуклеосинтезу

[ред. | ред. код]
Докладніше: Стаття B²FH

У 1951 році Маргарет Бербідж обійняла посаду в Єркській обсерваторії Чиказького університету, штат Вісконсін, — це стало її першою роботою в США[25]. Її дослідження в цей період були зосереджені на поширеності хімічних елементів у зорях. Вона повернулася до Великої Британії в 1953 році, коли її разом із чоловіком запросили працювати з Вільямом Альфредом Фаулером і Фредом Гойлом в Кембриджському університеті[22]. Команда поєднала дані про кількість елементів, отримані Бербіджами, з гіпотезою Гойла про те, що всі хімічні елементи можуть утворюватися в зорях в результаті серії ядерних реакцій, і лабораторними експериментами Фаулера щодо швидкості цих реакцій[22]. Ідея стала відомою як зоряний нуклеосинтез. Вони опублікували свою модель у серії статей[26][27][28], кульмінацією яких стала велика заключна робота 1957 року[29][30], тепер знана як стаття B2FH за ініціалами Бербіджів, Фаулера та Гойла. Маргарет Бербідж писала цю статтю під час вагітності та стала першою авторкою статті[22][31][32]. Стаття показала, що більшість важких хімічних елементів дійсно утворилися в процесі еволюції зір[33]. Представлена в цій статті теорія залишається фундаментальною основою зоряного нуклеосинтезу[34]. Пізніше Фаулер здобув Нобелівську премію з фізики 1983 року (поділивши її із Субраманьяном Чандрасекаром) за роботу з нуклеосинтезу, і висловив здивування, що його премію не поділили з Бербідж[22].

Переїзд у США й робота у спостережній астрономії

[ред. | ред. код]

Коли Фаулер повернувся до США, він порадив Бербіджам поїхати з ним до Каліфорнії, запропонувавши спостерігачці Маргарет повторно подати заявку на стипендію в обсерваторії Маунт-Вілсон, а теоретику Джеффу — спробувати вибороти стипендію Келлога в Каліфорнійському технологічному інституті[31]. Заявку Маргарет знову відхилили через її стать, тому подружжя обмінялося заявками. Джефф отримав посаду в Маунт-Вілсон, а Маргарет у 1955 році розпочала роботу в Каліфорнійському технологічному інституті. Щоразу, коли Джефф вирушав на спостереження в Маунт-Вілсон, Маргарет супроводжувала його нібито як його помічниця[31]. Насправді Джефф працював у фотолабораторії, а Маргарет керувала телескопом[22]. Коли керівництво обсерваторії дізналося про це, вони зрештою дозволили їй спостерігати, але лише якщо вона та її чоловік зупинятимуться в окремому котеджі на території обсерваторії, а не в гуртожитку, призначеному лише для чоловіків[19].

З 1962 року Маргарет Бербідж працювала в Університеті Каліфорнії у Сан-Дієго[25]. У 1960-х і 1970-х вона вимірювала маси[35], склад і криві обертання галактик і виконала перші спектроскопічні дослідження квазарів[32]. Її відкриття в цій галузі включали квазар QSO B1442+101[en] із червоним зміщенням 3,5, який став найвіддаленішим об'єктом, відомим на той час[en]; цей рекорд тримався з 1974 по 1982 рік[22][36]. Вона була прихильницею теорії стаціонарного Всесвіту, але її власна робота над квазарами допомогла довести альтернативну теорію Великого вибуху[25].

Визнання, нагороди й керівні посади

[ред. | ред. код]

У 1972 році Маргарет Бербідж стала директоркою Королівської Гринвіцької обсерваторії[32][37]. Попередні 300 років цю посаду завжди обіймав Королівський астроном, але коли Бербідж призначили директоркою, пости розділили, — Королівським астрономом став Мартін Райл. Іноді Бербідж пояснювала це сексизмом, а іноді політикою, спрямованою на зменшення впливу директора Гринвіцької обсерваторії[38]. Бербідж покинула Гринвіцьку обсерваторію у 1974 році, за 15 місяців після призначення, через суперечки щодо переміщення телескопа Ісаака Ньютона[en] зі штаб-квартири Королівської Гринвіцької обсерваторії у замку Герстмонсо[en] до Обсерваторії Роке-де-лос-Мучачос на Канарських островах[38].

Бербідж виступала проти дискримінації жінок в астрономії, але при цьому і проти позитивних дій на користь жінок. 1972 року вона відмовилася від премії Енні Джамп Кеннон Американського астрономічного товариства, оскільки її присуджували лише жінкам[25]: «Настав час усунути дискримінацію як на користь, так і проти жінок у професійному житті»[22]. Її лист про відмову від нагороди змусив Американське астрономічне товариство створити свій перший комітет зі статусу жінок в астрономії[22]. 1976 року вона стала першою жінкою-президенткою Американського астрономічного товариства[39]. Під час свого перебування на посаді президентки вона переконала колег заборонити зустрічі Американського астрономічного товариства у штатах, які не ратифікували Поправку про рівні права[en] до Конституції США[22]. 1984 року Американське астрономічне товариство присудило їй відзнаку, незалежну від статі, — звання лектора Генрі Норріса Рассела[40].

У 1977 році Маргарет Бербідж стала громадянкою США[19]. З 1979 по 1988 рік вона працювала першим директором Центру астрофізики та космічної науки Університету Каліфорнії у Сан-Дієго[32][25]. 1981 року обрана президенткою Американської асоціації сприяння розвитку науки, і вона обіймала цю посаду протягом однорічного терміну з лютого 1982 року по лютий 1983 року[39].

В Університеті Каліфорнії у Сан-Дієго вона допомогла розробити спектрограф тьмяних об'єктів для космічного телескопа Габбл, який був запущений у 1990 році[22]. За допомогою цього приладу вона та її команда виявили, що в центрі галактики Мессьє 82 міститься надмасивна чорна діра[22].

Останні роки

[ред. | ред. код]

Як професор-емерит Університету Каліфорнії у Сан-Дієго, Маргарет Бербідж продовжувала активно займатись дослідницькою роботою до початку 2000-х, ставши авторкою загалом понад 370 наукових робіт[41]. 2010 року помер її чоловік Джеффрі Бербідж[42]. Маргарет Бербідж померла 5 квітня 2020 року, у Сан-Франциско, у віці 100 років, після падіння[en][19].

Відзнаки

[ред. | ред. код]
Ланцюг Бербіджів — група галактик у сузір'ї Кита, названа на честь Маргарет і Джеффрі Бербіджів

Пам'ять

[ред. | ред. код]

На честь Маргарет Бербідж названо:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.patheos.com/blogs/monkeymind/2015/08/margaret-burbidge-tells-us-we-are-all-stardust.html
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ FemBio database
  4. ↑ https://www.nytimes.com/2020/04/06/science/space/e-margaret-burbidge-dead.html
  5. ↑ http://www.gettyimages.com/detail/news-photo/professor-e-margaret-burbidge-smiles-with-her-15-year-old-news-photo/3303003
  6. ↑ http://www.sciencephoto.com/media/223629/view
  7. ↑ а б в NNDB — 2002.
  8. ↑ https://www.britannica.com/women/article-9018118
  9. ↑ http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/016890029090235X
  10. ↑ http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/0375947469902693
  11. ↑ https://profiles.ucsd.edu/margaret.burbidge
  12. ↑ Burbidge E. M. Watcher of the skies // Annu. Rev. Astron. Astrophys. / S. Faber, E. v. Dishoeck, R. Kennicutt et al. — Annual Reviews, 1994. — Vol. 32. — P. 14. — ISSN 0066-4146; 1545-4282 — doi:10.1146/ANNUREV.AA.32.090194.000245
  13. ↑ Burbidge E. M. Watcher of the skies // Annu. Rev. Astron. Astrophys. / S. Faber, E. v. Dishoeck, R. Kennicutt et al. — Annual Reviews, 1994. — Vol. 32. — P. 17. — ISSN 0066-4146; 1545-4282 — doi:10.1146/ANNUREV.AA.32.090194.000245
  14. ↑ www.nasonline.org
  15. ↑ https://www.amacad.org/person/eleanor-margaret-burbidge
  16. ↑ Burbidge E. M. Watcher of the skies // Annu. Rev. Astron. Astrophys. / S. Faber, E. v. Dishoeck, R. Kennicutt et al. — Annual Reviews, 1994. — Vol. 32. — P. 9. — ISSN 0066-4146; 1545-4282 — doi:10.1146/ANNUREV.AA.32.090194.000245
  17. ↑ Burbidge E. M. Watcher of the skies // Annu. Rev. Astron. Astrophys. / S. Faber, E. v. Dishoeck, R. Kennicutt et al. — Annual Reviews, 1994. — Vol. 32. — P. 8. — ISSN 0066-4146; 1545-4282 — doi:10.1146/ANNUREV.AA.32.090194.000245
  18. ↑ Бербідж // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 52. — ISBN 966-613-263-X.
  19. ↑ а б в г д е Fox, Margalit (6 квітня 2020). E. Margaret Burbidge, astronomer who blazed trails on Earth, dies at 100. The New York Times. Процитовано 6 квітня 2020.
  20. ↑ а б Burbidge, Margaret (1919—). Women in World History: A biographical encyclopedia. Encyclopedia.com. 7 травня 2020. Процитовано 30 травня 2020.
  21. ↑ а б Burbidge, E. Margaret (1994). Watcher of the Skies. Annual Review of Astronomy and Astrophysics. 32: 1—37. Bibcode:1994ARA&A..32....1B. doi:10.1146/annurev.aa.32.090194.000245.
  22. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Skuse, Ben (6 квітня 2020). Celebrating astronomer Margaret Burbidge, 1919–2020. Sky & Telescope. Процитовано 6 квітня 2020.
  23. ↑ Rubin, Vera C. (1997). Bright Galaxies, Dark Matters. Woodbury, NY: American Institute of Physics. ISBN 1-56396-231-4.
  24. ↑ Burbidge, (Eleanor) Margaret Peachey. Biographical Encyclopedia of Astronomers. Springer Nature. Процитовано 31 грудня 2024.
  25. ↑ а б в г д Boksenberg, Alec (28 травня 2020). Eleanor Margaret Burbidge (1919–2020). Retrospective. Science. 368 (6494): 947. doi:10.1126/science.abc6555. PMID 32467381.
  26. ↑ Fowler, W.A.; Burbidge, G.R.; Burbidge, E. Margaret (September 1955). Stellar Evolution and the Synthesis of the Elements. The Astrophysical Journal. 122: 271. Bibcode:1955ApJ...122..271F. doi:10.1086/146085.
  27. ↑ Fowler, W.A.; Burbidge, G.R.; Burbidge, E. Margaret (December 1955). Nuclear Reactions and Element Synthesis in the Surface of Stars. The Astrophysical Journal Supplement Series. 2: 167. Bibcode:1955ApJS....2..167F. doi:10.1086/190020.
  28. ↑ Hoyle, F.; Fowler, W.A.; Burbidge, G.R.; Burbidge, E.M. (5 жовтня 1956). Origin of the Elements in Stars. Science. 124 (3223): 611—614. Bibcode:1956Sci...124..611H. doi:10.1126/science.124.3223.611. PMID 17832307.
  29. ↑ Burbidge, E. Margaret; Burbidge, G.R.; Fowler, William A.; Hoyle, F. (1 жовтня 1957). Synthesis of the Elements in Stars (PDF). Reviews of Modern Physics. 29 (4): 547—650. Bibcode:1957RvMP...29..547B. doi:10.1103/RevModPhys.29.547.
  30. ↑ Климишин, 2000, с. 481.
  31. ↑ а б в г Rubin, Vera C. (1981). E. Margaret Burbidge, President-Elect. Science. 211 (4485): 915—916. Bibcode:1981Sci...211..915R. doi:10.1126/science.7008193. PMID 7008193.
  32. ↑ а б в г д е ж и к л м Tenn, Joseph (2 червня 2021). Eleanor Margaret Peachey Burbidge. The Bruce Medalists. Sonoma State University. Процитовано 6 березня 2023.
  33. ↑ Ostriker, Jeremiah; Freeman, Kenneth (September 2020). Eleanor Margaret Burbidge. Physics Today (obituary). Т. 73, № 9. с. 60. doi:10.1063/PT.3.4575.
  34. ↑ Климишин, 2000, с. 512.
  35. ↑ Климишин, 2000, с. 558.
  36. ↑ Baldwin, J.A.; Robinson, L.B.; Wampler, E.J.; Burbidge, E.M.; Burbidge, G.R.; Hazard, C. (1974). An analysis of the spectrum of the large-redshift quasi-stellar object OQ 172. The Astrophysical Journal. 193: 513. Bibcode:1974ApJ...193..513B. doi:10.1086/153188.
  37. ↑ Ridpath, Ian (1972). The astronomer who came back. New Scientist. Т. 55. с. 572—574.
  38. ↑ а б E. Margaret Burbidge. Oral Histories (англ.). American Institute of Physics. 9 січня 2015. Процитовано 6 квітня 2020. I was not made Astronomer Royal. This gave one less leverage in any political battle.
  39. ↑ а б Yount, Lisa (1996). Twentieth-century women scientists. New York, NY: Facts on File. с. 46. ISBN 0816031738.
  40. ↑ а б Henry Norris Russell Lectureship. American Astronomical Society. Процитовано 6 березня 2023.
  41. ↑ а б Margaret Burbidge: 2003 trailblazer. Women’s Museum of California. Архів оригіналу за 13 вересня 2016. Процитовано 13 серпня 2013.
  42. ↑ Faulkner, John (18 лютого 2010). Geoffrey Burbidge. The Guardian.
  43. ↑ 1780–2010: Chapter B (PDF). Book of Members. American Academy of Arts and Sciences. Процитовано 25 липня 2014.
  44. ↑ E. Margaret Burbidge. National Academy of Sciences. Процитовано 26 липня 2014.
  45. ↑ APS Member History. search.amphilsoc.org. Процитовано 21 червня 2022.
  46. ↑ E. Margaret Burbidge. Recipient Details. National Science Foundation. Процитовано 13 серпня 2013.
  47. ↑ Albert Einstein World Award of Science 1988. Архів оригіналу за 7 червня 2014. Процитовано 13 серпня 2013.
  48. ↑ American Astronomical Society Announces First Class of AAS Fellows. American Astronomical Society. Процитовано 28 вересня 2020.
  49. ↑ Prizes & Awards. American Physical Society. Процитовано 6 березня 2023.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маргарет_Бербідж&oldid=44946530