Матіяш Дзвінка Валентинівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дзвінка Матіяш
Дзвінка Матіяш.jpg
Ім'я при народженні Дзвенислава
Народилася 16 листопада 1978(1978-11-16) (42 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Діяльність письменниця, перекладачка
Alma mater Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Нагороди
нагрудний знак «За заслуги перед польською культурою»

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Дзвінка (Дзвенислава) Валентинівна Матіяш (нар. 16 листопада 1978, Київ) — українська письменниця, перекладачка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Має молодшу сестру Богдану Матіяш (поетесу, перекладачку) та старшу сестру Софію (Раду) Матіяш, черницю монастиря сестер студиток у Львові, яка також перекладає.

19851995 — навчалася в спеціалізованій загальноосвітній школі № 129 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва

19952002 — навчалася в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».

2002—2006 — навчалася в аспірантурі у Європейському колегіумі польських та українських університетів (Люблін, Польща).

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Матіяш відома як авторка романів «Реквієм для листопаду» та «Роман про батьківщину».

Перекладає з польської та білоруської (зокрема, відома як перекладачка поезії о. Яна Твардовського).

Її казки увійшли до книжки «Зросла собі квітка», присвяченої пам'яті Романа Єненка.

Її письмо продовжує монологічну традицію наративу, що тягнеться в українській літературі від Іздрика і Прохаська, тільки у неї воно ще густіше й більш насичене — можливо, це наступний крок в розвитку жанру, і вже безперечно їй належить звання однієї з найкращих українських стилістів. Її письму притаманний католицький містицизм, аскетична чутливість, а її внутрішні монологи раз-по-раз набувають рис молитовної піднесеності.

Авторка книжок[ред. | ред. код]

Упорядниця[ред. | ред. код]

Переклади окремими книжками[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Почесна відзнака «Заслужений для польської культури» (2014)

Нагорода Союзу Українок Америки та Фундації Лесі та Петра Ковалевих за книжку «Історії про троянди, дощ і сіль» (2013).

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю