Матвій Єло-Малинський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Матвій Єло-Малинський
Народився невідомо
Помер 1602
Громадянство
(підданство)
Річ Посполита
Посада війт Луцька
Термін 1576—1582 роки
Наступник Остафій Єло-Малинський
Конфесія православ'я
Рід Єло-Малинські
Батько Михайло Єло-Малинський
Мати Богдана Яловицька
У шлюбі з Маруша-Тетяна Боговитинівна
Діти 2 сина і 1 донька
Герб

Матвій Єло-Малинський (д/н — 1602), державний діяч Речі Посполитої, війт Луцька у 1576—1582 роках (з перервами).

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з впливового волинського шляхетського роду Єло-Малинських гербу П'ятиріг. Син Михайла Єло-Малинського, королівського маршалка і луцького війта. Його матірю була Богдана Гнівошівна Яловицька. Вперше згадується у 1570 році. Тоді разом з братами Іваном і Костянтином з кількома десятками слуг захопив війтівський будинок, заявивши, що не боронять Б. Вілкошевському і далі мешкати в ньому, але не дозволяли Яну Добецькому зайняти луцьке війтівство, яким начебто перед тим Михайло Єло-Малинський поступився Добецькому. Того ж дня з братами прийшов до гроду і заявив, що його батько тримав війтівство у заставі від короля, який, маючи перед ними борг, передав війтівство їм у заставу. Крім того, брати Єло-Малинські повідомили, що не бачили королівського документа з вимогою передати війтівство Я. Добецькому.

Спільно з братами Іваном, Костянтином і Остафієм після смерті батька у 1572 році тримав луцьке війтівство. 1573 року розділив з братами батьківські володіння, отримавши 7 сіл та маєтків: Турянка, Вербоє, Богданівка, Тур'є, Білогородка, Стовпець та Столиці. Згодом оженився, але ім'я дружини та їх діти невідомі.

18 лютого 1576 року перейняв його у брата Остафія. У червні того ж року знову передав останнього, а у травні 1577 року вдруге отримав війтівство від Остафія Єло-Малинського. Внаслідок цього разом з братами чинив усіляке свавілля над міщанами, на що вони скаржилися до королівської канцелярії.

20 грудня 1578 року Матвій Єло-Малинський з братами заставили луцьке війтівство своєму вуйкові — кременецькому земському судді Антонію Гнівошевичу Єловицькому за 1 600 кіп грошів литовських «зо всими платы, доходы, пожитки и присудом». Після цього війтівством оволоділи Олександр і Ян Жораницькі.

З вересня 1581 року війтівський уряд знову обійняв Матвій Єло-Малинський, який разом із братом Остафієм перейняв його за борги у 800 кіп литовських грошей. У вересні його мати призначила лентвійтом Якуба Клімашевського, який відразу почав збирати мита і штрафи, що викликало протест райців. Свої дії Богдана Гнівошівна пояснила розпорядженням свого сина Матвія Єло-Малинського. 21 грудня 1581 року Матвій засвідчив у гроді, що передав війтівство братові Остафію за суму боргу у 800 кіп грошів литовських. 21 грудня того ж року Матвій заставив уряд братові — луцькому ґродському судді Остафієві Єло-Малинському.

З 7 січня 1582 року луцьке війтівство перебувало у Матвія Єло-Малинського на правах оренди чи застави від Василя Жоравницького. Втім вже у квітні того ж року внаслідок отримання баткьівського боргу Матвій віддав війтівство Василю Борзобогатому.

З початку 1580-х років обирається депутатом на Люблінський Коронний трибунал та послом на вальні сейми від Волинського воєводства. У 1589 році оженився на представниці заможного роду Боговитиновичів, отримавши як посаг міста Шумськ та Круголець. Завдяки цьому ще більше посилив свій вплив в Кременецькому повіті.

У 1592 році призначається королівським секретарем. Обіймав посаду до самої смерті. Восени 1596 року їздив разом із Лаврентієм Древинським послом Берестейського православного церковного собору до короля Сигізмунда III щодо визнання його рішень та самої православної церкви. Згодом був активним супротивником церковної унії.

У тестаменті (заповіті), складеному 12 листопада 1602 року в замку Вербоє, заповів поховати його «подле закону греческого». Помер того ж року.

Родина[ред. | ред. код]

1. Дружина (невідома).

2. Дружина — Маруша-Тетяна, донька Степана Боговитиновича.

Діти:

Джерела[ред. | ред. код]

  • Собчук В. Д. Боговитиновичі: Генеалогія і маєтки. В кн.: До джерел: Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя, т. 1. К.–Львів, 2004
  • Бірюліна О., Довбищенко М. Забуті імена української історії: шляхетська родина Єло-Малинських. «Дрогобицький краєзнавчий збірник», 2005, вип. 9.
  • Білоус Н. Луцьке війтівство в XV—XVII ст.: характеристика інституту та персоналії урядників // Український історичний журнал . — 2015. — № 4 (523) (лип.—серп.). — С. 4—22.
  • Андрій Заяць. Луцькі війти у XV — першій половині XVII ст. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2015. Випуск 51. С. 194—242. ISSN 2078-6107.