Перейти до вмісту

Мельниченко Сергій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сергій Мельниченко
Сергій Володимирович Мельниченко
Народився26 жовтня 1991(1991-10-26) (34 роки)
м. Миколаїв, Україна
Країна Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьфотограф Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоУАПФ Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтmelnitchenko.com Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мельниченко.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Мельниченко Сергій.

Сергій Володимирович Мельниченко (нар. 26 жовтня 1991, Миколаїв, Україна[1][2]) — український фотограф, викладач, куратор, танцюрист, майстер спорту міжнародного класу з бальних танців (2005)[3]. Засновник платформи концептуальної та арт фотографії «MYPH» (2018, Mykolaiv Young Photographers)[4][2]. Член творчого об'єднання «Українська фотографічна альтернатива» (2012)[2], Української асоціація професійних фотографів[5].

У 2017 році став першим українцем, який отримав німецьку премію «Leica Oskar Barnack Award Newcomer»[6][7][8].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Сергій Мельниченко народився 26 жовтня 1991 року в Миколаєві.

З підліткового віку займався танцями, виступав за кордоном, зокрема, в Китаї[2].

Закінчив Національний університет кораблебудування ім. адмірала Макарова (2014, спеціалізація — інженер комп'ютерних систем)[3].

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року почав волонтерити[9][10].

У 2025 році здобув другу вищу освіту, отримавши ступінь магістра з культури та мистецтва за спеціальністю «Аудіовізуальне мистецтво та продюсування» у Харківській державній академії культури[джерело?].

Творчість

[ред. | ред. код]

Фотографією захопився в 2009 році[11][2][3].

У 2012 році переосмислив власний підхід до художньої практики після спілкування з представником Харківської школи фотографії Романом Пятковкою[6][11][12].

У 2018 році, у віці 26 років, він заснував Школу концептуальної та арт фотографії MYPH (Mykolaiv Young Photography), яка з того часу перетворилася на динамічну платформу, що об'єднує фотошколу, спільноту митців, галерею, агентство, видавництво, журнал «525 by MYPH» та премію MYPH Photography Prize[13][14][15].

Автор серій «Шварценеггер — мій кумир» (2012, 2020; видана однойменна книга[16][2][17][4]), «Полароїди з Китаю» (2015)[18], «Від заходу до світанку» (2015—2017, 2018; видана однойменна книга)[19], «Пасажири» (2017)[20], «Молоді та вільні» (2017—2021)[21][22], «Фундаментальні космічні дослідження голої сингулярності» (2019—2021)[23] та інших.

За час творчої діяльності Мельниченко став учасником понад 200 персональних і групових виставок, ярмарків та фестивалів міжнародного рівня. Автор 14 фотокниг, виданих як самостійно, так і у співпраці з платформою MYPH. Як куратор та організатор реалізував понад 60 експозиційних проєктів у різних країнах, спрямованих на презентацію робіт студентів школи MYPH[5].

Протягом 2022–2023 років дві серії робіт Мельниченка увійшли до зібрання німецького фонду «Alexander Tutsek-Stiftung» у Мюнхені. У колекції фонду його твори представлені поруч із роботами таких митців, як Роберт Раушенберг, Ай Вейвей, Нен Ґолдін, Жен Хан, Томас Штрут, Себаштіан Сальгаду, Надав Кандер, Луо Ян, Піксі Ляо[5][24].

Роботи опубліковані в «DailyMail»[25], «The Sun»[26], «The Independent Photographer»[27], «Fisheye Magazine»[28][29].

Світлини перебувають у приватних та публічних колекціях США, Китаю, України, Польщі, Франції, Німеччини, Бельгії, Росії, Литви, Чехії, Японії, Нідерландів, Італії, Швейцарії[3]. У 2024 році його серія «Tattoos of War» увійшла до постійної колекції Музею фотомистецтва Кійосато (K*MoPA), Японія[30].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 2026 — номінатор на Leica Oskar Barnack Award[джерело?];
  • 2025 — номінатор на Leica Oskar Barnack Award[31];
  • 2024 — включення до постійної колекції Музею фотографічного мистецтва Kiyosato (K*MoPA) — Кійосато, Японія[30];
  • 2024 — фотографічний річний грант від Alexander-Tutsek Stiftung на створення власного проєкту — Мюнхен, Німеччина[32];
  • 2023 — номінація «A New Gaze 4», Vontobel Contemporary Photography Sponsorship Prize — Цюрих, Швейцарія[джерело?];
  • 2023 — номінація на Foam Paul Huf Award (Амстердам, Нідерланди)[3];
  • 2022 — член Європейської платформи для фотографів «FUTURES», номінований ISSP, Рига, Латвія (Амстердам, Нідерланди)[3];
  • 2022 — 16 робіт переходять у постійну публічну колекцію фонду «Alexander Tutsek-Stiftung» (Мюнхен, Німеччина)[3];
  • 2020 — номінація на Foam Paul Huf Award (Амстердам, Нідерланди)[3];
  • 2017 — премія «Leica Oskar Barnack Newcomer Award 2017» (Берлін, Німеччина) — за серію «Залаштунки»[33][4][7];
  • 2017 — I місце в національній премії «Фотограф року 2016», категорія «Street Professional» (Київ)[3];
  • 2015 — шорт-лист Премії Pinchuk Art Center (Київ)[3];
  • 2013 — шорт-лист фестивалю Krakow Photomonth (Краків, Польща)[3];
  • 2013 — I місце міжнародного конкурсу «Золота камера 2012», номінація «Концептуальна фотографія», аматорська (Київ)[3];
  • 2013 — переможець конкурсу «Фотограф року 2012», номінація «Серія року (образотворче мистецтво)» (Київ)[3].

Громадські відзнаки

[ред. | ред. код]
  • 2023 — почесний нагрудний знак «За сприяння війську» від Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного[джерело?],
  • 2024 — медаль «За співпрацю» від Голови Державної прикордонної служби України[джерело?].

Виставки

[ред. | ред. код]

Персональні виставки[3]:

  • 2012 — Цвяхи, Кривий Ріг, Україна;
  • 2013 — Шварценеггер — мій кумир, Львів, Україна;
  • 2013 — Шварценеггер — мій кумир, Краківський фестиваль «Фотомісяць», Краків, Польща;
  • 2014 — Уявні кохання, Closer — Київ, Україна;
  • 2014 — Уявні кохання, Одеський музей сучасного мистецтва «Артерія», Одеса, Україна;
  • 2014 — Шварценеггер — мій кумир, Fiebre Galería, Буенос-Айрес, Аргентина;
  • 2014 — Презентація артбуку в рамках програми приватних резиденцій «Проєкт розширеної історії Музичі», Київ, Україна;
  • 2014 — Шварценеггер — мій кумир, Off_Festival Bratislava 2014, Братислава, Словаччина;
  • 2014 — Військовий комісаріат, Estudio С, Вальдівія, Чилі;
  • 2015 — Уявні кохання, фотофестиваль в Ландскроні, Ландскрона, Швеція;
  • 2017 — За лаштунками, галерея «Trzecie Oko», Краків, Польща;
  • 2017 — За лаштунками, Миколаїв, Україна;
  • 2017 — «Paris Photo 2017», За лаштунками/Leica Oskar Barnack Award 2017, Париж, Франція;
  • 2017 — Playday, Face Foundation / Миронова Галерея, Київ, Україна;
  • 2018 — За лаштунками, Галерея Клода Самюеля, Париж, Франція;
  • 2018 — Самотність онлайн і полароїди з Китаю, галерея Piekno Panie, Люблін, Польща;
  • 2018 — Самотність онлайн, SomoS Art Gallery, Берлін, Німеччина;
  • 2018 — Тільки зараз, тільки ніколи, Face Foundation, Київ, Україна;
  • 2018 — За лаштунками, Європейський місяць фотографії, Galéria Michalský dvor, Братислава, Словаччина;
  • 2019 — Leica Gallery London, Лондон, Велика Британія;
  • 2019 — Шварценеггер — мій кумир, Музей Харківської школи фотографії, Харків, Україна;
  • 2019 — Від заходу до світанку, f22 foto space, Гонконг, Китай;
  • 2020 — Молоді та вільні, Leica 6×7 Gallery, куратор Адам Мазур, Варшава, Польща;
  • 2021 — Фундаментальні космічні дослідження голої сингулярності, галерея Vasli Souza, Осло, Норвегія;
  • 2022 — Молоді та вільні? / Метагерої, галерея Естер Окада, Токіо, Японія;
  • 2022 — Фундаментальні космічні дослідження голої сингулярності з Мітею Фенечкіним, галерея «Асортіментна книга», Івано-Франківськ, Україна;
  • 2023 — Так багато любові та співчуття, фонд Alexander Tutsek-Stiftung — Мюнхен, Німеччина[24];
  • 2023 — Фундаментальні космічні дослідження простору голої сингулярності, The Great Finding. Крок третій. Спільно з Мітею Фенєчкіним — галерея Dymchuk, Київ, Україна;
  • 2025 — Татуювання війни у межах Budapest Photo Festival — галерея 37, Будапешт, Угорщина[34];
  • 2025 — Фундаментальні космічні дослідження простору голої сингулярності, The Great Finding. Крок третій. Спільно з Мітею Фенєчкіним — Порохова вежа, Львів, Україна;
  • 2025 — Війна, котру вони проживають — Український Дім в Америці, Нью-Йорк, США[35].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Сергій Мельниченко // Миколаївська обласна бібліотека для юнацтва.
  2. ↑ а б в г д е Сергій Мельниченко. Moksop (укр.). Процитовано 15 березня 2023.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р About. Sergey Melnichenko (англ.). Архів оригіналу за 15 березня 2023. Процитовано 15 березня 2023. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=dead (довідка)
  4. ↑ а б в Костянтин Дорошенко (30 жовтня 2022). Мельниченко — мій кумир. Про фотовиставку школи MYPH у світлі смартфонів і ліхтариків. УП. Життя (укр.). Процитовано 15 березня 2023.
  5. ↑ а б в Сергій Мельниченко. UAPP. Процитовано 22 січня 2026.
  6. ↑ а б Євген Цимбалюк (11 грудня 2018). Переможець фотоконкурсу Leica Сергій Мельниченко: «Офігенна картинка та, про яку говориш: чому я до цього не додумався?». УП. Життя (укр.). Процитовано 15 березня 2023.
  7. ↑ а б Sergey Melnitchenko — winner Leica Oskar Barnack Award Newcomer 2017. Leica Oskar Barnack Award (англ.). Процитовано 19 листопада 2022.
  8. ↑ Український фотограф-любитель виграв одну з найпрестижніших фотопремій світу на YouTube // ТСН. — 2018. — 2 лютого.
  9. ↑ Олександр Лютий (12 червня 2022). Мистецтво в дії: як український фотограф наближає перемогу України. Ukraїner (укр.). Процитовано 15 березня 2023.
  10. ↑ Анастасія Яворська (25 жовтня 2022). Мистецтво під час війни: чому варто відвідати виставку «Молода Миколаївська Фотографія». Vogue (укр.). Процитовано 15 березня 2023.
  11. ↑ а б Сергій Мельниченко: «Для мене фотографія — це не миттєвість. Це цілий процес». Postimpreza (укр.). Процитовано 19 листопада 2022.
  12. ↑ Нічна вахта. www.nrcu.gov.ua. Процитовано 19 листопада 2022.
  13. ↑ Поліна Горлач (13 жовтня 2025). У Києві відзначили переможців другого конкурсу MYPH Photography Prize. Суспільне Культура.
  14. ↑ Поліна Горлач (12 листопада 2025). В Україні з'явиться друкований двомовний журнал, присвячений українській сучасній фотографії. Суспільне Культура.
  15. ↑ Катя Теллер (14 листопада 2025). В Україні запустили журнал про сучасну фотографію «525». Bazzar.
  16. ↑ Мельниченко Сергій. Мітєц (укр.). Процитовано 15 березня 2023.
  17. ↑ Шварценеггер — мій кумир. ART Ukraine. Процитовано 19 листопада 2022.
  18. ↑ Палінчак, Михайло (2 грудня 2021). 247 поляроїдів Сергія Мельниченка. Untitled (укр.). Процитовано 19 листопада 2022.
  19. ↑ Від заходу до світанку Сергія Мельниченка. Untitled (укр.). 5 липня 2021. Процитовано 15 березня 2023.
  20. ↑ Passengers. Sergey Melnitchenko (амер.). Архів оригіналу за 28 листопада 2022. Процитовано 19 листопада 2022.
  21. ↑ Foster, Alasdair (3 грудня 2021). Sergey Melnitchenko: Young and Free?. ~ Talking Pictures ~ (амер.). Процитовано 19 листопада 2022.
  22. ↑ BISHKO, PAVLO (18 грудня 2020). Молоді, але чи вільні? Проєкт Сергія Мельниченка — у «Рівні цензури». Заборона (укр.). Процитовано 19 листопада 2022.
  23. ↑ Палінчак, Михайло (4 листопада 2020). Фундаментальні космічні дослідження голої сингулярності Сергія Мельниченка. Untitled (укр.). Процитовано 19 листопада 2022.
  24. ↑ а б So much Love and Compassion: Silvia Levenson & Sergey Melnitchenko. Alexander Tutsek-Stiftung.
    So much Love and Compassion: About the Exhibition. Alexander Tutsek-Stiftung.
  25. ↑ 'Transvestites, girls bathing in tubs of beer and VERY drunk actors': Fascinating pictures capture the wild nightlife inside China's dance club. DailyMail (англ.). 4 серпня 2017. Процитовано 15 березня 2023.
  26. ↑ Ellie Cambridge (3 серпня 2017). Inside the seedy world of China’s underground vice clubs where prostitution is rife and strippers bathe in tubs of beers for drunken punters (англ.). Процитовано 15 березня 2023.
  27. ↑ Behind the scenes. The Independent Photographer (англ.). 16 серпня 2017. Процитовано 15 березня 2023.
  28. ↑ Ukraine, l’année où tout a basculé vue par les photographes d’Alarming Beauty. Fisheye Magazine (фр.). Процитовано 14 березня 2023.
  29. ↑ Incantations ukrainiennes. Fisheye Magazine (фр.). Процитовано 14 березня 2023.
  30. ↑ а б 2024年度ヤング・ポートフォリオ展. K*MoPA. {{cite web}}: Текст «K*MoPA｜清里フォトアートミュージアム» проігноровано (довідка)
  31. ↑ The Nominators. LOBA 2025.
  32. ↑ Alexander Tutsek Photography Grant. Alexander-Tutsek Stiftung.
  33. ↑ Українець показав, що відбувається за лаштунками китайських нічних клубів. Gazeta.ua (укр.). 12 грудня 2017. Процитовано 15 березня 2023.
  34. ↑ Яна Тітуренко (23 квітня 2025). У Будапешті відкрили виставку «Татуювання війни» миколаївського фотографа Сергія Мельниченка. Суспільне Миколаїв.
    «Татуювання війни». Виставка Сергія Мельниченка у Будапешті. Антиквар. 22 квітня 2025.
  35. ↑ Kyiv Independent held its first live event in New York. The Kyiv Independent. 19 грудня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мельниченко_Сергій_Володимирович&oldid=47323595