Месоамерика

Культурні регіони Мезоамерики

Ця стаття про культурний регіон. Про економічний регіон див. Мезоамериканський регіон. Про географічну територію див. Середня Америка (географічний термін). Про інші значення див. Мезоамерика (значення).

Месоамерика або Мезоамерика (ісп. Mesoamérica) — це історичний регіон і культурна область, що охоплює сучасні території центральної та південної Мексики, весь Беліз, Гватемалу, Сальвадор, західну частину Гондурасу, а також регіон Великої Нікойї в Нікарагуа та Коста-Риці. Як культурна область, Мезоамерика визначається сукупністю культурних рис, сформованих і поширених її корінними культурами.

У доколумбову епоху багато корінних суспільств процвітали в Мезоамериці понад 3 000 років до початку іспанської колонізації Америк на острові Гаїті у 1493 році. У світовій історії Мезоамерика стала місцем двох історичних трансформацій: (i) первинного виникнення міських центрів і (ii) формування культур Нового Світу внаслідок змішання корінних мезоамериканських народів з європейськими, африканськими та азійськими народами, запровадженими іспанською колонізацією Америк. Мезоамерика є однією з шести територій світу, де давня цивілізація виникла незалежно (див. Колиска цивілізації), і другою в Америці поряд із цивілізацією Норте-Чико на території сучасного Перу. Мезоамерика також є одним із лише п'яти регіонів світу, де писемність, як відомо, розвинулася незалежно (іншими є Стародавній Єгипет, Індія, Шумер та Китай).

Починаючи ще з 7000 року до н. е., одомашнення какао, кукурудзи, квасолі, томатів, авокадо, ванілі, гарбуза та перцю чилі, а також індички та собаки, призвело до переходу від племінних груп мисливців-збирачів палеоіндіанців до організації осілих землеробських поселень. У наступний формативний період у цьому регіоні поширилися сільське господарство та такі культурні риси, як складна міфологічна та релігійна традиція, двадцяткова система числення, складна система календарів, традиція гри в м'яч та особливий архітектурний стиль. Поселення почали набувати соціальної стратифікації та перетворюватися на вождівства; зводилися великі церемоніальні центри, з'єднані мережею торгових шляхів для обміну предметами розкоші, такими як обсидіан, жад, какао, кіновар, мушлі Spondylus, гематит та кераміка.Хоча мезоамериканська цивілізація знала про колесо та основи металургії, жодне з цього не набуло технологічного значення.

Серед найдавніших складних цивілізацій була культура ольмеків, що населяла узбережжя Мексиканської затоки і поширювалася вглиб країни та на південь через Теуантепецький перешийок. Часті контакти та культурний обмін між ранніми ольмеками й іншими культурами в Чіапасі, Оахаці та Гватемалі заклали основу мезоамериканського культурного ареалу. Усе це стало можливим завдяки розвиненим регіональним комунікаціям у стародавній Мезоамериці, особливо вздовж узбережжя Тихого океану.

У наступний докласичний період серед мая почали розвиватися складні міські державні утворення; водночас спостерігалося піднесення таких центрів, як Агуада-Фенікс і Калакмуль у Мексиці; Ель-Мірадор і Тікаль у Гватемалі, а також сапотеків у Монте-Албані. Протягом цього періоду в культурах епіольмеків та сапотеків були розроблені перші справжні мезоамериканські системи письма. Мезоамериканська традиція писемності досягла свого розквіту в класичному логосилабічному письмі мая.

У Центральній Мексиці місто Теотіуакан досягло розквіту на піку класичного періоду; воно сформувало військову та торговельну імперію, чий політичний вплив поширювався на південь, у регіони мая, та на північ. Після занепаду Теотіуакана близько 600 року н. е. спалахнула боротьба за владу між кількома важливими політичними центрами в центральній Мексиці, такими як Шочікалько та Чолула. У цей час, протягом епікласичного періоду, народи науа почали мігрувати з півночі на південь у Мезоамерику і згодом стали політично та культурно домінантними в центральній Мексиці, витіснивши носіїв ото-мангських мов.

Протягом раннього посткласичного періоду в Центральній Мексиці панувала культура тольтеків, а в Оахаці — міштеків. У низовинах мая важливими центрами були Чичен-Іца та Маяпан. Під кінець посткласичного періоду ацтеки Центральної Мексики розбудували данницьку імперію, що охоплювала більшу частину центральної Мезоамерики.

Унікальна мезоамериканська культурна традиція перервалася з іспанським завоюванням у XVI столітті. Євразійські хвороби, як-от віспа та кір, що були ендемічними серед колоністів, але новими для Північної Америки, спричинили загибель понад 90 % корінного населення, що призвело до величезних втрат для їхніх суспільств і культур. Протягом наступних століть мезоамериканські індіанські культури поступово підпали під іспанське колоніальне панування. Окремі аспекти мезоамериканської культурної спадщини досі зберігаються серед корінних народів, що населяють Мезоамерику. Багато хто з них продовжує розмовляти мовами своїх предків і дотримуватися звичаїв, що сягають корінням у мезоамериканське минуле^{[сторінка?]}.

Етимологія та визначення

Стародавні мезоамериканські пам'ятки в Сальвадорі

Грот Святого Духа

Хоя-де-Серен

Тасумаль

Каса-Бланка

Сан-Андрес

Сіуатан

Термін Мезоамерика буквально означає «середня Америка» грецькою мовою. Середня Америка часто вживається щодо ширшого регіону американського континенту, проте раніше воно також використовувалося у вужчому значенні як синонім Мезоамерики. Прикладом цього є назва 16-томного видання «Довідник індіанців Середньої Америки» (The Handbook of Middle American Indians). У широкому розумінні «Мезоамерика» — це територія, що є домівкою для мезоамериканської цивілізації, яка охоплює групу народів із тісними культурними та історичними зв'язками. Точні географічні межі Мезоамерики змінювалися з часом, оскільки цивілізація розширювалася на північ і південь від свого ядра в південній частині Мексики.

Антропоморфна фігура протоленкської культури, знайдена в Лос-Наранхос, Гондурас. Зразок мезоамериканського мистецтва докласичного періоду.

Цей термін вперше використав німецький етнолог Пауль Кірхгофф, який помітив подібність між різними доколумбовими культурами в межах регіону, що охоплював південну Мексику, Гватемалу, Беліз, Сальвадор, західний Гондурас, а також тихоокеанські низовини Нікарагуа та північно-західну частину Коста-Рики. У межах традиції культурної історії — панівної археологічної теорії початку та середини XX століття — Кірхгофф визначив цю зону як культурний ареал на основі сукупності взаємопов'язаних спільних рис, що виникли внаслідок тисячоліть міжрегіональної та внутрішньорегіональної взаємодії (тобто дифузії). Мезоамерика вважається майже прототиповим культурним ареалом. Нині цей термін повністю інтегрований у стандартну термінологію доколумбових антропологічних досліджень. Навпаки, споріднені терміни Арідоамерика та Оазисамерика, які стосуються відповідно північної Мексики та заходу Сполучених Штатів, не набули широкого вжитку.

Деякі з важливих культурних рис, що визначають мезоамериканську культурну традицію:

• Садівництво та використання рослин: осілість на основі вирощування кукурудзи; плавучі сади; використання паперу з кори та агави (див. також магей) для ритуальних цілей, як матеріалу для письма, а також використання агави для приготування їжі та виготовлення одягу; культивація какао; подрібнення кукурудзи, розм'якшеної золою або вапном; палиця для копання у формі гарпуна
• Одяг та предмети особистого вжитку: губні вставки, дзеркала з полірованого каменю, тюрбани, сандалії з підборами, текстиль, оздоблений кролячою шерстю
• Архітектура: будівництво ступінчастих пірамід; стукові підлоги; майданчики для гри в м'яч із кам'яними кільцями (див. використання натурального каучуку та ритуальну мезоамериканську гру в м'яч)
• Ведення записів: використання двох різних календарів (260-денного ритуального календаря та 365-денного календаря на основі сонячного року); використання місцевих піктографічних та ієрогліфічних (логосилабічних) систем письма; чисел (див. також двадцяткову систему числення); «століття» тривалістю п'ятдесят два роки; вісімнадцятимісячний календар; книги-складні
• Торгівля: спеціалізовані ринки; ринки типу «універмагів», розділені за спеціалізацією товарів
• Зброя та ведення війни: дерев'яні мечі з вбудованими в краї кам'яними пластинами (див. макуауітль), військові ордени (лицарі-орли та лицарі-ягуари); глиняні кульки для духових трубок; обладунки з бавовняною підкладкою; мандрівні торговці, які виконують роль шпигунів; війни з метою захоплення жертв для ритуалів
• Ритуал і міф: практика різних форм ритуальних жертвоприношень, включаючи людські жертвоприношення та жертвоприношення перепілок; папір і каучук як ритуальні підношення; пантеон богів або духів; акробатичний танець літунів (див. Данса-де-лос-Воладорес та танець літунів тотонаків); 13 як ритуальне число; ритуальний період 20 x 13 = 260 днів; міфічна концепція одного або кількох потойбічних світів та важкої подорожі до них; дні з добрими та поганими прикметами; релігійний комплекс, заснований на поєднанні шаманізму та природних божеств, а також спільна система символів
• Мова: лінгвістичний ареал, визначений низкою граматичних рис, що поширилися територією шляхом дифузії.

Географія

Мезоамерика переважно розташована на заході та півдні Мексики та Гватемали, на північ від неї лежить Арідоамерика, а на південь — Істмо-Колумбійська область

Ель-Мірадор процвітав приблизно від 600 р. до н. е. до 100 р. н. е. і, можливо, мав населення понад 100 000 осіб.

Ландшафт мезоамериканських високогір'їв.

Розташована на Середньоамериканському перешийку, що з'єднує Північну та Південну Америку між прибл. 10° та 22° північної широти, Мезоамерика має складне поєднання екологічних систем, топографічних зон і природних умов. Ці різні природні ніші поділяють на дві широкі категорії: низовини (території між рівнем моря і 1000 метрів) та альтіплано, або високогір'я (розташовані між 1000 і 2000 метрами над рівнем моря). У низинних районах найпоширенішими є субтропічний і тропічний клімат, що характерно для більшої частини узбережжя вздовж Тихого океану, Мексиканської затоки та Карибського моря. Високогір'я демонструють значно більшу кліматичну різноманітність — від сухого тропічного до холодного гірського клімату; переважаючим є помірний клімат із теплими температурами та помірною кількістю опадів. Кількість опадів варіюється від посушливих районів Оахаки і північного Юкатану до вологих південних тихоокеанських і карибських низовин.

Культурні підрегіони

У межах Мезоамерики вирізняють кілька окремих підрегіонів, які визначаються поєднанням географічних і культурних характеристик. Ці підрегіони мають радше умовний, аналітичний характер, ніж чітке культурне значення, а їхні межі не є строго визначеними. Наприклад, область мая можна поділити на дві загальні частини: низовини і високогір'я. Низовини, своєю чергою, поділяють на південні та північні низовини мая. Південні низовини мая зазвичай вважають такими, що охоплюють північну частину Гватемали, південні райони Кампече і Кінтана-Роо в Мексиці, а також Беліз. Північні низовини охоплюють решту північної частини півострова Юкатан. До інших регіонів належать Центральна Мексика, Західна Мексика, низовини узбережжя Мексиканської затоки, Оахака, південні тихоокеанські низовини та Південно-Східна Мезоамерика (що включає північний Гондурас).

Рельєф

У Мезоамериці спостерігається значна топографічна різноманітність — від високих гірських вершин, що оточують Долину Мехіко та розташовані в центральній частині гірської системи Сьєрра-Мадре, до низьких рівнин північної частини півострова Юкатан. Найвищою горою Мезоамерики є Піко-де-Орісаба — згаслий вулкан на кордоні штатів Пуебла і Веракрус. Його висота становить 5636 м.

Гірська система Сьєрра-Мадре що складається з кількох менших хребтів, простягається від північної частини Мезоамерики на південь через Коста-Рику. Цей гірський ланцюг історично має вулканічне походження. У центральній та південній частині Мексики ділянка гірського ланцюга Сьєрра-Мадре відома як Трансмексиканський вулканічний пояс. У межах хребта Сьєрра-Мадре налічується 83 неактивні та діючі вулкани, зокрема 11 у Мексиці, 37 у Гватемалі, 23 в Ель-Сальвадорі, 25 у Нікарагуа та 3 у північно-західній частині Коста-Рики. За даними Мічиганського технологічного університету, 16 із них досі залишаються активними. Найвищим діючим вулканом є Попокатепетль заввишки 5452 м. Цей вулкан, що зберіг свою назву з мови Науатль, розташований за 70 км на південний схід від Мехіко. Серед інших визначних вулканів — Такана на кордоні Мексики та Гватемали, Тахумулько та Санта-Марія в Гватемалі, Ісалько в Сальвадорі, Ареналь у Коста-Риці, Серро-Негро, а також Консепсьйон і Мадерас на острові Ометепе, який утворений цими двома вулканами, що піднімаються з вод озера Косіболка в Нікарагуа.

Важливою топографічною особливістю є перешийок Теуантепек — низьке плато, що перериває гірську систему Сьєрра-Мадре між на півночі та Сьєрра-Мадре-де-Чіапас на півдні. У найвищій точці перешийок піднімається на 224 м над рівнем моря. Ця місцевість також є найкоротшою відстанню між Мексиканською затокою і Тихим океаном у межах Мексики. Відстань між узбережжями становить приблизно 200 км. Північна частина перешийка заболочена й вкрита густими джунглями, однак перешийок Теуантепек, як найнижча і найрівніша ділянка гірської системи Сьєрра-Мадре, усе ж був головним транспортним, комунікаційним і економічним шляхом у Мезоамериці.

Водні об'єкти

Озеро Йохоа в Гондурасі.

За межами північних низовин області мая річки поширені по всій Мезоамериці. Деякі з найважливіших із них слугували осередками людського заселення в цьому регіоні. Найдовшою річкою Мезоамерики є Усумасінта, яка бере початок у Гватемалі на місці злиття річок Салінас або Чишой та Ла-Пасьйон. Вона тече на північ протягом 970 км, з яких 480 км є судноплавними, і зрештою впадає в Мексиканську затоку. Серед інших важливих річок — Ріо-Гранде-де-Сантьяго, Гріхальва, Мотаґуа, Улуа та Ріо-Ондо. Північні низовини мая, особливо північна частина півострова Юкатан, вирізняються майже повною відсутністю річок (переважно через абсолютну відсутність рельєфних коливань). Крім того, у північній частині півострова немає озер. Головним джерелом води в цій місцевості є водоносні горизонти, доступ до яких здійснюється через природні отвори в земній поверхні, що називаються сенотами.

Озеро Косіболька (Нікарагуа) площею 8264 км² є найбільшим озером Мезоамерики та другим за величиною в усій Латинській Америці. Озеро Чапала є найбільшим прісноводним озером Мексики, але озеро Тескоко найбільш відоме як місце, де було засновано Теночтітлан, столицю імперії ацтеків. Озеро Петен-Іца, розташоване в північній Гватемалі; воно відоме тим, що саме тут останнє незалежне місто мая, Таясаль (або Нох-Петен), чинило опір іспанцям аж до 1697 року. До інших великих озер належать Атітлан, Ісабаль, Гуїха, Лемоа та Манагуа.

Біорізноманіття

У Мезоамериці представлені майже всі типи екосистем. Найвідомішими серед них є Мезоамериканська система бар'єрних рифів, (друга за величиною у світі) та Ла-Москітія — тропічний ліс, що поступається за розмірами в Америці лише Амазонії (до його складу входять біосферний заповідник Ріо-Платано, Тавака-Асанні, національний парк Патука та Біосферний заповідник Босавас). У високогір'ях переважають мішані та хвойні ліси. Місцеве біорізноманіття є одним із найбагатших у світі, хоча кількість видів у Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи зростає щороку.

Хронологія, культура та історія

Тікаль — один із найбільших археологічних пам'ятників, міських центрів і туристичних об'єктів доколумбової цивілізації мая. Він розташований в археологічному регіоні басейну Петен на території сучасної північної Гватемали.

Історію заселення людиною Мезоамерики поділяють на етапи або періоди. З невеликими регіональними відмінностями їх називають палеоіндіанський період, архаїчний період, докласичний, (або формативний), класичний та посткласичний. Останні три періоди, які становлять основу розквіту мезоамериканської культури, своєю чергою поділяють ще на два або три підперіоди. Більшість часу після прибуття іспанців у XVI столітті зазвичай відносять до колоніального періоду.

Розрізнення ранніх періодів (тобто до кінця пізнього докласичного періоду) загалом відображає різні конфігурації соціокультурної організації, які характеризуються зростанням соціально-політичної складності, запровадженням нових і різноманітних стратегій господарського забезпечення та змінами в економічній організації (зокрема посиленням міжрегіональної взаємодії). Періоди від класичного до посткласичного відрізняються циклічним процесом консолідації та фрагментації різних політичних утворень по всій Мезоамериці.

Палеоіндіанський період

Палеоіндіанський період у Мезоамериці передує виникненню землеробства і характеризується кочовою стратегією господарювання, заснованою на полюванні та збиральництві. Полювання на велику дичину, подібне до того, яке спостерігалося в тогочасній Північній Америці, становило важливу складову господарства мезоамериканських палеоіндіанців. На цих пам'ятках знаходять обсидіанові леза та жолобчасті наконечники метальних знарядь у кловіському стилі.

Архаїчний період

Архаїчний період (8000–2000 рр. до н. е.) характеризується становленням початкового землеробства у Мезоамериці. Початкові етапи Архаїчного періоду включали вирощування диких рослин, що поступово перейшло у неформальне одомашнення і завершилося переходом до осілості та сільськогосподарського виробництва до кінця цього періоду. Трансформація природного середовища стала спільним явищем принаймні з середини голоцену. Архаїчні пам'ятки включають Сіпакате в Ескуїнтлі, Гватемала, де зразки пилку кукурудзи датуються приблизно 3500 роком до н. е.

Докласичний (формативний) період

Колосальна голова ольмеків № 3 1200—900 рр. до н. е.

Першою складною цивілізацією, що сформувалася в Мезоамериці, була цивілізація ольмеків, які впродовж усього докласичного періоду населяли узбережжя Мексиканської затоки в районі Веракрусу. Основні пам'ятки ольмекської культури — Сан-Лоренцо Теночтітлан, Ла-Вента та Трес-Сапотес. Точні датування різняться, однак ці центри були заселені приблизно від 1200 до 400 р. до н. е. Рештки інших ранніх культур, що взаємодіяли з ольмеками, знайдено в Такалік-Абах, Ісапі та Теопантекуанітлані, а також на півдні аж до Гондурасу. Дослідження в тихоокеанських низовинах Чіапасу та Гватемали припускають, що Ісапа та культура Монте-Альто, можливо, передували ольмекам. Радіовуглецеві зразки, пов'язані з різними скульптурами, знайденими на місці пізнього докласичного періоду в Ісапі, вказують на датування між 1800 та 1500 роками до н. е.

Упродовж середнього та пізнього докласичного періоду цивілізація мая розвивалася на південних високогір'ях та низовинах мая, а також у кількох центрах на північних низовинах. Найперші поселення мая сформувалися після 1000 року до н. е.; серед них — Накбе, Ель-Мірадор та Серрос. До пам'яток середнього та пізнього докласичного періоду належать Камінальхую, Сіваль, Ецна, Коба, Ламанай, Комчен, Дзібільчальтун і Сан-Бартоло та інші.

Докласичний період у центральних високогір'ях Мексики представлений такими пам'ятками, як Тлапакойя, Тлатілько та Куїкуїлько. Згодом ці центри були витіснені Теотіуаканом, важливим центром класичної доби, який зрештою став домінувати в економічних та міжрегіональних взаємозв'язках по всій Мезоамериці. Заснування поселення Теотіуакан датують пізньою частиною пізнього докласичного періоду, приблизно 50 роком н. е.

У долині Оахаки поселення Сан-Хосе-Моготе є одним із найдавніших постійних землеробських сіл у цьому регіоні, а також одним із перших, де почали використовувати керамічний посуд. У ранній і середній докласичний періоди на цій пам'ятці з'явилися одні з найдавніших прикладів оборонних частоколів, церемоніальних споруд, використання саману, та ієрогліфічного письма. Крім того, пам'ятка має важливе значення, оскільки саме тут зафіксовано одні з найперших свідчень успадкованого соціального статусу, що означало радикальну зміну соціокультурної та політичної структури суспільства. Зрештою Сан-Хосе-Моготе було витіснене містом Монте-Албан, яке в пізній докласичний період стало столицею імперії сапотеків.

Докласичний період у західній Мексиці, у штатах Наярит, Халіско, Коліма та Мічоакан, також відомий як Оксиденте, вивчений недостатньо. Цей період найкраще представлений тисячами фігурок, знайдених мародерами, які приписують так званій «традиції шахтових гробниць».

Класичний період

Ранній класичний період

Піраміда Місяця, вид на яку відкривається з вершини Піраміда Сонця.

Класичний період позначений піднесенням і домінуванням кількох державних утворень. Традиційне розрізнення між раннім і пізнім класичним періодом визначається зміною їхнього становища та здатністю зберігати регіональну першість. Найважливішими центрами були Теотіуакан у центральній Мексиці та Тікаль у Гватемалі; часові межі раннього класичного періоду загалом відповідають основним етапам існування цих міст. Монте-Албан в Оахаці був ще одним політичним центром класичного періоду, який розширювався й процвітав у цей час, однак столиця сапотеків мала менший міжрегіональний вплив, ніж два інші центри.

У ранній класичний період Теотіуакан брав участь у широкій макрорегіональній мережі взаємодії і, ймовірно, навіть домінував у ній. Архітектурні та матеріальні стилі (зокрема стиль талуд-таблеро та керамічні посудини на трьох плитчастих ніжках), характерні для Теотіуакана, наслідували й переймали в багатьох віддалених поселеннях. Обсидіан із Пачуки, торгівлю та розподіл якого, імовірно, економічно контролював Теотіуакан, знаходять по всій Мезоамериці.

У ранній класичний період Тікаль політично, економічно та військово почав домінувати над значною частиною південних низовин мая. Мережа обміну, зосереджена навколо Тікаля, поширювала різноманітні товари й ресурси по всій південно-східній Мезоамериці, зокрема обсидіан, імпортований із центральної Мексики (наприклад, з Пачуки) та з гватемальських високогір'їв (наприклад, з Ель-Чалу, який у ранній класичний період переважно використовували мая), а також жад із долини Мотаґуа в Гватемалі. Тікаль часто перебував у конфлікті з іншими державними утвореннями в басейні Петен, а також із політичними центрами за його межами, зокрема з Уашактуні, Караколі, Дос-Піласі, Наранхо та Калакмулі. Наприкінці раннього класичного періоду цей конфлікт призвів до військової поразки Тікаля від Караколя у 562 році, після чого настав період, який зазвичай називають перервою Тікаля.

Пізній класичний період

Шочикалко, Храм Пернатого Змія, 650—900 рр. н. е.

Пізній класичний період (від прибл. 600 р. н. е. до 909 р. н. е.) характеризується як час міжрегіонального суперництва та політичної фрагментації серед численних регіональних державних утворень у регіоні мая. Значною мірою це було зумовлено зменшенням соціально-політичної та економічної могутності Тікаля на початку цього періоду. Саме в цей час інші центри набули регіонального значення та змогли здійснювати більший міжрегіональний вплив, зокрема Караколь, Копан, Паленке та Калакмуль (останній був союзником Караколя і, можливо, допоміг у поразці Тікаля), а також Дос-Пілас, Агуатека та Канкуен у регіоні Петешбатун у Гватемалі. Близько 710 року Тікаль знову відновив свою могутність, почав формувати сильні союзи та завдавати поразок своїм найнебезпечнішим ворогам. У регіоні мая пізній класичний період завершився так званим «занепадом цивілізації мая» — перехідним етапом, що поєднував загальне скорочення населення південних низовин і водночас розвиток та розквіт центрів у північних низовинах мая.

Термінальний класичний період

Деталь «Чотирикутника черниць» в Ушмалі, X століття

Термін «Термінальний класичний період» зазвичай вживається щодо регіону мая і охоплює період приблизно між 800/850 та 1000 роками н. е. Загалом він корелює з періодом розквіту поселень Пуук у північних низовинах мая, названих так на честь пагорбів, де вони переважно зосереджені. Поселення Пуук безпосередньо асоціюються з унікальним архітектурним стилем («архітектурний стиль Пуук»), який став технологічним проривом порівняно з попередніми будівельними методами. До основних пам'яток стилю Пуук належать Ушмаль, Саїль, Лабна, Кабах, and Ошкінток. Хоча цей стиль здебільшого зосереджений у районі пагорбів Пуук, його ознаки були зафіксовані й на значній відстані: аж до Чичен-Іци на сході та Ецни на півдні.

Чичен-Іца спочатку вважалася пам'яткою посткласичного періоду в північних низовинах мая. Дослідження останніх десятиліть показали, що її перше заселення відбулося ще під час переходу від раннього до пізнього класичного періоду, тоді як найбільшого розквіту вона досягла в термінальний класичний та ранній посткласичний час. У період свого апогею це добре відоме місто економічно й політично домінувало над північними низовинами. Участь у навколопівострівному торговельному маршруті, що стала можливою завдяки порту на острові Ісла-Серрітос, дозволила Чичен-Іці підтримувати тісні зв'язки з такими регіонами, як Центральна Мексика та Центральна Америка. Очевидна «мексиканізація» архітектури Чичен-Іци раніше спонукала дослідників до висновку, що місто перебувало під контролем імперії тольтеків. Однак хронологічні дані спростовують це раннє тлумачення: нині відомо, що Чичен-Іца виникла раніше за тольтеків. Тепер мексиканські архітектурні стилі розглядаються як показник міцних економічних та ідеологічних зв'язків між цими двома регіонами.

Посткласичний період

Посткласичний період (який розпочався у 900—1000 рр. н. е., залежно від регіону), подібно до пізнього класичного, характеризується циклічним формуванням та фрагментацією різних політичних утворень. Основні центри мая були розташовані в північних низовинах. Після занепаду політичної структури Чичен-Іци на початку посткласичного періоду, у середній посткласичний час провідну роль здобув Маяпан, який домінував на півночі протягом приблизно 200 років. Після розпаду Маяпану політична структура північних низовин зосередилася навколо великих міст або міст-держав, таких як Ошкуцкаб та Ті'хо (сучасна Мерида, Юкатан), що суперничали між собою.

Імперія ацтеків у 1512 році

Мезоамерика та Центральна Америка у XVI ​​столітті до прибуття іспанців^{[на чию думку?]}

Тоніна в гірських районах Чіапасу та Камінальхую у високогір'ях центральної Гватемали були важливими південними високогірними центрами мая. Остання пам'ятка, Камінальхую, є однією з найдовше безперервно заселених у Мезоамериці: її населяли від прибл. 800 р. до н. е. до прибл. 1200 р. н. е. Серед інших важливих високогірних груп мая — кіче з Утатлана, мам у Сакулеу, покомам у Мішко-В'єхо та какчикелі в Ішимче у гватемальських високогір'ях. Народ піпіль проживав у Сальвадорі, нікарао у західній Нікарагуа та північно-західній Коста-Риці, а чорті у східній Гватемалі та північно-західному Гондурасі.

У центральній Мексиці ранній етап посткласичного періоду пов'язаний із піднесенням тольтеків та держави з центром у їхній столиці, Тулі (також відомій як Толлан). Чолула, яка спочатку була важливим центром раннього класичного періоду та сучасником Теотіуакана, зберегла свою політичну структуру (вона не зазнала краху) і продовжувала функціонувати як регіонально значущий центр протягом посткласичного періоду. Пізня частина посткласичного періоду зазвичай асоціюється з піднесенням мешиків та Імперії ацтеків. Будучи однією з найбільш відомих культурних груп Мезоамерики, ацтеки політично домінували майже над усією центральною Мексикою, узбережжям Мексиканської затоки, південним тихоокеанським узбережжям Мексики (Чіапас і територія Гватемали), Оахакою та Герреро.

Тараски (також відомі як пурепеча) мешкали на територіях штатів Мічоакан та Герреро. Зі столицею в Цинцунцані держава тарасків була однією з небагатьох, хто активно та безперервно чинив опір ацтекському пануванню в пізній посткласичний період. До інших важливих культур посткласичного періоду в Мезоамериці належать тотонаки, які населяли східне узбережжя (території сучасних штатів Веракрус, Пуебла та Ідальго); уастеки, які проживали на північ від тотонаків, переважно в сучасних штатах Тамауліпас і північній частині Веракруса; міштеки та сапотеки, з центрами в Мітлі та Саачілі відповідно, які населяли Оахаку.

Посткласичний період завершується з прибуттям іспанців та їхнім подальшим завоюванням ацтеків у період між 1519 та 1521 роками. Багато інших культурних груп не підкорилися до пізнішого часу. Наприклад, групи мая в районі Петен, зокрема іца в Тайясалі та ковож у Сакпетені, залишалися незалежними до 1697 року.

Деякі мезоамериканські культури ніколи не досягали статусу домінуючих і не залишили після себе вражаючих археологічних пам'яток, проте вони все одно заслуговують на увагу. До них належать отомі, групи міхе-соке (чий зв'язок з ольмеками наразі не є остаточно доведеним), північні групи юто-ацтецьких народів, яких часто називають чичимеками (сюди входять кора та уїчолі), а також чонталі, уаве та народи піпіль, шинка й ленка в Центральній Америці.

Хронологія в табличній формі

Короткий огляд хронології та культур Мезоамерики

Період	Проміжок часу	Важливі культури, міста
Палео-індіанський	10 000–3500 рр. до н. е.	Гондурас, Гватемала, Беліз, наконечники з обсидіану та піриту, Істапан
Архаїчний	3500–1800 рр. до н. е.	Сільськогосподарські поселення, Теуакан
Докласичний (формативний)	2000 р. до н. е. — 250 р. н. е.	Невідома культура в Ла-Бланці та Ухуште, культура Монте-Альто
Ранній докласичний	2000–1000 рр. до н. е.	Територія ольмеків: Сан-Лоренцо Теночтітлан; центральна Мексика: Чалькацінґо; долина Оахаки: Сан-Хосе-Моготе. Регіон мая: Накбе, Серрос Територія Центральної Америки: Лос-Наранхос
Середній докласичний	1000–400 рр. до н. е.	Територія ольмеків: Ла-Вента, Трес-Сапотес; Регіон мая: Ель-Мірадор, Ісапа, Ламанай, Шунантуніч, Нах-Туніч, Такалік-Абахо, Камінальхую, Уашактун; долина Оахаки: Монте-Албан; територія Центральної Америки: Ярумела
Пізній докласичний	400 р. до н. е. — 200 р. н. е.	Регіон мая: Уашактун, Тікаль, Ецна, Сіваль, Сан-Бартоло, Алтар-де-Сакрифісіос, П'єдрас-Неграс, Сейбаль, Ріо-Амарільйо, Ріо-Асуль; центральна Мексика: Теотіуакан; узбережжя Мексиканської затоки: епіольмекська культура; західна Мексика: «традиції шахтових гробниць»
Класичний	200–900 рр. н. е.	Центри мая класичного періоду, Теотіуакан, сапотеки
Ранній класичний	200–600 рр. н. е.	Регіон мая: Калакмуль, Караколь, Чунчукміль, Копан, Наранхо, Паленке, Ель-Пуенте, Кіригуа, Тікаль, Уашактун, Яшха; центральна Мексика: апогей Теотіуакана; апогей сапотеків; західна Мексика: Теучитланська традиція; територія Центральної Америки: Тенампуа
Пізній класичний	600–900 рр. н. е.	Регіон мая: Ушмаль, Тоніна, Коба, Ель-Перу, Пусільха, Шультун, Дос-Пілас, Канкуен, Агуатека, Яшчилан; центральна Мексика: Шочикалко, Какаштла; узбережжя Мексиканської затоки: Ель-Тахін та класична культура Веракрус; західна Мексика: теучитланська традиція
Термінальний класичний	800–900/1000 рр. н. е.	Регіон мая: пуукські пам'ятки: Ушмаль, Лабна, Саїль, Каба
Посткласичний	900–1519 рр. н. е.	Ацтеки, тараски, міштеки, тотонаки, піпіль, нікарао, іца, ковож, гумарках, какчикелі, покомам, мам
Ранній посткласичний	900–1200 рр. н. е.	Чолула, Тула, Мітла, Ель-Тахін, Тулум, Топоште, Камінальхую, Хоя-де-Серен
Пізній посткласичний	1200–1521 рр. н. е.	Теночтітлан, Семпоала, Цинцунцані, Маяпан, Ті'хо, Утатлан, Ішимче, Мішко-В'єхо, Сакулеу, Пеньйоль-де-Серкін
Колоніальний	1521–1821	Науа, мая, міштеки, сапотеки, пурепеча, чинантеки, отомі, тепеуа, тотонаки, масатеки, тлапанеки, амусго
Постколоніальний	1821–дотепер	Науа, мая, міштеки, ленка, сапотеки, пурепеча, чинантеки, отомі, тепеуа, тотонаки, масатеки, тлапанеки, амусго

Інші характеристики

Господарство

Приклади різноманіття кукурудзи

Приблизно до 6000 р. до н. е. мисливці і збирачі, які мешкали у високогір'ях і низовинах Мезоамерики, почали розвивати землеробство, зокрема раннє вирощування гарбуза та перцю чилі. Найдавніші свідчення вирощування кукурудзи датуються прибл. 4000 р. до н. е. і походять із печери Гіла-Накіц в Oaxaci. Ще давніші зразки кукурудзи зафіксовано в печері Лос-Ладронес у Панамі, прибл. 5500 р. до н. е. Невдовзі після цього напівземлеробські спільноти почали культивувати інші культури по всій Мезоамериці. Кукурудза була найпоширенішою культурною рослиною, але вже до 3500 р. до н. е. широко вирощували також звичайну квасолю, тепарі, вогняно-червону квасолю, хікаму, томат і гарбуз. Водночас ці спільноти використовували бавовну, юку та агаву як джерела волокон і матеріалів для текстилю. До 2000 р. до н. е. кукурудза стала основною продовольчою культурою регіону і залишалася такою до сучасності. Рамон або хлібне дерево (Бросімум алікаструм) іноді слугувало замінником кукурудзи у виробництві борошна. Фрукти також відігравали важливу роль у повсякденному раціоні мезоамериканських культур. Серед основних були авокадо, папая, гуава, мамей, сапота та аннона.

У Мезоамериці бракувало тварин, придатних для одомашнення, передусім великих копитних. Відсутність тяглових тварин для транспортування є однією з помітних відмінностей між Мезоамерикою та культурами Південноамериканських Анд. Водночас були одомашнені інші тварини, зокрема качка, собака та індик. Індик став першою твариною, одомашненою на місцевому рівні приблизно 3500 р. до н. е. Собаки були основним джерелом тваринного білка в давній Мезоамериці, і їхні кістки часто знаходять у сміттєвих відкладеннях по всьому регіону.

Суспільства цього регіону також полювали на деякі дикі види заради їжі. До них належали олені, кролі, птахи та різні види комах. Полювання велося й заради предметів розкоші, таких як хутро хижих кішок і пташине пір'я.

Мезоамериканські культури, що мешкали в низовинах і прибережних рівнинах, переходили до осілого землеробського способу життя дещо пізніше, ніж культури високогір'їв, оскільки в цих районах було більше фруктів і тварин, що робило мисливсько-збиральницький спосіб життя привабливішим. Рибальство також було важливим джерелом їжі для населення низовин і узбережжя, що додатково зменшувало стимули до формування постійних поселень.

Політична організація

К'ініч-Кан-Балам II, правитель класичного періоду з Паленке, зображений на стелі

Церемоніальні центри були ядрами мезоамериканських поселень. Храми та піраміди забезпечували просторову орієнтацію для навколишніх міст, а самі міста з їхніми торговельними та релігійними центрами функціонували як політичні утворення, подібні до європейських міст-держав. Майже всі мезоамериканські міста слугували столицями держав, а громадська архітектура — піраміди, площі та палаци — мала переважно політичне та релігійне призначення. Вона проєктувалася та споруджувалася правителями, які використовували міське планування для утвердження своєї політичної влади.

Церемоніальні центри завжди будували так, щоб вони були добре помітні. Піраміди мали вирізнятися серед міської забудови, уособлюючи богів і їхню силу. Ще однією характерною рисою цих центрів є історична багатошаровість: усі церемоніальні споруди зводилися у кілька етапів — одну над одною, так що те, що ми бачимо сьогодні, зазвичай є останньою фазою будівництва Зрештою, церемоніальні центри були архітектурним втіленням ідентичності міст, таких як Теотіуакан, що проявлялося у вшануванні їхніх богів. Стели були поширеними громадськими пам'ятниками по всій Мезоамериці й слугували для увічнення визначних досягнень, подій і дат, пов'язаних із правителями та знаттю різних центрів.

Економіка

Мезоамерика була поділена на численні й різноманітні екологічні зони, і жодне окреме суспільство не було самодостатнім. Торгівля на великі відстані зазвичай обмежувалася предметами розкоші та рідкісними матеріалами, тоді як основні продукти переміщувалися на коротші відстані між взаємодоповнюючими екологічними зонами. Починаючи з останніх століть архаїчного періоду (8000–1000 рр. до н. е.), регіони компенсували природні обмеження, спеціалізуючись на видобутку певних поширених ресурсів і обмінюючи їх через усталені торговельні мережі.

Серед основних спеціалізованих ресурсів, якими торгували різні субрегіони Месоамерики, були: бавовна та кошеніль із тихоокеанських низовин; какао, ваніль, шкури ягуара та пір'я тропічних птахів (зокрема кетцаля і ара) з низовин мая та узбережжя Мексиканської затоки; обсидіан із центральної Мексики (Пачука) та гватемальських високогір'їв (Сан-Мартін-Хілотепеке, Ель-Чаяль і Іштепеке); пірит і жад із долини річки Мотаґуа в Гватемалі; а також сіль, сушена риба, мушлі та барвники з прибережних районів. Какао-боби слугували загальновизнаним засобом обміну й використовувалися як форма валюти в усьому регіоні.

Архітектура

Ілюстрація, що відтворює споруди археологічної пам'ятки Ярумела або Ель-Чиркаль у Гондурасі, ця пам'ятка відображає вплив ольмеків, який існував у Центральній Америці в докласичний період.

Мезоамериканська архітектура — це узагальнена назва міських, церемоніальних і громадських споруд, збудованих доколумбовими цивілізаціями Мезоамерики. Попри значні стильові відмінності, всі різновиди цієї архітектури виявляють певну взаємопов'язаність, що є наслідком інтенсивних культурних контактів, які тривали тисячоліттями. Серед найвідоміших споруд Мезоамерики характерною ознакою найрозвиненіших міських центрів є піраміди з пласкою вершиною.

Дві риси особливо вирізняють мезоамериканську архітектуру. По-перше, тісний зв'язок між географією, астрономією та архітектурою: дуже часто міські центри або навіть окремі будівлі орієнтовані за сторонами світу чи узгоджені з певними сузір'ями. По-друге, іконографія розглядалася як невід'ємна частина архітектури: будівлі часто прикрашалися зображеннями, що мали релігійне й культурне значення.

Календарні системи

Емблемний ієрогліф Тікаля (Муталь)

Землеробські суспільства історично поділяли рік на чотири сезони. До них входили два сонцестояння та два рівнодення, які можна представити як чотири «опорні стовпи», що тримають на собі рік. Ці чотири моменти року були й залишаються важливими, оскільки вони вказують на сезонні зміни, що безпосередньо впливають на життя мезоамериканських землеробів.

Мая уважно спостерігали за сезонними змінами та ретельно їх фіксували. Вони укладали альманахи, в яких записували минулі й нещодавні сонячні та місячні затемнення, фази Місяця, періоди Венери і Марса, рухи інших планет і з'єднання небесних тіл. Ці альманахи також містили передбачення майбутніх небесних явищ. Такі таблиці вражають своєю точністю, зважаючи на доступні тоді технології, і свідчать про високий рівень знань астрономів мая.

Серед багатьох типів календарів, які використовували мая, найважливішими були: 260-денний цикл, 360-денний цикл або «рік», 365-денний цикл (сонячний рік), місячний цикл і цикл Венери, що відстежував її синодичний період. Мая часу контакту з європейцями вважали, що знання минулого допомагає зрозуміти сучасність і передбачати майбутнє (Дієго де Ланда). 260-денний цикл використовували для регулювання сільськогосподарських робіт, визначення релігійних свят, фіксації рухів небесних тіл і вшанування державних діячів. Його також застосовували для ворожіння та (подібно до католицького календаря святих) для надання імен новонародженим.

Назви днів, місяців і років у мезоамериканських календарях здебільшого походили від тварин, рослин, небесних тіл і культурних понять, що мали символічне значення в мезоамериканській культурі. Цей календар використовувався протягом усієї історії Мезоамерики майже всіма культурами. Навіть сьогодні деякі групи мая в Гватемалі, зокрема кіче, кекчі, какчикелі, а також народ міхе з Оахаки, продовжують користуватися модернізованими формами мезоамериканського календаря.

Системи письма

Одним із найдавніших прикладів мезоамериканських систем письма є істмійське письмо, зафіксоване на стелі Ла-Мохарра 1, датованій приблизно 150 р. н. е. Мезоамерика є одним із п'яти регіонів світу, де письмо виникло незалежно.

Розшифровані на сьогодні мезоамериканські писемності є логосилабічними — вони поєднують використання логограм і складового письма — і часто називаються ієрогліфічними системами письма. У Мезоамериці зафіксовано п'ять або шість різних писемностей, однак методи археологічного датування, а також певна упередженість у дослідженнях ускладнюють встановлення їхньої хронологічної першості та визначення тієї системи, від якої могли походити інші. Найкраще задокументованою й розшифрованою мезоамериканською системою письма, а отже й найвідомішою, є класична писемність мая. Інші включають ольмекську, сапотекську та епіольмекську (істмійську) системи письма. Значний корпус мезоамериканської літератури зберігся частково у місцевій писемності, а частково — у транскрипціях латиницею, зроблених після іспанського завоювання.

Інші гліфічні системи письма Мезоамерики та їхня інтерпретація залишаються предметом жвавих дискусій. Однією з важливих триваючих дискусій є питання про те, чи можна вважати тексти мезоамериканських культур (окрім мая) прикладами справжнього письма, чи їх краще розуміти як піктографічні системи, що передають ідеї (зокрема релігійні), але не відображають фонетику розмовної мови.

Писемність Мезоамерики засвідчена в кількох матеріальних формах, зокрема на великих кам'яних монументах, таких як стели, безпосередньо висічена на архітектурних спорудах, вирізьблена або намальована на стукко (наприклад, у вигляді настінних розписів), а також на кераміці. Невідомо жодного доколумбового суспільства Мезоамерики, яке мало б широке поширення грамотності; ймовірно, вона була обмежена певними соціальними верствами, зокрема писцями, художниками, купцями та знаттю.

Книги Мезоамерики зазвичай писалися пензлем і кольоровими чорнилами на папері, виготовленому з внутрішньої кори Ficus amacus. Книги складалися з довгої смуги підготовленої кори, яку складали гармошкою, щоб утворити окремі сторінки. Сторінки часто покривали й захищали багато оздобленими різьбленими книжковими обкладинками. Деякі книги складалися з квадратних сторінок, тоді як інші — з прямокутних.

Після іспанських завоювань у XVI столітті іспанські монахи навчали місцевих писців записувати свої мови алфавітним письмом. Багато усних історій доколоніального періоду згодом було зафіксовано в алфавітних текстах. Корінне населення центральної та південної Мексики продовжувало створювати писемні тексти в колоніальний період, причому багато з них містили піктографічні елементи. Важливою науковою довідковою працею є Довідник індіанців Середньої Америки, огляд етноісторичних джерел. Мезоамериканські кодекси збереглися з регіонів ацтеків, мая, міштеків і сапотеків.

Арифметика

Мезоамериканська система числення була двадцятковою (з основою 20), ймовірно, похідною від практики рахунку на пальцях рук і ніг. Для подання чисел використовувалася система рисок і крапок: крапки мали значення одиниці, а риски — п'яти. Мезоамериканська арифметика також розглядала числа як такі, що мають не лише буквальне, а й символічне значення, відображаючи дуалістичний характер мезоамериканської ідеології: '4' пов'язувалося з чотирма кутами всесвіту, '9' стосувалося підземного світу та ночі, '13' було числом світла, а '20' означало завершеність.

Одним із найважливіших досягнень мезоамериканської математики було незалежне відкриття поняття нуля як позиційного заповнювача — один із небагатьох випадків у історії людства, коли цю концепцію було винайдено незалежно. Найдавніші відомі написи Довгого рахунку, що використовують позиційну нотацію, датуються I століттям до н. е. в епіольмекській культурній сфері: стела 2 у Чіапа-де-Корсо (відповідає 36 р. до н. е.) і стела C з Трес-Сапотес (відповідає 32 р. до н. е.). Мая позначали нуль за допомогою гліфа у формі мушлі та широко застосовували його у своєму календарі Довгого рахунку й астрономічних обчисленнях.

Їжа, медицина і наука

Мешканці Мезоамерики створили вражаюче різноманіття культивованих сільськогосподарських культур. За вагою врожаю кукурудза сьогодні є найважливішою культурою у світі, а регіон також вирощував помідори, перець, усі види гарбузових (за винятком кількох, одомашнених у Сполучених Штатах), а також багато різновидів квасолі, що споживаються в усьому світі. За однією з оцінок, народи Мезоамерики розробили три п'ятих культур, які нині вирощуються у світі. Забезпечивши себе продовольством, мезоамериканські суспільства звернулися до інтелектуальних занять, незалежно винайшовши власні системи письма, астрономію та математику, включно з поняттям нуля.

Кукурудза відігравала важливу роль у мезоамериканських бенкетах завдяки своєму символічному значенню та поширеності.

Супутні посадки практикувалися в різних формах корінними народами Америки. Вони одомашнили гарбузові 8 000–10 000 років тому, згодом — кукурудзу, а потім квасолю, сформувавши аграрну техніку «Три сестри». Стебло кукурудзи слугувало опорою для витких бобів, а боби фіксували азот, що приносило користь кукурудзі.

Мандрівний брат Бернардіно де Саагун зібрав обширні відомості про рослини, тварин, типи ґрунтів та інші аспекти від місцевих інформаторів у Книзі 11 «Земні речі» дванадцятитомної праці General History of the Things of New Spain, відомої як Флорентійський кодекс, укладеної в третій чверті XVI століття. Бернардіно де Саагун повідомляв про ритуальне використання грибів роду Псилоцибе, відомих ацтекам як teōnanācatl (аглютинативна форма від teōtl — «бог», «священний» і nanācatl — «гриб» мовою Науатль). Раніша праця — Badianus Manuscript або Libellus de medicinalibus indorum herbis — є ще одним ацтекським кодексом із текстами та ілюстраціями, зібраними з позиції корінного населення. Давні ацтеки використовували різноманітні ентеогени у своєму суспільстві.

Існують свідчення того, що диких тварин відловлювали та обмінювали для символічних і ритуальних цілей.

Міфологія та світогляд

Спільні риси мезоамериканської міфології характеризуються їхньою спільною основою як релігії, яка — хоча в багатьох мезоамериканських суспільствах розвинулася у складні політеїстичні релігійні системи — зберігала деякі елементи шаманізму.

Шолоїцквінтлі є одним із нагуалів бога Кетцалькоатля. У цій формі він допомагає померлим перетнути Чікнауапан — ріку, що відділяє світ живих від світу мертвих.

Сапотекська маска бога-кажана.

Велике різноманіття мезоамериканського пантеону божеств зумовлене включенням ідеологічних і релігійних елементів із первісної релігії Вогню, Землі, Води та Природи. Астральні божества (сонце, зорі, сузір'я та Венера) були запозичені й зображувалися в антропоморфних, зооморфних і антропозооморфних скульптурах, а також у повсякденних предметах. Властивості цих богів і їхні атрибути змінювалися з часом і під впливом інших мезоамериканських культур. Боги водночас постають утрьох — як творець, охоронець і руйнівник — і водночас є єдиними. Важливою рисою мезоамериканської релігії був дуалізм між божественними сутностями. Боги уособлювали протистояння протилежних начал: позитивного, представленого світлом, чоловічим началом, силою, війною, сонцем тощо, і негативного, представленого темрявою, жіночим началом, спокоєм, миром, місяцем тощо.

Типова мезоамериканська космологія розглядає світ як поділений на денний світ, за яким наглядає сонце, і нічний світ, за яким наглядає місяць. Ще важливіше, що три накладені один на одного рівні світу поєднані деревом сейба (Yaxche мовою мая). Географічне бачення також пов'язане зі сторонами світу. Певні географічні об'єкти пов'язуються з різними частинами цієї космологічної моделі. Так, гори й високі дерева з'єднують середній і верхній світи, а печери — середній і підземний світи.

Жертвоприношення

Загалом жертвоприношення в Мезоамериці можна поділити на два типи: ритуальні кровопускання та людські жертвоприношення. Різні форми жертвоприношень відображаються в образах, що використовувалися для вираження ідеологічної структури та соціокультурної організації Мезоамерики. У регіоні мая, наприклад, стели зображують ритуали кровопускання, які здійснювала правляча еліта, орлів і ягуарів, що пожирають людські серця, нефритові круглі прикраси або намиста, які символізували серця, а також рослини й квіти, що уособлювали як природу, так і кров, яка дарує життя. Зображення також передавали благання про дощ або про кров — з однаковою метою відновлення божественної енергії. Ритуальні жертвоприношення здійснювалися з метою умилостивлення богів і задля захисту населення.

Ритуальні кровопускання

Ритуальне людське жертвопринесення, зображене в кодексі Лод

Ритуальне кровопускання, також відоме як самокровопускання, є ритуалізованою практикою пускання власної крові. Зазвичай його зображують в іконографії як дію, що виконувалася правлячою елітою у високо ритуалізованих церемоніях, однак воно також практикувалося в повсякденних соціокультурних контекстах (тобто не лише елітою). Цей акт зазвичай здійснювали за допомогою призматичних обсидіанових лез або шипів ската, а кров отримували шляхом проколювання чи надрізання язика, мочки вуха та/або геніталій (а також інших частин тіла). Інша форма кровопускання полягала в протягуванні мотузки з прикріпленими шипами крізь язик або мочки вух. Отриману кров збирали на амате, покладеному в чашу.

Ритуальні кровопускання не обмежувалися чоловіками-правителями, оскільки жінки на аналогічних посадах також часто виконували ці ритуальні дії. Зазвичай їх зображують під час виконання техніки з мотузкою та шипами. У нещодавно виявленій гробниці цариці в класичному центрі мая Вака (також відомому як Ель-Перу) було знайдено церемоніальний шип ската, розміщений у ділянці її геніталій, що свідчить про те, що жінки також здійснювали кровопускання в цій частині тіла.

Людські жертвоприношення

Людські жертвоприношення мали велике значення в соціальному та релігійному житті мезоамериканських культур. У межах цього світогляду смерть через жертву була не кінцем, а продовженням космічного циклу: життєва енергія, що міститься в серці та крові — те, що ацтеки називали teyolia, своєрідний божественний вогонь, який оживляє людське тіло, — вивільнялася через смерть і поверталася до богів, даючи їм змогу підтримувати існування світу. Ця практика також слугувала виправданням війни, оскільки найціннішими жертвами вважалися воїни, захоплені в бою. Переконання ацтеків, що сонце потребує енергії принесених у жертву воїнів для завершення свого щоденного шляху, робило війну та захоплення полонених водночас релігійним обов'язком і засобом соціального піднесення. Ритуальна система зміцнювала владу двох правлячих верств: жерців, які контролювали релігійну ідеологію, і воїнів, які забезпечували жертви.

Людські жертвоприношення були давньою практикою в Мезоамериці; археологічні дані свідчать, що вона існувала щонайменше з часів ольмеків (1200—400 рр. до н. е.) і тривала до періоду ацтеків, хоча масштаби ацтекських жертвоприношень, імовірно, не мали аналогів у цьому регіоні. Також вважалося, що деякі люди були обрані богами для жертвоприношення, про що свідчили певні знаки, наприклад ураження блискавкою.

Гра у м'яч

Невелике церемоніальне поле для гри у м'яч у Тікалі.

Маркер поля для гри у м'яч із класичного низинного центру мая Чинкультік (Мексика), що зображує гравця у повному спорядженні

Мезоамериканська гра у м'яч була видом спорту з ритуальними асоціаціями, у який грали понад 3000 років майже всі доколумбові народи Мезоамерики. Упродовж тисячоліть ця гра існувала в різних варіантах у різних місцях, і сучасна її версія — улама — досі практикується в деяких регіонах.

На території Мезоамерики виявлено понад 1300 майданчиків для гри у м'яч. Вони значно відрізняються за розмірами, але всі мають довгі вузькі ігрові алеї з боковими стінами, об які відбивають м'яч.

Правила гри точно не відомі, але, ймовірно, вона була подібною до волейболу, де метою є утримання м'яча в грі. У найвідомішому варіанті гравці відбивали м'яч стегнами, хоча в деяких версіях використовували передпліччя або застосовували ракетки, бити чи кам'яні ручні знаряддя. М'яч виготовляли з цільної гуми, і він міг важити до 4 кг або більше, причому його розміри значно варіювалися залежно від часу та конкретної версії гри.

Хоча в гру часто грали неформально для розваги — зокрема діти і, ймовірно, навіть жінки, — вона також мала важливі ритуальні аспекти, і великі офіційні ігри проводилися як ритуальні події, нерідко пов'язані з людськими жертвоприношеннями.

Астрономія

Мезоамериканська астрономія охоплювала широке розуміння циклів планет та інших небесних тіл. Особливе значення надавалося сонцю, місяцю, та Венері як ранковій і вечірній зорі.

У деяких центрах споруджували обсерваторії, зокрема круглу обсерваторію в Сейбалі та «Обсерваторію» в Шочикалко. Архітектурна організація мезоамериканських центрів часто ґрунтувалася на точних розрахунках, заснованих на астрономічних спостереженнях. Відомими прикладами цього є піраміда Кукулькана в Чичен-Іці та «Обсерваторія» в Шочикалко. Унікальним і поширеним архітектурним комплексом, який трапляється на багатьох мезоамериканських пам'ятках, є так звані Е-групи; вони були зорієнтовані так, щоб виконувати функції астрономічних обсерваторій. Назва цього комплексу походить від Е-групи в Уашактуні — першої відомої обсерваторії в регіоні мая. Можливо, найдавнішою обсерваторією, засвідченою в Мезоамериці, є обсерваторія культури Монте-Альто. Цей комплекс складався з трьох простих стел і храму, орієнтованого відповідно до Плеяд.

Символіка простору і часу

Дорога Мертвих у Теотіуакані — приклад мезоамериканського поселення, спланованого відповідно до уявлень про просторову орієнтацію

У мезоамериканських суспільствах поняття простору і часу пов'язані з чотирма сторонами світу та поєднані з календарем. Дати або події завжди співвідносилися з певним напрямом, а календар визначав символічну географічну характеристику, притаманну відповідному періоду. Через значення, яке надавалося сторонам світу, багато мезоамериканських архітектурних споруд, а інколи й цілі поселення, планувалися та орієнтувалися відповідно до цих напрямів.

У космології мая кожній стороні світу відповідали певний колір і конкретне божество-ягуар (бакаб). А саме: Хобніль — бакаб сходу, пов'язаний із червоним кольором і роками Кан ; Кан Цікналь — бакаб півночі, якому відповідає білий колір і роки Мулук; Сак Цімі — бакаб заходу, пов'язаний із чорним кольором і роками Іш; і Хосанек — бакаб півдня, пов'язаний із жовтим кольором і роками Кавак. Пізніші культури, такі як какчикелі та кіче, зберігали відповідність сторін світу певним кольорам, але використовували інші назви.

У ацтеків назва кожного дня також була пов'язана зі стороною світу, і кожен напрям мав свій комплекс символічних асоціацій. Схід пов'язувався зі світом жерців і рослинною родючістю, а також із крокодилом, змією, водою, очеретом і рухом. Північ, навпаки, уявлялася як суха, холодна й гнітюча — нічна частина всесвіту, що включала оселі померлих, і пов'язувалася з вітром, смертю, собакою, ягуаром і кременем (або чертом). Собака (шолоїцквінтлі) мав особливе значення, оскільки вважалося, що він супроводжує померлого під час подорожі до світу мертвих і допомагає йому перетнути ріку смерті (див. також Собаки в мезоамериканському фольклорі та міфах). Захід асоціювався з циклами помірної рослинності, легкими дощами та зміною пір року і був представлений домом, оленем, мавпою, орлом і дощем. Південь пов'язувався з яскравим сонцем і полуденною спекою, а також із кроликом, ящіркою, висушеними травами, грифом і квітами. Кролик, головний символ півдня, асоціювався із землеробами та пульке.

Політичне та релігійне мистецтво

Див. також категорію: Мезоамериканське мистецтво

Мистецтво з ідеологічним і політичним значенням: зображення ацтекського цомпантлі (стелажа для черепів) із Кодексу Раміреса

Мезоамериканське художнє вираження було зумовлене ідеологією та загалом зосереджувалося на темах релігії й/або соціально-політичної влади. Це значною мірою пояснюється тим, що більшість творів, які пережили іспанське завоювання, були публічними монументами. Такі монументи зазвичай споруджували правителі, які прагнули візуально легітимізувати своє соціокультурне та політичне становище; таким чином вони поєднували своє походження, особисті риси й досягнення, а також спадщину з релігійними уявленнями. Відповідно, ці пам'ятки спеціально створювалися для публічного огляду і мали різні форми, зокрема стели, скульптури, архітектурні рельєфи та інші типи архітектурних елементів (наприклад, гребені дахів). Інші теми включали відлік часу, прославлення міста та вшанування богів — усе це було безпосередньо пов'язане з возвеличенням здібностей і правління правителя, який замовив ці твори.

Музика

Археологічні дослідження не виявили жодних зразків записаної музики з доколумбової епохи, однак було знайдено музичні інструменти, а також різьблення й зображення, які виразно свідчать про те, що музика відігравала центральну роль у релігійних і суспільних структурах мая, наприклад, як супровід святкувань і похоронів. Деякі мезоамериканські цивілізації, зокрема мая, широко використовували різні інструменти, такі як барабани, флейти та свистки. Хоча більшість оригінальної музики мая зникла після іспанської колонізації, частина її поєдналася з привнесеною іспанською музикою та збереглася донині.

Див. також

• Америка
• Америка (термінологія)
• Андський світ
• Арідоамерика
• Доколумбовий живопис
• Індіанці
• Іспаноамериканці та латиноамериканці США
• Іспанська Америка
• Корінні народи Мексики
• Латинська Америка
• Мезоамериканський регіон
• Оазисамерика
• Південна Америка
• Північна Америка
• Середня Америка (географічний термін)
• Центральна Америка

Джерела

• Campbell, Lyle; Kaufman, Terrence; Smith-Stark, Thomas (Вересень 1986). Meso-America as a linguistic area. Language (англ.). 62 (3): 530—58. doi:10.2307/415477. ISSN 0097-8507. JSTOR 415477. OCLC 1361911.
• Carmack, Robert M.; Gasco, Janine L.; Gossen, Gary H. (1996). Legacy of Mesoamerica, The: History and Culture of a Native American Civilization (англ.). New Jersey: Prentice Hall. ISBN 978-0-13-337445-2.
• Carrasco, Davíd (2001). Mesoamerica: An Overview. У Davíd Carrasco (ред.). The Oxford Encyclopedia of Mesoamerican Cultures (англ.). Т. 2. New York: Oxford University Press. с. 212—216. ISBN 978-0-19-510815-6. OCLC 1169898498. Архів оригіналу за 9 серпня 2020.
• Coe, Michael D. (1994) [1962]. Mexico: from the Olmecs to the Aztecs (вид. 4th). New York: Thames & Hudson. ISBN 978-0-500-27722-5.
• Diamond, Jared (1999). Guns, Germs and Steel: The Fates of Human Societies (англ.). New York: W.W. Norton & Co. ISBN 978-0-393-31755-8.
• Diehl, Richard A. (2004). The Olmecs: America's First Civilization (англ.). London: Thames & Hudson. ISBN 978-0-500-28503-9.
• Duverger, Ch. (1999). La Méso-Amérique: L'art pré-hispanique du Mexique et de l'Amérique centrale (фр.). Paris: Flammarion.
• Fagan, Brian M., ред. (1996). The Oxford Companion to Archaeology (англ.). Oxford University Press. ISBN 978-0-19-507618-9. Архів оригіналу за 16 жовтня 2022. Процитовано 3 березня 2017.
• Filloy Nadal, Laura (2001). Rubber and Rubber Balls in Mesoamerica. У E. Michael Whittington (ред.). The Sport of Life and Death: The Mesoamerican Ballgame (англ.). New York: Thames & Hudson. с. 20–31. ISBN 978-0-500-05108-5.
• Fitzsimmons, James L. (2009). Death And The Classic Maya Kings, Chapter Three Royal Funerals (англ.). Austin: University of Texas Press. ISBN 978-0-292-79370-5.
• Grofe, Michael J. (2016), Astronomy in Mesoamerica, у Selin, Helaine (ред.), Encyclopaedia of the History of Science, Technology, and Medicine in Non-Western Cultures (англ.), Dordrecht: Springer Netherlands, с. 1—12, doi:10.1007/978-94-007-3934-5_10270-2, ISBN 978-94-007-3934-5
• Kirchhoff, Paul (1943). Mesoamérica. Sus Límites Geográficos, Composición Étnica y Caracteres Culturales. Acta Americana (ісп.). 1 (1): 92—107.
• Leyenaar, Ted (2001). The Modern Ballgames of Sinaloa: a Survival of the Aztec Ullamaliztli. У E. Michael Whittington (ред.). The Sport of Life and Death: The Mesoamerican Ballgame (англ.). New York: Thames & Hudson. с. 97–115. ISBN 978-0-500-05108-5.
• Miller, Mary; Taube, Karl (1993). The Gods and Symbols of Ancient Mexico and the Maya: An Illustrated Dictionary of Mesoamerican Religion (англ.). London: Thames & Hudson. ISBN 978-0-500-05068-2. OCLC 27667317.
• O'Brien, Patrick, ред. (2005). Oxford Atlas of World History (англ.). New York: Oxford University Press.
• Ortiz de Montellano, B. (1990). Aztec medicine, health, and nutrition (англ.). Mazal Holocaust Collection. New Brunswick: Rutgers University Press. ISBN 0-8135-1562-9. OCLC 20798977.
• Šprajc, Ivan (Червень 2011). Astronomy and its role in ancient Mesoamerica. The Role of Astronomy in Society and Culture (англ.). 260: 87—95. Bibcode:2011IAUS..260...87S. doi:10.1017/S1743921311002171. ISSN 1743-9221.
• Sugiyama, Nawa; Fash, William L.; France, Christine A. M. (2018). Jaguar and puma captivity and trade among the Maya: Stable isotope data from Copan, Honduras. PLOS ONE (англ.). 13 (9) e0202958. Bibcode:2018PLoSO..1302958S. doi:10.1371/journal.pone.0202958. PMC 6135383. PMID 30208053.
• Taladoire, Eric (2001). The Architectural Background of the Pre-Hispanic Ballgame. У E. Michael Whittington (ред.). The Sport of Life and Death: The Mesoamerican Ballgame (англ.). New York: Thames & Hudson. с. 97–115. ISBN 978-0-500-05108-5.

Література

• Талах В.Н., Куприенко С.А. Америка первоначальная. Источники по истории майя, науа (астеков) и инков / Ред. В. Н. Талах, С. А. Куприенко. — Київ : Видавець Купрієнко С.А, 2013. — 370 с. — ISBN 978-617-7085-00-2.
• Adams, Richard E. W.; MacLeod, Murdo J., ред. (2000). Cambridge History of the Native peoples of The Americas. Т. 2: Mesoamerica. Cambridge University Press.
• Braswell, Geoffrey E. (2003). Introduction: Reinterpreting Early Classic Interaction. У Geoffrey E. Braswell (ред.). The Maya and Teotihuacan: Reinterpreting Early Classic Interaction. Austin: University of Texas Press. с. 1—44. ISBN 978-0-292-70587-6. OCLC 49936017.
• Campbell, Lyle (1997). William Bright (ред.). American Indian Languages: The Historical Linguistics of Native America. Oxford Studies in Anthropological Linguistics, 4. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-509427-5. OCLC 32923907.
• Carrasco, Davíd; Jones, Lindsay; Sessions, Scott (2002). Mesoamerica's Classic Heritage: From Teotihuacan to the Aztecs. Boulder, CO: University Press of Colorado.
• Gamio, Manuel (1922). La Población del Valle de Teotihuacán: Representativa de las que Habitan las Regiones Rurales del Distrito Federal y de los Estados de Hidalgo, Puebla, México y Tlaxcala (ісп.). Mexico City: Talleres Gráficos de la Secretaría de Educación Pública. 2 vols. in 3.
• Gibson, Charles (1964). The Aztecs Under Spanish Rule. Stanford: Stanford University Press.
• Lockhart, James (1992). The Nahuas After the Conquest: A Social and Cultural History of the Indians of Central Mexico, Sixteenth Through Eighteenth Centuries. Stanford, CA: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-1927-8. OCLC 24283718.
• López Austin, Alfredo; López Luján, Leonardo (1996). El pasado indígena (ісп.). Mexico City: El Colegio de México. ISBN 978-968-16-4890-9.
• Markman, Roberta H.; Markman, Peter T. (1992). The Flayed God: the Mesoamerican Mythological Tradition; Sacred Texts and Images from pre-Columbian Mexico and Central America. San Francisco: Harper. ISBN 978-0-06-250528-6. OCLC 25507756.
• Mendoza, Ruben G. (2001). Mesoamerican Chronology: Periodization. The Oxford Encyclopedia of Mesoamerican Culture. Т. 2. с. 222—226. ISBN 978-0-19-510815-6.
• Palerm, Ángel (1972). Agricultura y civilización en Mesoamérica (ісп.). Mexico: Secretaría de Educación Pública. ISBN 978-968-13-0994-7.
• Restall, Matthew (2004). Seven Myths of the Spanish Conquest (вид. 1st pbk). Oxford and New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-517611-7. OCLC 56695639.
• Sahagún, Bernardino de (1950–82) [ca. 1540–85]. Charles E. Dibble; Arthur J. O. Anderson (ред.). Florentine Codex: General History of the Things of New Spain. Т. I—XII (вид. translation of Historia General de las Cosas de la Nueva España). Santa Fe, NM and Salt Lake City: School of American Research and the University of Utah Press. ISBN 978-0-87480-082-1. OCLC 276351.
• Sharer, Robert J.; Traxler, Loa P. (2006). The Ancient Maya (вид. 6th). Stanford University Press.
• Smith, Michael E. (1997). The Aztecs (вид. 1st). Malden, MA: Blackwell Publishing. ISBN 978-0-631-23015-1. OCLC 48579073.
• Smith, Michael E. (Травень 2005). City Size in Late Post-Classic Mesoamerica (PDF). Journal of Urban History. 31 (4): 403—34. doi:10.1177/0096144204274396. ISSN 0096-1442. OCLC 1798556. S2CID 145452272. Архів (PDF) оригіналу за 8 жовтня 2018. Процитовано 22 квітня 2013.
• Smith, Michael E.; Masson, Marilyn (2000). The Ancient Civilizations of Mesoamerica: A Reader. Wiley-Blackwell.
• Suaréz, Jorge A. (1983). The Mesoamerican Indian Languages. Cambridge Language Surveys. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-22834-3. OCLC 8034800.
• Wauchope, Robert, ред. (1964–1976). Handbook of Middle American Indians. Austin: University of Texas Press.
• Weaver, Muriel Porter (1993). The Aztecs, Maya, and Their Predecessors: Archaeology of Mesoamerica (вид. 3rd). San Diego: Academic Press. ISBN 978-0-01-263999-3.
• Zeitlin, Robert N.; Zeitlin, Judith (2000). The Paleoindian and Archaic Cultures of Mesoamerica. The Cambridge History of the Native Peoples of the Americas. Т. 2. с. 45—122. ISBN 978-0-521-35165-2.

Посилання

• А. Рубель. Історія цивілізацій доколумбової Америки (укр.)
•  Витоки стародавньої цивілізації: як з'явилися величні Майя (укр.)
•  Ольмеки, батьківська культура Мезоамерики (укр.)
•  Мистецтво доколумбової Америки (укр.)
• Культура мая
• Mesoweb.com: a comprehensive site for Mesoamerican civilizations — Мезоамериканські цивілізації
• Museum of the Templo Mayor (Mexico) (ісп.)
• National Museum of Anthropology and History (Mexico) (ісп.)
• Selected bibliography щодо війни в Мезоамериці (ісп.)
• WAYEB: European Association of Mayanists
• Arqueologia Iberoamericana: Міжнародний науковий журнал з відкритим доступом, присвячений археологічним дослідженням американських та іберійських народів. Він містить дослідницькі статті про Мезоамерику.
• Vistas: Visual Culture in Spanish America, 1520—1820
• Google Scholar Citations: Mesoamerica.